Постанова

від 29.01.2019 по справі 686/12111/18

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 686/12111/18

Провадження № 22-ц/4820/204/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Хмельницького апеляційного суду в складі:

головуючого судді - Гринчука Р.С.,

суддів: Грох Л.М., Костенка А.М.,

секретар судового засідання - Чебан О.М.,

з участю представників апелянтів,

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Розсошанської сільської ради Хмельницького району, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно з апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 листопада 2018 року, ухвалене суддею Чевилюк З.А., а також з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 листопада 2018 року, суддя Чевилюк З.А.,

встановив:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Розсошанської сільської ради Хмельницького району, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відкрилася спадщина за заповітом від 05.10.2017 року, відповідно до якого вона є єдиними спадкоємцем всього майна померлої.

Однак нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадкове майно, мотивуючи відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно, зокрема земельні ділянки та будинок, рекомендував звернутися до суду.

Надати оригінали вказаних документів вона не має можливості, оскільки вони перебувають у ОСОБА_2, яка незаконно заволоділа майном, однак в подальшому судовими рішення майно було повернуто спадкодавцеві ОСОБА_3 без правовстановлюючих документів.

За таких обставин просила суд визнати право власності на домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, будівель і господарських споруд та земельну ділянку площею 0,0515 га для ведення особистого селянського господарства за цією ж адресою.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14.11.2018 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за вищевказаною адресою з кадастровим номером НОМЕР_1.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16.11.2018 року доповнено резолютивну частину зазначеного рішення суду вказівкою про стягнення судових витрат у вигляді судового збору з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в розмірі 1164,07 грн. та витрат на оплату експертного дослідження в розмірі 400 грн., всього 1564,07 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначила, що суд дійшов до помилкового висновку про відмову у позові в частині визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0515 га, оскільки ця земельна ділянка належала спадкодавцю ОСОБА_3 і тому входить до спадкової маси. Посилання суду на ст. 388 ЦК України та необхідність витребування спірної земельної ділянки від добросовісного набувача безпідставне, оскільки ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем землі, так як отримала майно у незаконний спосіб, що було підтверджено судовими рішеннями. Обраний нею спосіб захисту порушеного права шляхом визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування відповідає вимогам ЦК України та повністю узгоджується з фактичними обставинами справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та додаткове рішення суду, відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 та стягнути на її користь судові витрати у справі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що вона є неналежним відповідачем у справі, оскільки не є власником спірного майна, не претендує на спадкове майно, право ОСОБА_1 на спадщину в суді не оспорювала. В той же час вказала на те, що суду необхідно було відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 мала всі підстави для отримання нотаріально посвідченого свідоцтва про право на спадкове майно, а відмову нотаріуса необхідно було оскаржити в судовому порядку. За таких обставин у суду не було правових підстав для стягнення з неї на користь позивача судових витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила апеляційний суд відмовити в апеляційній скарзі ОСОБА_2, вказавши на необґрунтованість вимог.

В суді апеляційної інстанції представники апелянтів підтримали апеляційні скарги, подані їх довірителями, проти апеляційних скарг один одного заперечили.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку про необхідність залишення апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14.11.2018 року без задоволення. Апеляційна скарга ОСОБА_2 на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16.11.2018 року підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом допущено помилку при визначені розміру судових витрат, які підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 за рахунок ОСОБА_2, в зв'язку з чим додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16.11.2018 року підлягає зміні.

Частинами 1, 2 і 5 статті 263 даного Кодексу передбачено, що судове рішення повинного ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

В силу ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відкрилася спадщина за заповітом 05.10.2017 року, відповідно до якого все своє майно спадкодавець заповіла ОСОБА_1

13.11.2017 року нотаріусу була подана заява ОСОБА_2 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 відповідно до заповіту від 24.02.2016 року, складеного на її ім'я. На підставі заяви ОСОБА_2 нотаріусом було заведено спадкову справу.

15.02.2018 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 на підставі заповіту від 05.10.2017 року.

Враховуючи вимоги ст. 1254 ЦК України чинним є заповіт на ім'я ОСОБА_1, яка є єдиним спадкоємцем померлої ОСОБА_3, про що правильно зазначив суд першої інстанції.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що позивач має право на спадщину, однак позбавлена можливості отримати в нотаріуса свідоцтво, оскільки у неї відсутні оригінали правовстановлюючих документів на будинок та земельні ділянки та за наявності заяви ОСОБА_2 на прийняття спадщини, на підставі якої заведено спадкову справу. Суд також прийшов до висновку, що будинок та земельна ділянка площею 0,25 га входить у спадкову масу, оскільки належала на праві приватної власності ОСОБА_3 на час відкриття спадщини. Оскільки справа не містить даних щодо власника земельної ділянки площею 0,0515 га, тому, на думку суду, ОСОБА_1 не може успадкувати цю земельну ділянку, однак має право звернутися до володільця землі з позовом про витребування майна.

Такий висновок суду є правильним з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1 ст.ст. 328, 392 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 статті 1223 ЦК України передбачено право на спадкування осіб, визначених у заповіті.

Відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Частиною 2 статті 1236 ЦК України встановлено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України). Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Пунктами 4.15., 4.18., 4.20. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом МЮ України від 22.02.2012, №296/5 передбачено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу 1 цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводиться також за умови отримання витягу з Державного земельного кадастру, у тому числі шляхом безпосереднього доступу до нього.

Частинами 2, 3 статті 3 Закону України Про держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1952-ІV від 01.07.2004 року, зокрема, передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

На підставі державного акту на право на земельну ділянку від 29.08.2003 року ОСОБА_3 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 0,30 га, розташована по АДРЕСА_1, з яких 025 га - для обслуговування житлового будинку та 0,05 га для ведення особистого селянського господарства.

31.07.2006 року вказані земельні ділянки та будинковолодіння, яке розташоване за цією ж адресою були подаровані ОСОБА_3 ОСОБА_2, в зв'язку з чим обдарована виготовила на своє ім'я два державних акта на ці земельні ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 236 ЦК України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 05.09.2011 року договір дарування від 31.07.2006 року був визнаний недійсним.

Рішенням про державну реєстрацію від 04.11.2011 року було відновлено право власності ОСОБА_3 на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Оскільки державні акти на земельні ділянки, виготовлені на ім'я ОСОБА_2 у зв'язку з укладенням договору дарування 31.07.2006 року в судовому порядку не оскаржувалися, 03.05.2012 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу відчужила ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0515 га.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 18.03.2013 року, яке набрало законної сили, визнано недійним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 виданий 11.04.2007 року ОСОБА_2 та скасовано його державну реєстрацію.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 23.07.2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 було визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0515 га, кадастровий номер НОМЕР_2, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 03.05.2012 року, та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №5718043 від 10.09.2013 року про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на вищевказану земельну ділянку.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 29.09.2014 року рішення Хмельницького міськрайонного суду від 23.07.2014 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу було скасовано, в позові в цій частині відмолено, в іншій частині рішення суду залишено без змін. На даний час рішення апеляційної інстанції є чинним.

Мотивувальна частина рішення суду апеляційної інстанції містить висновок про те, що оскільки майно (земельна ділянка площею 0,0515 га) вибуло з володіння власника ОСОБА_3 не з її волі іншим шляхом, тому у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право вимагати витребування цього майна від ОСОБА_4

Як правильно було встановлено судом, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,25 га, реєстраційний номер 68377868250, розташована по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), дані щодо права власності та власника цієї земельної ділянки відсутні.

В той же час, у відомостях з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначено, що 04.10.2018 року було здійснено державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 0,0515 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану по АДРЕСА_1, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства за ОСОБА_4. Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.05.2012 року, номер 619, посвідчений приватним нотаріусом Дембицькою І.М.

