Постанова

від 30.01.2019 по справі 397/28/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 397/28/17

провадження № 61-33640 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Трайдент Кепітал ,

третя особа - сектор реєстрації Олександрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Трайдент Кепітал на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 02 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Єгорової С. М., Савченко Н. В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 рокуОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

Товариства з обмеженою відповідальністю Трайдент Кепітал (далі -

ТОВ Трайдент Кепітал ) про визнання недійсними договору оренди землі, додаткової угоди до договору оренди землі та скасування їх державної реєстрації.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником земельної ділянки загальною площею 2,27 га з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована на території Староосотської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області.

Під час отримання плати за користування землею у серпні 2016 році, представник ТОВ Трайдент Кепітал ввів його в оману щодо правової природи документу, який він підписав, унаслідок чого він, не маючи наміру збільшувати термін оренди належної йому земельної ділянки, підписав додаткову угоду, якою продовжено строк дії договору оренди на сім років.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно йому стало відомо, що 01 листопада 2016 року державним реєстратором Олександрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області зареєстровано додаткову угоду від 31 серпня 2016 року, укладену між ним та відповідачем.

Посилаючись на те, що він не мав волевиявлення на укладення як додаткової угоди до договору оренди землі від 31 серпня 2016 року, так і договору оренди землі № 048 від 18 травня 2009 року, який він не підписував, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати недійсним договір оренди землі № 048 від 18 травня 2009 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Трайдент Кепітал ;

- визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від

31 серпня 2016 року, укладену між ОСОБА_1 та ТОВ Трайдент Кепітал ;

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обмежень за індексним номером 32167167 від 02 листопада

2016 року та скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, інше речове право (оренда) реєстраційний номер запису про інше речове право 17221618 від 01 листопада 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від

14 червня 2017 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач звернувся з позовом зі спливом позовної давності до вимог про визнання недійсним договору оренди землі, про застосування якої просив відповідач, оскільки зазначений договір укладено у травні 2009 року, тоді як, починаючи з жовтня 2009 року (час отримання першої орендної плати за оспорюваним договором) позивач був достовірно обізнаний про те, що належна йому земельна ділянка, кадастровий НОМЕР_1 передана у користування відповідачу, а відтак позовна давність до заявлених вимог сплинула у жовтні 2012 року, тоді як з позовом про визнання договору недійсним ОСОБА_1 звернувся у 2016 році. Підписуючи додаткову угоду до договору оренди землі від 31 серпня 2016 року, позивач мав можливість ознайомитися з документом, який за своєю формою є правочином, а не видатковою відомістю про одержання орендної плати, і не надав доказів навмисного введення його в оману відповідачем щодо обставин, які випливали на вчинення ним оспорюваного правочину.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 02 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 14 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі № 048 від 18 травня 2009 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Трайдент Кепітал , зареєстрований у Олександрівському офісі КРФДП ЦДЗК за № 040937900205 від 26 червня

2009 року.

Визнано недійсною додаткову до договору оренди землі від 31 серпня 2016 року, укладену між ОСОБА_1 та ТОВ Трайдент Кепітал .

Скасовано рішення державного реєстратора Кравців О.А. про державну реєстрацію прав та обмежень за індексним номером 32167167 від 02 листопада 2016 року та запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, інше речове право (оренда) реєстраційного номеру запису про інше речове право 172216118 від 01 листопада 2016 року.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки волевиявлення позивача на укладання оспорюваного договору оренди земельної ділянки відсутнє, тому що ОСОБА_1 його не підписував, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи від 11 травня 2017 року

№ 17-490, то в силу вимог частини першої статті 215 ЦК України вказаний правочин є недійсним. Отримання позивачем орендної плати за користування землею у 2009-2016 роках не свідчить про наявність у орендодавця волі на укладення договору оренди, а обрахування позовної давності не може здійснюватися від датиукладення оспорюваного договору. Ураховуючи, що додаткова угода до договору оренди землі від 31 серпня 2016 року є похідною від основного договору та її невід'ємною частиною, суд дійшов висновку, що визнання недійсною первинної угоди тягне визнання недійсною і додаткової угоди.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2017 року ТОВ Трайдент Кепітал звернулося з касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від

