Рішення

від 29.01.2019 по справі 910/16311/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.01.2019Справа № 910/16311/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "СКФ"

до Державного підприємства "Національні інноваційні проекти"

про стягнення 1589958,81 грн.

за участю представників:

від позивача: Погорілий О.І.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "СКФ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національні інноваційні проекти" про стягнення 1 589 958,81 грн., з яких: 1 437 060,25 грн. - основний борг, 117 259,83 грн. - пеня, 9 771,65 грн. - 3% річних, 25 867,08 грн. - інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки товару №ТДСКФ/БН/ВП/001-16914 від 20.06.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/16311/18, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 27.12.2018.

Присутній в судовому засіданні 27.12.2018 представник позивача надав суду документи по справі.

В судовому засіданні 27.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/16311/18 до судового розгляду по суті на 29.01.2019, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні 29.01.2019 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 29.01.2019 не з'явився, відзиву на позов не надав. Відповідач про розгляд справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Також, згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 29.01.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "СКФ" (постачальник) та Державним підприємством "Національні інноваційні проекти" (покупець) укладено договір №ТДСКФ/БН/ВП/001-16914 поставки товару (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти (паливо дизельне - код товару 09130000-9 "Паливо"), в асортименті та кількості згідно зі Специфікаціями (що є додатками договору та невід'ємною його частиною), в подальшому іменовані товар, а покупець зобов'язується прийняти товар від постачальника та оплатити його вартість на умовах даного договору.

В пункті 1.2. договору сторони погодили, що поставка товару проводиться партіями згідно заявок покупця, які надаються постачальнику ним способом - заявка відправляється покупцем на електрону адресу постачальника вказану у пункті договору. Факт отримання заявки постачальник повинен повідомити на електрону адресу постачальника, вказану в розділі 14 договору повинна бути у вигляді відсканованого документу у форматі РDF та містити підпис уповноваженої особи та відбиток печатки. У замовленні повинна міститись наступна інформація: найменування товару (у відповідності до специфікації); кількість товару; адреса поставки товару (нафтобази покупця). Постачальник отримавши заявку від покупця повинен протягом двох днів скласти Специфікацію на партії товару та погодити її з покупцем.

Згідно із п. 3.1. договору, ціна кожної партії товару, що поставляється за договором, визначається в гривнях і вказана Специфікаціях до договору.

Сума договору складається із сум Специфікацій, які є невід'ємною частиною договору (п. 3.2. договору).

Відповідно до п. 5.2. договору, оплату вартості поставленого (переданого) товару покупець здійснює в порядку відстрочення платежу на термін протягом 14 (чотирнадцяти) днів з моменту отримання товару та підписання видаткової накладної, на підставі виставленого постачальником рахунку.

Згідно із п. 8.3. договору, у випадку порушення покупцем умов оплати, визначених даним договором, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

На виконання умов договору сторони погодили та підписали Специфікації: №1 від 15.08.2018, №2 від 22.08.2018 та №3 від 31.08.2018.

Згідно із Специфікацією №1 від 15.08.2018 сторони погодили поставку товару (дизельне пальне) на суму 748585,50 грн.

Специфікацією №2 від 22.08.2018 сторони погодили поставку товару (дизельне пальне) на суму 775399,50 грн.

Відповідно до Специфікації №3 від 31.08.2018 сторони погодили поставку товару (дизельне пальне) на суму 841660,75 грн.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2 365 645,75 грн., що підтверджується видатковими накладними: №18175 від 16 серпня 2018 року на суму 748585,50 грн., №18323 від 22 серпня 2018 року на суму 775399,50 грн. та №18736 від 03 вересня 2018 року на суму 841660,75 грн.

Відповідачем оплату поставленого позивачем товару здійснено частково на суму 928585,50 грн., а саме: по рахунку №13142 від 16.08.2018 (видаткова накладна №18175 від 16.08.2018) 28.08.2018 - на суму 350000,00 грн.; 31.08.2018 - на суму 350000,00 грн.; 03.09.2018 - на суму 48585,50 грн.; по рахунку №13613 від 22.08.2018 (видаткова накладна №18323 від 22.08.2018) 20.09.2018 - на суму 50000,00 грн.; 10.09.2018 - на суму 130000,00 грн., що підтверджується банківською довідкою №108590-28.1-231500 від 30.11.2018.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки товару №ТДСКФ/БН/ВП/001-16914 від 20.06.2018 становить 1 437 060,25 грн.

Також, між сторонами підписаний акт звіряння №5566 від 26 вересня 2018 року, згідно із яким заборгованість відповідача перед позивачем становить 1 437 060,25 грн.

02.10.2018 позивач направив відповідачу вимогу вих. 74 від 26.09.2018 про сплату заборгованості за договором у сумі 1 437 060,25 грн.

У відповідь на вказану вимогу, відповідач листом вих. №159 від 04.10.2018 гарантував здійснити оплату заборгованості до 30.10.2018.

Оскільки відповідач оплату заборгованості не здійснив, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення основного боргу у сумі 1 437 060,25 грн. та нарахованих у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання пені у розмірі 117 259,83 грн., 3% річних у розмірі 9 771,65 грн. та 25 867,08 грн. - інфляційних втрат.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як підтверджено матеріалами справи, на виконання умов договору договором поставки товару №ТДСКФ/БН/ВП/001-16914 від 20.06.2018 позивач згідно із видатковими накладними №18175 від 16 серпня 2018 року, №18323 від 22 серпня 2018 року, №18736 від 03 вересня 2018 року поставив відповідачу товар на загальну суму 2 365 645,75 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом пункту п. 5.2. договору, сторони погодили, що оплата вартості поставленого товару здійснюється відповідачем в порядку відстрочення платежу на термін протягом 14 (чотирнадцяти) днів з моменту отримання товару та підписання видаткової накладної, на підставі виставленого позивачем рахунку.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Як підтверджено матеріалами справи відповідач оплату поставленого позивачем товару здійснив частково на суму 928585,50 грн., у зв'язку із чим заборгованість відповідача за договором №ТДСКФ/БН/ВП/001-16914 поставки товару від 20.06.2018 становить 1 437 060,25 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за договором №ТДСКФ/БН/ВП/001-16914 поставки товару від 20.06.2018 на загальну суму 1 437 060,25 грн. належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем не спростована.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У зв'язку із простроченням оплати вартості поставленого товару позивачем заявлено до стягнення з відповідача 117 259,83 грн. пені (нарахованої за загальний період з 07.09.2018 по 09.09.2018, з 10.09.2018 по 18.09.2018, з 19.09.2018 по 19.09.2018, 20.09.2018 по 03.12.2018), 3% річних у сумі 9771,65 грн. (нараховані за період 07.09.2018 по 09.09.2018, з 10.09.2018 по 18.09.2018, з 19.09.2018 по 19.09.2018, 20.09.2018 по 03.12.2018) та інфляційних втрат у сумі 25867,08 грн. (нараховані за вересень-жовтень 2018 року).

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений товар передбачена у пункті 8.3. договору, згідно із яким сторони погодили, що за порушення строків оплати, визначених даним договором, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Розрахунки пені у сумі 117259,83 грн. та 3% річних у сумі 9771,65 грн. є арифметично вірними, у зв'язку із чим вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат судом встановлено, що до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у сумі 24430,02 грн., а тому вимоги у даній частині суд задовольняє частково.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "СКФ".

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Національні інноваційні проекти" (03028, м. Київ, ПРОСПЕКТ НАУКИ, будинок 42/1, ідентифікаційний код 38968276) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "СКФ" (03680, м. Київ, вулиця КОЗАЦЬКА, будинок 120/4, ідентифікаційний код 38315218) основний борг у сумі 1 437 060,25 грн., пеню сумі 117 259,83 грн., 3% річних у сумі 9 771,65 грн., інфляційні втрати у сумі 24430,02 грн. та судовий збір у розмірі 23827,82 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 08.02.2019 .

Суддя О.В. Гулевець