Постанова

від 29.01.2019 по справі 911/3447/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/3447/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

прокурор - Збарих С. М., Генеральна прокуратура України

позивач - Кабінет Міністрів України

представник позивача - Сінько А. А.

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"

представник відповідача - Захарчук І. А., адвокат

третя особа-1 - Міністерство екології та природних ресурсів України

представник третьої особи-1 - не з'явився

третя особа-2 - Національний природний парк "Голосіївський"

представник третьої особи-2 - не з'явився

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2018 (суддя Бабкіна В. М.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 (головуючий суддя - Гаврилюк О. М., судді Михальська Ю. Б., Чорна Л. В.) у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" за участю третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства екології та природних ресурсів України та Національного природного парку "Голосіївський" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

Короткий зміст позовних вимог

1. 22.11.2017 Перший заступник прокурора Київської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - Позивач) звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (далі - Відповідач) за участю третіх осіб - Міністерства екології та природних ресурсів України (далі - Третя особа-1) та Національного природного парку "Голосіївський" (далі - Третя особа-2) з позовом про витребування з незаконного володіння на користь в держави в особі Позивача земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_1, вартістю 101 096 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 № 2167/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" (далі - Рішення) ОСОБА_3 видано державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. В подальшому вказана земельна ділянка на підставі договору купівлі-продажу була відчужена фізичній особі, яка передала цю земельну ділянку до статутного капіталу Відповідача. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28.04.2014, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18.08.2014, визнано недійсним Рішення та державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_3 Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський", його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень "Київзеленбуд". На даний час зазначена земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку "Голосіївський". Земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто належить до земель лісогосподарського призначення та розташована на території об'єкту природно-заповідного фонду розпорядником її є Кабінет Міністрів України. Таким чином обставини, за яких Відповідач набув земельну ділянку виключають його добросовісність та є підставами для витребування ділянки в порядку статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за будь-яких умов.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. 19.03.2018 Господарський суд Київської області вирішив позовні вимоги задовольнити повністю. Витребувати з незаконного володіння Відповідача на користь держави в особі Позивача земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_1 вартістю 101 096,00 грн. Вказане рішення залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018.

4. Суди встановили , що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" від 25.12.2008 № 2167/25-5 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_3; передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га громадянці ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1.

5. 29.01.2009 на підставі вказаного рішення ОСОБА_3 видано державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

6. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 426 від 22.05.2009 земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована по АДРЕСА_1, придбав ОСОБА_4, якому видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3.

7. У подальшому, 30.12.2015 ОСОБА_4 відповідно до протоколу № 1 від 28.12.2015 загальних зборів учасників Відповідача за актом № 1 прийому-передачі нерухомого майна передав в якості внеску до статутного капіталу Відповідача, в тому числі зазначену земельну ділянку, шляхом передачі оригіналу Державного акту на право власності на земельну ділянку, про що 09.09.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером № 31321003 внесено відомості про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 за Відповідачем.

8. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28.04.2014 у справі № 367/3699/13-ц позов прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за участю третьої особи - Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство", про визнання недійсними рішення, державного акта на право власності на землю і визнання права власності на земельну ділянку задоволено частково, а саме - визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 № 2167/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1".

9. Вказаним судовим рішенням встановлено, що на час прийняття Коцюбинською селищною радою Київської області рішення від 25.12.2008 р. № 2167/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" межі смт. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені. Коцюбинська селищна рада, приймаючи спірне рішення, не надала належної оцінки обставинам місця розташування спірної земельної ділянки в межах чи за межами селища й відповідності прийнятого рішення пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

10. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області встановлено, що на час прийняття оспорюваного рішення будь-яка містобудівна документація, визначена Законом України "Про планування і забудову територій", у смт. Коцюбинське була відсутня, а перспективний план розвитку селища, на який посилався представник Коцюбинської селищної ради Київської області, та техніко-економічне обґрунтування є видом землевпорядної документації й згідно вимог зазначеного закону не є містобудівною документацією, яка б могла бути підставою для прийняття спірного рішення щодо відведення земельної ділянки для містобудівних потреб. Тому Ірпінський міський суд Київської області дійшов висновку, що Коцюбинською селищною радою при прийнятті оскаржуваного рішення від 25.12.2008 № 2167/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" було порушено норми чинного законодавства.

11. Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" змінено межі національного природного парку "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача.

12. Згідно з пояснювальною запискою та проектними матеріалами до вказаного Указу Президента, розширення заказника відбулось за рахунок лісових земель КП "Святошинське лісопаркове господарство", а саме, в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва.

13. Відповідно до акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області дотримання вимог земельного законодавства № А87/180 від 18.03.2015 земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування попадає у 111 квартал.

14. Окружним адміністративним судом міста Києва вирішувався спір у справі № 2а-6326/11/2670 за позовом Київської міської ради з підстав перевищення органами місцевого самоврядування, а саме Ірпінською міською радою та Коцюбинською селищною радою Київської області, наданих законом повноважень щодо розпорядження землями лісогосподарського призначення, право розпорядження якими, на думку позивача, належало виключно Київській міській раді з огляду на розташування спірної землі на території міста Києва, яка перебувала у постійному користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство", власником якого є Київська міська рада. Тобто у цій справі не вирішувався спір щодо віднесення спірних територій до земель лісогосподарського призначення, а виключно стосувався питання обсягу повноважень та законності розпорядження землями і можливих порушень прав КП "Святошинське лісопаркове господарство" на земельні ділянки, до того ж, витребування лісової земельної ділянки із приватної власності у державну власність, становить суспільний інтерес.

15. Прокуратура надала схему розширення НПП "Голосіївський", з якої вбачається, яка територія увійшла до розширених меж національного природного парку та надано карту-схему із нанесеними межами Національного природного парку "Голосіївський" та 501 земельної ділянки, виділених Коцюбинською селищною радою.

16. За наведених обставин суди дійшли висновку про те, що земельна ділянка знаходиться в межах Національного природного парку "Голосіївський", а встановлені у справі обставини свідчать про те, що земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) не з його волі, у зв'язку з чим позовна вимога про витребування ділянки відповідно до статті 388 ЦК України визнана обґрунтованою та задоволена судами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17. 17.07.2018 Відповідач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

18. 21.08.2018 Прокурор подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволення скарги та залишити в силі прийняті у справі судові рішення.

19. 22.08.2018 Третя особа-1 подала пояснення у справі, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 залишити без змін.

Доводи Скаржника, викладені в касаційній скарзі

20. Рішення суду першої інстанції приймалось без участі Відповідача, оскільки документи суду ним не отримувались з невідомих причин та поверталися до суду, про що свідчать матеріали справи.

21.Норма статті 388 ЦК України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Вилучення спірної земельної ділянки здійснювалося за згодою державних органів, які уповноважувалися згідно з вимогами чинного законодавства від імені держави здійснювати контроль за розпорядженням об'єктами державної та комунальної власності, тому наявність позитивних висновків вказаних органів і видача державного акта про право власності на земельну ділянку виключають підстави витребування цієї ділянки в порядку статті 388 ЦК України як такої, що вилучена з власності держави без її згоди.

22. Необґрунтованим є висновок судів про те, що в силу статей 122, 149 ЗК України право розпорядження спірною земельною ділянкою віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, оскільки належних доказів розташування спірної земельної ділянки на землях природно-заповідного фонду згідно з вимогами чинного законодавства немає. Станом на час подання позову в Державному земельному кадастрі відсутні відомості про обмеження у використанні спірної земельної ділянки як такої, що розташована на землях природно-заповідного фонду та обліковується з цільовим призначенням "для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд".

23. Суди попередніх інстанцій помилково застосували положення частини 9 статті 149 ЗК України щодо повноважень Кабінету Міністрів України на вилучення земельних ділянок природоохоронного призначення щодо спірної земельної ділянки, оскільки на час її передачі у приватну власність не належала до земель природоохоронного призначення і земель лісового фонду. Отже земельна ділянка не має жодної з ознак земель, якими мав право розпоряджатись Кабінет Міністрів України.

24. Порушення судами вимог статті 47 Закону України "Про землеустрій" полягає у тому, що суди віднесли земельну ділянку до земель природо-заповідного призначення на підставі листа КП "Святошинське лісопаркове господарство" від 14.07.2014 та на підставі лише акта перевірки земельного законодавства від 18.03.2018, складених на основі Публічної кадастрової карти.

25. Судами неправильно застосовано норми статей 118, 151, 174 ЗК України.

26. Ірпінський міський суд, на рішення якого послався Позивач, встановив, що земельна ділянка не належить до земель лісового фонду, незважаючи на що суди попередніх інстанцій без належних і допустимих доказів дійшли висновку про те, що цим рішенням встановлено факт вибуття земельної ділянки з державної власності, відповідно до вимог частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Суд першої інстанції не врахував положення частини 5 статті 75 ГПК України, враховуючи, що Відповідач не приймав участі у справі, що розглядалась зазначеним судом.

27. Рішенням адміністративного суду у справі № 2а-6326/11/2670 встановлено правомірність рішень Коцюбинської селищної ради, отже рішення Ірпінського міського суду прийнято за наявності чинного рішення в іншій справі, яким встановлюються протилежні факти.

28. Суд визнав дотриманими положення Закону України "Про прокуратуру", не надавши повної та всебічної оцінки фактам недоведеності прокурором підтвердження повноважень щодо представництва інтересів Позивача саме у цій справі щодо вилучення у Відповідача на користь держави спірної земельної ділянки. Представники прокуратури Київської області здійснювали і процесуальне представництво інтересів Кабінету Міністрів України, на що відповідного доручення в контексті абзацу 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не надавалося.

29. Відповідно до правової позиції судової палати в цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 08.06.2016 у справі № 6-3089цс15 положення частини четвертої статті 268 ЦК України щодо непоширення строків позовної давності на вимогу власника про визнання недійсним рішення органу державної влади направлені на захист прав власників та інших осіб від держави, а не навпаки, тому ризик пропуску строку позовної давності, в тому числі щодо витребування майна за статтею 388 ЦК України, покладається на державу. Положення вказаної частини четвертої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і строк позовної давності починається з дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. Отже суди дійшли безпідставного висновку про те, що до спірних правовідносин положення про позовну давність не застосовуються.

Доводи Прокурора, викладені у відзиві на касаційну скаргу

30. Для цієї справи є преюдиціальним той факт, що, приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу ОСОБА_3 у приватну власність, Коцюбинська селищна рада перевищила передбачені статтею 122 ЗК України повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у її віданні.

31. Спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння Відповідача на підставі статті 388 ЦК України.

32. Обставини, за яких Відповідач набув земельну ділянку, виключають його добросовісність та є підставами для витребування у нього ділянки в порядку статті 388 ЦК України за будь-яких умов.

33. Спірна земельна ділянка цілковито вкрита лісовою рослинністю, про що набувач зобов'язаний був знати та передбачати приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які, відповідно до статті 84 ЗК України, не можуть передаватись у приватну власність.

34. Суди вірно встановили факт порушення у цьому спорі на даний час інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України ще й з тих підстав, що спірна земельна ділянка є територією Національного природного парку "Голосіївський" та належить до земель природно-заповідного фонду.

35. Аналіз чинного законодавства свідчить про те, що законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є лише положення ЦК України про набувальну давність, у зв'язку з чим положення про позовну давність до заявлених вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються.

Доводи Третьої особи-1, викладені у поясненнях на касаційну скаргу

36. Встановивши факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт. Коцюбинське Київської області, а також на підставі статей 116, 122, частини першої статті 155, пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, суд дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсність рішення такої селищної ради.

37. Суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення, правильно застосували норми матеріального права та дійшли правомірного висновку про те, що земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) не з його волі, отже наявні підстави для витребування від Відповідача цієї ділянки відповідно до статті 388 ЦК України.

Позиція Верховного Суду

38. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

39. Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

40. Згідно з частиною четвертою статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

41. Неправомірність передачі у власність спірної земельної ділянки встановлено рішенням Ірпінського міського суду Київської області, яке набрало законної сили, тобто є доведеним.

42. При цьому у судів у даній справі відсутні повноваження щодо надання оцінки належності та допустимості доказів, з оцінки яких суди виходили, приймаючи зазначене судове рішення, тому посилання Скаржника (пункт 27) на те, що рішення у цивільній справі прийняте за наявності іншого рішення в адміністративній справі, яким встановлено протилежні факти, неналежні.

43. Разом з цим доводи Скаржника (пункт 26) про неврахування судами частини п'ятої статті 75 ГПК України, згідно з якою обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені, Суд відхиляє, оскільки під час розгляду справи судами враховано зазначене рішення, яке є обов'язковим до виконання.

44. За змістом статей 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

45. Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

46. Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

47. Звертаючись з позовом у цій справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Прокурор обґрунтовує порушення інтересів держави, що полягає у незаконному вибутті земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України, та передачі її у приватну власність.

48. Статтею 13 ЗК України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

49. Згідно з частиною восьмою статті 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

50. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

51. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

52. Перший протокол ратифікований Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

53.Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

54. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

55. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

56. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

57. Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

58. За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

59. Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

60. Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

61. Згідно з частинами другою та третьою статті 1, частиною першою та другою статті 7 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

62. За таких обставин, Суд погоджується, що "суспільним", "публічним" інтересом звернення Прокурора з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння Відповідача у цій справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку, в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

63.В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

64. Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

65. Суд погоджується, що витребування спірних земельних ділянок із володіння Відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв'язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб'єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

66. З огляду на викладене, результат розгляду позову Першого заступника прокурора Київської області по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

67. У даному випадку спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння Відповідача на підставі статті 388 ЦК України, у зв'язку з чим Суд відхиляє доводи Скаржника (пункт 21) про те, що вилучення земельної ділянки здійснювалося за згодою державних органів і це виключає підстави витребування земельної ділянки в порядку статті 388 ЦК України.

68. Заява Відповідача про застосування позовної давності, додана до апеляційної скарги, була залишена судом апеляційної інстанції без розгляду з тих підстав, що така заява може бути подана лише під час розгляду справи в суді першої інстанції, про що зазначено в постанові Верховного Суду України від 11.02.2015 № 6-246цс14.

69. При цьому, Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції до заявлених вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України фактично не застосував положення Цивільного кодексу України про позовну давність, оскільки не розглядав заяву про застосування позовної давності по суті, а залишив її без розгляду з підстав, зазначених вище.

70. З огляду на наведене та з урахуванням меж касаційного перегляду, встановлених статтею 300 ГПК України, Суд вважає посилання Скаржника (пункт 29) на безпідставність висновків судів про те, що до спірних правовідносин положення про позовну давність не застосовуються, такими, що не впливають на вирішення спору по суті, враховуючи, що відповідна заява була залишена судом без розгляду, а касаційна скарга Відповідача не містить посилань на порушення апеляційним судом норм процесуального права у вирішенні цього питання.

71. Твердження Скаржника про те, що прокурором не дотримано положення статті 29 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом, та частини четвертої статті 75 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, Суд вважає безпідставним, оскільки, як встановлено судами, у матеріалах справи наявний лист Генеральної прокуратури України від 31.05.2017 за № 05/1-324вих-17, в якому зазначено, що Генеральною прокуратурою України розглянуті листи прокуратури області від 17.05.2017 № 05/1-1426вих-17 та від 26.05.2017 № 05/1-1426-1вих-17 щодо можливості пред'явлення 42 позовів в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", Товариства з обмеженою відповідальністю "Білдгрупінвест", треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський" про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, а оскільки надані матеріали свідчать про необхідність застосування представницьких повноважень в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, пред'явлення зазначених позовів відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" доручається прокуратурі Київської області.

72. Отже посилання Скаржника (пункт 28) на ненадання повної та всебічної оцінки фактам недоведеності Прокурором повноважень щодо представництва інтересів Позивача у цій справі необґрунтовані та спростовуються встановленими у справі обставинами.

73. Також встановлено, що згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "Укрдерліспроект" від 08.10.2014, спірна територія є лісами з радянських часів, а на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно із розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд" на Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-56, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак, при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалось.

74. З огляду на викладене, Суд вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що Прокурор правомірно звернувся з позовом саме на захист інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, який з 08.04.2012 на підставі статей 122, 149 ЗК України від імені держави здійснює розпорядження землями лісогосподарського призначення незалежно від розміру їх площі та через одночасне знаходження спірної земельної ділянки на території об'єкта природно-заповідного фонду України - НПП "Голосіївський".

75. За наведених обставин Суд відхиляє доводи Скаржника (пункти 22, 23) про необґрунтованість висновку суду щодо віднесення права розпорядження спірною земельною ділянкою до компетенції Кабінету Міністрів України відповідно до статей 122, 149 ЗК України, а також на помилкове застосування судами частини дев'ятої статті 149 ЗК України.

76. Суди встановили, що Прокурор надав схему розширення НПП "Голосіївський", із якої вбачається, яка територія увійшла до розширених меж національного природного парку та надано карту-схему із нанесеними межами НПП "Голосіївський" та 501 земельної ділянки, виділених Коцюбинською селищною радою. Згідно з актом перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 18.03.2015 № А87/180, спірна земельна ділянка відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування знаходиться в 111 кварталі, отже в межах НПП "Голосіївський".

77. При цьому посилання Скаржника (пункт 24) на порушення судами вимог статті 47 Закону України "Про землеустрій" з огляду на віднесення спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного призначення лише на підставі листа КП "Святошинське лісопаркове господарство" та зазначеного акта перевірки, складених на основі Публічної кадастрової карти, фактично зводиться до необхідності вирішення питання про достовірність доказів, що, відповідно до положень частини другої статті 300 ГПК України, не входить до компетенції Суду.

78. Посилання в касаційній скарзі (пункт 25) на порушення судами статей 118, 151, 174 ЗК України не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в касаційному порядку та не спростовують наведених у постанові висновків.

79. З огляду на наведене місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки спірне майно вибуло з володіння держави поза її волею, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, отже прийняті у справі рішення та постанова ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права

80. Враховуючи викладене, підстави для зміни чи скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні, а касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати

81. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати покладаються на Скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2018 у справі № 911/3447/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак