Рішення

від 04.02.2019 по справі 826/4811/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 лютого 2019 року № 826/4811/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доГребенівської сільської ради про представники учасників справи:визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії позивача - ОСОБА_2; відповідача - не прибув,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1) подав на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Гребенівської сільської ради (надалі - відповідач або сільська рада), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Гребенівської сільської ради Кагарлицького району Київської області про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 2,0 гектара у с. Юшки;

- зобов'язати Гребенівську сільську раду Кагарлицького району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 2,0 гектара у с. Юшки.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає про протиправність прийнятого відповідачем рішення, оскільки ніяких інших підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства окрім "відсутності земель" сільською радою зазначено не було.

Відповідачем відзив на даний позов подано не було, однак у своїх заявах від 24.04.2018 № 132, від 19.06.2018 № 180 та від 01.08.2018 № 227 сільська рада просить розгляд справи здійснювати за відсутності представника, та зазначає, що земельна ділянка на яку претендує позивач не є вільною. Так рішенням сесії Гребенівської сільської ради даний масив земель, який бажає отримати гр. ОСОБА_1 розділено та прийняті рішення про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо передачі у власність земель для ведення особистого селянського господарства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.03.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 826/4811/18 та призначено справу у підготовче засідання на 21.05.2018.

У судовому засіданні 21.05.2018 розгляд справи судом відкладено до 10.07.2018.

В судовому засіданні 10.07.2018 оголошено перерву до 23.08.2018.

23.08.2018, у зв'язку з неявкою представників сторін, судове засідання не відбулося, розгляд справи відкладено на 16.10.2018.

Ухвалами від 23.08.2018 витребувано у відповідача належним чином завірені копії документів, що підтверджують факт розділення та надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо передачі у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, на яку претендував ОСОБА_1; зобов'язано відповідача надати вказані матеріали у п'ятиденний строк з дня вручення даної ухвали; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.10.2018.

В судовому засіданні 16.10.2018 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, представник відповідача в судове засідання не прибув, витребувані документи, відповідно до ухвали суду від 23.08.2018, сільською радою не надані.

Окрім того, представник позивача звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Зважаючи на викладене, адміністративна справа, відповідно до ч. 3 ст. 194 та ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), розглядається у порядку письмового провадження.

16.10.2018 до суду, через канцелярію, надійшли додаткові пояснення позивача, в яких останній вказує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

14.11.2017 позивач, відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України, звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 2,0 гектара у с. Юшки. До заяви було додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Згідно витягу з рішення Гребенівської сільської ради Кагарлицького району Київської області ХХІV сесії VІІ скликання від 20.12.2017 відмовлено гр. ОСОБА_1 в наданні у власність земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в селі Юшки Кагарлицького району Київської області в зв'язку з відсутністю таких земель.

Відповідно до заяви від 19.06.2018 № 180 сільська рада надала до суду документи щодо відмови позивачу у наданні дозволу на замовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства. Так були наданні:

- витяг з рішення сільської ради ХХІV сесії VІІ скликання від 20.12.2017 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування";

- викопіювання із плану формування території Гребенівської сільської ради.

Вважаючи рішення відповідача від 20.12.2017 про відмову у наданні дозволу на замовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги таке.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наразі суд наголошує, що оскільки у правовідносинах із ОСОБА_1 сільська рада виступає як суб'єкт владних повноважень, прийняте нею спірне рішення, з витікаючими з нього правовими наслідками для позивача в питаннях отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, має відповідати критеріям, визначеними ч. 2 ст. 2 КАС України.

Зважаючи, що оскаржуване рішення є рішенням суб'єкта владних повноважень, суд вказує, що на нього розповсюджуються вимоги частини 2 статті 2 КАС України, якою передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України (в рішенні скорочено - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЗК України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

За змістом ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі їх із земель державної і комунальної власності.

У відповідності до ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (пункт "б" ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України).

