Постанова

від 30.01.2019 по справі 542/1334/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 542/1334/16-ц

провадження № 61-23898св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Приватне підприємство Санжари-Агросвіт ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 25 січня 2017 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Дорош А. І., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій.

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства Санжари-Агросвіт (далі - ПП Санжари-Агросвіт , Підприємство) про визнання договору оренди землі припиненим, витребування з незаконного володіння та користування земельної ділянки та повернення її власнику, посилаючись на те, що 01 серпня 2006 року між нею та Підприємством було укладено договір оренди земельної ділянки НОМЕР_1, за яким вона передала у платне користування відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належну їй земельну ділянку площею 3,01 га, яка розташована на території Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, строком на десять років. Пунктом 43 договору оренди передбачено, що цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації. 12 березня 2008 року зазначений договір оренди зареєстровано Новосанжарським відділом земельних ресурсів, про що вчинено запис у Державному реєстрі земель за № 040864600092. Вважає, що строк дії договору оренди слід обчислювати з моменту підписання (укладення) договору, а не з моменту його державної реєстрації. 05 квітня 2016 року вона звернулася до орендаря з письмовою заявою про повернення земельної ділянки після припинення дії договору (01 серпня 2016 року), однак відповідач продовжує використовувати земельну ділянку та обробляти її. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила витребувати з незаконного володіння та користування ПП Санжари-Агросвіт земельну ділянку площею 3,01 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і повернути цю ділянку їй як власнику.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 15 листопада 2016 року у складі судді Стрельченко Т. Г. позов задоволено. Витребувано з незаконного володіння та користування ПП Санжари-Агросвіт земельну ділянку загальною площею 3,01 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, і повернуто вказану земельну ділянку її власнику - ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору оренди земельної ділянки, скріпивши його своїми підписами 01 серпня 2006 року, що і є часом укладення договору. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати часу укладання договору.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 25 січня 2017 року апеляційну скаргу ПП Санжари-Агросвіт задоволено частково. Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 15 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі . За змістом статей 18, 20 цього Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, укладений між сторонами договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Отже, строк дії спірного договору оренди землі починається після його державної реєстрації, а не з моменту його укладення. Оскільки сторони погодили, що строк дії договору становить десять років після його державної реєстрації, а договір був зареєстрований 12 березня 2008 року, то позовні вимоги не можуть бути задоволені з указаних позивачем підстав.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У березні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Полтавської області від 25 січня 2017 року, а рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 15 листопада 2016 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що підписавши договір оренди землі 01 серпня 2006 року, ОСОБА_1, з однієї сторони, та ПП Санжари-Агросвіт , з другої сторони, вчинили погоджені дії у вигляді двостороннього правочину, спрямованого на виникнення між ними правовідносин з оренди земельної ділянки. Сторони правочину дійшли згоди щодо істотних умов договору. Оскільки договір оренди земельної ділянки пройшов державну реєстрацію, він є укладеним, і з дня його державної реєстрації він набрав чинності. Проте строк дії договору визначено сторонами з моменту досягнення згоди з усіх істотних умов договору, зокрема строку його дії. Таким чином, державна реєстрація договору оренди землі вказує на його чинність (набрання юридичної сили) і не може змінювати день укладення договору та строк його дії. Моментом укладення вказаного договору оренди є 01 серпня 2006 року, а тому строк його дії закінчився 01 серпня 2016 року. Рішення суду апеляційної інстанції суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162ц13.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 27 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 травня 2018 року справу № 542/1334/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,01 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2.

01 серпня 2007 року ОСОБА_1 уклала з ПП Санжари-Агросвіт договір оренди землі НОМЕР_1 (далі - Договір), згідно з яким позивач передала Підприємству в оренду належну їй на праві власності вищевказану земельну ділянку строком на десять років.

Пунктом 8 Договору передбачено, що він укладений строком на 10 (десять) років з моменту його державної реєстрації.

Згідно з пунктом 43 Договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

12 березня 2008 року вказаний Договір зареєстровано Новосанжарським відділом земельних ресурсів, про що вчинено запис у Державному реєстрі земель за № 040864600092.

05 квітня 2016 року позивач направила ПП Санжари-Агросвіт заяву, в якій просила вважати Договір припиненим у зв'язку із закінченням строку його дії та повідомила про відсутність наміру продовження договірних відносин.

19 серпня 2016 року ОСОБА_1 надіслала відповідачу вимогу про повернення належної їй земельної ділянки з чужого незаконного користування.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі (далі - Закон № 161-XIV).

За змістом статей 18, 20 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Отже, строк дії спірного Договору починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання Договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Викладене узгоджується з правовим висновком, наведеним у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що строк дії Договору починається з моменту його державної реєстрації, а саме з 12 березня 2008 року, а не з моменту його укладення, у зв'язку з чим обґрунтовано скасував рішення місцевого суду та відмовив у задоволенні позову.

Тому не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що моментом укладення Договору є 01 серпня 2006 року, а строк його дії закінчується 01 серпня 2016 року.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 316 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що рішення суду апеляційної інстанції суперечить правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162цс13, не заслуговують на увагу.

У правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у вказаній постанові, йдеться про те, що моментом укладення договору оренди землі є день, коли сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору і скріпили його своїми підписами, однак договір набирає чинності в момент його державної реєстрації. Наведене ніяким чином не спростовує висновку апеляційного суду про те, що строк дії Договору починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. Як зазначено вище, спірний Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 43 Договору).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 25 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний