Рішення

від 29.01.2019 по справі 573/1860/18

БІЛОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 573/1860/18

Номер провадження 2/573/12/19

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

(повний текст)

29 січня 2019 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючої судді: Черкашиної М.С.,

з участю секретаря: Терещенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білопіллі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 2014 року народження, треті особи: Вирівська сільська рада Білопільського району Сумської області, служба у справах дітей Білопільської РДА про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В :

12 жовтня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та її малолітньої доньки - ОСОБА_3, 2014 року народження про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Позовні вимоги мотивовані тим, що він є власником будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування житлового будинку від 28 травня 2008 року, посвідченого Улянівською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 1135. Дарувальником вищевказаного будинку був його дядько - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_12 року. У житловому будинку за вказаного адресою, окрім нього, була зареєстрована та проживала донька співмешканки померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_2, яка не перебувала у родинних відносинах з померлим. ОСОБА_2 у 2007 році виїхала із зазначеного вище житлового будинку, зібравши свої особисті речі, та із вказаного часу у будинку не проживала. Добровільно знятись з реєстрації у будинку за вказаною адресою відмовляється. У 2014 році, вже не проживаючи у будинку, ОСОБА_2 народила доньку - ОСОБА_3, яка фактично з моменту народження та по теперішній час проживає з матір'ю, але зареєстрована разом із нею у будинку позивача за адресою: АДРЕСА_1. Зазначає, що малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає. Зняття з реєстрації не порушує прав малолітньої дитини, так як вона фактично проживає за іншою адресою разом із матір'ю. Будучи зареєстрованою у будинку позивача, ОСОБА_3 не набуває за фактом реєстрації ніяких майнових прав відносно домоволодіння, і відповідно, будучи знятою з реєстрації, ніяких майнових прав не втрачає. Натомість, подальша формальна реєстрація малолітньої ОСОБА_3 у домоволодінні позивача, є порушенням його прав як власника та обмежує його у праві розпорядження своєю власністю. На протязі тривалого часу відповідачі у будинку не проживають, будь-якого майна, яке б їм належало, у будинку не має, участі у оплаті комунальних послуг за користування будинком не приймають. Вказує, що йому як власнику, необхідно вирішити питання щодо отримання житлової субсидії на оплату комунальних послуг, а реєстрація відповідачів призводить до порушення його прав та законних інтересів, оскільки зазначене перешкоджає здійсненню права користування та розпорядженням своїм майном. Вважає, що захистом порушеного права є звернення до суду з вказаним позовом. Посилаючись на викладені вище обставини, позивач просить визнати ОСОБА_2 та її малолітню доньку - ОСОБА_3, 2014 року народження такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1

Ухвалою від 18 жовтня 2018 року відкрито провадження та призначено до підготовчого засідання справу за вказаним вище позовом.

16 листопада 2018 року ухвалою суду закрито підготовче засідання та справу призначено до розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Додатково зазначив, що з 2008 року коли він став власником зазначеного будинку відповідачка ОСОБА_2 там вже не проживала, як і не проживає до цього часу. Дитину взагалі він не бачив, згоду на її реєстрацію у нього не питали. У сільській раді він дізнався, що відповідач зареєструвала дитину за місцем своєї реєстрації без його відому. Таким чином на сьогодні крім нього у його власному будинку зареєстрована відповідачка із малолітньою дитиною, які фактично не проживають і не несуть витрат по утриманню будинку, внаслідок чого він позбавлений можливості оформити субсидію на комунальні послуги. Просить суд задовольнити позов.

Відповідач ОСОБА_2, яка є матір'ю малолітньої ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, зазначивши, що вона була зареєстрована та проживала у вказаному будинку приблизно до 2002 року, а потім виїхала на роботу за межі України ( до Туреччини) та періодично приїжджала у гості до матері ОСОБА_5 У 2005 році її мати померла. Після цього вона також періодично приїжджала до будинку, а після смерті сина ОСОБА_4 - ОСОБА_6 фактично до будинку не поверталася. З того часу вона повертаючись із роботи в Україну стала проживала у будинку її племінника (сина сестри) за адресою : АДРЕСА_2. У 2014 році вона народила дочку ОСОБА_3 та зареєструвала її за адресою позивача ОСОБА_1, оскільки і сама була там зареєстрована. Зазначає, що вона не планує у майбутньому проживати у будинку позивача ОСОБА_1, проте знатися із реєстраційного обліку із дитиною вона не може, оскільки їм немає куди зареєструватися.

В судовому засіданні представник третьої особи - Вирівської сільської ради Білопільського району Сумської області Николенко В.М. зазначила, що з метою захисту прав дитини щодо підготовки висновку про доцільність визнання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8 року такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_2 дане питання розглядалося на засіданні виконавчого комітету органу опіки та піклування Вирівської сільської ради 17 січня 2019 року на яке було запрошено відповідача ОСОБА_2 Зі слів останньої, вона у спірному будинку зареєстрована, але фактично проживає разом із дитиною у м. Суми у сестри. За місцем фактичного проживання дівчинка відвідує дошкільний навчальний заклад та перебуває на обліку у лікарні. Намірів щодо її подальшого фактичного проживання з дитиною у зазначеному житловому будинку не висловлювала. В результаті комісійного обстеження житлового приміщення ознак проживання сім'ї з дитиною не було виявлено. Таким чином, беручи до уваги факт реєстрації місця проживання малолітньої дитини разом із матір'ю у спірному житлі, орган опіки та піклування вважає за доцільне визнати малолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 оскільки при знятті з реєстрації майнові права дитини порушені не будуть.

Представник третьої особи - служби у справах дітей Білопільської РДА Головаченко С.О. підтримала висновок органу опіки та піклування Вирівської сільської ради від 17 січня 2019 року. Зазначила про те, що право користування даним житловим будинком відповідачем та її неповнолітньою донькою не підтверджено, тому в подальшому при визнанні дитини такою, що втратила право користування вказаним будинком, майнові права дитини порушені не будуть. Крім того, задоволення позову не суперечитиме інтересам дитини, яка фактично проживає разом із матір'ю за іншою адресою.

Свідок ОСОБА_9, яка проживає в АДРЕСА_3 та свідок ОСОБА_10, яка проживає в АДРЕСА_4 по сусідству із позивачем, підтвердили той факт, що в будинку позивача раніше проживав його дядько ОСОБА_4 разом із співмешканкою - матір'ю відповідача та ОСОБА_2. Приблизно із 2008 року до сьогодні в будинку по АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 разом з дружиною. Тетяни вони в будинку не бачили приблизно років 10, де вона проживає їм не відомо. ОСОБА_11 вони взагалі жодного разу не бачили.

Заслухавши позивача ОСОБА_1, відповідача та представника неповнолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_2, представників третіх осіб - Николенко В.М. та Головаченко С.О., свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, дослідивши матеріали справи, повно, всебічно та з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

При ухваленні рішення суд керувався наступними правовими нормами.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів полягає у з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Відповідно до положень ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. ст. 76-78, ст. 81 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов'язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині подання ними доказів та розгляду заявлених заяв і клопотань.

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу в межах заявленої вимоги та на підставі тих доказів, які надані сторонами.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно положень ст. 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 55 Конституції України гарантовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 316, 317, 319, 321, 391 ЦК України. Зокрема, об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності до ст. ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право використання помешканням для власного проживання та для проживання членів сім'ї, інших осіб належить його власнику, а за ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуватися та розпоряджатися своїм майном (ст. 383 ЦК України).

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Згідно ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Громадяни, які мають в приватній власності будинок, користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди (ст. 150 ЖК України).

У відповідності з положеннями ст. 167 ЖК України - у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне місце проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Частиною першою статті 71 ЖК України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ним зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Згідно ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України судам роз'яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавства не встановлює, в зв'язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Таким чином, під час вирішення питання про втрату особою права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягають термін його відсутності та поважність причин такої відсутності.

Судом встановлено, що на підставі договору дарування житлового будинку, укладеного 28 травня 2008 року, зареєстровано в реєстрі за № 1135 державним нотаріусом Улянівської державної нотаріальної контори Бойко О.І. дарувальник ОСОБА_4 передав, а обдарований ОСОБА_1 прийняв у власність житловий будинок під АДРЕСА_1 (а. с. 16).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_12 року в с. Вири Білопільського району Сумської області (а. с. 17).

З Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05 червня 2008 року вбачається, що власником об'єкта нерухомого майна - будинку АДРЕСА_1 на праві приватної власності є ОСОБА_1. Підставою виникнення права власності є договір дарування, укладеного 28 травня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1135 Улянівською державною нотаріальною конторою, ВКО № 117704 (а. с. 10).

Аналогічне підтверджується реєстраційним посвідченням Філіалу Білопільської ГВД КП Сумське МБТІ на житловий будинок АДРЕСА_1 (а. с. 9).

Розпорядженням Вирівської сільської ради Білопільського району Сумської області № 08 від 19 лютого 2016 року перейменовано АДРЕСА_1 (а. с. 78-79 ).

Відповідно до копії технічного паспорту власником будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 на підставі договору дарування, укладеного 28 травня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1135 Улянівською державною нотаріальною конторою, ВКО № 117704 (а. с. 11-13).

З довідки, виданої виконавчим комітетом Вирівської сільської ради Білопільського району Сумської області від 19 вересня 2018 року за № 2033 та 16 листопада 2018 року за № 2392 ОСОБА_1 проживає у АДРЕСА_1. До складу сім'ї входять: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6 та її донька - ОСОБА_3 (а. с. 14, 52).

Згідно ч. 1 ст. 242 ЦК України батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Таким чином, у судовому засіданні доведено факт того, що відповідач ОСОБА_2 є законним представником малолітньої доньки ОСОБА_3, 2014 року народження.

Із довідки виданої депутатом Вирівської сільської ради, складено у присутності свідків ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_10 вбачається, що у будинку ОСОБА_1 зареєстровані ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, яка не проживає з 07 листопада 2007 року (а. с. 15).

Зі змісту актів про відсутність особи та речей по місцю реєстрації, посвідчених 16 листопада 2018 року депутатом Вирівської сільської ради за участю свідків ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_10 вбачається, що останні стверджують про відсутність у будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та її доньки - ОСОБА_3, які за вказаною адресою зареєстровані, але фактично не проживають, їх речі у будинку за місцем реєстрації відсутні (а. с. 50-51).

Зокрема, питання визначення місця проживання малолітніх та неповнолітніх дітей регулюється ст. 29 ЦК України, яка визначає місце проживання фізичної особи в залежності від її віку. Згідно з положеннями ч. 1, 4 вказаної статті місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Стаття 18 Закону України Про охорону дитинства передбачає право дитини на житло.

Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до ст. 11 Закону України Про охорону дитинства кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Частиною 2 та 3 ст. 18 Закону України Про охорону дитинства передбачено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно частини 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до п. 6 ст. 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ від 02.03.2016 року № 207, у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої у встановленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та/або купівлі нового житла.

З метою захисту прав дитини та підготовки висновку про доцільність визнання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8 року такою, що втратила право користування житловим приміщенням, 17 січня 2018 року дане питання розглядалося на засіданні комісії органу опіки та піклування Вирівської сільської ради.

Так, із висновку № 01 від 17 січня 2019 року встановлено, що ОСОБА_2 не проживає за адресою місця реєстрації близько 10 років, її донька ОСОБА_3 була зареєстрована за місцем реєстрації матері. Але фактично у будинку за адресою : АДРЕСА_1 не проживала. Дівчинка не відвідує дошкільний навчальний заклад в селі Вири, не перебуває на обліку в місцевій амбулаторії загальної практики сімейної медицини. В результаті комісійного обстеження даного житлового приміщення у помешканні не виявлено ознак проживання сім'ї з дитиною Тобто право користування дитиною зазначеним житловим приміщенням не здійснюється з дня її народження, тобто понад 4 роки. Зі слів матері дитини, встановлено, що вона із дитиною фактично проживає у м. Суми у сестри, за місцем проживання дівчинка відвідує дошкільний навчальний заклад та перебуває на обліку у лікарні. Намірів щодо її подальшого фактичного проживання з дитиною у зазначеному житловому будинку не висловлювала. Інформацію про місце проживання батька дитини мати не повідомила. Дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8, не є членом сім'ї власника будинку ОСОБА_1, тому реєстрація дитини не дає права дитині на набуття майнових прав відносно зазначеного житла. Таким чином, орган опіки та піклування вважає за доцільне визнати малолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 оскільки при знятті з реєстрації майнові права дитини порушені не будуть ( а.с. 88).

Рішенням виконавчого комітету Вирівської сільської ради № 10 від 17 січня 2019 року затверджено висновок органу опіки та піклування щодо визнання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8 року такою, що втратила право користування житловим приміщенням (а. с. 87).

На підтвердження даного висновку представником Вирівської сільської ради в судовому засіданні долучено письмові докази, на підставі яких орган опіки та піклування прийняв відповідний висновок. Так, із комісійного акту обстеження місця реєстрації ОСОБА_2 та малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_9, у будинку АДРЕСА_1 встановлено про їх фактичну відсутність за місцем реєстрації, довідка з управління соціального захисту населення Білопільської РДА, що свідчить про те, що ОСОБА_2 не перебування на обліку в управлінні. Крім того, дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ніколи не відвідувала Вирівський ДНЗ Ластівка та її батьки до адміністрації дошкільного закладу з будь-яких питань не зверталися, про що свідчить відповідна довідка. Із наступної довідка виданої патронажною медичною сестрою вбачається, що дитина ОСОБА_3 на обліку у Вирівській АЗПСМ не знаходилася з дня народження і на даний час не перебуває ( а.с. 89-92).

Таким чином, враховуючи вказані письмові докази, суд погоджується із висновком органу опіки і піклування Вирівської сільської ради № 01 від 17 січня 2019 року про доцільність визнання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8 року такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.

Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного із них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежить від волі дитини, а тому не можливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для малолітньої дитини, незалежно від причини відсутності батьків.

Отже, аналіз цивільного та житлового законодавства дає підстави вважати, що малолітня дитина не може бути самостійним відповідачем за позовом про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зберігає або втрачає таке право автоматично разом з батьками.

Реєстрація відповідача та її неповнолітньої доньки у житловому будинку призводить до порушення прав та законних інтересів позивача ОСОБА_1, як власника будинку, оскільки зазначене перешкоджає здійсненню права користування та розпорядженням своїм майном. Захистом порушеного права є звернення до суду з вказаним позовом.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд вважає досліджені у судовому засіданні зазначені письмові докази допустимими, так як ці докази одержані без порушення порядку, встановленого законом.

У судовому засіданні позивач підтвердив той факт, що у житловому будинку за вказаного адресою була зареєстрована та проживала донька співмешканки померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_2, яка не перебувала у родинних відносинах з померлим. ОСОБА_2 у 2007 році виїхала із зазначеного вище житлового будинку, зібравши свої особисті речі, та із вказаного часу у будинку не проживала. У 2014 році, вже не проживаючи у будинку, ОСОБА_2 народила доньку - ОСОБА_3, яка фактично з моменту народження та по теперішній час проживає з матір'ю за іншою адресою у м. Суми, але зареєстрована разом із нею у його будинку за адресою: АДРЕСА_1, тобто за адресою реєстрації матері. Відповідачі не проживають за зазначеною адресою, участі в утриманні будинку та сплаті комунальних послуг не приймають.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які проживають по сусідству із позивачем в АДРЕСА_3 таАДРЕСА_4 відповідно, підтвердили той факт, що ОСОБА_2 проживала із своєю матір'ю, яка була співмешканкою колишнього власника будинку ОСОБА_4 до 2007 року. З того часу ОСОБА_2 вони не бачили, де вона проживає їм не відомо. Дитину ОСОБА_2 - ОСОБА_3 вони жодного разу не бучили.

