ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" лютого 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3411/18
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного підприємства "Докстен", м. Харків до Підприємства об'єднання громадян "Харківське учбово-виробниче підприємство № 4 Українського товариства сліпих, м. Харків про стягнення 516 246,35 грн. без участі представників
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Докстен" 11 грудня 2018 року звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути Підприємства об'єднання громадян "Харківське учбово-виробниче підприємство № 4 Українського товариства сліпих заборгованість у розмірі 434475,00 грн. внаслідок невиконання грошового зобов'язання щодо оплати за поставлені товару на підставі договору поставки від 20.01.2010 р. за № 1; пеню в сумі 62561,49 грн., інфляційні витрати в сумі 12549,98 грн., 3% в сумі 6659,88 грн., витрати за надання правової допомоги адвоката в сумі 14000,00 грн. та судові витрати в сумі 7953,00 грн.
13.12.2018 р. судом постановлено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі № 922/3411/18, розгляд якої здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.
Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, яке повернулось до суду. Представником Позивача надано до суду заяву (вх. 2428) про долучення до матеріалів справи додаткових документів.
Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення, Відповідачем отримано ухвалу суду від 13.12.2018 р., представником за довіреністю 18 грудня 2018 року. Від Відповідача жодних документів, заяв, клопотань не надходило, вимоги суду не виконано.
Також сторони були повідомлені про можливість надання додаткових письмових доказів, висновків експертів, клопотання, заяви та пояснення до суду у відповідний строк.
Заява з запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву від Відповідача не надійшли.
Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані Позивачем докази, суд встановив наступне.
20 січня 2010 року Підприємством об'єднання громадян Харківського учбово-виробничого підприємства № 4 Українського товариства сліпих (Покупець) укладено з Приватним підприємством Докстен (Постачальник) договір поставки № 1 до умов якого, останній зобов'язується надати товари (матеріал фенольний формовочний та полибутилентерефталат), а Покупець прийняти та оплатити товар фенопласт, для використання його у статутній діяльності у кількості, якості й асортименті, зазначеним у рахунках-фактурах.
На підставі умов Договору передбачених п.5.1. - 5.2. Позивачем (Постачальником) поставлено та передано Товар Відповідачу (Покупцеві), що підтверджується накладними та довіреностями щодо отримання останнім Товару на суму: 21 грудня 2017 року за №75 на суму - 53000 грн.; 28 лютого 2018 року за № 13 на суму - 53000 грн.; 28 лютого 2018 року за № 14 на суму - 15625 грн.; 12 червня 2018 року за № 30 на суму - 53000 грн.; 13 червня 2018 року за № 32 на суму - 53000 грн.; 5 липня 2018 року за № 35на суму - 159000 грн.; 30 листопада 2018 року за № 48 на суму - 47850 грн.
На підставі п. 6.1. Договору Покупець зобов'язаний здійснити оплату Продавцю за товар не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання рахунку-фактури, якщо інше не буде погоджено Сторонами додатково.
Обов'язками Покупця є прийняття Товару протягом трьох днів з моменту його повідомлення, за відсутності обґрунтованих претензій до Постачальника, сплатити вартість Товару. (п. 5.3. - 5.4. Договору).
Як зазначає Позивач у своєму позові, за поставлений Товар Відповідачеві, останній не виконав своїх зобов'язань щодо умов Договору та не сплатив вартість Товару відповідно до рахунків.
Так Позивачем надано укладені між Позивачем та Відповідачем акти звірки взаємних розрахунків від 12 червня 2018 року на суму 174 625 грн., від 15.10.2018 року на суму 386 625 грн. та станом на 30 листопада 2018 року де заборгованість у Відповідача перед Позивачем склала 434 475 грн.
Також 5 липня 2018 року на адресу Відповідача направлявся лист щодо сплати заборгованості, який ним був отриманий 19 липня 2018 року, однак заборгованість погашена не була.
Беручи до уваги, що відповідно до ч. 2 статті 178 ГПК України, у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права суд вирішив, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями (ч. 1 ст. 232 ГК України). Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224 ГК України).
