Рішення

від 20.01.2010 по справі 2-38/2010

НОВОУКРАЇНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-38/2010

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

20 січня 2010 року.                                                

          Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області у складі

головуючого – судді Карпенко О.Л.

при секретарі - Пономаренко Р.В.

за участю – позивачки ОСОБА_1,

                     представника позивачки ОСОБА_2,

                     представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

                     ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Новоукраїнського районного суду в м. Новоукраїнка справу за позовом ОСОБА_1 до районного споживчого товариства про стягнення заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ :

          Позивачка звернулася з позовом до відповідача посилаючись на те, що з 27 березня 2001 року вона працювала на посаді директора госпрозрахункового відокремленого підрозділу “Віка” об?єднання торгово-роздрібних підприємств № 3. Згідно постанови Райспоживспілки № 51 від 11 листопада 2002 року, внаслідок реорганізації ОТРП № 3 приєднано до ОТРП № 2, а згідно постанови Райспоживтовариства № 8 від 26 лютого 2008 року ОТРП № 2 приєднано до Райспоживтовариства (РСТ). 02 січня 2003 року її переведено на посаду директора ГВП “Віка” ОТРП № 2 а з 01 липня 2008 року переведено на посаду продавця магазину № 17 в с. Куликова Балка. За час роботи виплачувана їй заробітна плата була меншою ніж встановлений законодавством мінімальний розмір заробітної плати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов?язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання. Оскільки вона працювала на посадах, які передбачають кваліфіковану працю, то відповідно її заробітна плата повинна бути не меншою ніж мінімальна. Виходячи з розміру виплаченої їй заробітної плати, позивачка стверджує, що їй не виплачено заробітної плати за 2001 рік – 476 грн. 33 коп., за 2002 рік – 841 грн. 50 коп., за 2003 рік – 1458 грн. 40 коп., за 2004 рік – 410 грн., за 2005 рік – 50 грн., за 2006 рік – 1568 грн., за 2007 рік – 3360 грн., за 2008 рік – 3472 грн. 19 коп. У зв?язку з цим, позивачка просить суд стягнути з відповідача 11636 грн. 42 коп. невиплаченої заробітної плати за період з 27 березня 2001 року по 01 січня 2009 року.

           Під час розгляду справи позивачка кілька разів уточнювала розмір своїх позовних вимог. Згідно останнього розрахунку, вона просить суд стягнути з відповідача 18355 грн. 01 коп. невиплаченої заробітної плати за період з 27 березня 2001 року по 20 травня 2009 року. Ці вимоги додатково обгрунтовано тим, що п. 2.5. Галузевої угоди між правлінням Укоопспілки та президією ЦК профспілки працівників споживчої кооперації України на 2005-2006 роки встановлено мінімальну тарифну ставку робітника І розряду у розмірі не менше 120 процентів розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом. Те ж саме встановлено в Галузевій угоді на 2007-2009 роки. П. 2.2. Галузевої угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнським об?єднанням організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб?єднаннями на 2004 – 2005 роки передбачено такі ж вимоги до розміру мінімальної оплати праці. Позивачка вважає,  що вона має право на оплату її праці у розмірі не менше 120 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої законом. Тому розмір невиплаченої їй заробітної плати становить: за 2001 рік – 476 грн. 33 коп., за 2002 рік – 841 грн. 50 коп., за 2003 рік – 1458 грн. 40 коп., за 2004 рік – 927 грн. 60 коп., за 2005 рік – 770 грн. 80 коп., за 2006 рік – 2443 грн., за 2007 рік – 4392 грн., за 2008 рік – 4750 грн. 19 коп., за 2009 рік – 2294 грн. 89 коп.

          Відповідач письмові заперечення на позов не подав.  

          В судовому засіданні позивачка підтримала свої позовні вимоги повністю і надлаа додаткові  пояснення про те, що в період її роботи директором ГВП “Віка” цей підрозділ був госпрозрахунковим, а тому самостійно ніс всі виробничі витрати за рахунок власних коштів. Проте, купівельна спроможність населення в сільській місцевості дуже низька. Через це виручка ГВП “Віка” була незначною. З цих сум ГВП “Віка” закуповував товари, сплачував податки, виплачував заробітну плату. Однак, брак коштів робив неможливим виплату заробітної плати навіть у мінімальному розмірі, встановленому законодавством. ОТРП № 3, а пізніше ОТРП № 2 не надавали фінансової підтримки ГВП “Віка”. Після ліквідації ГВП “Віка” вона була зарахована на посаду продавця магазину в с. Куликова Балка. Магазин працював повний робочий день, графіки роботи за скороченим робочим днем їй не доводилися, проте заробітна плата виплачувалася у розмірі меншому ніж мінімальна заробітна плата, встановлена законодавством.

          Представник позивачки в судовому засіданні надала пояснення про те, що ГВП “Віка” являвся відокремленим структурним підрозділом ОТРМ № 3, а згодом ОТРП № 2, що не звільняло ці підприємства від відповідальності за зобов?язаннями ГВП в тому числі за зобов?язаннями, які виникали з трудових відносин. Відповідач являється правонаступником ОТРП № 2, а тому має нести відповідальність за зобов?язаннями підприємства, що приєдналося. Представники відповідача безпідставно посилаються у своїх поясненнях на встановлення скороченого робочого дня в магазині № 17 в с. Куликова Балка в якому продавцем працювала позивачка по справі так, як згідно наданих ними графіків роботи магазину вони були погоджені з відповідною сільською радою, але з письмових пояснень сільського голови ці графіки погоджувалися після початку розгляду справи в суді у зв?язку з чим вони є недостовірними. Безпідставним є твердження представників відповідача про те, що позивачка працювала продавцем на 0,5 посадового окладу так, як згідно виписки з розпорядження по РСТ від 11 липня 2008 року № 13, яка була надана відповідачем на вимогу позивачки, в ньому відсутня відповідна вказівка.

          Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали і надали пояснення про те, що госпорозрахунковий відокремлений підрозділ “Віка” мав самостійний баланс, власні кошти та власного керівника, яким була позивачка по справі, самостійно здійснював торгівельну діяльність, самостійно сплачував податки та виплачував заробітну плату. ОТРП № 2 та ОТРП № 3 не здійснювали контроль за діяльністю ГВП “Віка”, як і за діяльністю решти численних господарсько-виробничих підрозділів, а тому ці підприємства та Райспоживтовариство не можуть нести відповідальність за зобов?язаннями ГВП. Крім того, позивачка, як директор ГВП “Віка”, самостійно здійснювала нарахування та виплату заробітної плати, а тому виплата їй заробітної плати у розмірі меншому ніж встановлено законодавством є наслідком особисто її неправомірних дій. Після ліквідації ГВП “Віка” позивачка була зарахована на посаду продавця магазину № 17 в с. Куликова Балка. Всі продавці магазинів Райспоживтовариства були переведені на відрядну оплату праці. Кожному магазину доведено щомісячний план виторгу та переведено на скорочений робочий день, у зв?язку з низькою купівельною активністю обслуговуваного населення. Але магазин № 17 не виконував встановленого плану виробітку і був збитковим. Збитковість магазину була наслідком винної поведінки позивачки, яка несвоєчасно подавала замовлення на поставку товарів. У зв?язку з цим заробітна плата їй нараховувалася пропорційно виробітку. Крім того, відповідно до умов колективних договорів, Райспоживтовариство забезпечувало оплату праці не нижче ніж мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством.

          Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні дала показання про те, що вона працює на посаді інспектора по кадрам Райспоживтовариства. Після ліквідації ГВП “Віка” вона підготувала проект розпорядження від 11 липня 2008 року № 13 в якому зокрема йшлося про зарахування по переводу з 01 липня 2008 року ОСОБА_1 на посаду продавця магазину № 17 в с. Куликова Балка. Цей проект вона подала голові правління РСТ ОСОБА_8, який ознайомившись з ним розпорядився доповнити його вказівкою про 0,5 посадового окладу продавця. Після цього вона доповнила проект наказу відповідно до вказівки а потім розпорядження було підписано. Позивачка не була ознайомлена з цим розпорядженням особисто так, як вона рідко з?являлася в конторі РСТ. Під час оформлення представленої їй для огляду в судовому засіданні виписки з розпорядження № 13 від 11 липня 2008 року нею було допущено помилку і не зазначено про призначення позивачки на 0,5 посадового окладу продавця у зв?язку з тим, що вона вважала, що позивачці потрібні були лише відомості про займану нею посаду.

           Заслухавши пояснення позивачки, представників сторін, показання свідка ОСОБА_7, оглянувши представлену представниками відповідача книгу розпоряджень Новоукраїнського РСТ за період з 2002 року на 192 сторінках, оригінали табелів обліку робочого часу за період з липня 2008 року по травень 2009 року та дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступні обставини справи та визначив відповідні до них правовідносини.

           З 27 березня 2001 року по 02 січня 2003 року позивачка перебувала у трудових відносинах з Об?єднанням торгово-роздрібних підприємств № 3, працювала на посаді директора госпрозрахункового відокремленого підрозділу “Віка” ОТРП № 3, що підтверджується відомостями належної позивачці трудової книжки (а.с. 5 - 8) та копією наказу по ОТРП № 3 від 27 березня 2001 року № 14 (а.с. 45).

          У зв?язку з реорганізацією ОТРП № 3 шляхом його приєднання до ОТРП № 2, з 02 січня 2003 року позивачку переведено на посаду директора госпрозрахункового відокремленого підрозділу “Віка” ОТРП № 2 на якій вона працювала до 01 липня 2008 року, що також підтверджено відомостями належної позивачці трудової книжки (а.с. 5 - 8).

           Згідно постанови правління Новоукраїнського райспоживтовариства від 26 лютого 2008 року № 8 (а.с. 9) з 01 березня 2008 року Об?єднаня торгово-роздрібних підприємств № 2 реорганізовано шляхом приєднання та передачі на баланс Райспоживтовариства його активів і пасивів.

           З 01 липня 2008 року позивачка переведена на посаду продавця магазину № 17 в с. Куликова Балка Новоукраїнського РСТ, що підтверджено відомостями належної позивачці трудової книжки (а.с. 5 - 8).

           Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 14 Закону України “Про споживчу кооперацію” споживчі товариства та їх спілки гарантують своїм працівникам оплату праці відповідно до професії, кваліфікації та особистого трудового внеску, належні умови праці, а також забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством України.

           За змістом ст. 3 ч. 1 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами з урахуванням особливостей встановлених ч. 2 цієї статті.

           Законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 цього Кодексу). До таких, що регулюють оплату праці відноситься, зокрема, Закон України “Про оплату праці”, Закон України “Про колективні договори і угоди” та інші.

           Право громадянина України на працю включає в себе право на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, право на вільний вибір професії, роду занять і роботи  (ст. 2 КЗпП України).

           Право людини на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом є конституційною гарантією, яка закріплена в ст. 43 Конституції України.

           Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

           Згідно ст. 95 КЗпП України мінімальна заробітна плата – законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов?язкоовю на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб. Аналогічні норми містить ст. 3 Закону України “Про оплату праці”.

            Відповідно до змісту ст. 10 Закону України “Про оплату праці” розмір мінімальної заробітної плати встановлюється не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України.

           У відповідності до Закону України “Про Державний бюджет України на 2001 рік” розмір мінімальної заробітної плати у 2001 році становив 118 грн. на місяць.

           Згідно персоніфікованих відомостей про застраховану особу ОСОБА_1, якими володіє Пенсійний фонд України (а.с. 10), заробітна плата позивачки за 2001 рік становила помісячно: квітень – 24 грн. 67 коп., травень – 74 грн., червень – 74 грн., липень – 148 грн., серпень - 59 грн., вересень – 59 грн., жовтень – 59 грн., листопад – 59 грн., грудень - 59 грн. Ці відомості співпадають з відомостями наданими відповідачем (а.с.  162-169).                                    

          Відомості відповідача, які вказують, що позивачка у 2001 році не виконувала місячну норму праці, не є достовірними так, як згідно наданих в судовому засіданні пояснень представників відповідача документів первинного обліку робочого часу ГВП “Віка” відповідач не має, що також підтверджується довідкою правління РСТ (а.с. 154).

           Таким чином, розмір виплачуваної позивачці за кожен відпрацьований нею місяць 2001 року заробітної плати менший ніж встановлений на цей період розмір мінімальної заробітної плати, за виключенням липня місяця.

           Згідно ст. 95 ч. 3 КЗпП України у разі коли працівникові, який виконав місячну (годинну) норму праці, нарахована заробітна плата нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підприємство проводить доплату до її рівня.

           З урахуванням цього, розмір щомісячної доплати позивачці до рівня мінімальної заробітної плати у 2001 році мав становити: квітень – 118 – 24,67 = 93,33 грн., травень – 118 – 74 = 44 грн., червень – 118 – 74 = 44 грн., серпень – 118 – 59 = 59 грн., вересень – 118 - 59 = 59 грн., жовтень – 118 – 59 = 59 грн., листопад – 118 – 59 = 59 грн., грудень – 118 – 59 = 59 грн., всього розмір доплати мав становити 476 грн. 33 коп.

            ОТРП № 2 не дотрималося вищевказаних вимог законодавства і відповідні доплати до рівня мінімальної заробітної плати позивачці не здійснювало.

           Однак, позовні вимоги за період з квітня по липень місяці 2001 року, включно, задоволенню не підлягають з наступних підстав.

            Статтею   233 ч. 1 КЗпП України ( в редакції, яка діяла до 01 серпня 20001 року) встановлено тримісячний строк для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору, з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

           Позивачка в межах цього строку до суду не зверталася а під час розгляду справи вона та її представник не навели жодних обставин, які б свідчили про наявність поважних причин пропуску позивачкою строків, встановлених ст. 233 КЗпП України, а тому   в задоволені позову в цій частині належить відмовити. Стягненню підлягає 295 грн.  невиплаченої заробітної плати.

            Посилання представників відповідача на те, що ОТРП № 3 не може нести відповідальність за розмір виплачуваної ГВП “Віка” заробітної плати з посиланням на п. 1.4. Положення про ГВП “Віка” є безпідставним. Згідно п. 8.1. цього Положення (а.с. 43 – 44) контроль, перевірка, ревізія фінансово-господарської діяльності підрозділу здійснюється підприємством та органами контролю споживчого товариства, а тому ОТРП № 2, згодом ОТРП № 3 та відповідач по справі, мали здійснювати контроль за діяльністю ГВП “Віка”, в тому числі щодо дотримання трудового законодавства. Внаслідок ліквідації ОТРП № 3 та ОТРП № 2 їх права та обов?язки перейшли до відповідача по справі. Крім того, згідно п. 9.2. Положення при ліквідації цього підрозділу працівникам, які звільняються, гарантується додержання їх права та інтересів відповідно до трудового законодавства.  

           Та обставина, що позивачка являлася директором ГВП “Віка” і фактично сама допустила порушення трудового законодавства не звільняє роботодавця від відповідальності за таке порушення.

           У відповідності до Закону України “Про Державний бюджет України на 2002 рік” розмір мінімальної заробітної плати у 2002 році становив: з 01 січня - 140 грн. на місяць, з 01 липня – 165 грн. на місяць.

           Згідно персоніфікованих відомостей про застраховану особу ОСОБА_1, якими володіє Пенсійний фонд України (а.с. 10), заробітна плата позивачки за 2002 рік становила помісячно: з січня по травень місяці – по 118 грн., червень – 11 грн., липень – 70 грн., серпень - 70 грн., вересень – 82 грн. 50 коп., жовтень – 82 грн. 50 коп., листопад – 82 грн. 50 коп., грудень – відомості відсутні. Ці відомості співпадають з відомостями наданими відповідачем (а.с. 162-169). Суд відхиляє, як безпідставні твердження відповідача про невиконання позивачкою місячної норми праці у 2002 році з тих самих підстав, що і за 2001 рік.

           Розмір виплачуваної позивачці за кожен відпрацьований нею місяць 2002 року заробітної плати менший ніж встановлений на цей період розмір мінімальної заробітної плати. Розмір щомісячної доплати позивачці до рівня мінімальної заробітної плати мав становити: з січня по травень місяці – 140 – 118 = 22 грн. щомісячно, червень – 140 – 11 = 129 грн., липень – 165 – 70 = 95 грн., серпень – 165 – 70 - 95 грн., вересень – 165 – 82,50 = 82 грн. 50 коп., жовтень – 165 – 82,50 = 82 грн. 50 коп., листопад – 165 – 82,50 = 82 грн. 50 коп., грудень – 165 грн., всього за рік – 841 грн. 50 коп ., але така доплата не здійснювалася.

           У відповідності до Закону України “Про Державний бюджет України на 2003 рік” розмір мінімальної заробітної плати у 2003 році становив: з 01 січня - 185 грн. на місяць, з 01 грудня – 205 грн. на місяць.

           Згідно персоніфікованих відомостей про застраховану особу ОСОБА_1, якими володіє Пенсійний фонд України (а.с. 10), заробітна плата позивачки за 2002 рік становила помісячно: з січня по серпень місяці – по 65 грн., вересень – 65 грн. 10 коп., жовтень – 65 грн., листопад – 69 грн. 60 коп., грудень – 61 грн. 60 коп. Ці відомості співпадають з відомостями наданими відповідачем (а.с. 162-169). Суд відхиляє, як безпідставні твердження відповідача про невиконання позивачкою місячної норми праці у 2003 році з тих самих підстав, що і за 2001 рік.

           Розмір виплачуваної позивачці за кожен відпрацьований нею місяць 2003 року заробітної плати менший ніж встановлений на цей період розмір мінімальної заробітної плати. Розмір щомісячної доплати позивачці до рівня мінімальної заробітної плати мав становити: з січня по серпень місяці – 185 – 65 = 120 грн. щомісячно, вересень – 185 – 65,10 = 119 грн. 90 коп., жовтень – 185 – 65 = 120 грн., листопад – 185 – 69,60 = 115 грн. 40 коп., грудень – 205 – 61,60 = 143 грн. 40 коп., всього за рік – 1458 грн. 70 коп ., але така доплата не здійснювалася.

           В обгрунтування позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 2004 року по 2009 рік позивачка послалася на те, що згідно Генеральної та Галузевих угод розмір мінімальна тарифна ставка робітника першого розряду становить не менше 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

           Згідно ст. 5 Закону України “Про оплату праці” організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на державному рівні; галузевих, регіональних угод; колективних договорів; трудових договорів.

            Відповідно до статті 6 Закону України "Про оплату праці" основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики. Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати. При цьому законом прямо не передбачено величину перевищення розміру мінімальної заробітної плати. Разом з тим, статтею 11 зазначеного Закону встановлено, що мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою. Зазначена норма є обов'язковою для всіх суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують найману працю, оскільки вона є нормою спеціального закону в сфері оплати праці. Крім того, ст. 14 цього Закону передбачено договірне регулювання оплати праці працівників підприємств, яке здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди".

           Пунктом 2.2 Розділу II діючої Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004 - 2005 роки передбачено, що мінімальна тарифна ставка робітника І розряду встановлюється у розмірі не менш 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати (крім установ, організацій та закладів окремих галузей бюджетної сфери, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. N 1298).

          Пунктом 2.1. Розділу ІІ Галузевої угоди мід правлінням Укоопспілки та президією ЦК профспілки працівників споживчої кооперації України на 2003-2004 роки встановленно тарифну ставку робітника І розряду у розмірі визначеному Генеральною угодою.  

        Пунктом 2.5. Розділу ІІ Галузевої угоди мід правлінням Укоопспілки та президією ЦК профспілки працівників споживчої кооперації України на 2005-2006 роки встановлено тарифну ставку робітника І розряду у розмірі не менше 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом.  

        Аналогічним за змістом є п. 2.5. Розділу ІІ Галузевої угоди між правлінням Укоопспілки та президією ЦК профспілки працівників споживчої кооперації України на 2007-2009 роки.  

          Відповідно до ст. 5 Закону України “Про колективні договори і угоди” умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

          Статтею 9 Закону України “Про колективні договори і угоди” встановлено, що положення генеральної, галузевої, регіональної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

          Праця директора директора підприємства (підрозділу підприємства) основним видом діяльності якого торгівля та переробка продукції, а також праця продавця магазину, є кваліфікованими. Таким чином, посилання позивачки в обгрунтування своїх позовних вимог за період 2004 – 2009 років на положення Генеральної та галузевих угод щодо встановлення тарифної ставки робітника І розряду у розмірі не менше 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом, є обгрунтованим.

           Водночас суд відхиляє як безпідставні посилання представників відповідача в обгрунтування заперечень на позов на умови угоди між адміністрацією та профспілковим комітетом ОТРП № 2 на 2004 – 2005 роки (а.с. 157 – 161) та колективний договір між правлінням та об?єднаним профкомом Новоукраїнського райспоживтовариства на 2005 – 2009 роки (а.с. 127 – 130).  

            Так згідно п. 1.1. угоди між адміністрацією та профспілковим комітетом ОТРП № 2 на 2004 – 2005 роки передбачено збереження тарифних ставок, посадових окладів, що діяли у галузях народного господарства у 2004 – 2005 роках, що прямо не суперечить умовам Генеральної та галузевої угод.

            Пункт 1.2. колективного договору між правлінням та об?єднаним профкомом Новоукраїнського райспоживтовариства на 2005 – 2009 роки передбачає встановлення тарифної ставки робітника І розряду на рівні, не нижче від законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати. Ця умова колективного договору суперечить умовам Генеральної та галузевої угод оскільки  встановлення у колективному договорі мінімального розміру тарифної ставки робітника І розряду на рівні 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом, є обов'язковим відповідно до ст.ст. 11 та 15 Закону України “Про оплату праці”. Крім того, ст. 14 цього Закону встановлено, що норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців. Проте відповідач не подав доказів на підтвердження того, що ОТРП № 2 та Райспоживтовариство мали фінансові труднощі.

            Виходячи з мінімальних гарантій встановлених ст. 11 Закону України “Про оплату праці” розмір тарифної ставки робітника І розряду мав визначатися відповідачем на рівні 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом  про Державний  бюджет на відповідний рік.

            У відповідності до Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” розмір мінімальної заробітної плати у 2004 році становив: з 01 січня - 205 грн. на місяць, з 01 вересня – 237 грн. на місяць. Відповідно розмір тарифної ставки робітника І розряду мав становити з 01 січня – 246 грн. (205 х 120 %), а з 01 вересня – 284, 4 грн. (237 х 120%).

            Згідно персоніфікованих відомостей про застраховану особу ОСОБА_1, якими володіє Пенсійний фонд України (а.с. 11), заробітна плата позивачки за 2004 рік становила помісячно: в січені та лютому місяці – по 205 грн., з березня по червень – 102 грн. 50 коп., у липні та серпні – по 205 грн., з вересня по грудень – по 237 грн. Ці відомості співпадають з відомостями наданими відповідачем (а.с. 162-169). Суд відхиляє, як безпідставні твердження відповідача про невиконання позивачкою місячної норми праці у 2004 році з тих самих підстав, що і за 2001 рік.

           Розмір виплачуваної позивачці за кожен відпрацьований нею місяць 2004 року заробітної плати менший ніж розмір 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати . Розмір щомісячної доплати позивачці до рівня розміру тарифної ставки робітника І розряду мав становити: в січені та лютому – 246 – 205 = 41 грн. щомісячно, з березня по червень – 246 – 102,5 = 143 грн. 50 коп., у липні та серпні – 246 – 205 = 41 грн., з вересня по грудень – 284,4 – 237 = 47 грн. 40 коп., всього за рік – 927 грн. 60 коп ., але така доплата не здійснювалася.

           У відповідності до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” розмір мінімальної заробітної плати у 2005 році становив: з 01 січня - 262 грн. на місяць, з 01 квітня – 290 грн. на місяць, з 01 липня – 310 грн. на місяць, з 01 вересня – 332 грн. на місяць. Відповідно розмір тарифної ставки робітника І розряду мав становити з 01 січня – 314,4 грн. (262 х 120 %), з 01 квітня – 348 грн. (290 х 120%), з 01 липня – 372 грн. (310 х 120%), з 01 вересня – 398,4 грн. (332 х 120%).

         Згідно персоніфікованих відомостей про застраховану особу ОСОБА_1, якими володіє Пенсійний фонд України (а.с. 11), заробітна плата позивачки за 2005 рік становила помісячно: в січені та лютому місяці – по 237 грн., в березні – 262 грн., з квітня по червень – по 290 грн., у липні та серпні – по 310 грн., з вересня по грудень – по 332 грн. Ці відомості співпадають з відомостями наданими відповідачем (а.с. 162-169). Суд відхиляє, як безпідставні твердження відповідача про невиконання позивачкою місячної норми праці у 2005 році з тих самих підстав, що і за 2001 рік.

           Розмір виплачуваної позивачці за кожен відпрацьований нею місяць 2005 року заробітної плати менший ніж розмір 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати . Розмір щомісячної доплати позивачці до рівня розміру тарифної ставки робітника І розряду мав становити: в січені та лютому – 314,4 – 237 = 77 грн. 40 коп. щомісячно, у березні – 314,4 – 262 = 52 грн. 40 коп., з квітня по червень – 348 – 290 = 58 грн. щомісячно, у липні та серпні – 372 – 310 = 62 грн. щомісячно, з вересня по грудень – 398,4 – 332 = 66 грн. 40 коп., всього за рік – 770 грн. 80 коп ., але така доплата не здійснювалася.

           У відповідності до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” розмір мінімальної заробітної плати у 2006 році становив: з 01 січня - 350 грн. на місяць, з 01 липня – 375 грн. на місяць, з 01 грудня – 400 грн. на місяць. Відповідно розмір тарифної ставки робітника І розряду мав становити з 01 січня – 420 грн. (350 х 120 %), а з 01 липня – 450 грн. (377 х 120%), з 01 грудня – 480 грн. (400 х 120%).

           Згідно персоніфікованих відомостей про застраховану особу ОСОБА_1, якими володіє Пенсійний фонд України (а.с. 11), заробітна плата позивачки за 2006 рік становила помісячно: в січені – 332 грн., з лютого по травень – по 350 грн., у червені – 175 грн., відомості за липень відсутні, з серпня по листопад – по 187 грн. 50 коп., у грудні – по 150 грн. Ці відомості співпадають з відомостями наданими відповідачем (а.с. 162-169). Суд відхиляє, як безпідставні твердження відповідача про невиконання позивачкою місячної норми праці у 2006 році з тих самих підстав, що і за 2001 рік.

           Розмір виплачуваної позивачці за кожен відпрацьований нею місяць 2006 року заробітної плати менший ніж розмір 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати . Розмір щомісячної доплати позивачці до рівня розміру тарифної ставки робітника І розряду мав становити: в січені – 420 – 332 = 88 грн., з лютого по травень – 420 – 350 = 70 грн. щомісячно, в червені – 420 – 175 = 350 грн., у липні – 450 грн., з серпня по листопад – 450 – 187,5 = 262 грн. 50 коп., в грудні – 480 – 150 = 330 грн., всього за рік – 2443 грн .,  але така доплата не здійснювалася.

          У відповідності до Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” розмір мінімальної заробітної плати у 2007 році становив: з 01 січня - 400 грн. на місяць, з 01 квітня – 420 грн. на місяць, з 01 липня – 440 грн. на місяць, з 01 жовтня – 460 грн. на місяць. Відповідно розмір тарифної ставки робітника І розряду мав становити з 01 січня – 480 грн. (400 х 120%), з 01 квітня – 504 грн. (420 х 120%), з 01 липня – 528 грн. (440 х 120%), з 01 жовтня – 552 грн. (460 х 120%).

           Згідно персоніфікованих відомостей про застраховану особу ОСОБА_1, якими володіє Пенсійний фонд України (а.с. 11), заробітна плата позивачки за 2007 рік становила 150 грн. щомісячно Ці відомості співпадають з відомостями наданими відповідачем (а.с. 162-169). Суд відхиляє, як безпідставні твердження відповідача про невиконання позивачкою місячної норми праці у 2007 році з тих самих підстав, що і за 2001 рік.

           Розмір виплачуваної позивачці за кожен відпрацьований нею місяць 2007 року заробітної плати менший ніж розмір 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати . Розмір щомісячної доплати позивачці до рівня розміру тарифної ставки робітника І розряду мав становити: з січня по березень – 480 – 150 = 330 грн. щомісячно, з квітня по червень – 504 – 150 = 354 грн., з липня по вересень – 528 – 150 = 378 грн., з жовтня по грудень – 552 – 150 = 402 грн., всього за рік – 4392 грн.,  але така доплата не здійснювалася.

        У відповідності до Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” розмір мінімальної заробітної плати у 2008 році становив: з 01 січня - 515 грн. на місяць, з 01 квітня – 525 грн. на місяць,  з 01 жовтня – 545 грн. на місяць, з 01 грудня – 605 грн. на місяць. Відповідно розмір тарифної ставки робітника І розряду мав становити з 01 січня – 618 грн. (515 х 120%), з 01 квітня – 630 грн. (525 х 120%), з 01 жовтня – 656 грн. (545 х 120%), з 01 грудня – 726 (605 х 120%).

         Згідно персоніфікованих відомостей про застраховану особу ОСОБА_1, якими володіє Пенсійний фонд України (а.с. 11), заробітна плата позивачки за 2008 рік становила помісячно: з січня по березень – по 257 грн. 50 коп., з квітня по червень – по 262 грн. 50 коп., у липні – 173 грн. 43 коп., з серпня по жовтень – по 265 грн. 91 коп., у листопаді – 326 грн. 25 коп., у грудні – 60 грн. 40 коп. Ці відомості співпадають з відомостями наданими відповідачем (а.с. 162-169). Суд відхиляє, як безпідставні твердження відповідача про невиконання позивачкою місячної норми праці у період з січня по червень 2008 році з тих самих підстав, що і за 2001 рік.

         Розмір виплачуваної позивачці за кожен відпрацьований нею місяць з січня по червень місяці 2008 року заробітної плати менший ніж розмір 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати . Розмір щомісячної доплати позивачці до рівня розміру тарифної ставки робітника І розряду мав становити: з січня по березень – 618 – 257,5 = 360 грн. 50 коп. щомісячно, з квітня по червень – 630 – 262,5 = 367 грн. 50 коп. щомісячно, всього на суму 2184 грн.

          З 01 липня 2008 року позивачку переведено на посаду продавця магазину № 17 Райспоживтовариства (а.с. 8). Оглянувши в судовому засіданні прошнуровану та скріплену відбитком печатки “РСТ” книгу розпоряджень Новоукраїнського РСТ за період з 2002 року по 2007 рік на 192 сторінках, судом встановлено, що згідно розпорядження по Новоукраїнському РСТ від 11 липня 2008 року, з посиланням на ст. 36 п. 5 КЗпП України, зараховано по переводу з 01 липня 2008 року ОСОБА_1 на 0,5 посадового окладу продавця магазину № 17 с. Куликова Балка. Як вбачається з показань свідка ОСОБА_7, відомості про те, що позивачка призначена на 0,5 посадового окладу внесені в підготовлений нею проект розпорядження за наказом голови правління Райспоживтовариства ОСОБА_8 після чого це розпорядження було підписане. Ці докази відповідають змісту постанови правління Новоукраїнського РСТ від 14 січня 2008 року № 3 “Про оплату праці працівників системи РСТ в 2008 році” (а.с. 181) згідно п. 4 якого робота працівників ряду магазинів, в тому числі магазину № 17 с. Куликова Балка, в 2008 році залишено на скороченому робочому дні. Ці обставини підтверджуються також відомостями оглянутих в судовому засіданні табелів обліку робочого часту за період з липня по грудень 2009 року, витяги з яких містяться на а.с. 142 – 147. При цьому суд критично оцінює наданий представником позивача графік роботи магазину № 17 (а.с. 177) так, як в ньому відсутні відомості про дату його затвердження у зв?язку з чим неможливо встановити період дії цього графіку.

         Згідно довідки наданої відповідачем (а.с. 156), продавцям 3 категорії встановлено посадовий оклад в розмірі мінімальної заробітної плати. Це підтверджується відомостями про розмір заробітної плати позивачки за період з липня по жовтень місяці 2008 року, коли їй за відпрацьований неповний робочий день виплачувалася заробітна плата у розмірі половини від мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством (а.с. 11, 12). Однак, це суперечить вимогам ст.ст. 11, 15 Закону України “Про оплату праці”, ст. 21 ч. 3 КЗпП України та п. 2.5. Розділу ІІ Галузевої угоди між правлінням Укоопспілки та президією ЦК профспілки працівників споживчої кооперації України на 2007-2009 роки.

          Таким чином, з 01 липня 2008 року позивачці мала виплачуватися заробітна плата виходячи з розміру 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати та відпрацьованого часу, а саме:  з липня по вересень – 630 х 0,5 = 315 грн. щомісячно, у жовтні та листопаді – 654 х 0,5 = 327 грн., у грудні – 726 х 0,5 = 363 грн.  У зв?язку з цим розмір невиплаченої позивачці заробітної плати становить: у липні - 315 – 173,43 = 141 грн. 57 коп., у серпні та вересні – 315 – 265,91 = 49 грн. 09 коп. щомісячно, у жовтні – 327 – 265,91 = 61 грн. 09 коп., у листопаді – 327 – 326,25 = 0 грн. 75 коп., у грудні – 363 – 60,4 =  302 грн. 60 коп., всього на суму 604 грн. 19 коп.

          Суд відхиляє заперечення представників відповідача на позов за цей період, які грунтуються на тому, що постановою правління Новоукраїнського РСТ від 10 жовтня 2008 року № 60 (а.с. 123) з 01 листопада 2008 року працівники прилавку переведені на відрядну оплату праці. Зміна умов оплати праці є суттєвою зміною умов трудового договору про що, відповідно до ст. 103 КЗпП України, працівник повинен бути повідомлений не пізніше як за два місяці до їх зміни. Проте відповідач не надав суду доказів того, що позивачка була повідомлена своєчасно про зміну умов оплати праці.

           Згідно даних оглянутих в судовому засіданні табелів обліку робочого часу за період з січня по травень 2009 року, витяги з яких містяться в матеріалах справи (а.с. 148 – 152), позивачка продовжувала працювати за скороченим робочим днем, а тому оплата її праці мала здійснюватися відповідачем на тих самих умовах.

          У відповідності до Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік ” розмір мінімальної заробітної плати у 2009 році становив: з 01 січня – 605 грн., з 01 квітня – 625 грн. Таким чином, розмір щомісячного заробітну позивачки мав становити: з січня по березень 2009 року - 726 х 0,5 = 363 грн. щомісячно, у квітні – 750 х 0,5 = 375 грн., у травні з урахуванням фактично відпрацьованого часу – 229 грн. 17 коп., фактичний розмір заробітної плати є меншим (а.с. 35) Розмір невиплаченої заробітної плати становить: у січні – 363 – 262,28 = 100 грн. 72 коп., у лютому – 363 – 254,27 = 108 грн. 73 коп., у березні – 143 грн. 11 коп., у квітні – 375 – 205 = 170 грн., у травні – 229,17 – 150 = 79 грн. 17 коп., всього на суму 601 грн. 73 коп.

          З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем доведено  порушення відповідачем його трудових прав, а тому позов підлягає задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивачки заробітної плати за період з 01 серпня 2001 року по 20 травня 2009 року у сумі 13264 грн. 35 коп. (2295 + 841,5 + 1458,7 + 927,6 + 770,8 + 2443 + 2443 + 4392 + 2184 + 604,19 + 601,73).

         Керуючись ст.ст. 94, 95, 96 КЗпП України, ст.ст.  1, 3, 11, 14, 15, 21 Закону України “Про оплату праці”, ст.ст. 5, 9 Закону України “Про колективні договори і угоди”, ст. 14 Закону України “Про споживчу кооперацію”, ст. 209, 213, 214, 215 УПК України, суд –

ВИРІШИВ :

         Позов задовольнити частково.

         Стягнути з Новоукраїнського районного споживчого товариства (Кіровоградська обл., м. Новоукраїнка, вул. Леніна, 49, код ЄДРПОУ 01756390) на користь ОСОБА_1 13264 (тринадцять тисяч двісті шістдесят чотири) грн. 35 коп. заробітної плати без урахування податків та інших обов?язкових платежів.

         Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області через Новоукраїнський районний суд шляхом подачі протягом десяти днів з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження та подачі апеляційної скарги протягом наступних двадцяти днів після подання заяви.

         Рішення суду набуває законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий :                                                                   О. Л. Карпенко