Отже, надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Як зазначалося вище, ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вказану норму Конституції України суд зазначає, що неправомірною є відмова відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав інших ніж передбачено законом, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (аналогічна позиція викладена у постанові КАС у складі ВС № 814/1239/16 від 24.09.2018).

Судом встановлено відсутність жодної з підстав, передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України, за яких позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Суд також звертає увагу, що відповідачем, в підтвердження викладених в заяві № 132 від 24.04.2018 обставин, до суду не представлено доказів факту розділення та прийняття рішень про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо передачі у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, на яку претендував ОСОБА_1

Таким чином, суд вважає, що відповідачем не надано до суду документи, що підтверджують правомірність оскаржуваного рішення, а тому, за встановлених судом обставин, та з огляду на те, що відповідне рішення відповідач прийняв необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), непропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а позивачем, в свою чергу, доведено належними та достатніми доказами протиправність спірного рішення, наявні правові підстави для його скасування.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, суд виходить з такого.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суду надано право прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), згідно якої під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Також судом зауважується, що у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 Конституційний Суд України зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках

порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже, суд вважає, що в даному випадку, зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, та належним способом захисту порушеного права.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, в даному випадку Гребенівською сільською радою не доведено правомірності своїх дій відповідно до норм чинного законодавства.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір у розмірі 1 762 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ДФС України.

Щодо вимог про стягнення з відповідача судових витрат, а саме витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката у розмірі 2 000,00 грн., суд зазначає таке.

Статтею 132 КАС України, визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивач надав суду договір про надання юридичної допомоги № 15 від 20.02.2018, укладений із адвокатом ОСОБА_2, рахунок № 1 від 23.02.2018, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 5207 від 29.08.2012, квитанцію № 0.0.994143291.1 від 21.03.2018, за якою сплачено 2 000 грн. за надання юридичних послуг.

З вказаного рахунку № 1 від 23.02.2018 слідує про найменування наданих послуг, а саме: юридична допомога (надання консультації); юридична допомога (складання на направлення позовної заяви).

Разом з цим, суд акцентує, що матеріали справи не місять доказів саме виконання робіт щодо відповідних видів юридичної допомоги.

Так, до суду не надано доказів складеного між сторонами акту приймання-передачі робіт (наданих послуг), необхідність складання якого, в підтвердження виконаних робіт, кореспондує до викладених в договорі (п. 4.4.) положень про факт наданих послуг.

Також суд зауважує, що як слідує з положень ст.ст. 134, 139 КАС України, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, а розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на наведене, враховуючи здатність кожної особи бути позивачем та відповідачем у суді, самостійним вибором позивача конкретного адвоката, який надаватиме йому юридичні послуги та представлятиме його інтереси в суді, зважаючи на тривалість розгляду і складність справи, з урахуванням того, що суду не представлено складеного між сторонами акту приймання-передачі робіт (наданих послуг), тобто не надано належних доказів виконання робіт щодо видів юридичної допомоги, приймаючи до уваги, що підписаний особисто позивачем позов б/н від 21.03.2018 не містить відміток про складення такого позову адвокатом ОСОБА_2, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача судових витрат за послуги адвоката в сумі 2 000,00 грн. задоволенню не підлягають, оскільки позивачем документально не підтверджено реальності надання правової допомоги у вказаних в договорі обсягах.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Гребенівської сільської ради Кагарлицького району Київської області про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 2,0 гектара у с. Юшки.

3. Зобов'язати Гребенівську сільську раду Кагарлицького району Київської області (ідентифікаційний код 39292197, адреса: 09211, Київська обл., Караглицький р-н, с. Гребені, вул. Київська, буд. 22 в) надати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 2,0 гектара у с. Юшки.

4. Стягнути з Гребенівської сільської ради Кагарлицького району Київської області (ідентифікаційний код 39292197, адреса: 09211, Київська обл., Караглицький р-н, с. Гребені, вул. Київська, буд. 22 в) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 410 (одна тисяча чотириста десять) грн.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко