Рішення

від 28.01.2019 по справі 910/12202/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.01.2019Справа № 910/12202/18

За позовом Київської міської ради

До Товариства з обмеженою відповідальністю Вікторія 94

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Шудри А.О.

Представники сторін:

від позивача: Глобенко Л.В.

від відповідача: Головаш Н.І., Харченко В.Є.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Вікторія-94 про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтованою площею 0, 025 га на вул. Єреванській 8-10 у Солом'янському районі м. Києва (код ділянки 72:088:016) та повернути її Київській міській раді привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення її від тимчасових споруд (сезонний майданчик, паркан (огорожа).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в ході обстеження, за результатами якого складено акт обстеження земельної ділянки № 18-1164-09 від 03.08.2018, встановлено, що на земельній ділянці орієнтовною площею 0,025 га на вул. Єреванській 8-10 у Солом'янському районі м. Києва (код ділянки 72:088:016) розміщено вхід до кафе, сезонний майданчик. Рішення щодо передачі будь-якій юридичній особі або фізичній особі земельної ділянки у власність (користування) під розміщення споруди (будівлі) Київська міська рада не приймала. Оскільки земельна ділянка по вул. Єреванській 8-10 у Солом'янському районі м. Києва (код ділянки 72:088:016) не була відведена у відповідності до чинного законодавства для встановлення (будівництва) споруди будівлі, такий об'єкт підлягає знесенню.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.09.2018р. позовну заяву Київської міської ради про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки залишено без руху.

Ухвалою від 01.10.2018р. судом було відкрито провадження по справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 22.10.2019р.

У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення, з огляду на те, що тимчасові споруди, а саме прибудова до житлового будинку для сезонного майданчика була повністю демонтована, а отже, підстави для задоволення позову відсутні. До того ж, вказаним учасником судового процесу було наголошено на наявності підстав для закриття провадження згідно ч.3 ст.231 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наявність судового рішення по справі №910/17243/16, яке набрало законної сили.

Судом було відмовлено в задоволенні клопотання про закриття провадження по справі з урахуванням наступного.

Згідно п.3 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Пунктом 2 ч.12 ст.175 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб'єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права. Вказану правову позицію висловлено Верховним судом у постанові від 27.06.2018р. по справі №910/11255/16.

Слід також звернути увагу на те, що обставинами, які складають підставу позову, можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, а не норми права, на які посилається позивач. Означену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018р. по справі №910/14328/17.

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/17243/16 за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю ВІКТОРІЯ-94 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки орієнтовною площею 0,025 га по вул. Єреванській, 8-10 у Солом'янському районі м. Києва (код ділянки 72:088:016) шляхом звільнення її від будівель та споруд.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.11.2016р. у справі № 910/17243/16, яке залишено без змін постановою від 09.02.2017р. Київського апеляційного господарського суду у позові відмовлено повністю.

Наразі, суд зазначає, що фактично предмети позовних вимог у межах справи № 910/17243/16 та розглядуваного спору не є тотожними, оскільки фактично позивачем заявлено вимоги про зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтованою площею 0, 025 га на вул.Єреванській 8-10 у Солом'янському районі м. Києва (код ділянки 72:088:016) та повернути її Київській міській раді привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення її від (сезонного майданчика, паркану (огорожі), а не від будівель.

Отже, підстави для закриття провадження по справі є відсутніми.

22.10.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 12.11.2018р.

12.11.2018р. підготовче засідання було відкладено на 19.11.2018р.

19.11.2018р. підготовче засідання було відкладено на 26.11.2018р.

26.11.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 03.12.2018р.

03.12.2018р. підготовче засідання було відкладено на 07.12.2018р.

07.12.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 27.12.2018р.

27.12.2018р. судом було закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.01.2019р.

У судовому засіданні 28.01.2019р. представником позивача було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог надав заперечення.

В судовому засіданні 28.01.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

03.08.2018р. представниками Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було проведено обстеження частини земельної ділянки, розташованої за адресою: м.Київ, Солом'янський район, вул.Єреванська, 8-10, код ділянки 72:088:016. За наслідками обстеження було складено акт №18-1164-09 від 03.08.2018р.