Право приватної власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 51,2 кв.м. зареєстровано в державному реєстрі за ОСОБА_3

Враховуючи встановлені вище обставини справи, вимоги закону, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,25 га та домоволодіння в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 є способом захисту її права на спадщину.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні земельні ділянки та домоволодіння, які належали спадкодавцю, під час життя останньої, переходили на праві приватної власності до ОСОБА_2 на підставі правочинів, які в подальшому були визнані недійсними рішеннями судів, тому їх належність на праві приватної власності ОСОБА_3 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 є доведеною. Оскільки спадкоємець ОСОБА_1 не надала нотаріусу документів, необхідних для отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3, у зв'язку з їх відсутністю у неї, з урахуванням неодноразової зміни власника цього майна, що, в свою чергу, мало наслідком передачу оригіналів правовстановлюючих документів на це майно від одного власника до іншого, тому вимогу про визнання за позивачем права власності на спадкове майно в судовому порядку слід визнати обґрунтованою.

В той же час відмова Апеляційного суду Хмельницької області своїм рішенням від 29.09.2014 року у визнанні недійсним договору купівлі-продажу від 03.05.2012 року, відповідно до якого ОСОБА_2 відчужила ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0515 га з одночасним скасуванням рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №5718043 від 10.09.2013 року про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на вищевказану земельну ділянку призвела до того, що останній 04.10.2018 року повторно здійснив державну реєстрацію права власності на вищевказану земельну ділянку на підставі вказаного договору купівлі-продажу, і на час розгляду цієї справи судом має статус одноосібного власника цієї землі.

Таким чином, враховуючи висновки, які викладені в мотивувальній частині рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 29.09.2014 року з урахуванням вимог ст. 388 ЦК України суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0515 га та роз'яснив їй право на звернення до власника земельної ділянки з позовом про витребування спірного майна.

Посилання апелянта ОСОБА_2 на те, що вона не є належним відповідачем у справі є безпідставним.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 претендує на спадщину після смерті ОСОБА_3, оскільки першою звернулася до нотаріуса про прийняття спадщини за заповітом від 24.02.2016 року, складеним на її ім'я, в зв'язку з чим і було заведено спадкову справу. На час розгляду справи в суді заява відповідача про прийняття спадщини міститься в спадковій справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначила про те, що вона жодним чином не претендує на спірне майно і не заперечує права ОСОБА_1 на спадщину. В той же час апелянт навела доводи щодо незаконності вимог позивача та помилковості висновків суду щодо наявності в ОСОБА_1 права вимагати визнання за нею права власності на домоволодіння та земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом, пославшись, зокрема, і на ту обставину, що власником земельної ділянки площею 0,0515 га є ОСОБА_4 Таким чином, відповідач ствердила про те, що вона заперечує проти позову, не визнає права позивача на спірне майно, що свідчить про правомірність її залучення судом до участі в справі в якості відповідача.

Рішення суду в даній справі не стосується прав та інтересів Розсошанської сільської ради Хмельницького району, яка не заперечувала проти позову в суді першої інстанції, оскільки предметом спору є все спадкове майно, отримання якого зумовлено діючим заповітом, тому залучення сільської ради до участі у справі в якості відповідача в даному випадку не вбачається обґрунтованим.

Суд першої інстанції, встановивши такі обставини прийшов до правильного висновку про необхідність покладення судових витрат, понесених позивачем ОСОБА_1 у цій справі на відповідача ОСОБА_2

В цій частині рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційних скарг не вбачається.

Однак судом було допущено помилку в додатковому рішенні при визначені розміру судових витрат, які підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача ОСОБА_2 з урахуванням об'єму задоволених позовних вимог, відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, ціна позову становить 117727 грн.; за подання позовної заяви ОСОБА_1 сплачено 1177,27 грн. судового збору, за проведення експертного дослідження вартості домоволодіння позивач сплатила 400 грн.; загальний розмір задоволених судом позовних вимог складає 116407 грн.

Таким чином, сума судових витрат, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 становитиме 1559,92 грн.: (116407х100%:117727=98,9%х1577,27:100%=1559,92).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 листопада 2018 року залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 листопада 2018 року задовольнити частково.

Змінити додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 листопада 2018 року, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1559,92 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 04.02.2019 року.

Головуючий Судді: