Рішення

від 06.02.2019 по справі 903/966/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 лютого 2019 р. Справа № 903/966/18

Господарський суд Волинської області в складі судді Дем'як В. М., за участю секретаря судового засідання Ведмедюка М. П., розглянувши справу

за позовом Приватної виробничої комерційної фірми "Укрбізнес", м. Луцьк

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю "Волиньдеревпром", м. Луцьк

про визнання права власності на нерухоме майно

Представники:

від позивача: не прибув

від відповідача: не прибув

Встановив: Позивач - ПВКФ "Укрбізнес" звернувся до господарського суду з позовом до відповідача товариства з додатковою відповідальністю "Волиньдеревпром" про визнання права власності на нерухоме майно: гараж площею 39,0кв.м., що розташований у Волинській області, м. Луцьк, вулиця Карпенка - Карого 3 та гараж площею 31,0кв.м., що розташований у Волинській області, м. Луцьк, вулиця Карпенка - Карого 3;

Ухвалою суду від 28.01.2019р. відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 22.01.2019р.

Ухвалою суду від 22.01.2019р. розгляд справи було відкладено на 06.02.2019р.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, через відділ діловодства суду подав відзивна позовну заяву вх. № 01-57/1412/19 від 04.02.2019р., в якому товариство стосовно задоволення судом позовних вимог заперечило, з огляду на те, що позивач має весь пакет документів, необхідний для проведення реєстрації за собою права власності на нерухоме майно.

Представник позивача в судове засідання не прибув, через відділ діловодства суду подав до суду:

- заяву вх. № 01-57/1578/19 від 06.02.2019р. про розгляд справи без його участі;

- заяву вх. № 01-57/1548/19 від 06.02.2019р. в якій просить суд долучити до матеріалів справи: копію державного акту на право постійного користування землею від 05.08.1998р. ПВУФ "Укрбізнес", копію державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ 542297 від 11.07.2006р. ПВКФ "Укрбізнес".

Проаналізувавши подані сторонами на обґрунтування позовних вимог та заперечень докази, господарський суд вважає за можливе в даному судовому засіданні розглянути справу по суті, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

17 березня 2001 року між Відкритим акціонерним товариством "Волиньдеревпром" -продавець (правонаступник ТзДВ "Волиньдеревпром") та приватною виробничо комерційною фірмою "Укрбізнес" - покупець було укладено договір купівлі - продажу гаражів (а.с. 9), умовами котрого було визначено, що продавець передає у власність, а покупець приймає та зобов'язується оплатити будівлю гаражів загальною площею 70,0м.кв.: один гараж складається із 1 боксу, другий із 2-ох боксів. Гаражна будівля знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Карпенка - Карого 3 та продається покупцеві вартістю у розмірі 23105,46грн. Підписання договору засвідчує факт повного розрахунку між сторонами. Передача майна підтверджується актом приймання - передачі гаражних будівель. Продавець зобов'язується передати покупцю підтверджуючі на право власності документи, а саме акт приймання - передачі гаражних будівель продавцю від фонду державного майна України. Право власності на гаражні будівлі переходить до покупця з моменту підписання даного договору та акту приймання - передачі гаражних будівель.

17 березня 2001 року було складено акт прийому - передачі гаражних будівель відповідно до якого ВАТ "Волиньдеревпром" передав, а ПВКФ "Укрбізнес" прийняв у власність гаражні будівлі, загальною площею 70,00м.кв., що знаходиться в м. Луцьку по вул. Карпенка - Карого 3.

ПВКФ "Укрбізнес" зверталося з заявою до державного реєстратора щодо реєстрації права власності на гараж Д-1 площею 39,0кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вулиця Карпенка - Карого 3 та гараж Е-1 площею 31,0кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вулиця Карпенка - Карого 3.

Проте, державним реєстратором було відмовлено в реєстрації даного об'єкта нерухомості з наступних підстав:

- в рішенні про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за №44343840 від 30.11.2019р. зазначається, що державний реєстратор відмовляє у реєстрації права власності гаража гараж площею 31,0кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вулиця Карпенка - Карого 3, в зв'язку з тим, що реєстратором встановлено, що відповідно до поданих документів та отриманих відомостей в результаті розгляду заяви неможливо встановити наявних зареєстрованих прав у продавця майна (а.с. 11).

- в рішенні про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за №44346005 від 30.11.2019р. зазначається, що державний реєстратор відмовляє у реєстрації права власності на гараж площею 39,0кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вулиця Карпенка - Карого 3, в зв'язку з тим, що реєстратором встановлено, що відповідно до поданих документів та отриманих відомостей в результаті розгляду заяви неможливо встановити наявних зареєстрованих прав у продавця майна (а.с. 12).

Таким чином, відсутність в державному реєстрі прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на гаражі площею 31,00кв.м. та 39,0кв.м., які знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вулиця Карпенка - Карого 3 за ВАТ Волиньдеревпром", а також відсутність додаткових документів, унеможливлює реєстрацію права власності на даний об'єкт за ПВКФ "Укрбізнес".

Як визначено ст. 144 ГК України майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати: з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать; з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом; внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав; внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності; з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.

Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України (ч. 1 ст.133 ГК України).

Згідно ч. 1 ст. 139 ГК України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом. Майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників (ст. 134 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 135 ГК України власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства.

Водночас, відмова органу державної реєстрації прав у державній реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна у зв'язку з ненаданням необхідних документів для оформлення такого права, як випливає з судової практики Верховного Суду України у постанові від 20.06.2011 р. у справі № 3-55гс11, не є оспорюванням права власності на об'єкти нерухомого майна.

ПВКФ "Укрбізнес" звернулося з листом - вимогою №15 від 06.12.2018р. до ТзДВ "Волиньдеревпром", яке утворене в результаті реорганізації з ВАТ "Волиньдеревпром" про надання документів необхідних для реєстрації права власності, а саме що підтверджують право власності ВАТ "Волиньдеревпром" на гаражі загальною площею 70,0м.кв. (а.с. 20).

Листом № 1.12. від 10.12.2018р. ТзДВ "Волиньдеревпром" повідомило, що в архіві товариства знаходиться договір купівлі - продажу гаражів від 17.03.2001р., акт прийому - передачі гаражних будівель від 17.03.2001р., інших документів щодо будівлі гаражів в архіві товариства не знайдено. (а.с. 21).

З метою оформлення права власності на вказане майно у 2016 році ПВКФ "Укрбізнес" було виготовлено технічні паспорти на гараж № 3 (Д-1), що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Карпенка - Карого та гараж № 3 (Е-1), що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Карпенка - Карого. (а.с. 13-19).

Згідно з витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0702060792016 від 20.04.2016р. земельна ділянка за адресою м. Луцьк, вул. Карпенка - Карого 3, належить ПВКФ "Укрбізнес" на праві постійного користування землею

Оскільки, ПВКФ "Укрбізнес" не може зареєструвати право власності на гаражі, фірма звернулось за захистом порушеного права власності.

Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 №44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно за відсутності його вини, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Статтею 1 протоколу № 1 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, передбачено чіткі критерії визнання можливості позбавлення права власності та межі дій держави, які можуть бути визнані обґрунтованими та правовими, а саме: наведена норма виділяє такі критерії правомірності позбавлення права власності: позбавити права власності можна лише в інтересах суспільства, а підставами можуть стати норми національного законодавства (у ст. "умови, передбачені законом") чи загальні принципи міжнародного права. Подібна норма має місце і в Конституції України, так само як і в Цивільному Кодексі України та в інших нормативно-правових актах.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої особи (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льонрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Новоселецький проти України" від 11.03.2003, "Федоренко проти України" від 01.06.2006). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно дотримуватись обґрунтованості пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності, повинні дотримуватись справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Під час вирішення судового спору, який виник між сторонами, у даному випадку саме на суд, як орган державної судової влади, покладено обов'язок оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

В силу положень п.п. 5 та 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність, і застосування цих засад полягає в тому, що тексти законів, угод та їх застосування мають бути належними і справедливими стосовно усіх суб'єктів цивільних правовідносин та відповідати загальновизнаним нормам обороту.

При цьому, концепція добросовісності може використовуватися судом в будь-якій ситуації, щоб виправити несправедливість, яка б мала місце, якщо б застосовувалися традиційні правила.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

В свою чергу, охоронюваний законом інтерес - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам (Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №1-10/2004).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Таким чином, сторона при зверненні з позовом до господарського суду повинна довести, що її суб'єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об'єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.

Предметом позовних вимог у даній справі є визнання за ПВКФ "Укрбізнес", права власності на гараж Д-1 площею 39,0кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вулиця Карпенка - Карого 3 та гараж Е-1 площею 31,0кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вулиця Карпенка - Карого 3.

Як на правову підставу для визнання права власності позивач посилається на положення статті 392 Цивільного кодексу України відповідно до змісту якої власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів, скажімо, на житловий будинок, автомашину тощо. За таких обставин, коли суб'єктивне право власності ще безпосередньо іншими особами не порушене, власник майна може звернутися до суду з позовом про визнання права власності, який матиме самостійне правове значення і не вимагатиме винесення будь-якого зобов'язуючого рішення для інших осіб, оскільки у цьому випадку навіть відсутня така сторона, як відповідач.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин (фізична чи юридична особа, держава, територіальна громада), який вважає себе власником (суб'єктом права господарського відання або оперативного управління, іншого речового права) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Позивачем може бути і власник, який втратив документ, що посвідчує його право власності.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпоряджання таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи (йдеться про осіб, які не визнають, заперечують та оспорюють право власності) не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах.

Вимога про визнання права власності може бути додатковою до іншої вимоги (наприклад, до позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, про усунення порушень права власності, не пов'язаних з порушенням володіння, про виключення майна з опису тощо).

Спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його належності у позивача відсутні відповідні правовстановлюючі документи, коли це право оспорюється або не визнається іншими особами, зокрема органами державної влади.

Як вбачається з відзиву ТзДВ "Волиньдеревпром" вх. № 01-57/1412/19 від 04.02.2019р. на позовну заяву відповідач стосовно задоволення судом позовних вимог заперечив, з огляду на те, що позивач має весь пакет документів, необхідний для проведення реєстрації за собою права власності на нерухоме майно.

Частиною 1 статті 317 ЦК України визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Під правомочністю володіння розуміється передбачена законом (тобто юридично забезпечена) можливість мати (утримувати) у себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).

Правомочності користування означають передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочності розпорядження означають юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і таке інше).

Згідно ст. 328 ЦК України визначено підстави набуття права власності.

Відповідно до ч. 2 даної норми право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 1 ст. 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Відповідно до ч.1 ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Позивач - приватно виробничо комерційна фірма "Укрбізнес" набув право власності на об'єкти нерухомості на законних підставах, а тому правомочно володіє, користується та розпоряджається даним майном.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб усуває негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до приписів ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказана стаття знаходиться в розділі 29 ЦК України "Захист права власності", тобто, стосується випадків, коли існуюче, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв'язку з їх втратою.

Таким чином, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами. З цим кореспондується стаття 11 Цивільного кодексу України, яка визначає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 04.04.2011 р. у справі № 25/208-08.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні.

Здійснення права власності регламентується приписами ст. 319 ЦК України, якою, в тому числі, передбачено наступне: власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства; усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Таким чином, ВКФ "Укрбізнес" правомірно набуло право власності на об'єкти нерухомого майна, передані згідно договору купівлі - продажу гаражів від 17.03.2001р., Акту прийому - передачі гаражних будівель від 17.03.2001р., у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів не може належним чином реалізувати свої правомочності.

Крім того, на даний час реєстрація об'єктів нерухомості проводиться у відповідності з Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

До постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" було внесено доповнення згідно з Постановою КМУ № 806 від 09.11.2016р., а саме підпункт 2 пункту 48, який передбачає, що сторони зобов'язані нотаріально засвідчувати підписи в Акті приймання-передачі майна до статутного капіталу: "Справжність підписів на акті приймання-передачі майна або іншому документі, що підтверджує факт передачі такого майна, засвідчується відповідно до Закону України "Про нотаріат"".

Згідно статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Факт продажу майна (гаражів) не оспорювався та не визнаний незаконним.

Таким чином, ВАТ "Волиньдеревпром" продав нерухоме майно (гаражі) ПВКФ "Укрбізнес", на законних підставах та умовах визначених чинним законодавством України.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що єдиним шляхом відновлення порушених прав позивача є визнання за ПВКФ "Укрбізнес" права власності на гараж Д-1 площею 39,0кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вулиця Карпенка - Карого 3 та гараж Е-1 площею 31,0кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вулиця Карпенка - Карого 3;

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за Приватною виробничо комерційною фірмою "Укрбізнес" (м. Луцьк, вул. Карпенка - Карого 3, код ЄДРПОУ 21747447) право власності на:

- гараж Д-1 площею 39,0кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вулиця Карпенка - Карого 3;

- гараж Е-1 площею 31,0кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вулиця Карпенка - Карого 3.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий господарський суд, протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.          

          Повний текст рішення

          складено 07.02.2019

          Суддя                                                                      В. М. Дем`як