Підстав сумніватись у показах вищевказаних свідків у суду немає, так як вони не суперечать один одному і підтверджуються дослідженими судом письмовими матеріалами справи в їх сукупності.

За приписами ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, здійснюється зняття з реєстрації місця проживання особи.

Виходячи з того, що Закон України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та її малолітня донька - ОСОБА_3 не є членами сім'ї, співвласниками або наймачами житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, який належить позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності, понад рік без поважних причин не проживають у вказаному будинку, а лише зареєстровані у ньому, не приймають участі в утриманні житла та сплаті комунальних послуг, між сторонами не досягнуто будь-якої домовленості щодо укладення договору найму (оренди) житла.

Таким чином, суд приходить до висновку, що реєстрація відповідачів у житловому будинку, що належить позивачу, порушує його права як власника, оскільки перешкоджає здійсненню права користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд, як складовими частинами права власності, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд керується положеннями п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, згідно з яким судові витрати покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку зі зверненням до суду з даним позовом ОСОБА_1 поніс судові витрати у виді судового збору у сумі 704 грн. 80 коп. (а. с. 1). Вказана сума підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 47, 55, 129 Конституції України, ст. ст. 9, 71, 72, 150, 167 ЖК України, ст. 160 СК України, ст. ст. 11, 16, 29, 242, 316, 317, 319, 321, 386, 391 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України , ст.ст. 11, 18 Закону України Про охорону дитинства , ст. 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , ст. ст. 10, 12, 13, 76, 78, 81, 141, 247, 259, 265, 273, 354-355, ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_4, місце реєстрації: АДРЕСА_1), ОСОБА_3, 2014 року народження (місце реєстрації: АДРЕСА_1), треті особи: Вирівська сільська рада Білопільського району Сумської області (місце знаходження: с. Вири, вул. Шкільна, буд. 1 Білопільського району Сумської області, код ЄДРПОУ: 04390954), служба у справах дітей Білопільської РДА (місце знаходження: м. Білопілля, вул. Старопутивльська, буд. 35 Сумської області, код ЄДРПОУ: 33953176), про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_10 та її малолітню доньку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_11, такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1.

Визнати місцем проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_11, місце проживання її матері ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_10, а саме: АДРЕСА_2.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 704 (сімсот чотири) гривні 80 коп. судових витрат.

Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду Сумської області через Білопільський районний суд Сумської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено і підписано 04 лютого 2019 року .

Суддя

Справа № 573/1860/18

Номер провадження 2/573/12/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

( вступна і резолютивна частини)

29 січня 2019 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючої судді: Черкашиної М.С.,

з участю секретаря: Терещенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білопіллі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 2014 року народження, треті особи: Вирівська сільська рада Білопільського району Сумської області, служба у справах дітей Білопільської РДА про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В :

Враховуючи складність у виготовленні повного тексту судового рішення, що потребує значного часу в обґрунтування доводів сторін, суд вважає за необхідне проголосити вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення буде виготовлено протягом десяти днів.

Керуючись ч. 6 ст. 259, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_4, місце реєстрації: АДРЕСА_1), ОСОБА_3, 2014 року народження (місце реєстрації: АДРЕСА_1), треті особи: Вирівська сільська рада Білопільського району Сумської області (місце знаходження: с. Вири, вул. Шкільна, буд. 1 Білопільського району Сумської області, код ЄДРПОУ: 04390954), служба у справах дітей Білопільської РДА (місце знаходження: м. Білопілля, вул. Старопутивльська, буд. 35 Сумської області, код ЄДРПОУ: 33953176), про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_10 та її малолітню доньку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_11, такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1.

Визнати місцем проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_11, місце проживання її матері ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_10, а саме: АДРЕСА_2.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 704 (сімсот чотири) гривні 80 коп. судових витрат.

Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду Сумської області через Білопільський районний суд Сумської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст судового рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення його вступної та резолютивної частин.

Суддя