Рішення

від 28.01.2019 по справі 914/2151/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2019 Справа №914/2151/18

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Сала О.А. розглянув матеріали

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільвер Клас", м. Харків,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Луговського Костянтина Анатолійовича, м. Львів,

предмет позову: стягнення 4 048,93 грн.,

підстава позову : порушення строків виконання зобов'язань по оплаті транспортних послуг,

за участю представників:

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився.

ПРОЦЕС

19.11.2018 року на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Сільвер Клас до Фізичної особи-підприємця Луговського Костянтина Анатолійовича про стягнення 4 048,93 грн.

Ухвалою суду від 26.11.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, призначено розгляд справи по суті в судове засідання на 17.12.2018 року.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі отримана позивачем 05.12.2018 року, конверт, адресований на юридичну адресу відповідача, що співпадає з вказаною у позовній заяві, повернувся з відміткою інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання .

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

У судове засідання 17.12.2018 року сторони явку представників не забезпечили, позивач подав клопотання про розгляд справи за відсутності його представника. Судом відкладено розгляд справи на 16.01.2019 року.

Ухвала суду про відкладення судового засідання позивач отримав 26.12.2018 року, конверт, адресований на юридичну адресу відповідача, повернувся з відміткою інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання .

У судовому засіданні 16.01.2019 року за участю представника позивача відкладено розгляд справи на 28.01.2019 року з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за виявленою в матеріалах справи адресою - АДРЕСА_2, 79040.

28.01.2019 року сторони явку представників не забезпечили. Позивач належним чином повідомлений про судове засідання під розписку в попередньому засіданні. Відповідач також повідомлений про розгляд справи належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, причин неявки не повідомив, заяв, клопотань не надавав.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд зазначає, відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про час місце розгляду справи за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка співпадає з адресою, вказаною позивачем у позовній заяві - 79017, АДРЕСА_1, та на відому з матеріалів справи (заявки на перевезення) - АДРЕСА_2, за якою кореспонденція суду отримана адресатом. Відтак, суд вважає, що ним вжито всі дії, спрямовані на повідомлення відповідача про розгляд даної справи, і неявка сторони в судове засідання з урахуванням закінчення строків розгляду справи, не є перешкодою для вирішення спору по суті в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 28.01.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Позивач звернувся з даним позовом до суду, оскільки вважає, що відповідач прострочив виконання свого обов'язку по оплаті наданих позивачем послуг перевезення. Так, позивач стверджує, що він зобов'язався перевезти з міста 37-700 Przemysl, Республіка Польща (вантажовідправник Basf S.Р.А) в м. Ромни, Сумська обл., Україна (вантажоодержувач ТОВ Таланпром та ТОВ Таланлегпром) товари для переробки в металевих бочках на 27 піддонах, i 06 жовтня 2017 року ним надано для завантаження автомобіль МАN з напівпричепом (держ. номери АХ7396ВО/АХ3713ХТ), який був завантажений в той же день, тобто позивач виконав свої зобов'язання, що підтверджується CMR накладними. Відповідач оплатив послуги перевезення з простроченням, у зв'язку з чим позивачем нараховано інфляційні втрати в розмірі 1 421 грн., 3 відсотки річних - 412,60 грн., неустойка - 2 215,33 грн.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА НЕ ОСПОРЮВАНІ СТОРОНАМИ

05.10.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільвер Клас" (надалі по тексту рішення - позивач, перевізник) і Фізична особа-підприємець Луговський Костянтин Анатолійович (надалі по тексту рішення - відповідач, експедитор) погодили та підписали договір-заявку на перевезення П/Е з наступними умовами: дата завантаження - 06.07.2017 року, маршрут - Польща-Україна, місце завантаження - DDF, Przemysl, ul. Lvivska 52, 37-700 Polska Marek, пункт перетину кордону - Краківець, місце розмитнення - м. Ромни, місце розвантаження - Сумська бласть, м. Ромни, вул. Тельмана, 24, сума фрахту автомобіля - 25 000 грн., умови оплати - б/н до 10 днів після отримання оригіналів, термін доставки - 09-10.10.2017 року, марка а/м - МАН АХ7396ВО / АХ3713ХТ.

Як вбачається з CMR від 06.10.2017 року такі складені у місті Przemysl, отримувач - ТОВ Таланпром та ТОВ Таланлегпром, місце розвантаження - Ромни, маса вантажу згідно з першою накладною 12 287,16 кг, 9 802,16 кг з відміткою Львівської митниці 07.10.2017 року та Сумської митниці ДФС від 09.10.2017 року.

09.10.2017 року сторони підписали акт надання послуг №52 про виконання перевізником перевезення по маршруту Przemysl, Республіка Польща - Сумська обл., м. Ромни, CMR б/н вартістю 25 00,00 грн., а позивачем виписано рахунок №34 від 09.10.2017 року на суму 25 000,00 грн.

Згідно з описом вкладення у цінний лист ФОП Луговському К.А. 06.11.2017 року надіслано рахунок №34 від 09.10.2017 року, АВР №52 від 09.10.2017 року, договір-заявку на перевезення П/Е від 05.10.2017 року, CMR, рахунок №36 від 23.10.2017 року, АВР №53 від 23.10.2017 року, договір-заявку на перевезення П/Е від 11.10.2017 року, CMR, договір №049/17П від 11.09.17, CMR 000204.

07.02.2018 року відповідачем сплачено 10 000,00 грн. з призначенням платежу часткова оплата за транспортні послуги Польща-Україна зг. рах. №34 від 09.10.2017 року без ПДВ .

06.06.2018 року відповідачу надіслано претензію щодо повернення 16 368,86 грн.

17.07.2018 року відповідачем сплачено 5 000,00 грн. згідно з рахунком №34 від 09.10.2017 року, а 02.10.2018 року - 10 000,00 грн.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено вище, 05.10.2017 року сторони спору уклали договір-заявку на транспортне обслуговування.

Згідно із статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною першою статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частин першої, другої статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Суд звертає увагу, що поняття договору-заявки не закріплено в чинному законодавстві, проте чіткої заборони укладати подібну форму договорів законодавством не передбачено. Більше того, заявка підписана представниками обох сторін, скріплена їх печатками, у ній погоджені умови здійснення перевезення, тому спрощена письмова форма договору дотримана суб'єктами господарювання Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільвер Клас" і Фізичною особою-підприємцем Луговським Костянтином Анатолійовичем.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Як встановлено судом вище, позивачем здійснено обумовлене сторонами перевезення, вартістю 25 000,00 грн., а відповідачем не спростовано та не заперечено позовні вимоги та наведені в позовній заяві обставини. Більше того, в матеріалах справи наявні докази сплати відповідачем вартості послуг перевезення у повному обсязі, однак, не у строки, погоджені в заявці.

Так, згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення про надіслання відповідачу документів на оплату кореспонденція отримана адресатом 15.11.2017 року. Згідно з умовами, погодженими сторонами в договорі-заявці, відповідач повинен був оплатити вартість послуг перевезення до 10 днів після отримання оригіналів, тобто включно з 25.11.2017 року, що припадало на суботу.

Згідно зі ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. А згідно зі ст.5 ст.254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.67 Кодексу законів про працю України при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

Сторонами не вказано та не підтверджено, що відповідачем встановлено шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем неділею. Тому, оскільки останній день строку виконання зобов'язання припадав на суботу 25.11.2017 року, то останнім днем виконання зобов'язання є перший робочий день, у даному випадку - 27.11.2017 року.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено вище, перший платіж відповідачем здійснено не в визначений строк, а лише 07.02.20118 року, наступний - 17.07.2018 року та останній - 02.10.2018 року. Відтак, з 28.11.2017 року відповідач вважався таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Стаття 610 Цивільного кодексу України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зазначаючи положення ст.549, 934 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача 2 215,33 грн. неустойки. За змістом статті 199 ГК України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором (ч. 4).

Положеннями Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, Законом передбачена обов'язкова письмова форма правочину щодо забезпечення виконання зобов'язань (ч. 1 ст. 547 ЦК України), наслідком недодержання якої є нікчемність правочину (ч. 2 ст. 547 ЦК України).

Суд звертає увагу, що сторонами у письмовій формі не погоджено підстав, умов і порядку стягнення неустойки. Тому, заявлена до стягнення неустойка в розмірі 2 215,33 грн. є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Також суд звертає увагу, що здійснений позивачем розрахунок проведено за формулою для визначення розміру пені, при цьому називає відповідні суми відсотками за користування грошовими коштами. Суд не вбачає підстав вважати заявлену до стягнення неустойку відсотками за користування чужими грошовими коштами, адже правова природа таких нарахувань є різною, до того ж, позивач не заявляє до стягнення проценти за користування чужими грошовими коштами, а просить стягнути неустойку. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17 розмежувала наслідки правомірного та неправомірного користування чужими грошовими коштами, зокрема, зазначивши, що термін користування чужими коштами може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (п.34). Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п.37).

Суд звертає увагу, що у даній справі наявна ситуація, коли відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання і неправомірно не сплачував грошові кошти за надані позивачем послуги перевезення. Відповідно до зазначених вище висновків Верховного суду у такому випадку позивач має право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат, передбачених ст.625 ЦК України, але не процентів, передбачених ст.536 ЦК України.

Щодо заявлених до стягнення 1421 грн. інфляційних втрат і 3 % річних - 412,60 грн., суд зазначає наступне. Так, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу (п.4.1, п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ). Крім цього, інфляційні втрати та відсотки річних не є способом забезпечення виконання зобов'язання, на відміну від пені, тому їх стягнення є допустимим незалежно від підстав/порядку їх застосування договором.

Перевіряючи розрахунок інфляційних втрат і 3% річних, суд звертає увагу, що такі суми вираховуються від суми заборгованості з моменту виникнення прострочення, однак, згідно з розрахунком позивача останній розраховує відповідні суми із розміру сплачених відповідачем грошових коштів. Також суд зазначає, що позивачем неправильно визначено момент виникнення прострочення з 25.11.2017 року, адже, вище судом встановлено, що таке виникло з 28.11.2017 року. Здійснивши перевірку заявлених до стягнення сум з урахуванням виникнення прострочення в сумі 25 000,00 грн. 28.11.2017 рок та часткових оплат 07.02.2018 року, 17.07.2018 року, 02.10.2018 року, у зв'язку з чим розмір заборгованості зменшувався, суд доходить висновку, що за період 28.11.2017-07.02.2018р. на суму 25 000,00 грн. правомірно нараховуються 3% річних в сумі 147,95 грн. та інфляційних втрат в сумі 628,75 грн., за період 08.02.2018-17.07.2018р. на суму 15 000,00 грн. - 3% річних в сумі 197,26 грн. та інфляційних втрат в сумі 315,93 грн., за період 18.07.2018-02.10.2018р. на суму 10 000,00 грн. - 3% річних в сумі 63,29 грн. та інфляційних втрат в сумі 190,00 грн., що разом становить 408,50 грн. 3% річних і 1 134,68 грн. інфляційних втрат. Відтак, у задоволенні вимоги про стягнення 41,00 грн. 3% річних і 286,32 грн. інфляційних втрат суд відмовляє.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Із досліджених в сукупності матеріалів справи, суд доходить висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, а саме вимоги про стягнення з відповідача 408,50 грн. 3% річних і 1 134,68 грн. інфляційних втрат.

Суд звертає увагу, що позивач просить зазначити в рішенні про нарахування інфляційної складової боргу, 3-х відсотків річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України та неустойки відповідно до ч. 6 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до ч.10 ст.238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Однак, суд звертає увагу позивача на відсутність підстав для застосування вказаної норми, адже у даній справі вимога про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, тобто основної суми заборгованості, не заявлялася і суд не ухвалює рішення про стягнення такого боргу. Відтак, у задоволенні такої вимоги позивача суд відмовляє.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, ч.9 ст.165, ст. ст. 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Луговського Костянтина Анатолійовича (79017, АДРЕСА_1, код ЄДР НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільвер Клас" (61096, Харківська обл., місто Харків, проспект Маршала Жукова, будинок 53, код ЄДР 22708840) 408,50 грн. 3% річних і 1 134,68 грн. інфляційних втрат, 669,56 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

3. У задоволенні вимоги про стягнення 41,00 грн. 3% річних, 286,32 грн. інфляційних втрат, 2 215,33 грн. неустойки та зазначення в рішенні про нарахування інфляційної складової боргу, 3-х відсотків річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України та неустойки відповідно до ч.6 статті 231 Господарського кодексу України відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 04.02.2019 року.

Суддя Матвіїв Р.І.