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
З вищевикладених підстав суд вважає за доцільне зазначити, що підлягає задоволенню стягнення з Відповідача сум заборгованості та штрафних санкцій у вигляді пені, що нараховується за останні 6 місяців по зобов'язанням на кожну суму окремо на наступний день після отримання Відповідачем видаткової накладної, у відповідності до п. 7.3. Договору, де визначено, що у випадку несвоєчасної оплати згідно договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення оплати.
Нарахування пені відбулося за:
Видаткової накладної від 21.12.2017 року на суму 53000 грн. (період нарахування з 22.12.2017 року по 22.06.2018 року) сума пені складає 8678,93 грн.
Видаткової накладної від 28.02.2018 року на суму 15625 грн. (період нарахування з 01.03.2018 року по 01.09.2018 року) сума пені складає 2713,61 грн.
Видаткової накладної від 28.02.2018 року на суму 53000 грн. (період нарахування з 01.03.2018 року по 01.09.2018 року) сума пені складає 9204,58грн.
Видаткової накладної від 12.06.2018 року на суму 53000 грн. (період нарахування з 13.06.2018 року по 6.12.2018 року) сума пені складає 9084,05 грн.
Видаткової накладної від 13.06.2018 року на суму 53000 грн. (період нарахування з 14.06.2018 року по 06.12.2018 року) сума пені складає 9034,68грн.
Видаткової накладної від 05.07.2018 року на суму 159000 грн. (період нарахування з 06.07.2018 року по 06.12.2018 року) сума пені складає 23845,64 грн.
На підставі викладеного загальна сума пені становить 62561,49 грн.
Нарахування трьох відсотків річних відбувається з наступного дня після отримання видаткових накладних: від 21.12.2017 року на суму 53000 грн. (період нарахування з 22.12.2017 року по 06.12.2018 року) сума трьох відсотків річних складає 1524,66 грн.; від 28.02.2018 року на суму 15625 грн. (період нарахування з 01.03.2018 року по 06.12.2018 року) сума трьох відсотків річних складає 360,87 грн.; від 28.02.2018 року на суму 53000 грн. (період нарахування з 01.03.2018 року по 06.12.2018 року) сума трьох відсотків річних складає 1224,08грн.; від 12.06.2018 року на суму 53000 грн. (період нарахування з 13.06.2018 року по 6.12.2018 року) сума трьох відсотків річних складає 771,04 грн.; від 13.06.2018 року на суму 53000 грн. (період нарахування з 14.06.2018 року по 06.12.2018 року) сума трьох відсотків річних складає 766,68грн.; від 05.07.2018 року на суму 159000 грн. (період нарахування з 06.07.2018 року по 06.12.2018 року) сума трьох відсотків річних складає 2012,55 грн.
Загальна сума трьох відсотків річних за користування коштами становить 6659,88 грн.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (п. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (п. З ст. 549 ЦК України).
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Водночас формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс1 1).
Як передбачено нормами Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року № 1282-XII (надалі - Закон) та Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (надалі - Постанова) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення (ст. 1). Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (ст. 3 Закону). Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 4 Закону). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (п. 1 Постанови).
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні. Індекс інфляції застосовується для індексації грошових доходів населення, для розрахунку компенсації втрати частини грошових доходів, які виплачується у разі затримки їх виплати більше, ніж на один місяць, для переоцінки об'єктів основних засобів, для індексації збитків від крадіжок, недостачі, псування (втрати) матеріальних цінностей, індексації нормативної грошової оцінки землі, індексації величини орендної плати за землю і ще в деяких інших випадках.
Позивачем не надано до матеріалів справи доказів обчислення індексу інфляції центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики та публікації в офіційних періодичних виданнях останнього. Також, не надано доказів того, що величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка та не надано доказів того, що Держстатом здійснено публікацію щодо цього не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, в офіційних періодичних виданнях
Вищий господарський суд України інформаційним листом 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» визначив щодо частини другої статті 625 ЦК України у розгляді справ зі спорів, пов'язаних з визначенням суми боргу з урахуванням індексу інфляції.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).
В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення (див. постанови Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183 і постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2011 № 11/109).
Виходячи з переліку зазначених норм та норм встановлених у статтях 73, 74, 76, 77 та 86 ГПК України, суд вважає за доцільне зазначити, що зазначена Позивачем сума індексу інфляції у позові не має жодного обґрунтування та посилання, що прострочення грошового зобов'язання від Відповідача, виступає способом захисту майнового права у вигляді відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та на підставі чого Позивачем (кредитором) повинно бути отримано компенсацію (плату) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Тому суд не вбачає правових підстав в задоволенні в даному позові щодо стягнення з Підприємства об'єднання громадян Харківське учбово-виробниче підприємство № 4 на користь Приватного підприємства Докстен інфляційних витрат від простроченої суми за не виконання грошового зобов'язання у розмірі 12549,98 (дванадцять тисяч п'ятсот сорок дев'ять) грн. 98 коп., як таких що спричинили Позивачеві матеріальні втрати (збитки) саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Статтею 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для надання консультацій, підготування позову Приватним підприємством Докстен були понесені витрати на правову допомогу адвоката які склали 14000 гривень ні підставі укладеного договору від 11 жовтня 2018 року з адвокатом ОСОБА_1 про надання правової допомоги в господарській справі. До вказаного договору укладалась додаткова угода про те, що за надання правової допомоги директор ПП Докстен ОСОБА_2 зобов'язується сплатити адвокату ОСОБА_1 14000 гривень. Квитанціями № 1 від 11.10.2018 року та №2 від 14.11.2018 року вказані кошти ним були отримані, факт отримання коштів адвокатом також відображений в книзі обліку доходів і витрат.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Враховуючи обсяг наданих послуг (адвокат не був присутній в судових засіданнях та не здійснював представництво Позивача, оскільки справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників за наявними у справі матеріалами, складання позовної заяви з додатком та заяву про надання належним чином завірених належним чином копій документів) та ціну позову, суд дійшов висновку, що розмір адвокатських витрат в сумі 14000,00 грн. не є співрозмірним, наданому об'єму адвокатських послуг.
А посилання у детальному опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом у п. 1. щодо нарахування суми у розмірі 12 000,00 грн. за надання консультацій директору ПП "Докстен" ОСОБА_2 для підготовки позовної заяви, шляхом моніторингу ЄДРСР та законодавства України адвокатом (у період з 30.10.2018 по 15.11.2018р.), суд вважає завищеною та такою що не підлягає задоволенню, оскільки час втрачений адвокатом у контексті поданого позову не є справою значної складності та не потребує спеціальних знань пропорційно до предмету спору.
З огляду на викладене, враховуючи подані позивачем докази щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оцінюючи пов'язаність цих витрат з розглядом справи; пропорційність до предмета спору, з урахуванням значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, порядок обчислення гонорару, порядок його сплати, суд дійшов до висновку про покладення на відповідача понесених позивачем витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 2 000,00 грн.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 257, 525, 526, 610, 612, 629, 692 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 224-229, 231 Господарського кодексу України, ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
В позові відмовити частково.
Стягнути з Підприємства об'єднання громадян Харківське учбово-виробниче підприємство № 4 Українського товариства сліпих (61036, м. Харків, вул. Ковтуна, 50, код ЄДРПОУ 32030449) на користь Приватного підприємства Докстен (61082, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 36429351) заборгованість у розмірі 434 475,00 грн. внаслідок не виконання грошового зобов'язання щодо оплати за поставлені товари на підставі договору поставки від 20 січня 2010 року за № 1; пеню в розмірі 62561,49 грн.; три процента річних у розмірі 6659,88 грн.; витрати за надання правової допомоги адвоката у розмірі 2000,00 грн., а також суму судового збору у розмірі 7 584,78 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення інфляційних втрат в сумі 12 549,98 грн. - в позові відмовити.
В частині стягнення витрат за надання правової допомоги адвоката у розмірі 10000,00 грн. - відмовити.
Повне рішення складено 05.02.2019 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя ОСОБА_3
Суд | Господарський суд Харківської області |
Дата ухвалення рішення | 04.02.2019 |
Оприлюднено | 07.02.2019 |
Номер документу | 79657303 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Харківської області
Жигалкін І.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні