Рішення

від 07.02.2019 по справі 322/1069/18

НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 322/1069/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2019 року смт. Новомиколаївка

НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

в складі: головуючого судді Шиш А.Б.

розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Державного підприємства "Запорізьке лісомисливське господарство" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 районної державної адміністрації Запорізької області про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту,

в с т а н о в и в:

Державне підприємство "Запорізьке лісомисливське господарство" звернулося з позовом до суду, в якому вказувало, що на початку вересня 2018 року, під час огляду території державного лісового фонду, лісничим ОСОБА_2 лісництва Державного підприємства "Запорізьке лісомисливське господарство" ОСОБА_3 було виявлено, що поблизу с. Нововікторівка Новомиколаївського району Запорізької області розташовано поле площею 2 га., засіяне соняшником, про що складено відповідний акт. Земельна ділянка надана в постійне користування позивачу ДП "Запорізьке лісомисливське господарство" відповідно до державного акту на право постійного користування землею (серія ДП 000739) від 06 травня 1994 року, та до теперішнього часу в законний спосіб із земель державного фонду не вилучалася. Цей факт також підтверджується матеріалами лісовпорядкування та картографічними матеріалами.

Як було встановлено пізніше, вказаною земельною ділянкою користується ОСОБА_1, яка заявила про те, що право власності на землю вона отримала на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку, серії ЯЯ № 457830, виданого на підставі розпорядження голови ОСОБА_2 районної державної адміністрації Запорізької області № 46 від 09 лютого 2011 року. Позивач вважає, що вказане розпорядження було незаконним, а державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯЯ № 457830, виданий на ім'я ОСОБА_1, підлягає скасуванню, а земля поверненню законному користувачу з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, а яких розташовані лісові ділянки та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами та болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Приписами ст. 57 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним і лісогосподарським підприємствам, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства.

Право постійного користування лісами на землях державної власності також закріплене і ст. 17 Лісового кодексу України - таке право без встановлення строку надається спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Це право постійного використання лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Ст. 19 Лісового кодексу України визначено права та обов'язки постійних лісокористувачів, зокрема: право самостійно господарювати в лісах; виключне право на заготівлю деревини; право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством. Серед обов'язків зазначено зокрема обов'язок вести первинний облік лісів та забезпечення охорони, захисту та відтворення лісових ресурсів.

Ст. 24 Лісового Кодексу України визначено, що права лісокористувачів охороняються законом і можуть бути обмежені або припинені лише у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законодавчими актами.

Враховуючи те, що право постійного користування ДП "Запорізьке лісомисливське господарство" на земельну ділянку (квартал 6 виділ 2) в законному порядку не було обмежено або припинено, а також не відбувалось зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, вважає, що розпорядження голови ОСОБА_2 районної державної адміністрації Запорізької області № 46 від 09 лютого 2011 року про передачу у власність земельної ділянки, площею 2 га, розташованої в Запорізькій області, Новомиколаївський район, для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1, було незаконним та таким, що порушує інтереси та права позивача.

Ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності особи на майно (в даному випадку на земельну ділянку) набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності може вважатись набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ст. 378 ЦК України встановлено, що право власності особи на земельну ділянку може бути припинено за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно приписів ст. 399 ЦК України, право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою. Враховуючи те, що ДП "Запорізьке лісомисливське господарство" є користувачем земельної ділянки площею 2 га. (квартал 6 виділ 2) на постійній основі, у нього є право витребувати спірну ділянку у відповідачки - ОСОБА_1

Відповідно до приписів ст. 103 Лісового кодексу України, виключно судом вирішується спори з питань володіння, користування та розпорядження лісами, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

В позові позивач просить визнати незаконним та скасувати розпорядження голови ОСОБА_2 районної державної адміністрації Запорізької області № 46 від 09 лютого 2011 року про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, визнати недійсним державний акт, серії ЯЯ № 457830, виданий головою ОСОБА_2 районної державної адміністрації Запорізької області 01 липня 2011 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь - якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін, або з власної ініціативи суду, розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Від сторін клопотання про проведення розгляду справи з їх викликом в судове засідання не надійшло, тому суд провів розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Відповідач ОСОБА_1 надала до суду відзив , в якому вказує, що в своїх позовних вимогах позивач стверджує, що земельна ділянка, площею 2,0 га., кадастровий номер 2323686600:01:002:0010, яка належить їй на праві приватної власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ № 457830 від 01 липня 2011 року, перебуває в постійному користуванні позивача відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, серії ЗП 000739 від 06 травня 1994 року, в зв'язку з чим їй незаконно була надана у власність зазначена земельна ділянка. Вона не погоджуєтьсь з вимогами позивача та вважає їх безпідставними і необґрунтованими у зв'язку з наступним.

В обґрунтування своїх вимог позивач надав суду копію Державного акту на право постійного користування землею, серії ЗП 000739 від 06 травня 1994 року № 05, виданого ОСОБА_2 лісництву смт. Новомиколаївка. При цьому, до позову не додано, та не зазначено, що позивач являється правонаступником ОСОБА_2 лісництва смт. Новомиколаївка. Документів, які б свідчили про те, що вказана земельна ділянка перебуває в постійному користуванні позивача до позову не додано, отже не доведено порушення прав та інтересів позивача. Крім того, відповідно до детальної інформації про юридичну особу позивач був зареєстрований в ЄДРПУО 28 лютого 2005 року і йому ніяк не могли передати в постійне користування земельну ділянку в 1994 році.

Також позивачем не було надано належних доказів, що саме земельна ділянка відповідача перебуває в його постійному користуванні. Зі схематичних матеріалів, які мають дописки та виправлення, неможливо встановити, та не означено на схемі, що до складу земель, переданих в постійне користування ОСОБА_2 лісництву, входить належна їй земельна ділянка.

Крім того, при оформленні права власності, розробленні та погодженні проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки їй у власність, жодної інформації щодо перебування зазначеної земельної ділянки в користуванні інших осіб не було.

На підставі вищевказаного відповідач ОСОБА_1 вважає, що позивачем не доведено факт перебування саме її земельної ділянки в його постійному користуванні, що є підставою для відмови в задоволенні позову. У відзиві на позов відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_2 районна державна адміністрація Запорізької області надала до суду відзив , в якому вказує, що 06 грудня 2010 року до ОСОБА_2 районної державної адміністрації Запорізької області надійшла заява ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, площею 2,0 га. ріллі, для ведення особистого селянського господарства на території Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, в контурі поля № 22. Розглянувши дане звернення голова районної державної адміністрації видав розпорядження від 09 лютого 2011 року № 46 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства", яким затвердив проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність, земельної ділянки (ріллю) для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, що розташовані за межами населених пунктів Новомиколаївського району Запорізької області, на території Терсянської сільської ради ОСОБА_1 - 2,0 га., в тому числі ріллі - 2,0 га., в контурі поля № 22.

Відповідно до ст. 6 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації" голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розроблення до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які, відповідно до повноважень, визначених cт. 122 Земельного кодексу України, передають у власність або користування такі земельні ділянки (ч. 2 cт. 123 Земельного кодексу України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову в його наданні (ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому cт. 186 Земельного кодексу України.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк із дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про падання земельної ділянки у користування (ч. 6 cт. 123 Земельного кодексу України).

ОСОБА_4 про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Земельна ділянка - це частинка земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч. 1 cт. 79 Земельного кодексу України), а земельна частка (пай) є правом на умовну земельну частку в гектарах з відповідною грошовою оцінкою без виділення у загальному масиві земель.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Таке формування передбачає визначення її площі, меж і внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч. 1 ст. 79-1 ЗК України).

Відповідно до п. 1 ст. 123 ЗК України надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Порядок розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачений ст. 55 ЗУ "Про землеустрій".

Відповідно до п. п. 14-18 ст. 186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується:... органами виконавчої влади..., визначених ст. 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності;... оригінал відповідної документації із землеустрою подається розробником для погодження територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а іншим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та іншим суб'єктам, які здійснюють погодження документації із землеустрою, - копії такої завіреної розробником документації. ... органи виконавчої влади ... зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії цих висновків є необмеженим.

Підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

... органам виконавчої влади ... при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, встановленого Законом України "Про землеустрій"; надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган виконавчої влади, … розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження документації із землеустрою іншими органами.

Застосовуючи за аналогією норми п. 13, 14 ст. 123 ЗК України районна державна адміністрація наголошує, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

З цього виходить, що ОСОБА_2 районна державна адміністрація, керуючись чинним законодавством, та без порушення інших вимог вірно затвердила проект землеустрою щодо відведення, земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та передала у власність земельні ділянки (ріллю). Вимагати від особи інші документи, які б зазначали порушення щодо відведення даної земельної ділянки, законом заборонено.

У відзиві на позов ОСОБА_2 районна державна адміністрація Запорізької області просила в задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив відповідача ОСОБА_1 Державне підприємство "Запорізьке лісомисливське господарство" зазначило, що воно, згідно Статуту, є підприємством, створеним на основі державної власності, відповідно до наказу Державного комітету лісового господарства України № 178 від 20 жовтня 2004 року шляхом виділення з державного лісогосподарського об'єднання "Запоріжжяліс", належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України та підпорядковане Запорізькому управлінню лісового та мисливського господарства. До позовної заяви додавалась копія витягу з проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Запорізьке лісомисливське господарство", яке підтверджує знаходження в структурі Запорізького лісомисливського господарства в тому числі й ОСОБА_2 лісництва, оскільки ОСОБА_2 лісництво не є окремою юридичною особою та не може виступати позивачем в суді для захисту порушеного права користування спірною земельною ділянкою.

Державний акт на право постійного користування землею було видано ОСОБА_2 лісництву (смт Новомиколаївка, вул. Миру 25) ОСОБА_2 радою народних депутатів Запорізької області, згідно з планом землекористування для ведення лісогосподарського і сільськогосподарського виробництва, відповідно до рішення ОСОБА_2 ради народних депутатів від 19 березня 1992 року № 38. До теперішнього часу кадастровий номер цим землям не присвоєно, але відповідно до п. 20 Перехідних положень Земельного Кодексу України встановлено - "... що у разі, - якщо до 1 січня 2013 року була розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди, формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, крім випадків, визначених ст. 791 цього Кодексу, здійснюється за такою технічною документацією".

Таким чином, спірна земельна ділянка віднесена до матеріалів лісовпорядкування ДП "Запорізьке лісомисливське господарство", що відповідає приписам ст. 48 Лісового кодексу України - "У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

У відповіді на відзив відповідача ОСОБА_2 районної державної адміністрації Запорізької області Державне підприємство "Запорізьке лісомисливське господарство" також зазначило, що згідно зі ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності можуть набувати підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, громадські організації інвалідів, релігійні організації, вищі навчальні заклади, тощо. Для тих суб'єктів, які не перелічені в ст. 92 Земельного кодексу України, але мають земельні наділи у постійному користуванні, пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України був встановлений обов'язок переоформити таке право у власність або у користування. ОСОБА_4 Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 дане положення було визнане неконституційним, оскільки обов'язок переоформити право постійного користування не передбачав відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою визначено ст. 141 ЗК України, серед яких зокрема можуть бути: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати тощо.

Порядок і підстави вилучення земельної ділянки, що має наслідком припинення права постійного землекористування, визначені ст. 149 ЗК України, відповідач ОСОБА_2 районна державна адміністрація Запорізької області не надала суду жодного доказу про дотримання нею цього порядку вилучення земельної ділянки, наданої у постійне користування ОСОБА_2 лісництву та передачі цієї ж (спірної) ділянки у власність ОСОБА_1 Отже, право постійного користування спірною земельною ділянкою ОСОБА_2 лісництвом не є припиненим. На підставі вищевказаного Державне підприємство "Запорізьке лісомисливське господарство" вважає, що його позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

В запереченнях відповідач ОСОБА_1 вказала, що у відповіді на її відзив, в якому вона вказувала на недоведеність з боку позивача порушення його прав, позивач зазначив, що ОСОБА_2 лісництво не є окремою юридичною особою і знаходиться в структурі Запорізького лісомисливського господарства, але, при цьому, жодного документу, де це б було зазначено не надав.

Також не доведено належними доказами з боку позивача його твердження про те, що спірна земельна ділянка віднесена до матеріалів лісовпорядкування ДП "Запорізьке лісомисливське господарство". Так, з доданих до позову копій Проекту жодним чином неможливо встановити про яку земельну ділянку йде мова, відсутні будь-які номери, позначки, тощо, для ідентифікації земельної ділянки.

Тобто, доказів того, що саме її земельна ділянка входить до складу земель лісового господарства позивачем не надано.

Крім того вона користуюся земельною ділянкою відкрито з 2011 року. Жодної претензії з боку лісництва до неї не пред'являлося.

Також, відповідно до детальної інформації про юридичну особу позивач був зареєстрований в ЄДРПУО 28 лютого 2005 року і йому ніяк не могли передати в постійне користування земельну ділянку в 1994 році.

Отже, вона вважає, що позивачем не доведено факт перебування саме її земельної ділянки в його постійному користуванні, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

На підставі наведеного, відповідач ОСОБА_1 вважала, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим просила відмовити позивачу в задоволенні позову про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту. Також просила суд застосувати до позовних вимог позивача строк позовної давності.

Вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з наступним.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ № 457830, виданого ОСОБА_2 районною державною адміністрацією Запорізької області 02 серпня 2011 року, на праві власності належить земельна ділянка, кадастровий номер 2323686600:01:002:0010, площею 2,0 га. ріллі, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області.

В обґрунтування позову Державне підприємство "Запорізьке лісомисливське господарство" посилається на те, що вказана земельна ділянка належить йому на праві постійного користування, і була передана ОСОБА_1 незаконно.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

В порушення вищевказаного позивачем не було доведено належними та допустимими доказами належності йому спірної земельної ділянки.

Судом не було прийнято як доказ належності позивачу спірної земельної ділянки державний акт на право постійного користування землею, серії ЗП № 000739 від 06 травня 1994 року, у зв'язку з наступним.

Як вбачається вказаний державний акт виданий ОСОБА_2 лісництву, а не Державному підприємству "Запорізьке лісомисливське господарство", і із наданих позивачем документів не вбачається, що позивач являється правонаступником ОСОБА_2 лісництва.

Із відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, вбачається, що Державне підприємство "Запорізьке лісомисливське господарство" являється правонаступником Запорізького державного лісогосподарського об'єднання "Запоріжжяліс".

Доказів існування правонаступництва між Запорізьким державним лісогосподарським об'єднанням "Запоріжжяліс" та Новомикколаївського лісництва, суду також надано не було, і Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, такої інформації також не містить.

Крім того, суд зазначає, що у державному акті на право постійного користування землею, серії ЗП № 000739 від 06 травня 1994 року, зазначено декілька земельних ділянок, загальною площею 472,6 га., але всі вони не мають прив'язки до місцевості, і із державного акту не можливо встановити координати вказаних земельних ділянок.

На підставі вищевказаного суд вважає, що позов Державного підприємства "Запорізьке лісомисливське господарство" є не обґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 12, 81, 263, 265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову Державного підприємства "Запорізьке лісомисливське господарство" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 районної державної адміністрації Запорізької області про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду в повному обсязі складене 07 лютого 2019 року.

Суддя А.Б.Шиш