Рішення

від 17.01.2019 по справі 907/558/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.01.2019 м. Ужгород Справа № 907/558/18

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

За участю секретаря судового засідання Кут Л.В.

розглянувши позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Агростатус , с. Великі Гаї Тернопільського району Тернопільської області до товариства з обмеженою відповідальністю ІЗА - Б.А.Т.Е. , с. Іза Хустського району про стягнення суми 49480,07грн.

За участю представників:

від позивача - ОСОБА_1, адвокат, договір про надання правової допомоги №02 від 03.04.2018 року

від відповідача - не з'явився

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідачів про стягнення суми 49480,07грн., у тому числі 46243,06грн. вартості майна переданого за Договором відповідального зберігання №31/01/2017-3 від 31.01.2017 та 3237,01грн штрафу, посилаючись на порушення відповідачем вимог ст.ст. 524, 533, 949-951 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 20.09.2018 відкрито загальна позовне провадження у розгляді справи №907/558/18 та призначено підготовче засідання на 17.10.2018.

У підготовчому засіданні 17.10.2018 за згодою представників сторін було оголошено перерву до 06.11.2018 та встановлено відповідачу повторно строк для подання відзиву на позов.

Ухвалою суду від 06.11.2018 за клопотанням відповідача судом продовжено строк підготовчого провадження у справі та відкладено підготовче засідання на 21.11.2018.

Ухвалою суду від 21.11.2018 продовжено строк підготовчого провадження у справі та відкладено підготовче засідання на 18.12.2018.

Ухвалою суду від 18.12.2018 закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 17.01.2019.

Представник позивача наполягає на задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та запереченні на відзив, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Вказує на те, що відповідачем всупереч умовам договору про відповідальне зберігання майна на вимогу поклажодавця не повернуто та вартість втраченого майна позивачу не відшкодовано. Зазначає, що вартість майна яке підлягає відшкодуванню визначено з урахуванням валютної складової, оскільки згода Відповідача визначати вартість прийнятого на зберігання ОСОБА_2 у іноземній валюті підтверджується тим, що в Актах приймання-передачі ОСОБА_2 № 1 та № 2 містяться підписи відповідальної особи Відповідача та відтиски печатки Відповідача.

ОСОБА_2 до ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Оскільки іншого порядку визначення вартості ОСОБА_2, переданого на зберігання Позивачем Відповідачу, у Договорі визначено не було, то гривневий еквівалент вартості ОСОБА_2 у іноземній валюті було визначено за офіційним курсом придбання долара США, визначеним Національним Банком України на дату складення та підписання позовної заяви.

Відповідач свого повноважного представника у засідання суду 17.01.2019 не направив. Разом з тим, з поданого суду відзиву на позов заперечує по суті заявлених позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у ньому. Зокрема, просить суд взяти до уваги те, що всього згідно актів приймання-передачі передано майно на загальну суму 44 968, 00 грн., тоді як сума вартості майна, яку позивач просить стягнути стягнути складає - 46243,06 грн., з чим відповідач не погоджується.

Звертає увагу Суду на той факт, що сторонами в договорі не визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, а лише згідно вищезазначених актів приймання-передачі визначено вартість майна як в іноземній, так і в національній валюті. Тобто, вартість майна с чітко зазначеною саме в національній валюті.

ОСОБА_2 меншою є і сума штрафу за затримку відвантаження майна.

Вказує, що позивачем не наведено жодних доказів про втрату або пошкодження майна, що було передано на зберігання, а також не доведено умислу га грубої необережності з боку Відповідача.

При цьому, зазначає, що ТзОВ „Іза - Б.А.Т|Е.» мас на меті укласти з ТзОВ „Компанія Агростатус» договір купівлі-продажу щодо майна, зазначеного у договорі відповідального зберігання, про що є усна домовленість між сторонами. На сьогоднішній день, договір купівлі-продажу між сторонами не укладено, гак як із-за фінансових труднощів, підприємство не в змозі буде оплатити повністю вартість товару.

Однак, відповідач мас значну заборгованість по виплаті заробітної плати працівникам, а також відповідно заборгованість по першочерговим обов'язковими платежами по єдиному соціальному внеску.

При розгляді справи по суті судом було заслухано вступне слово, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів (ст.ст. 217, 218 ГПК України).

Позивач в судовому засіданні 17.01.2019 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 17.01.19. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ :

31 січня 2017 року між ТОВ КОМПАНІЯ АГРОСТАТУС (далі - ОСОБА_3, Позивач) та ТОВ ІЗА - Б.А.Т.Е. (далі - Зберігач, Відповідач) було укладено Договір відповідального зберігання №31/01/2017-3 (далі - Договір), відповідно до умов якого Зберігач взяв на себе обов'язок зберігати мінеральні добрива (далі - ОСОБА_3), передане ОСОБА_3, і повернути це ОСОБА_4 у схоронності у визначений цим договором строк.

Адреса зберігання майна згідно з п. 1.3 договору: Закарпатська обл., Хустський р-н., с. Іза, вул. Нанківська, 88, (склад ТОВ ІЗА - Б.А.Т.Е. ), складське приміщення Зберігача

Договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до 31.12.2017 року, а в частині виконання сторонами взятих на себе по договору зобов'язань - до моменту їх повного виконання сторонами (п.7.1).

Пунктом 1.5. договору сторони узгодили, що ОСОБА_5 відбувається із обов'язковим складанням та підписанням уповноваженими представниками Сторін акту приймання-передачі, з обов'язковим зазначенням в ньому комплектності, кількості, найменування ОСОБА_5, технічного стану, виявлених зовнішнім оглядом недоліків.

Актом приймання-передачі № 1 від 31 січня 2017 року, ОСОБА_3 передав Зберігачу на зберігання ОСОБА_3, а саме: Калій фосфорнокислий 1 - заміщений тех. (Ізраїль) в кількості 0,5 т., вартість якого становить 29 920,00грн. (1 100,00 доларів США). ОСОБА_6 передано на зберігання строком до 31 березня 2017 року.

Актом приймання передачі № 2 від 13 лютого 2017 року, ОСОБА_3 передав Зберігачу на зберігання ОСОБА_3, а саме: Мінеральне добриво Кріста МАР (монокалійфосфат) в кількості 0,25 т., вартість якого становить 15 048,00 грн. (550,00 доларів США). ОСОБА_6 передано на зберігання строком до 14 квітня 2017 року.

ОСОБА_2 до п. 2.1.7. Договору, Зберігай повертає ОСОБА_3 повністю або частково (в залежності від бажання ОСОБА_3) за письмовою його вимогою не пізніше 2 (двох) календарних днів з дня одержання такої вимоги або в останній день строку зберігання.

Оскільки строк зберігання ОСОБА_3 закінчився, але Зберігач не повернув ОСОБА_3, то 31 серпня 2018 року Позивач направив Відповідачу лист-вимогу № АС- 31/08-2018 про повернення ОСОБА_3, вказаного у Акті приймання-передачі № 1 від 31 січня 2017 року, а саме: Калій фосфорнокислий 1 - заміщений тех. (Ізраїль) в кількості 0,5 т., та ОСОБА_3, вказаного у Акті приймання-передачі № 2 від 13 лютого 2017 року, а саме: Мінеральне добриво Крісга МАР (монокалійфосфат) в кількості 0,25 т., у строк, передбачений Договором - на протязі двох календарних днів з дати отримання даного листа, на адресу складу ОСОБА_3: Тернопільська обл., Тернопільський р-н, с. Острів, вул. Промислова, 12. Також у даному листі було вказано реквізити для сплати коштів - відшкодування збитків за втрату чи пошкодження ОСОБА_3, якщо така шкода була завдана ОСОБА_3 Зберігачем, відповідно до умов Договору та норм чинного законодавства. ОСОБА_2 до даних Електронного сервісу відстеження поштових відправлень, вказаний лист було вручено Відповідачу 04 вересня 2018 року, а тому Зберігач повинен був повернути ОСОБА_3 не пізніше 06 вересня 2018 року.

Однак, Відповідач, у строк визначений договором, а саме два календарних дні з дати отримання письмової вимоги про повернення майна, ОСОБА_3 не повернув, жодних повідомлень про порядок, місце чи час повернення такого ОСОБА_3, Позивачу не надіслав, а також відшкодування вартості втраченого чи пошкодженого ОСОБА_3 не здійснив.

Зважаючи на те, що Відповідач отримав від Позивача ОСОБА_6 ще в січні та лютому 2017 року, а також те, що основним видом діяльності Відповідача є вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів, та ОСОБА_3 було потрібне йому для виробничих потреб, а також те, що Відповідач не повернув Позивачу ОСОБА_6 на його письмову вимогу та не повідомив про можливість повернення даного ОСОБА_3 у інший спосіб ніж той, що викладений у письмовій вимозі Позивача, то позивач вважає, що Відповідач використав для власних потреб ОСОБА_7, яке перебувало у нього на відповідальному зберіганні згідно Договору, а тому в даний час Відповідач не має можливості повернути Позивачу належне йому ОСОБА_7.

Отже, за доводами позивача, використавши для власних потреб ОСОБА_7, Відповідач завдав останньому збитків у вигляді втрати (нестачі) такого ОСОБА_7, та повинен відшкодувати вартість усього ОСОБА_7, отриманого від Позивача на зберігання у сумі 46 243,06 грн., що з урахуванням нарахованого на підставі п. 4.3 договору штрафу у сумі 3237,01грн. складає суму 49243,06 грн., що є предметом даного позову, та яку позивач, з метою захисту свого порушеного права, просить стягнути на його користь.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.

ОСОБА_2 до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

ОСОБА_2 до п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту порушеного права є відшкодування збитків.

У ч. 1 та ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачається, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. До збитків, серед іншого, відноситься упущена вигода, тобто доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними правилами для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина правопорушника. Перші три елементи складу правопорушення розглядаються як об'єктивні умови відповідальності, доведення наявності яких покладається на потерпілу особу. Четвертий складовий елемент правопорушення - вина є суб'єктивною умовою цивільно-правової відповідальності особи, яка порушила зобов'язання. Тому кредитор має довести не лише розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, але й самий факт порушення боржником його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і шкодою. Навпаки, щоб звільнитись від відповідальності, боржник має довести відсутність своєї вини.

ОСОБА_2 до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з ч.1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За приписами ст. ст. 949, 950, 951 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Доказів повернення обумовленого договором майна у строк визначений умовами п. 2.1.7 договору відповідачем суду не надано.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

ОСОБА_2 до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

ОСОБА_2 до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви в частині, які визнані судом обґрунтованими, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Позивач наполягає на стягненні суми з урахуванням курсу у зв'язку з валютною складовою суми переданого на зберігання товару, однак, така позиція позивача не може бути взята судом до уваги з огляду на таке.

ОСОБА_2 до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим, частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

При розгляді даної справи судом враховано висновки ОСОБА_8 Верховного Суду стосовно поняття "курсова різниця" та сфери його застосування, наведені у постанові від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц.

У наведеній постанові ОСОБА_8 Верховного Суду зазначено, що відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку "Вплив змін валютних курсів", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року N 193 та Порядку відображення в обліку операцій в іноземній валюті, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 24 липня 2001 року № 126, іноземна валюта - валюта інша, ніж валюта звітності.

Курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу.

Виходячи з поняття "курсова різниця", можна виділити чотири періоди, за які здійснюється перерахунок заборгованості в іноземній валюті для визначення курсових різниць. Це періоди між:

- датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою фактичного здійснення розрахунків;

- датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою складання бухгалтерської звітності за звітний період;

- датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою фактичного здійснення розрахунку;

- датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою складання бухгалтерського звіту за звітний період.

Курсові різниці розраховуються за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Наведене дало право ОСОБА_8 Верховного Суду зробити висновок, що курсові різниці застосовуються у фінансовій звітності підприємств при веденні бухгалтерського обліку.

Разом з тим, умовами договору, у тому числі розділом 4, визначено, що зберігач несе відповідальність перед поклажодавцем за недостачу, пошкодження чи втрату майна у розмірі вартості майна. Однак, вартість майна умовами договору не визначена. Разом з тим, у актах приймання-передачі майна на зберігання сторонами узгоджено вартість переданого майна у розмірі 29920,00грн. та відповідно у розмірі 15048,00грн. (всього 44968,00грн.). При цьому, зазначення у акті приймання-передачі майна вартості переданого товару у розмірі 1650дол.США, без встановлення сторонами обов'язку щодо повернення майна у розмірі еквівалентному валюті по курсу НБУ, не дає суду підстав для задоволенню позову у цій частині та стягнення з відповідача суми вартості майна з урахуванням курсової різниці.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача вартості переданого на зберігання майна є обґрунтованими та позов у зазначеній частині вимог підлягає задоволенню частково у сумі 44 968,00 грн. (29 920,00 грн. (за Актом приймання передачі № 1 від 31.01.2017) + 15048,00 грн. (за Актом приймання - передачі №2 від 31.02.2017) - а.с.37-38).

ОСОБА_2 до ст. 230 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

Пунктом 4.3. Договору передбачено, що в разі порушення умов, передбачених п. 2.1.7. Договору, тобто після відмови протягом 2 (двох) днів з дати отримання відповідної вимоги ОСОБА_3 відвантажити визначену у Заяві кількість ОСОБА_3, Зберігай сплачує 1% від вартості невідвантаженого ОСОБА_3 за кожний день прострочення такого відвантаження (але не більше 30% вартості ОСОБА_3, вказаного у Заяві ОСОБА_3) аж до моменту фактичного відвантаження необхідної кількості ОСОБА_3.

ОСОБА_2 до даних Електронного сервісу відстеження поштових відправлень (а.с.42-45), вимогу про повернення майна було вручено Відповідачу 04 вересня 2018 року, а тому Зберігач повинен був повернути ОСОБА_3 не пізніше 06 вересня 2018 року.

Таким чином, 07 вересня 2018 року є першим днем протермінування обов'язку повернути ОСОБА_3 із відповідального зберігання, тому період нарахування штрафу в розмірі 1% від вартості невідвантаженого ОСОБА_3 за кожен день прострочення і обліковується з 07 вересня 2018 року по день подання позовної заяви, а саме 13 вересня 218 року, що становить 7 (сім) календарних днів.

За таких обставин, судом здійснено перерахунок розміру нарахованого позивачем штрафу та встановлено, що 1% від вартості невідвантаженого ОСОБА_3 становить 449,68 грн. Таким чином, за весь період прострочення відвантаження ОСОБА_2 повинен сплатити Позивачу штраф в сумі 3147,76 грн.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 195, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариство з обмеженою відповідальністю ІЗА - Б.А.Т.Е. (90436, Закарпатська обл., Хустський р-н, с. Іза, вул. Нанківська, 88, ідентифікаційний код: 32171027) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Агростатус (47722, Тернопільська обл.

Тернопільський район, с. Великі Гаї, вуя., Підлісна, 27, ідентифікаційний код: 37405279) суму 48115,76 грн. (Сорок вісім тисяч сто п'ятнадцять грн. 76 коп.) у тому числі 44 968,00 грн. вартості майна переданого за Договором відповідального зберігання №31/01/2017-3 від 31.01.2017 та 3147,76 грн штрафу, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 1713,37 грн. (Одна тисяча сімсот тринадцять грн. 37 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ на виконання рішення в порядку вимог п. 4 ст. 327 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 06.02.2019.

Суддя О. Ф. Ремецькі