Рішення

від 10.12.2018 по справі 0440/6405/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2018 року Справа № 0440/6405/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді при секретарі судового засідання ОСОБА_1 ОСОБА_2 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спеції та Технології до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0018761417 від 23.07.2018р., -

ВСТАНОВИВ :

23.08.2018р. Товариство з обмеженою відповідальністю Спеції та Технології звернулося з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області та просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення форми Р №0018761417 від 23.07.2018р., що прийняте відповідачем, з сумами фінансових зобов'язань за основним платежем 119574,00 грн. та за штрафними фінансовими санкціями 59787,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято на підставі акту виїзної перевірки від 03.07.2018р. з питань дотримання податкового законодавства зі сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ Трейдер Вікторі за період з 01.11.2016р. по 30.11.2016р. за висновками якого встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 119574 грн. через неможливість підтвердити реальність фінансово-господарських операцій між позивачем та ТОВ Трейдер Вікторі . Позивач вважає, що оспорюване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки висновки акту перевірки зроблені із порушенням податкового та цивільного законодавства, на підставі недостовірних даних, правовідносини із вищенаведеним контрагентом за договором купівлі-продажу (поставки) №135 від 01.11.2016р. підтверджується первинними бухгалтерськими документами, складеними у відповідності до вимог податкового законодавства, факт руху активів позивача був підтверджений платіжними дорученнями, які проведені банком у безготівковій формі, транспортування товару відбулося власним орендованим транспортом позивача, податкова накладна була зареєстрована у ЄРПН у встановленому законодавством порядку, проте посадовою особою контролюючого органу належної оцінки вказаним бухгалтерським документам надано не було в порушення вимог ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , Податкового кодексу України. Також позивач зазначає про те, що не існує жодного судового рішення, яке набрало законної сили, щодо визнання недійсним правочину позивача з ТОВ Трейдер Вікторі згідно до вимог ст.228 ЦК України, вважає, що, оскільки порушення, викладені у акті перевірки, не знайшли свого підтвердження, оспорюване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідачем 21.11.2018р. було надано відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні позову позивача відмовити повністю посилаючись на те, що перевіркою встановлено нереальність господарських операцій з придбання товару (Скан Про Т 95) та зроблено висновки про безпідставне формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах позивача з ТОВ Трейдер Вікторі за договором купівлі-продажу №135 від 01.11.2016р. через те, що банківський рахунок відкритий лише 22.11.2016р., в той час як відомості про нього були внесені у договір від 01.11.2016р., що свідчить про те, що в договір внесено фактично неіснуючі відомості, а сам договір укладався без мети вчинення певних дій. Згідно інформаційних баз ДФС та в ході аналізу податкової звітності ТОВ Трейдер Вікторі фактично не здійснювало господарської діяльності у 2016р., відсутні будь-які основні засоби, відсутні працівники, декларація на прибуток за 2016р. не подавалась, згідно ЄРПН асортимент придбаних товарів не відповідає реалізованим, тобто не встановлено придбання ТОВ Трейдер Вікторі товару, а саме: Сканпро Т 95 реалізованого позивачу, не подано за 4 квартал 2016р. податкового розрахунку 1-ДФ, що свідчить про відсутність працівників. Також листом від 13.02.2017р. співробітниками ОУ ДПІ у Печерському районі м. Києва повідомлено про відібране пояснення від засновника (керівника, бухгалтера) даного підприємства гр. ОСОБА_3, який повідомив, що жодного відношення до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності вказаного товариства він не має. На думку відповідача вказане свідчить, що документальне оформлення господарських операцій між суб'єктами господарювання 1-2 ланцюгів постачання - складання та видача завідомо недійсних документів не містять реального характеру, тобто відсутність фактичного джерела походження товару, реалізованого ТОВ Трейдер Вікторі на адресу позивача. За викладеного, відповідач вважає, що відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулася, а не та, зміст якої лише документально оформлений у первинних документах відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України, а тому оспорюване податкове повідомлення-рішення прийнято з дотриманням вимог податкового законодавства (а.с.176-181).

Представник позивача в судове засідання 10.12.2018р. не з'явився, проте 26.11.2018р. надав до канцелярії суду заяву про розгляд даної справи за відсутності представника позивача згідно до вимог ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.237).

10.12.2018р. представник відповідача подав заяву, в якій просив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження без участі представника відповідача (а.с.239).

У відповідності до вимог ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи наведене, подані позивачем та відповідачем заяви про розгляд справи без участі їх представників у письмовому провадженні, суд вважає за можливе задовольнити заяви представників позивача і відповідача та розглянути дану справу за відсутності сторін у порядку письмового провадження за наявними у суду матеріалами.

Згідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється у разі розгляду справи у письмовому провадженні.

Із наданих документів судом встановлені наступні обставини у даній адміністративній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю Спеції та Технології 02.09.2009р. зареєстроване як юридична особа за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Івана Акінфієва, буд. 18 офіс 410, є платником ПДВ, видами діяльності його є, зокрема, оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, перебуває на обліку в ДПІ у Соборному районі м. Дніпра, що підтверджується копією витягу з ЄДРПОУ від 26.12.2017р., даними акту перевірки від 03.07.2018р. (а.с.15-16, 24,163-165).

У період з 19.06.2018р. по 23.06.2018р. контролюючим органом на підставі наказу від 13.06.2018р. №3261-п, направлення від 13.06.2018. №3457 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ Трейдер Вікторі за листопад 2016р. за результатами якої складено акт №34127/04-36-14-17/36638239 від 03.07.2018р. за висновками якого було встановлено порушення позивачем п.198.1, 198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість за листопад 2016р. в сумі 119574 грн. (через нереальність господарської операції з ТОВ Трейдер Вікторі у зв'язку із тим, що директор вказаного підприємства гр. ОСОБА_3 були надані пояснення про те, що він не підписував жодні установчі документи даного підприємства та не подавав жодної звітності до державних органів), що підтверджується змістом відповідного акту (а.с.24-42).

На підставі вищевказаного акту перевірки, контролюючим органом 23.07.2018р. було прийняте податкове повідомлення-рішення №0018761417 форми Р за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 179361,00 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням - 119574 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 59787 грн., що підтверджується копією відповідного рішення та розрахунком штрафних санкцій (а.с.13-14).

Вказане податкове повідомлення-рішення є предметом спору у даній адміністративній справі.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Як вбачається зі змісту акту перевірки від 03.07.2018р. підставами для висновків щодо нереальності господарської операції позивача з його контрагентом - ТОВ Трейдер Вікторі за листопад 2016р. було те, що посадовою особою контролюючого органу під час проведення перевірки позивача було встановлено, що договір купівлі-продажу №135 від 01.11.2016р. містить банківські реквізити ТОВ Трейдер Вікторі , які були отримані вказаним підприємством лише 22.11.2016р. у зв'язку з чим зроблено висновок, що у договір від 01.11.2016р. фактично внесені неіснуючі відомості, а сам договір укладався без мети вчинення певних дій. Також аналізом баз даних ДФС України було встановлено, що асортимент придбаних ТОВ Трейдер Вікторі товарів не відповідає реалізованим, а саме: не встановлено придбання вказаним товариством товару (сканпро Т95) реалізованого на адресу позивача, ТОВ Трейдер Вікторі не є імпортером товару - сканпро Т95 (код УКТЗЕД НОМЕР_1), вищезазначений товар не придбавався (обрив ланцюга), вказане підприємство не надавало до податкового органу податкового розрахунку (форми 1-ДФ) за 4 квартал 2016р., що свідчить про відсутність працівників, не встановлено придбання товару (робіт, послуг) необхідних для ведення господарської діяльності, а саме: оренда офісних, складських приміщень та інше. Окрім того, згідно пояснень засновника (керівника та головного бухгалтера) в одній особі гр. ОСОБА_3 він не підписував жодні установчі документи по даній юридичній особі, не подавав звітності до державних органів та жодного відношення до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ Трейдер Вікторі він не має. За результатами аналізу ланцюга постачання товару отриманого позивачем від ТОВ Трейдер Вікторі згідно наявних баз даних ДФС України не можливо дослідити походження товару (сканпро Т95), а отже, фактично позивачем було здійснено документальне оформлення нереальної господарської операції з одержання товарів при використанні відповідних товарів у господарській діяльності і складено первинні документи всупереч норм ч.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , оскільки відсутній факт формування відповідного активу як ресурсу контрольованого у результаті минулих подій внаслідок реального придбання у інших суб'єктів господарювання або власного виробництва. Тобто, відсутня господарська операція як певна дія або подія в основі якої має дійсний рух певного активу, а отже документи первинного бухгалтерського обліку, надані до перевірки, не можуть за змістом п.44.1 ст.44 ПК України вважатися документами для підтвердження даних податкового обліку і звітності через що неможливо підтвердити реальність фінансово-господарських взаємовідносин позивача з ТОВ Трейдер Вікторі за листопад 2016р. в частині придбання товару на загальну суму 717444 грн., у тому числі ПДВ 119574 грн. (а.с.24-42).

Разом з тим, у ході дослідження обставин у справі щодо реальності/нереальності господарських операцій здійснених позивачем та його вищевказаним контрагентом у спірний період у сукупності із нормами чинного законодавства, судом було встановлено, що наведені вище висновки контролюючого органу не відповідають дійсності та спростовуються наданими позивачем копіями первинних бухгалтерських документів, у тому числі і щодо руху активів позивача по сплаті за придбаний товар, виходячи з наступного.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу - п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПК України.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Також і за приписами п.201.10 ст.201 наведеного вище Кодексу, встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Таким чином, з аналізу наведених норм видно, що датою виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, при цьому, передбачено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Також, за вищезгаданими нормами передбачено, що підставами для формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, витрат і доходів є наявність у платника податків належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, що підтверджують реальність здійснення господарський операцій, зокрема і реєстрація податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних продавцем товарів та послуг, що дає право покупцю на віднесення вказаних сум до податкового кредиту.

Разом з тим, ні актом перевірки, ні із наданих учасниками справи документів судом не встановлено відсутності у позивача податкових накладних по взаємовідносинах позивача з його контрагентом у спірний період за наведеною у акті перевірки господарською операцією.

Таким чином, отримання позивачем від свого контрагента - ТОВ Трейдер Вікторі податкової накладної №103 від 22.11.2016р., яка була зареєстрована контролюючим органом у Єдиному реєстрі податкових накладних, є обов'язковими підставами для включення їх до податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем протягом звітного періоду згідно до вимог ст.ст.198,201 ПК України, що підтверджено копією відповідної податкової накладної та копією квитанції №1 про її прийняття (а.с.43-44).

Також позивачем як до перевірки, так і до суду були надані копія укладеного між ТОВ Трейдер Вікторі (Продавець) та ТОВ Спеції та Технології (Покупець) договору купівлі-продажу №135 від 01.11.2016р., що підтверджується його копією, наявною у справі (а.с.17-18).

За умовами п.1.1 договору Продавець зобов'язувався передати у власність Покупця товар (Сканпро Т95), а Покупець зобов'язувався його прийняти та оплатити.

Товар відпускається Покупцю зі складів Продавця, розміщених за адресою: м. Київ, Печерський Узвіз, буд. 5 - п.4.2 договору.

Проведення господарської операції за наведених договором підтверджено також і копією видаткової накладної №43 від 22.11.2016р., копіями сертифікатів якості товару, копією договору оренди автомобіля від 20.11.2016р. марки МАN , тип транспортного засобу - фургон, копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, яким здійснювалося транспортування позивачем товару, а також копіями платіжних доручень від 26.12.2016р. №294 та №325 від 17.01.2017р. про оплату позивачем за придбаний товар на користь ТОВ Трейдер Вікторі , де у складі вартості товару позивачем як покупцем були сплачені і 20% ПДВ в загальній сумі 119574 грн. (а.с.19-23, 172-175).

Аналіз зазначених вище досліджених судом документів, спростовують висновки посадової особи контролюючого органу, викладені у акті перевірки від 03.07.2018р., щодо неможливості підтвердити реальність господарської операції із вищевказаним контрагентом, у тому числі і щодо руху активів позивача (сплати позивачем суми ПДВ в складі оплати вартості придбаного товару).

За таких обставин, висновки посадової особи контролюючого органу є безпідставними та необґрунтованими, оскільки зроблені на припущеннях, що не передбачено нормами податкового законодавства, спростовуються вище дослідженими первинними бухгалтерськими документами, у тому числі і податковою накладною №103 від 22.11.2016р., яка була податковим органом зареєстрована у ЄРПН, що свідчить про дотримання вимог податкового законодавства позивачем, виходячи з того, що саме контролюючий орган був наділений повноваженнями зупинити реєстрацію такої податкової накладної та перевірити реальність вчинення господарської операції за такою податковою накладною у порядку, визначеному п.201.16 ст.201 ПК України.

Таким чином, аналіз вищенаведених документів та алгоритм дій позивача свідчить про те, що позивач діяв у повній відповідності до вимог чинного податкового законодавства, а саме: після отримання товару отримав від контрагента позивача - продавця товару - ТОВ Трейдер Вікторі податкову накладну №103 від 22.11.2016р., яка була зареєстрована у ЄРПН у встановленому законодавством порядку, що давало позивачеві як покупцю право на віднесення вказаних сум податку на додану вартість до податкового кредиту у своїй податковій звітності, з урахуванням того, що порушення вимог законодавства при їх складанні під час проведення перевірки посадовою особою контролюючого органу не встановлено, про що в акті не зазначено, а тому за викладених обставин та досліджених судом первинних бухгалтерських документів, які фіксують реальність здійснення господарської операції, суд приходить до висновку про відсутність порушення саме позивачем як покупцем послуг вимог п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, виходячи із того, що відбувся у відповідний період ( грудень 2016р., січень 2017р.) рух активів позивача по сплаті за придбаний позивачем товар (Сканпро Т95) на користь ТОВ Трейдер Вікторі , де у складі вартості придбаних послуг позивачем були і сплачені відповідні суми ПДВ, що не спростовано відповідачем жодними належними та допустимими доказами у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

А виходячи з того, що рух активів платника податків (позивача) фактично відбувся, що не спростовано відповідачем жодними доказами, позивач придбав товар (Сканпро Т95) та прийняв його за видатковою накладною №43 від 22.11.2016р., що підтверджено первинними бухгалтерськими документами, висновки посадової особи контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 03.07.2018р., є лише припущеннями такої посадової особи та спростовуються оформленими у встановленому законодавством порядку первинними бухгалтерськими документами, які відповідають вимогам ст.ст.1,2,9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідачем наданими копіями документів не доведено правомірність прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням обставин встановлених судом та доказів наданих позивачем, які відповідачем не спростовані жодними належними, достатніми та достовірними доказами у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом не можуть бути прийняті до уваги та покладені в основу даного судового рішення посилання відповідача на те, що ТОВ Трейдер Вікторі не подавав звітності, не мав у своєму штаті необхідної кількості працівників, відповідного обладнання у власності чи оренді, не підтвердження придбання товару, реалізованого позивачеві, невідповідність придбаних товарів реалізованим, неможливо дослідити походження товару по ланцюгу постачання (обрив ланцюга) та інше, оскільки вказані обставини не можуть бути підставами для позбавлення саме позивача як покупця товару права на формування податкового кредиту за умови наявності у позивача всіх необхідних первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність господарської операції у відповідності до норм ст.ст. 2, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та ст.44 ПК України.

Є безпідставними і доводи відповідача про недоліки у договорі купівлі-продажу від 01.11.2016р. щодо зазначення у ньому банківського рахунку, який було відкрито лише 22.11.2016р., оскільки вказані недоліки у договорі не можуть бути підставами для висновку про нереальність господарської операції за таким договором за умови підтвердження наявності інших первинних бухгалтерських документів, які свідчать про виконання умов договору, у тому числі і документів щодо оплати за придбаний товар, при цьому, що відповідачем жодних доказів на підтвердження наведеного недоліку у договорі суду не надано згідно до вимог ст.ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також судом відхиляються і доводи відповідача про те, що поясненнями засновника (керівника та головного бухгалтера) в одній особі гр. ОСОБА_3 (директор ТОВ Трейдер Вікторі ) підтверджено факт того, що він не підписував жодні установчі документи по даній юридичній особі, не подавав звітності та жодного відношення до фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства не має, оскільки самі надані вищенаведені пояснення ще не свідчать про відсутність господарської операції із позивачем за договором купівлі-продажу №135 від 01.11.2016р., бо такої інформації вказані пояснення не містять, а відповідно, не можуть бути належними доказами у розумінні ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.229-230).

Окрім того, слід зазначити, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що гр. ОСОБА_3 (директора ТОВ Трейдер Вікторі ) визнано винним у фіктивному підприємництві, відповідного вироку суду не надано, а згідно до вимог ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Оскільки, відповідачем не надано доказів, а судом не встановлено винуватості позивача та ТОВ Трейдер Вікторі у даних взаємовідносинах, не надано доказів щодо встановлених фактів їхніх сумісних дій з приводу незаконної мінімізації податкових зобов'язань, у відповідача були відсутні підстави для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення лише тільки на підставі пояснень директора ТОВ Трейдер Вікторі без відповідного обвинувального вироку суду з урахуванням вимог ст. 62 Конституції України.

Таким чином, слід дійти висновку, що порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді формування податкового кредиту лише за умови встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань.

Такі обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені, а відповідачем жодними доказами не підтверджені.

Вказана правова позиції узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.06.2018р. у справі №822/1866/15 (адміністративне провадження №К/9901/8426/18).

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також слід зазначити, що судом враховується і те, що позивач не може нести відповідальності за недотримання вимог податкового законодавства контрагентом позивача, оскільки юридична відповідальність носить індивідуальних характер згідно ст.61 Конституції України.

Окрім того, і відповідно до норм Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом України у його постановах від 13.01.2009р., у постанові від 01.06.2010р., а також і у постановах від 26.12.2006р. №21-262, від 06.09.2008р., від 09.09.2008р. № 21-500во08, від 11.10.2006р. №21-593во06, від 31.01.2011р. №21-47а10.

Також неодноразово зазначалася вказана правова позиція і у Інформаційних листах Вищого адміністративного Суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10, від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 стосовно того, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку та при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, доводи відповідача про те, що контролюючий орган при проведенні перевірки не може встановити повного ланцюгу постачання того чи іншого товару аж до виробників (обрив ланцюга), не може бути покладено в основу притягнення до відповідальності саме позивача як кінцевого споживача товарів, робіт та послуг за умови дотримання покупцем товару вимог податкового законодавства, зокрема отримання податкової накладної та проведення оплати за придбаний товар, де у складі вартості товару позивачем сплачено було у суму податку на додану вартість.

Отже, за умови сплати податку на додану вартість позивачем як покупцем у складі вартості товару на нього не може бути покладено тягар відповідальності по сплаті такого податку вдруге, ще й за порушення податкового законодавства продавцем товару.

Також відповідачем не було надано жодних доказів і на підтвердження того, яким чином дії третіх осіб можуть впливати на дані податкового обліку позивача, а також і не наведено жодних підстав на підтвердження того, що позивач, як платник податків, діяв без належної обачності і обережності та позивачу було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент та/або контрагенти його контрагентів, аж до виробників продукції.

При цьому, слід зазначити, що висновки контролюючого органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях посадових осіб контролюючого органу не підтверджених будь-якими належними та допустимими доказами.

За викладеного, суд приходить до висновку, що із аналізу наданих первинних бухгалтерських документів у ході проведення перевірки у відповідача були відсутні будь-які правові підстави для висновків про нереальність вищевказаних господарських операцій позивача із його контрагентом, з урахуванням обставин та норм чинного податкового законодавства досліджених судом.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.( Булвес АД проти Болгарії ) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є власністю у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону Про ПДВ стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі Інтерсплав проти України ).

З огляду на викладене, судом не приймаються доводи відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення, які нібито вчинені контрагентом позивача, які викладені в акті перевірки від 03.07.2018р., оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України та вищенаведених норм чинного податкового законодавства позивач не може і не повинен нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

При цьому, судом враховується і те, що наведений акт перевірки взагалі не містить жодних посилань на порушення саме позивачем вимог податкового законодавства, які перешкоджали або забороняли позивачеві віднести суми податку на додану вартість по вищенаведених правовідносинах з наведеним вище контрагентом до податкового кредиту, з урахуванням того, що як свідчать матеріали справи, а також і підтверджено актом перевірки розрахунки між позивачем із вищевказаним контрагентом по придбанню товару були проведені позивачем у безготівковому порядку та позивачем, як покупцем товару, було сплачено суму податку на додану вартість у складі вартості товару, що не спростовано відповідача наданими документами.

Тобто, позивач, сплативши податок на додану вартість у складі вартості товару як покупець, дотримався всіх умов, визначених податковим законодавством щодо сплати податку на додану вартість, включив вказані суми до податкового кредиту, а отже, має законні та обґрунтовані сподівання на їх відшкодування відповідно до вимог податкового законодавства.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що, при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення №0018761417 про збільшення позивачеві суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 119574 грн. та застосування штрафу у сумі 59787 грн., відповідач порушив право позивача на формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ Трейдер Вікторі у листопаді 2016р., передбачене нормами ст.198 ПК України та у порушення вимог ст. 123 ПК України застосував штрафні санкції із розрахунку 50 відсотків від суми визначеного контролюючим органом податкового зобов'язання, у зв'язку з чим таке порушене право підлягає судовому захисту та відновленню шляхом визнання протиправним та скасування вищенаведеного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу правомірність прийняття відповідачем як суб'єктом владних повноважень оспорюваного податкового повідомлення-рішення, суд приходить до висновку, що викладені в акті перевірки від 03.07.2018р. обставини, що слугували підставами для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення є неправомірними та не обґрунтованими, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому оспорюване податкове повідомлення-рішення є таким, що прийняте не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 23.07.2018р., прийнятого на підставі вищевказаних висновків, підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, позовні вимоги позивача слід задовольнити повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2690 грн. 41 коп. понесені позивачем згідно платіжного доручення №2082 від 01.08.2018р. (а.с.4).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Спеції та Технології до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0018761417 від 23.07.2018р. - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області №0018761417 від 23.07.2018р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А, код ЄДРПОУ 39394856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Спеції та Технології (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Івана Акінфієва, будинок 18, офіс 410, код ЄДРПОУ 36638239) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2690 грн. 41 коп. (дві тисячі шістсот дев'яносто гривень 41 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення ( у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва