Рішення

від 05.02.2019 по справі 815/1376/18

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/1376/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши у приміщенні суду в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СМУ №533" (вул.Мечнікова,4, м.Одеса, 65029) до Головного управління ДФС в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044) про скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС в Одеській області №0039841401, №0039861401 від 03.11.2017 року та визнання такими, що не підлягають виконанню,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "СМУ №533" (вул.Мечнікова,4, м.Одеса, 65029) до Головного управління ДФС в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044) про скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС в Одеській області №0039841401, №0039861401 від 03.11.2017 року та визнання такими, що не підлягають виконанню.

В судовому засіданні 23.01.2019 року представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження, в якій були підтримані позовні вимоги з огляду на порушення податковим органом норм ПК України щодо порядку формування валових витрат підприємства та податкового кредиту з ПДВ у відповідних податкових періодах. Представник відповідача ГУ ДФС в Одеській області заперечив проти задоволення позовних вимог, пославшись на законність висновків акту перевірки, оскільки позивачем в порушення відповідних положень ПК України незаконно формувались валові витрати підприємства, які не мали жодного відношення до господарської діяльності, та,відповідно, податковий кредит з ПДВ. З урахуванням надання учасниками справи своїх пояснень раніше та відсутність заяв чи клопотань процесуального характеру, суд на підставі положень ч.9 ст.205 КАС України, ухвалив рішення пр. задоволення заяви представника позивача та розгляд справи в порядку письмового провадження 05.02.2019 року за наявними в справі письмовими доказами.

Дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановив наступні факти та обставини:

Відповідач - ГУ ДФС України в Одеській області, на підставі ст.1 Закону України Про державну податкову службу , є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.ст.7,10,11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування та стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, надання висновків на повернення з бюджету надмірно сплачених податків та зборів, а тому позовні вимоги щодо оскарження його актів, дій чи бездіяльності з цього приводу, на підставі положень ст.55 Конституції України, п.1 ч.1 ст.19 КАС України, підвідомчі адміністративним судам та повинні розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

На підставі наказу керівника ГУ ДФС в Одесткій області від 07.06.2017 року №1990 була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року.

За результатами зазначеної перевірки був складений акт від 12.10.2017 року №1474/15-32-14-01/34931415, на підставі якого було встановлено порушення в діяльності позивача за перевірені податкові періоди положень пп.14.1.27, п.14.1, ст. 14, пп.134.1.1 п.134.1, ст.134, пп.135.5.11 п. 135.5, ст. 135, пп. 138.1.1, 138.1, п. 138.2, 138.8 ст.138, пп.139.1.9. п. 139.1 ст.139, п.п.198.1, п. 198.2, п.198.3, 198.6, ст.198 ПК України.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 03.11.2017 року прийняті податкові повідомлення-рішення №0039861401, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму за податковим зобов'язанням - на 1486390,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 371598,00 грн. та №003984114 відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму за податковими зобов'язаннями - на 1750196,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на суму 437549,00 грн.

Розглянувши оскаржені акти суб'єкту владних повноважень, суд виходячи з положень ч.2 ст.2 КАС України, проходить до висновку, що вони не відповідають вимогам закону виходячи з наступного.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з

використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При визначенні суми грошових зобов'язань платника податку, податковий орган враховував наступні норми Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК україни встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139 ст.139 ПК України встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, не підтверджені відповідними документами витрати не включаються до витрат за податковий звітний період та розрахунку об'єкта оподаткування, і на суму недосплаченого податку нараховується пеня в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Згідно із п.187.1 ст.187 вказаного Кодексу встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пукнтом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до приписів ч.4 ст.9 КАС України судом під час офіційного з'ясування обставин справи досліджувалось питання щодо товарності угод за якими позивач формував валові витрати та податковий кредит з ПДВ у звітних податкових періодах.

Відповідно до договору Капітального ремонт будівлі комунальної установи Центр первинної медико-санітарної допомоги №7 №91-16/ІІ від 21.09.2016 р„ Позивач виконував свої зобов'язання перед Замовником. За для виконання своїх зобов'язань Позивач укладав угоди з іншими підприємствами відповідно до виконання відповідних робіт та інших послуг, з такими як:

ТОВ САЙДЕЛІТ зареєстроване 06.07.2016 року Києво-Святошинське об'єднана державна податкова інспекція головного управління ДФС у Київській області, номер запису 1101316138371. код суб'єкта господарювання 40672925.

Відповідно до умов поставки ТОВ САЙДЕЛІТ (код ЄДРПОУ 40672925) у жовтні 2016 р. виписало на адрес) ТОВ СМУ №533 видаткову накладну на загальну сум) 123546 грн.:

ТОВ ФІРТОН зареєстроване 20.07.2016 р. Херсонська об'єднана державна податкова інспекція головного управління ДФС у Херсонській області, номер запису 265616128435, код суб'єкта господарювання 40634827.

Відповідно до умов поставки ТОВ ФІРТОН (код ЄДРПОУ 40634827) у грудні 2016 р. виписало на адресу ТОВ СМУ №533 видаткових накладних на загальну суму 2 146275,00грн.:

ТОВ ОПТІМАСТАНДАРТ К зареєстроване 01.07.2015 р. державна податкова інспекція у Голосіївському районі головного управління ДФС у м.Києві, номер запису 265015091623, код суб'єкта господарювання 39868652.

Відповідно до умов поставки ТОВ ОПТІМАСТАНДАРТ К (код ЄДРПОУ 39868652) у грудні 2016 р. виписало на адрес ТОВ СМУ №533 видаткових накладних на загальну суму 5005708.00 грн.:

ПП КОМ-СТОР зареєстроване 17.08.2016 р. державна податкова інспекція у Печерському районі головного управління ДФС у м.Києві, номер запису 10000000698773, код суб'єкта господарювання 40750492.

Відповідно до умов поставки ПП КОМ СТОР (код ЄДРПОУ 40750492) у 2016 р. виписало на адресу ТОВ СМУ №533 видаткових накладних на загальну суму 1576643,46 грн.

ТОВ ХАРЛОУ зареєстроване 11.05.2016 р. державна податкова інспекція у Шевченківському районі головного управління ДФС у м.Києві, номер запису 102716084191, код суб'єкта господарювання 40474908.

Відповідно до умов поставки ТОВ ХАРЛОУ (код ЄДРПОУ 40474908) 2016 р. виписало на адрес) ТОВ СМУ №533 видаткових накладних на загальну суму 66168,42 грн.

Зазначені вище обставини щодо фактичного виконання украдених господарських договорів підтверджуються наданими представником позивача первинними документами податкового та бухгалтерського обліку підприємства: договорами підряду та субпідряду, підряду, видатковими накладними, протоколами узгодження договірної ціни, дефектними актами, актами прийняття виконаних будівельних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями про оплату вартості наданих послуг, в тому числі ПДВ (а.с.77 т.1 - а.с.273 т.2).

Представник відповідача вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням фактичного виконання укладених позивачем договорів поставки та купівлі-продажу товарів.

Але такий висновок посадових осіб органу ДПС України є помилкових з наступних підстав:

Пунктом 2 ст.3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі - Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного ст.70 КАС України.

Судом не приймаються до уваги посилання представника відповідача на те, що на час проведення перевірки позивача його контрагенти перебували в стадії припинення або в стадії ліквідації, оскільки на час здійснення господарських операцій з позивачем, вони перебували на обліку в податкових органах в якості платників податків, в тому числі платників ПДВ та мали права видавати податкові накладні з ПДВ.

Окрім того, слід зазначити, що що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Така правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України у постанові від 10.09.2014 року по справі № 2а-13207/12/2670 (номер судового рішення у ЄДРСР - 40479730).

Згідно наведених норм підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції та підтверджують факт їх виконання.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 27.03.2012 року №21-737во10), надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Крім того, практика Європейського суду суттєво впливає на змістове наповнення принципів, закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколах до неї.

Так, у своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а п.2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції").

Водночас ст.1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах "Ван дер Мюсель проти Бельгії" та "Копеський проти Словаччини"). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права. "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копеський проти Словаччини").

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

В контексті зазначеного, слід наголосити, що податковий орган при виконанні покладених на нього повноважень зобов'язаний діяти на підставі, у межах та у спосіб визначений чинним законодавством України. Не зважаючи на той факт, що Податковим кодексом України встановлене право контролюючого органу на здійснення перевірок (документальних, невиїзних, виїзних, планових та позапланових перевірок), суд наголошує, що у той же час, контролюючий орган позбавлений права на відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень, які не мають підтвердження доказами.

Оскільки до обов'язків платника податків законом віднесено ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат, складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; виконання законних вимог контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписування актів (довідки) про проведення перевірки (пп.16.1.2,16.1.8 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України), то є очевидним, що він (платник податків) має легітимне очікування на реалізацію свого майнового права, в даному випадку, на гарантоване державою право щодо формування податкового кредиту та зважаючи на відсутність факту заниження податкових зобов'язань при відсутності будь-яких порушень з боку платника податків.

Зважаючи на зазначене, суд наголошує, що податковим органом за відображеними порушеннями у актах перевірки щодо позивача, були встановлені та перевірені взаємовідносини з його контрагентами, однак не викладено зміст порушення платником податків фінансово-господарської діяльності у розумінні приписів ПК України, як і не були зазначені докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Тоді як, приписами Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 року №727 визначено: акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Крім того, ні Податковий кодекс України, ні інші законодавчі акти з питань оподаткування не ставлять право позивача на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового та іншого законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь - яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, суд погоджується з позивачем, що за чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на позивача не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.

При цьому, суд зазначає, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 27.01.2016р. № 21-5333а15.

Згідно положень ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України.

Приписами ч.4 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

В свою чергу, судом не встановлено належних та допустимих доказів, що досліджені податковим органом під час проведення перевірок, а саме: щодо наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, які б слугували підставою для складання висновку у актах перевірок щодо реальність вчинення господарської операції та щодо неможливість здійснення господарських операцій за правочинами, укладеними між позивачем та його безпосередніми контрагентами.

Враховуючи зазначене та досліджені господарські операції, суд прийшов до висновку, що за належних доказів ГУ ДФС в Одеській області не мала підстав для винесення оскаржуваних позивачем податкових повідомлення-рішення, оскільки надані позивачем документи до перевірки та суду відповідно до вимог п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, не мають жодних дефектів форми та змісту, а тому є юридично належними, допустимими та достатніми для підтвердження факту зміни стану майна, зобов'язань і фінансових результатів і, відповідно, реальності проведення даних господарських операцій.

Оскільки суд встановив, що висновок податкового органу про безпідставне віднесення сум до складу валових витрат та не підтвердження відповідними документами та безпідставне віднесення сум до складу податкового кредиту з ПДВ відповідних податкових періодів, суд на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України повинен позовні вимоги задовольнити: скасувати оскаржені податкові повідомлення-рішення №0039841401, №0039861401 від 03.11.2017 року.

Судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0039841401, №0039861401 від 03.11.2017 року.

Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Єфіменко К.С.

.