Постанова від 23.01.2019 по справі 182/6138/15-ц

Постанова

Іменем України

23 січня 2019 року

м. Київ

справа № 182/6138/15-ц

провадження № 61-7018 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-відповідач -публічне акціонерне товариство Банк Траст , відповідач-позивач -ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Тихомирова І. В. від 04 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Михайлів Л. В., від 18 жовтня 2016 року.

Встановив:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство Банк Траст (далі - ПАТ Банк Траст ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги банку мотивовані тим, що 17 грудня 2013 року між ПАТ Банк ТРАСТ та відповідачем ОСОБА_6 укладено договір про надання споживчого кредиту № R091.006-ТЕК.0039992 (далі - Кредитний договір), згідно умов якого відповідачу надано кредит в сумі 27 280,00 грн зі сплатою відсотків за користування у розмірі 8,25 % річних та 1,79 % комісії за обслуговування кредиту, строком на 48 місяців.

Відповідно до Умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, відповідач зобов'язалась належним чином прийняти, використовувати і повернути банку отримані кошти, а також здійснювати плату за кредит (встановлені проценти, комісії) у терміни, визначені графіком платежів. Проте взятих на себе зобов'язань ОСОБА_6 не виконує, у зв'язку з чим у неї накопичилась заборгованість за кредитом.

Так, станом на 10 липня 2015 року заборгованість ОСОБА_6 перед банком становить 33 338,53 грн, яка складається з наступного: заборгованість за кредитним договором - 24 827,16 грн; відсотки за користування кредитом - 1 093,30 грн; заборгованість по комісії - 5 299,56 грн; пеня - 2 118,51 грн.

Таким чином, просив стягнути з ОСОБА_6 на користь ПАТ ТРАСТ заборгованість за Кредитним договором в розмірі 33 338,53 грн, а також судовий збір в розмірі 333,39 грн.

У січні 2016 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ Банк Траст про захист прав споживачів.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що 17 грудня 2013 року між нею та ПАТ Банк ТРАСТ укладено договір про надання споживчого кредиту Кредит нею погашався згідно визначеного графіку, але в 2014 році в неї суттєво змінилося матеріальне становище, тому вона зверталася до Банку з відповідними заявами про зменшення суми щомісячного платежу та реструктуризації заборгованості.

Так, на думку ОСОБА_6 певні пункти Кредитного договору та Пам'ятки клієнта про основні параметри споживчого кредитування, яка є невід'ємною частиною Кредитного договору (далі - Пам'ятка) підлягають визнанню судом недійсними, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують її права.

Крім того, вона не знала всіх тонкощів щодо укладення кредитних договорів, оскільки належним чином не ознайомилася з умовами Кредитного договору.

Таким чином, просила визнати недійсними пункти 1.7; 3.1.2.2; 3.2.2.2; 3.1.2.6; 3.3.2; 3.3.6; 4.3 Кредитного договору; визнати недійсними пункти 5.7; 5.17 Пам'ятки; виключити пункти 1.7; 3.1.2.2; 3.2.2.2; 3.1.2.6; 3.3.2; 3.3.6 Кредитного договору та пункт 5.7 Пам'ятки щодо стягнення щомісячної комісії; внести зміни до пункту 4.3. Кредитного договору та п. 5.17 Пам'ятки щодо нарахування пені за несвоєчасне погашення платежів по кредиту привівши у відповідність до статті 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових відносин ; визнати недійсним розрахунок заборгованості за Кредитним договором станом на 10 липня 2015 року; зобов'язати позивача зробити перерахунок пені згідно облікової ставки НБУ відповідно до статті 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових відносин і виключити з розрахунку стягнення щомісячної комісії та надати новий план розрахунків після перерахування.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2016 року позов ПАТ Банк Траст задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ Банк Траст заборгованість за Кредитним договором в сумі 33 338,53 грн, яка складається із: заборгованості за кредитним договором - 24 827,16 грн; відсотків за користування кредитом - 1 093,30 грн; заборгованості по комісії - 5 299,56 грн; пені - 2 118,51 грн, а також судовий збір в сумі 333,39 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_6 порушила умови Кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, тому позов банку підлягає задоволенню. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд виходив з того, що ОСОБА_6 не довела належними та допустимими доказами правомірності своїх вимог.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 року рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам законодавства, ухвалене на підставі належно досліджених доказів відповідно до положень норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про задоволення позову банку та відмову у задоволенні зустрічного позову, оскільки ними порушено норми матеріального та процесуального права.

Сторони не скористалися правом на подання заперечень (відзиву) на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

08 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року справа призначена до судового розгляду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним нормам процесуального права оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.

Судами установлено, 17 грудня 2013 року між ПАТ Банк Траст та відповідачем ОСОБА_6 укладено договір про надання споживчого кредиту № R091.006-ТЕК.0039992, згідно якого позивач надав відповідачу в кредит кошти в сумі 27 280,00 грн зі сплатою відсотків за користування у розмірі 8,25 % річних та 1,79 % комісії за обслуговування кредиту, строком на 48 місяців.

Банк виконав своє зобов'язання за даним кредитним договором та видав позивачу кредити в сумі 27 280,00 грн що підтверджується меморіальним ордером від 17 грудня 2013 року Loan-48227.

Відповідно до пункту 2.2 Умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, відповідач зобов'язалась належним чином прийняти, використовувати і повернути банку отримані кошти, а також здійснювати плату за кредит (встановлені проценти, комісії) у терміни, визначені графіком платежів.

Пунктом 4.3 Умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі та пунктом 5.17 Пам'ятки передбачено, що за несвоєчасне виконання зобов'язань з погашення заборгованості за кредитом відповідач зобов'язана сплати пеню в розмірі 0,3 % від суми прострочених зобов'язань за кожен день прострочення.

Проте, взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, а саме своєчасного повернення суми отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитом відсотків, комісій у встановленні кредитним договором терміни, відповідач ОСОБА_6 не виконує, у зв'язку з чим за нею накопичилась заборгованість за кредитом.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України , якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин першої-другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Задовольняючи позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що станом на 10 липня 2015 року заборгованість ОСОБА_6 перед банком становить 33 338,53 грн, з яких: заборгованість за кредитним договором - 24 827,16 грн; відсотки за користування кредитом - 1 093,30 грн; заборгованість по комісії - 5 299,56 грн; пеня - 2 118,51 грн, яка є доведеною належними та допустимими доказами.

Проте, стягуючи з відповідача на користь банку щомісячну комісію, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції не звернув уваги на положення частини четвертої, п'ятої статті 11, статті 18 Закону України Про захист прав споживачів відповідно до якої кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною, а у відповідності до частини восьмої статті 18 Закону (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій, стягуючи з ОСОБА_6 на користь банку заборгованість з комісії залишили поза увагою те, що умови кредитного договору, які передбачають стягнення зі споживача щомісячної комісії є нікчемними та не потребують визнання недійсними.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У зв'язку з наведеним, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції в частині стягнення комісії підлягають скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового рішення про відмову у задоволення позову в частині стягнення комісії. У задоволенні зустрічного позову в частині визнання недійсними умов кредитного договору про стягнення комісії слів відмовити з інших мотивів.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в іншій (не скасованій) частині щодо визнання бездіяльності протиправною є правильними та обґрунтованими, а тому підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII Перехідні положення ЦПК України,

Постановив:

Задовольнити частково касаційну скаргу ОСОБА_6 .

Скасувати рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 року в частині задоволення позову публічного акціонерного товариства Банк Траст до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості з комісії у розмірі 5 299,56 грн та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства Банк Траст про визнання недійними та виключення з кредитного договору пунктів про стягнення щомісячної комісії

Ухвалити у скасованій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову публічного акціонерного товариства Банк Траст до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості з комісії у розмірі 5 299,56 грн.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства Банк Траст з інших мотивів.

У решті рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А.О. Лесько

В.В. Пророк

В.М. Сімоненко

І.М. Фаловська