Постанова

від 30.01.2019 по справі 916/1326/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 916/1326/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

учасники справи:

керівник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури

від прокуратури - Томчук М.О.

позивач -Фонд державного майна України

представник позивача - Ізвєков К.В.

відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю "Затока"

представник відповідача - не з'явився

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

представник третьої особи - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Затока"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду у складі Бєляновського В.В. - головуючий, Будішевської Л.О., Величко Т.А. від 13 лютого 2018 року

Історія справи

Фактичні обставини справи, встановлені судами

1. Відповідно до змісту ряду нормативних актів стосовно права власності держави Україна після розпаду Союзу PCP, зокрема Указу Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30.08.1991 № 1452-ХІІ, Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" право власності на майно, розташоване на території України і передане у віддання профспілковим організаціям, набула держава Україна, оскільки профспілки діяли за загальним статутом профспілок РСР та були загальносоюзною громадською організацією. Після розпаду Союзу PCP правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, у свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

2. Також за постановою Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" від 04.02.1994 № 3943-XII тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Питання щодо суб'єктів права власності такого майна на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на теперішній час залишається державною власністю. Статус майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP (до яких відносяться і профспілкові організації), як державного, неодноразово підтверджений і правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.

3. Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва від 23.12.1991 № 971 зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" як підприємство, створене на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. Згідно з переліком до акту приймання - передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" від 24.01.1992 останньому, зокрема передано пансіонат "Затока" (Одеська область, м. Білгород - Дністровський, смт. Затока), який увійшов до статутного фонду АТ "Укрпрофоздоровниця".

4. 21.05.2004 року між Дочірнім підприємством санаторій "Затока" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України „Укрпрофоздоровниця" (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Затока" (інвестор) було укладено договір про спільну діяльність № 5113177/2004-35, за умовами якого внеском підприємства у спільну діяльність є об'єкти розташовані на території Дочірнього підприємства санаторій „Затока" ЗАТ „Укрпрофоздоровниця" згідно з повним переліком майна, визначеним у додатку № 1 до договору балансовою вартістю 1 107 719, 88 грн.

5 . У подальшому постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2011 у справі № 15/160-10-4354 (з урахуванням ухвали від 11.11.2011 про виправлення описки) визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Затока" (далі - ТОВ "Затока") право власності на частку у розмірі 52,78% у нерухомому майні, внесеному до спільної діяльності та перерахованому у додатку № 1 до договору про спільну діяльність № 5113177/2004-35 від 21.05.2004, за адресою: Одеська область, м. Білгород -Дністровський смт. Затока, вул. Приморська, згідно з переліком, наведеним у вказаному судовому рішенні.

6 . Іншим рішенням господарського суду Одеської області від 12.07.2012 у справі № 5017/352/2012 виділено в натурі у власність ТОВ "Затока" частку із спільного майна у розмірі 52,78%, яка становить 1433/10000 часток будівель та споруд санаторію "Затока" та складається з нерухомого майна загальною площею 2 442,07 м.кв. за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, згідно з переліком, наведеним у вказаному рішенні.

7. Постановою Білгород - Дністровського міськрайонного суду від 05.02.2013 у справі № 1505/10858/2012 задоволено адміністративний позов ТОВ "Затока" до реєстраційної служби Білгород - Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, визнано протиправною та скасовано державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Затока" на 1433/10 000 часток будівель та споруд санаторію "Затока", які розташовані за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, зобов'язано реєстраційну службу Білгород - Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області провести державну реєстрацію права приватної власності за ТОВ "Затока" на нерухоме майно, а саме будівлі та споруди санаторію "Затока" (частка 1/1) загальною площею 2442,07 кв.м., які розташовані за вищезгаданою адресою.

8. Згідно з відомостями державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, 22.02.2013 право власності на будівлі та споруди санаторію "Затока" загальною площею 2442,07 кв.м. зареєстровано за ТОВ "Затока" на підставі вищевказаної постанови Білгород - Дністровського міськрайонного суду.

9. Крім того, в листопаді 2011 року Білгород-Дністровський міжрайонний прокурор Одеської області в інтересах держави в особі ФДМУ звернувся до суду з позовом до ДП "Санаторій "Затока", Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та ТОВ "Затока" про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 21.05.2004 № 5113177/2004-35 і рішеннями судів усіх інстанцій у справі № 9/17-4862-2011 у позові було відмовлено.

Короткий зміст позовних вимог

10. У червні 2017 року керівник Білгород-Дністровської прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - позивач, ФДМУ) звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Затока" (далі - ТОВ "Затока", відповідач) з позовом про визнання права власності за державою в особі позивача на будівлі і споруди санаторію "Затока" загальною площею 2442,07 кв.м. за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, згідно з наведеним переліком; витребування з незаконного володіння відповідача відповідного майна за вказаною адресою.

11 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з прийнятими після розпаду РСР нормативними актами спірне майно є загальнодержавною власністю, функції з управління яким належать позивачу. Отже, спірне майно не могло бути передано у власність чи користування іншим особам без згоди уповноваженого органу державної влади - Фонду державного майна України, який будь-яких дозволів на розпорядження вказаним майном, у тому числі шляхом його відчуження, не надавав. У зв'язку з укладенням договору про спільну діяльність від 21.05.2004 № 5113177/2004-35, з подальшим проведенням державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно на підставі рішень суду за відповідачем, спірне майно незаконно вибуло з державної власності, а ТОВ "Затока" незаконно заволоділо цим майном.

12. Стосовно позовної давності позивачем зазначено про те, що про порушення прав держави шляхом відчуження на користь відповідача казаного майна йому стало відомо лише в червні 2017 року після отримання позовної заяви прокурора, а отже такий строк не пропущено.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

13. Рішенням Господарського суду Одеської області від 22 серпня 2017 року у позові відмовлено.

14. Суд першої інстанції, враховуючи правові висновки Верховного Суду України (у постановах від 16.09.2014 у справі № 51/227, від 25.11.2014 у справі № 5002-26/3170-2011, від 04.02.2015 у справі № 52/250- 45/540-2012, від 23.11.2016 № 9/17-4233-2011) щодо статусу переданого у відання профспілок майна колишнього СРСР, як загальнодержавного майна держави Україна, натомість дійшов висновку про відсутність правових підстав для витребування саме спірного майна у відповідача, як добросовісного набувача, за частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, оскільки спірне майно було передано профспілковій організації у володіння з волі держави, тобто профспілкові органи здійснювали повноваження щодо володіння державним майном за наявності відповідних правових підстав.

14.1. Одночасно судом констатовано, що позивач та прокурор в якості підстави для вибуття майна з власності держави вказують договір про спільну діяльність від 21.05.2004 № 5113177/2004-35, проте відсутні докази того, що саме передане за вказаним правочином майно перейшло до державної власності після розпаду СРСР у 1991 році.

15. Крім того, судом першої інстанції, хоча і не встановлено наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, однак досліджено доводи сторін спору щодо застосування наслідків строку позовної давності та вказано про пропуск прокурором такого строку за відсутності поважних причин.

15.1 . Так, судом встановлено факт звернення ФДМУ до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування України, АТ "Укрпрофздоровниця" з позовом до суду про визнання недійсними установчих документів АТ "Укрпрофздоровниця" з тих мотивів, що майно на якому створене останнє, не належало його засновнику - Федерації профспілок України і рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 у справі № 137/7 у позові відмовлено. Також суд першої інстанції послався на ініціювання прокурором ще у листопаді 2011 року позовного провадження у справі № 9/17-4862-2011 про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 21.05.2004 № 5113177/2004-35. Представники позивача брали участь у розгляді даної справи, що безумовно свідчить про його обізнаність з фактом укладення спірного договору про спільну діяльність, який і став безпосередньою підставою для вибуття майна з державної власності.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

16. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2018 року рішення Господарського суду Одеської області від 22 серпня 2017 року скасовано, позов задоволений. Визнано за державою в особі позивача право власності на спірне майно - будівлі і споруди санаторію "Затока" загальною площею 2442,07 кв.м. згідно з наведеним в постанові переліком; витребувано спірне майно з незаконного володіння відповідача на користь держави в особі відповідача.

17. Суд апеляційної інстанції встановив, що спірне майно є державною власністю, проте держава в особі позивача, як дійсний власник спірного майна, не брала участі в судових спорах, за наслідками яких були прийняті судові рішення про визнання права власності на це майно за відповідачем та здійснено державну реєстрацію такого права, а судові рішення про припинення права власності держави в порядку статті 346 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відсутні. Вказане свідчить, що право власності держави не припинилося, спірне нерухоме майно вибуло з володіння держави поза її волею, а отже підлягає витребуванню з незаконного володіння відповідача, як добросовісного набувача.

18. При цьому суд першої інстанції не врахував вимоги статті 267 ЦК України, об'єднавши взаємовиключні підстави для відмови в позові, презюмував відсутність порушеного права позивача, одночасно застосувавши наслідки спливу строку позовної давності.

19. Стосовно строку позовної давності суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач не спростував обставини обізнаності позивача з фактом порушення інтересів держави лише з серпня 2017 року, а у судових справах № 15/106-10-4354, №5017/352/2012, 1505/10858/2012 щодо права власності відповідача на спірне майно держава в особі позивача участі не брала, а отже не могла знати про порушення її прав, тому пропуск позивачем строку позовної давності не має місця у даному випадку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20. Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

21. Встановлений статтею 388 ЦК України правовий механізм не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки третій особі, в якої відповідач за відплатним договором придбав спірне майно, це майно було передано у володіння за волею держави в особі її уповноваженого органу.

22. Прокурором пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом, без зазначення поважних причин такого пропуску. При цьому в порушення вимог частини 4 статті 75 ГПК України судом не враховано преюдиційних обставин, встановлених у справі №9/17-4862-2011 між тими ж сторонами, в межах якої прокурором в інтересах позивача оспорювався правочин, за яким відповідач набув спірне майно.

Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу

23. Спірне майно вибуло з власності держави поза її волею, що є безумовною підставою для витребування майна у добросовісного набувача. При цьому про порушення прав держави позивачу стало відомо лише у червні 2017 року.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

24. Верховний Суд вважає доводи відповідача в пункті 21 Постанови безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено факт порушення прав держави, так як спірне нерухоме майно з моменту проголошення незалежності України перебувало у загальнодержавній власності держави Україна. Статус усього майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP (до яких відносяться і профспілкові організації), як державного, неодноразово підтверджений і правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду. Таким чином, третя особа незаконно розпорядилась спірним майном без згоди власника - держави в особі позивача, що свідчить про вибуття майна з власності держави поза її волею. Отже, висновки суду першої інстанції в пункті 14 Постанови є помилковими та суперечать фактичним обставинам справи.

25. Разом з тим, Верховний Суд вважає помилковими і висновки суду апеляційної інстанції (пункт 19 Постанови) стосовно обставин дотримання позивачем та прокурором строку позовної давності для звернення з даним позовом та погоджується з висновками суду першої інстанції (пункт 15 Постанови) та доводами відповідача (пункт 22 Постанови) у цій частині. У зв'язку з цим Верховний Суд відзначає, що суд першої інстанції хоча і досліджував питання позовної давності без встановлення факту порушення прав держави, проте ця обставина не стала безпосередньою підставою для відмови в позові та не призвела до прийняття незаконного судового рішення з огляду на таке.

26 . У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

27. Загальна позовна давність установлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

28. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

29. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень . Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема в постановах від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі №911/2534/17.

30 . За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

31. Частиною 2 статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

32. У спірних правовідносинах суб'єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірним майном і здійснення контролю за нею не змінює порядку перебігу позовної давності.

33. За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

34. При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 20.11.2018 у справі №907/50/16.

35 . Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач або прокурор. Наведе відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України у справах №3-932гс17 від 18.10.2017, №3-869гс17 від 16.08.2017, №3-455гс17 від 07.06.2017, №3-1486гс16 від 22.03.2017, №916/2122/13 від 22.04.2015, №11/163/2011/5003 від 25.03.2015 та підтримується усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі №922/2756/17.

36. Крім того, в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №6-68цс15 зазначено, що держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

37. Прокурор звернувся з позовом до суду у серпні 2017 року. Уповноважений орган, в інтересах якого прокурором подано даний позов - Фонд державного майна України.

38. ТОВ "Затока" подало до суду першої інстанції заяву про сплив строку позовної давності.

39 . Верховний Суд наголошує, що безпосередньо на позивача покладено обов'язок з управління та обліку державного майна. Отже, позивач, як розпорядник державного майна, зобов'язаний здійснювати постійний контроль та моніторинг за ввіреним йому майном державної власності.

40. У справі встановлено, що судовий спір між Фондом державного майна України та Федерацією професійних спілок України щодо правового режиму майна, переданого до статутного фонду АТ "Укрпрофоздоровниця", мав місце ще в 1997 році (справа № 137/7).

41. У подальшому, в листопаді 2011 року, прокурор в інтересах позивача оспорив в суді дійсність укладеного між третьою особою та відповідачем договору про спільну діяльність від 21.05.2004 № 5113177/2004-35 (справа №9/17-4862-2011). Саме цей правочин і вказаний прокурором в якості підстави вибуття спірного майна з власності держави і в даному позовному провадженні. Отже, щонайменше з листопада 2011 року, позивач очевидно знав (не міг не знати) про вибуття з власності держави спірного майна на користь відповідача та, відповідно, про порушення внаслідок цього прав держави.

42 . Проте з моменту ініціювання справи №9/17-4862-2011 і до моменту звернення прокурора з даним позовом минуло майже сім років, що є істотним пропуском строку позовної давності. При цьому позивач взагалі не навів жодних причин пропуску такого строку, обмежившись лише посиланням на неможливість проведення інвентаризації державного майна, переданого у відання профспілок.

43 . У контексті вищевказаного Верховний Суд, як джерелом права, керується практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) в рішенні від 09.10.2018 у справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України", предметом розгляду якого були тотожні правовідносини стосовно державного майна колишнього РСР, яке було зареєстровано за профспілковими організаціями та у подальшому витребувано у приватної особи на підставі судового рішення за позовом прокурора у власність держави. У вказаній справі Судом констатовано порушення Державою Україна статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на мирне володіння майном.

44. Зокрема, Суд вказав на непослідовність дій держави, яка спочатку через свої уповноважені органи здійснювала реєстрацію права власності за профспілками на майно, після чого за спливом тривалого проміжку часу через органи прокуратури заявляла своє право власності на це майно. Суд звернув увагу на те, що однією з причин виникнення такої ситуації є відсутність в Україні закону, який би регулював правовий статус майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Радянського Союзу, розташованого на території України, та передбачав інвентаризацію цього майна. Одночасно Суд наголосив, що прорахунки та помилки державних органів повинні слугувати на користь потерпілих, тобто допущені державою помилки не можна виправляти за рахунок приватних осіб. Суд також зазначив, що не розуміє, чому держава чекала так довго, щоб відновити своє право власності (у цій справі мова йшла про період у 9 років).

45. Позовна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

46 . Ураховуючи викладене та приписи пункту 4 статті 267 ЦК України, суд касаційної інстанції вважає, що пропуск прокурором строку позовної давності допущений без поважних причин, а тому порушене право держави не підлягає захисту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

47. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про застосування повноважень, передбачених статтею 312 ГПК України, скасування постанови суду апеляційної інстанції як такої, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права щодо позовної давності та залишення в силі законного по суті рішення суду першої інстанції. У зв'язку з чим касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

48 . Відповідно до правил 129 ГПК України внаслідок задоволення касаційної скарги та скасування судового рішення витрати відповідача зі сплати судового збору за подання касаційної скарги підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 306, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1 . Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Затока" задовольнити.

2 . Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2018 року у справі № 916/1326/17 скасувати.

3 . Рішення Господарського суду Одеської області від 22 серпня 2017 року у справі № 916/1326/17 залишити в силі.

4. Стягнути з Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9; ідентифікаційний код 00032945) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Затока" (67701, м. Білгород-Дністровський, вул. Леніна, 88-А; ідентифікаційний код 32806558) 33 231, 60 грн. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Одеської області видати наказ.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.