За наслідками проведення обстеження встановлено, що земельна ділянка орієнтовною площею 0,025 га перебуває у фактичному користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю Вікторія 94 .

Під час обстеження встановлено, що на частині земельної ділянки площею приблизно 0,025 га розміщено вхід в кафе Четыре Комнаты , сезонний майданчик і облаштовано огороджений газон.

Листом №08/230-1644 від 15.08.2018р. позивачем було скеровано на адресу відповідача вказаний акт з вимогою усунути порушення вимог чинного законодавства та звільнити земельну ділянку.

Проте, за поясненнями позивача, вимоги Київської міської ради відповідачем виконано не було, земельну ділянку не звільнено від тимчасових споруд, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

В процесі вирішення спору у суді, представником позивача було долучено до матеріалів справи акт №18-1404-09 від 29.10.2018р. обстеження земельної ділянки, який було складено представниками Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Зі змісту вказаного акту вбачається, що під час огляду земельної ділянки, розташованої за адресою: м.Київ, Солом'янський район, вул.Єреванська, 8-10, код ділянки 72:088:016, встановлено, що на ній розміщені дерев'яний навіс та огорожа. В акті вказано, що сезонний майданчик закладу громадського харчування, який було виявлено під час попереднього обстеження, демонтовано.

Наразі, за поясненнями позивача, земельна ділянка, розташована за адресою: м.Київ, Солом'янський район, вул.Єреванська, 8-10, код ділянки 72:088:016, у користування чи власність відповідачу не передавалась, а отже, права на розміщення на останній Товариством з обмеженою відповідальністю Вікторія 94 тимчасових споруд відсутнє, що і стало підставою для звернення до суду з позовом про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та повернути її Київській міській раді привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення її від тимчасових споруд (сезонний майданчик, паркан (огорожа).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем вказано, що тимчасові споруди, а саме прибудова до житлового будинку для сезонного майданчика була повністю демонтована, а отже, підстави для задоволення позову відсутні. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Вікторія 94 здійснювало використання земельної ділянки для розміщення закладу громадського харчування на підставі всіх необхідних дозвільних документів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Статтею 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до ст.212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно ст.1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель під самовільним зайняттям земельної ділянки слід розуміти будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Пунктом 3.1 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин встановлено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 2, 3 ст.53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

При цьому, виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто, для задоволення позову про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки позивачем повинно бути доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України факт використання відповідачем певної земельної ділянки без документів, що посвідчують права на неї, з урахуванням причин відсутності таких документів.

Відповідно до Конституції України, ст. 189 Земельного кодексу України, законів України Про місцеве самоврядування в Україні , Про столицю України - місто-герой Київ , Про землеустрій , Про охорону земель , з метою запобігання порушенням земельного законодавства в м. Києві рішенням №16/890 від 25.09.2003р. Київської міської ради було затверджено Порядок здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві.

Згідно п.1.5 Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві самоврядний контроль за використанням і охороною земель полягає у забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства та включає правові, економічні і соціальні заходи, спрямовані на додержання вимог земельного законодавства. Самоврядний контроль повинен здійснюватись систематично, регулярно і своєчасно, що значно підвищує ефективність та результативність контрольної діяльності.

Посадові особи Головного управління мають право, в тому числі, обстежувати земельні ділянки, в тому числі ті, що перебувають у власності та користуванні юридичних чи фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель (п.3.2 Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві).

У п.4 вказаного вище Порядку зазначено, що при здійсненні самоврядного контролю Головне управління перевіряє, в тому числі, наявність правових підстав для використання земель, в тому числі документів, що посвідчують право власності або користування землею.

Рішенням № 717/9001 від 25.12.2012р. Київської міської ради Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19.12.2002 N 182/342 Про затвердження Положення про Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) змінено назву Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Як було встановлено вище, 03.08.2018р. представниками Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було проведено обстеження частини земельної ділянки, розташованої за адресою: м.Київ, Солом'янський район, вул.Єреванська, 8-10, код ділянки 72:088:016. За наслідками обстеження було складено акт №18-1164-09 від 03.08.2018р.

Під час обстеження встановлено, що земельна ділянка орієнтовною площею 0,025 га перебуває у фактичному користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю Вікторія 94 .

Одночасно, встановлено, що на частині земельної ділянки площею приблизно 0,025 га розміщено вхід в кафе Четыре Комнаты , сезонний майданчик і облаштовано огороджений газон.

Згідно акту №18-1404-09 від 29.10.2018р. обстеження земельної ділянки, який було складено представниками Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на ній Товариством з обмеженою відповідальністю Вікторія 94 розміщені дерев'яний навіс та огорожа. В акті вказано, що сезонний майданчик закладу громадського харчування, який було виявлено під час попереднього обстеження, демонтовано.

Виходячи з наведеного суд приймає до уваги представлені до матеріалів справи акти обстеження в якості належних та допустимих у розмінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів використання Товариством з обмеженою відповідальністю Вікторія 94 земельної ділянки розташованої за адресою: м.Київ, Солом'янський район, вул.Єреванська, 8-10, код ділянки 72:088:016, а саме розміщення на останній дерев'яного навісу та огорожі.

Наразі, суд зазначає, що у статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Розпорядження землями комунальної власності м. Києва, в тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування відповідно до статті 9 Земельного кодексу України, Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" відноситься до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Як вбачається із пояснень позивача та не спростовано відповідачем, Київська міська рада не приймала рішення про передачу в оренду спірної земельної ділянки (код ділянки 72:088:016). Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Тобто, з наведеного полягає, що фактично відповідачем здійснюється використання земельної ділянки комунальної форми власності за відсутності відповідного права.

Одночасно, твердження відповідача щодо наявності відповідних дозвільних документів на розміщення закладу громадського харчування з літнім майданчиком, не нівелюють висновків суду щодо фактичного використання земельної ділянки шляхом розміщення на ній огорожі та навісу за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування чи інших дозвільних документів. При цьому, судом враховано наступне.

Як вказувалось вище, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/17243/16 за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю ВІКТОРІЯ-94 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки орієнтовною площею 0,025 га по вул. Єреванській, 8-10 у Солом'янському районі м. Києва (код ділянки 72:088:016) шляхом звільнення її від будівель та споруд.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.11.2016р. у справі № 910/17243/16, яке залишено без змін постановою від 09.02.2017р. Київського апеляційного господарського суду у позові відмовлено повністю.

Наразі, суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах Христов проти України , no. 24465/04, від 19.02.2009р., Пономарьов проти України , no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення по справі №910/17243/16, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

У рішенні Господарського суду м. Києва від 01.11.2016р. у справі № 910/17243/16 встановлено, що 25.02.1998р. Залізничною районною державною адміністрацією м. Києва Товариству з обмеженою відповідальністю Вікторія-94 був наданий дозвіл № 79 на проектування вхідної групи, літнього майданчика по вул. Єреванській, 8.

09.06.1999р. Містобудівною Радою при Головному архітекторі м. Києва Головного Управління містобудування та архітектури м. Києва було схвалено архітектурно-планувальну частину проекту реконструкції підвальних приміщень під кафе з влаштуванням входу зі сторони вул. Єреванська, 8 у Залізничному районі м. Києва з урахуванням зауважень даного протоколу, що підтверджується протоколом засідання Містобудівної Ради у справі № 81, копія якого долучена до матеріалів справи.

Листом № 06-6262 від 04.10.1999р. Про улаштування літнього торговельного майданчика Головне Управління містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації повідомило відповідачу про те, що розглянувши проект реконструкції підвальних приміщень під кафе з улаштуванням входу з боку вулиці та благоустроєм прилеглої території по вул. Єреванській, 8 у Залізничному районі м. Києва, Містобудівна Рада вважає доцільним улаштування літнього майданчика біля вхідної групи до кафе, що є складовою частиною благоустрою прилеглої території і з містобудівної точки зору не протирічить планувальному обґрунтуванню об'єкта в системі кварталу.

У судовому рішенні встановлено, що 26.01.2000р. розпорядженням Залізничної районної державної адміністрації м. Києва № 58 Про дозвіл на організацію вхідної групи, перепланування, переобладнання, орендованих нежилих приміщень будинку № 8 по вул. Єреванській під кафе з організацією літнього майданчика Товариству з обмеженою відповідальністю Вікторія-94 відповідачу надано дозвіл на виконання роботи по організації вхідної групи, переплануванню, переобладнанню орендованих нежилих приміщень будинку № 8 по вул. Єреванській під кафе з організацією літнього майданчика, згідно проекту № 181, затвердженого Залізничною райдержадміністрацією та погодженого Головкиївархітектурою.

Судом встановлено, 04.02.2000р. Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва Товариству з обмеженою відповідальністю Вікторія-94 був наданий дозвіл № 322-3л на виконання будівельних робіт, а саме: реконструкцію підвального приміщення під кафе в житловому будинку з влаштуванням входу, вул. Єреванська, 8.

Згідно акту про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, зареєстрованим Управлінням Держархбудконтролю м. Києва №228 від 13.10.2000р., будівельно-монтажні роботи з реконструкції підвального приміщення під кафе з влаштуванням входу зі сторони вулиці та благоустроєм прилеглої території по вул. Єреванській, 8, Залізничного району м. Києва виконані у відповідності з вимогами будівельних норм.

Крім того, Державне управління екологічної безпеки в м. Києві розглянуло матеріали попереднього погодження місця розташування вхідної групи в кафе та літнього майданчика по вул. Єреванській, 8 у Залізничному районі м. Києва згідно висновку № 384 від 10.05.2000 та погодило їх.

Судом встановлено, що висновком № 03-16/4246 від 17.04.2001 Київського міського управління земельних ресурсів зазначено, що враховуючи згоду Головкиївархітектури, міськСЕС, Державного управління екологічної безпеки по м. Києву, Залізничної райдержадміністрації, управління земельних ресурсів, вважає за можливе надати Товариству з обмеженою відповідальністю Вікторія-94 в оренду строком до 3 років земельну ділянку площею 20 кв.м. для будівництва та експлуатації літнього майданчику за рахунок земель не наданих у власність чи користування на вул. Єреванській, 8 у Залізничному районі.

У судовому рішенні було встановлено 24.12.2003р. Солом'янською районною в м. Києві радою ІІ скликання на ХVІ сесії було прийнято рішення № 181 Про передачу в короткострокову оренду земельних ділянок , згідно з яким рада, зокрема, вирішила передати відповідачу в короткострокову оренду строком на 2 роки до 24.12.2005 земельну ділянку загальною площею 24,0 кв.м. для розміщення по вул. Єреванській, 8 сезонного майданчика та укласти договір оренди земельної ділянки.

10.03.2006р. Солом'янською районною в м. Києві радою прийнято рішення №421 Про передачу в короткострокову оренду земельних ділянок , згідно з яким рада, зокрема, вирішила передати відповідачу в короткострокову оренду строком на 3 роки до 10.03.2009р. земельну ділянку загальною площею 24,0 кв.м., в тому числі, під спорудою 24,0 кв.м., для розміщення по вул. Єреванській, 8 сезонного майданчика поруч з кафе та укласти договір оренди земельної ділянки.

У рішенні Господарського суду м. Києва від 01.11.2016р. у справі № 910/17243/16 встановлено, 03.05.2006р. між Солом'янською районною в м. Києві радою (орендодавець за договором) та відповідачем (орендар за договором) був укладений договір оренди земельної ділянки, згідно з умовами якого Солом'янська районна в м. Києві рада, на підставі рішення ХХVІІІ сесії ІІ скликання від 10.03.2006 № 421, передала, а відповідач прийняв у короткострокову оренду строком на 3 роки до 10.03.2009 земельну ділянку загальною площею 24,0 кв.м., в тому числі за рахунок земель, не наданих у власність чи користування - 24,0 кв.м., для експлуатації та обслуговування сезонного майданчика поруч з кафе на вул. Єреванській, 8. Вищевказаний договір оренди був зареєстрований у книзі договорів на право тимчасового користування землею 03.05.2006р. за № 85.

Наразі, суд зазначає, доказів поновлення чи пролонгації вказаного правочину на новий строк матераіли справи не містять. При цьому, судом прийнято до уваги, що відповідачем протягом розгляду справи обставини відсутності права користування спірною земельною ділянкою не заперечувались.

Судом встановлено, що Товариству з обмеженою відповідальністю Вікторія-94 було надано довідки щодо відкритого (літнього) майданчика для харчування біля закладу ресторанного господарства по вул. Єреванській, 8, площею 24,0 кв.м., а саме: довідку про функціональне призначення тимчасової споруди (сезонний об'єкт торгівлі) серія СТС № 180, виданої 07.05.2012 Комісією з реоганізації Головного управління внутрішньої торгівлі та побутового обслуговування населення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації, зазначена довідка дійсна до 30.10.2012р. Також Департаментом промисловості та розвитку підприємництва Управління торгівлі та побуту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було видано довідку серія СТС № 1103 дійсної до 30.11.2013 та довідку серія СТС № 662 дійсної до 30.10.2014 відповідно.

Проте, за висновками суду, станом на теперішній час означені документи не вказують на наявність у відповідача права користування спірною земельною ділянкою шляхом розміщення на останній, зокрема, огорожі.

При цьому, суд звертає увагу на те, що станом на теперішній час чинних дозвільних документів на розміщення літнього майданчика закладу громадського харчування з огорожею на земельній ділянці по вул.Єреванській, 8-10 у Солом'янському районі міста Києва (код ділянки 72:088:016) відповідачем до матеріалів справи не представлено. Належних та допустимих у розмінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю Вікторія 94 дій, направлених на отримання відповідних дозвільних документів, а також права користування вказаною вище земельною ділянкою матеріали справи не містять.

За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості тверджень позивача про зайняття та використання Товариством з обмеженою відповідальністю Вікторія 94 земельної ділянки орієнтовною площею 0,025 га по вул.Єреванській, 8-10 у Солом'янському районі міста Києва (код ділянки 72:088:016) за відсутності відповідних правовстановчих документів.

Проте, виходячи з принципу повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості позовних вимог в частині зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку від сезонного майданчика. При цьому, судом прийнято до уваги наступне.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проте, всупереч наведених вище приписам чинного законодавства щодо обов'язку доказування позивачем не представлено суду належних та допустимих доказів розміщення відповідачем на спірній земельній ділянці сезонного майданчика.

Навпаки, судом неодноразово зазначалось, що в акті №18-1404-09 від 29.10.2018р. обстеження земельної ділянки, який було складено представниками Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), вказано, що сезонний майданчик закладу громадського харчування, який було виявлено під час попереднього обстеження, демонтовано.

Твердження Київської міської ради про наявність на земельній ділянці покриття у вигляді плит, суд до уваги не приймає, як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування. До того ж, жодних доказів того, що будь-яке покриття було облаштовано саме відповідачем матеріали справи також не містять.

За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, враховуючи правові наслідки самовільного зайняття земельної ділянки, які визначено у ст. 212 Земельного кодексу України, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, а саме зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю Вікторія 94 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 0,025 га по вул.Єреванській, 8-10 у Солом'янському районі міста Києва (код ділянки 72:088:016) та повернути її Київській міській раді (01044, м.Київ, вул.Хрещатик, будинок 36, ЄДРПОУ 22883141) привівши у придатний стан шляхом звільнення від тимчасових споруд - паркану (огорожі).

При цьому, надаючи оцінку всім іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 ЗУ Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини .

Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб п продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно приписів ст..129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку щодо покладення судових витрат на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги частково.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю Вікторія 94 (03087, м.Київ, вул.Єреванська, будинок 8, ЄДРПОУ 22870902) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 0,025 га по вул.Єреванській, 8-10 у Солом'янському районі міста Києва (код ділянки 72:088:016) та повернути її Київській міській раді (01044, м.Київ, вул.Хрещатик, будинок 36, ЄДРПОУ 22883141) привівши у придатний стан шляхом звільнення від тимчасових споруд - паркану (огорожі).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вікторія 94 (03087, м.Київ, вул.Єреванська, будинок 8, ЄДРПОУ 22870902) на користь Київської міської ради (01044, м.Київ, вул.Хрещатик, будинок 36, ЄДРПОУ 22883141) судовий збір в сумі 1762 грн.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 07.02.2019р.

Суддя Спичак О.М.