Рішення

від 04.02.2019 по справі 910/15024/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 04.02.2019Справа №  910/15024/18 Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу За позовом Приватного акціонерного товариства "Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій" (09113, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Січневого прориву, буд. 39; ідентифікаційний код 00130659) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВЕА" (03680, місто Київ, пр-т Академіка Глушкова, буд. 40, корп. 5, оф.108; ідентифікаційний код 33595182) про  стягнення 28    284,64 грн, Без виклику (повідомлення) представників учасників справи, ОБСТАВИНИ СПРАВИ: У листопаді 2018 року Приватне акціонерне товариство "Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВЕА" про стягнення 28    284,64 грн, з яких: 26    399,72 грн – основний борг, 650,95 грн – 3% річних та 1 233,97 грн – інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем укладеного в спрощеній формі правочину купівлі-продажу в частині здійснення оплати за отриманий товар. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2018 вищевказану позовну заяву було залишено без руху у зв'язку з ненаданням належних доказів сплати судового збору та встановлений строк для усунення недоліків позовної заяви. 26.11.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків до якої було додано платіжне доручення № 54 від 20.11.18 про сплату судового збору у встановлених порядку та сумі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/15024/18, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частин 4 статті 120 цього Кодексу. Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Нормами частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи ухвала від 27.11.2018 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03680, місто Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 40, корпус 5, офіс 108. Проте, поштове відправлення № 0103048400586 було повернуто до суду з відміткою поштового відділення від 01.12.2018 про повернення з «інших причин, що не дали змогу виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення». У даному випаду судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалами Господарського суду міста Києва справі № 910/15024/18 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Частиною 2 статті 178 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2018, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України. Будь яких заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило. Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Приписами статті 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство “Білоцерківський завод ЗБК”, як Постачальник, здійснило поставку товару Товариству з обмеженою відповідальністю “ІВЕА”, як Покупцю, на підставі видаткової накладної № РН-0001723 від 01.12.2017 на суму – 34    645,32 грн. Зазначена видаткова накладна містить номенклатуру (асортимент) товару, кількість та ціну (належним чином завірена копія міститься в матеріалах справи). Отримання відповідачем 01.12.2017 товару підтверджується наявним у видатковій накладній підписом представника Покупця уповноваженого на отримання товару за довіреністю № 351 від 30.11.2017. Для оплати поставленого товару позивачем було надано відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0001394 від 14.11.2017 на суму 34    645,32 грн. Відповідачем у листопаді 2017 року було здійснено попередню оплату на підставі зазначеного рахунку в розмірі 8    245,60 грн. Гарантійним листом № 329 від 30.11.2017 відповідач визнав наявну у нього перед позивачем заборгованість в сумі 26    399,72 грн, сплату якої гарантував протягом 14 календарних днів. Проте, за твердженням позивача, обов'язок щодо сплати заборгованості у встановлені строки відповідачем виконано не було, у зв'язку із чим в останнього наявна заборгованість в розмірі 26    399,72 грн. З метою досудового врегулювання, позивач звертався до відповідача з претензією № 08-483 від 01.08.2018 щодо сплати суми заборгованості за поставлений товар в розмірі 26    399,72 грн із зазначенням, що у разі не виконання вимог про погашення існуючої заборгованості, ПАТ “Білоцерківський завод ЗБК” буде змушений звернутися за захистом своїх прав до суду. Зазначена претензія була отримана представником відповідача 06.08.2018, про що свідчить підпис представника за довіреністю у повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення № 09113009119963. Зазначену претензію було залишено боржником без відповіді, грошові кошти в рахунок погашення суми наявної заборгованості на користь позивача не надходили, внаслідок чого останній звернувся із даним позовом до суду. Відповідач своїм правом подання відзиву суду не скористався. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне. Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України). Згідно частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частиною 2 статті 642 ЦК України). Судом встановлено, що між Сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб. Згідно ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Матеріалами справи, а саме підписаною представниками сторін видатковою накладною № РН-0001723 від 01.12.2017підтверджено, що позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято у власність товар без зауважень щодо кількості та якості. Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до статі 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача претензій щодо якості та/або комплектності поставленого за накладними товару, тому, оскільки між сторонами не погоджувалися інші строки оплати, то відповідно до статті 692 ЦК України Відповідач повинен був оплатити зазначений у накладних товар наступного дня, після його отримання. Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Отже, суд дійшов до висновку, що у встановлений законом, статтею 692 ЦК України, строк, заборгованість за поставлений товар в розмірі 26    399,72 грн, яка була визнана відповідачем у гарантійному листі від 30.11.2017, у встановлені строки погашена не була та залишається непогашеною на даний час; позивачем належним чином відповідно до статей 525, 526, 655, 712, 901, 903 ЦК України та статей 181, 193 ГК України доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована. Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 26    399,72 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Товариство на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати за отриманий товар, позивач на підставі статті 625 ЦК України також просив суд стягнути з Покупця 650,95 грн 3% річних та 1    233,97 грн інфляційних, нарахованих за період з 13.12.2017 по 08.10.2018. За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Здійснивши арифметичний перерахунок, заявлених позивачем до стягнення сум трьох процентів річних та інфляційних суд зазначає, що 3% річних позивачем було розраховано вірно, проте при визначенні інфляційних нарахувань було допущено помилку. За розрахунком суду інфляційні нарахування за вказаний позивачем період складають 1    956, 17 грн. Приписами частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. З огляду на викладене, дотримуючись вище наведених норм, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 650,95 грн три проценти річних та 1 233,97 грн інфляційних, нарахованих за період з 13.12.2017 по 08.10.2018. Згідно з положеннями статей 78, 79 ГПК кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено обставини, покладені в основу позову, а тому позовні вимоги підлягають в повному обсязі, а саме щодо стягнення з відповідача 26 399,72 грн основного боргу, 650,95 грн 3% річних та 1 233,97 грн інфляційних втрат. За приписами статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за результатами вирішення спору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись статями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва ВИРІШИВ: 1. Позов Приватного акціонерного товариства "Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВЕА" про стягнення 28    284,64 грн - задовольнити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВЕА" (03680, місто Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 40, корпус 5, офіс 108; ідентифікаційний код 33595182) на користь Приватного акціонерного товариства "Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій" (09113, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Січневого прориву, будинок 39; ідентифікаційний код 00130659) 26    399,72 грн (двадцять шість тисяч триста дев'яносто дев'ять гривень 72 копійки) основного боргу, 650,95 грн (шістсот п'ятдесят гривень 95 копійок) три проценти річних, 1 233,97 грн (одну тисячу двісті тридцять три гривні 97 копійок) інфляційних втрат та 1    762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок) судового збору. 3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. СУДДЯ                                                                                                                                                       В. В. ДЖАРТИ