02 серпня 2017 року та залишити в силі рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 14 червня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не надав належної оцінки факту отримання позивачем у період з 2009 року по 2016 рік орендної плати від ТОВ Трайдент Кепітал , що спростовує відсутність його волевиявлення на укладення договору оренди землі, а відтак, правові підстави для визнання оспорюваних договорів недійсними. Апеляційний суд безпідставно надав перевагу висновку судової почеркознавчої експертизи від

11 травня 2017 року, залишивши поза увагою той факт, що такий висновок не має пріоритету перед іншими видами доказів. Позивач з дати укладення договору оренди землі № 048 у травні 2009 року, був достовірно обізнаний про характер правовідносин, що склався між ним та ТОВ Трайдент Кепітал , про що свідчить вчинення ним протягом 8 років дій спрямованих на виконання вказаного правочину, а тому суд першої інстанції обгрунтовано застосував за заявою відповідача позовну давність.

Станом на дату розгляду цієї справи відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

05 червня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє у межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ Трайдент Кепітал підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставин справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,27 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Староосотської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області.

18 травня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ Трайдент Кепітал укладено договір оренди землі № 048, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Староосотської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області та належить орендодавцеві на праві приватної власності відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, строком на 10 років з переважним правом орендаря на його продовження на новий строк.

Позивач стверджував, що про існування додаткової угоди до договору оренди землі від 31 серпня 2016 року йому стало відомо після її укладення від односельців та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а про укладення договору оренди землі в судовому засіданні.

Згідно висновку судової почеркознавчої експертизи від 11 травня

2017 року № 17-490, підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі

№ 048 від 18 травня 2009 року, укладеного між ТОВ Трайдент Кепітал та ОСОБА_1, в розділі реквізити сторін, графі орендодавець, виконаний не самим ОСОБА_1, а іншою особою.

Позиція Верховного суду та нормативно-правове обгрунтування

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина четверта статті 124 ЗК України).

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі , у редакції на дату укладення оспорюваного договору оренди землі, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі набирає чинності з моменту його державної реєстрації (статті 14, 17 Закону України Про оренду землі ).

Положеннями частини першої статті 16 Закону України Про оренду землі передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, у редакції на дату виникннення спірних правовідносин, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

ОСОБА_1 первинно звернувся з вимогами про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, укладеної між ним та ТОВ Трайдент Кепітал 31 серпня 2016 року, посилаючись на те, що відповідач ввів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема він вважав, що ставить свій підпис у документі про отримання додаткової орендної плати, а не у додатковій угоді до договору оренди землі, укладеного між сторонами у травні 2009 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що волевиявлення сторони правочину на його укладення має посвідчуватися підписом. Висновком судової почеркознавчої експертизи від 11 травня

2017 року № 17-490 встановлено, що підпис на договорі оренди землі не належить ОСОБА_1, посилаючись на зазначені обставини суд дійшов висновку, що зазначене свідчить про відсутність волі орендодавця на укладення договору оренди землі, а тому оспорюваний правочин не відповідає вимогам закону. Оскільки додаткова угода до договору оренди землі є похідною від основної угоди, визнання недійсною первинної угоди автоматично тягне визнання недійсною і додаткової угоди.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Ураховуючи наведене, а також виходячи з приципу процесуальної рівності сторін, суд зобов'язаний оцінити належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності за правилами статті 212 цього Кодексу.

Згідно частини четвертої статті 213 ЦК України якщо немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Установивши факт неналежності ОСОБА_1 підпису в договорі оренди землі, та вважаючи зазначену обставину безумовною підставою, що свідчить про відсутність волевиявлення орендодавця на укладення договору оренди землі, апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, залишив поза увагою поведінку позивача після укладення оспорюваного договору, яка свідчить про спрямованість його дій на фактичне виконання умов договору оренди землі, зокрема отримання ним починаючи з жовтня 2009 року щорічної плати за користування землею, та укладення ним у серпні 2016 року додаткової угоди до договору оренди землі.

Щодо застосування позовної давності

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому виникнення права на позов розглядається у двох аспектах: процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і його розгляд судом ) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Відповідно достатті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Частиною четвертою статті 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Визнаючи необгрунтовою відмову суду першої інстанції у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав пропуску позовної давності до вимог про визнання недійсним договору оренди землі № 048 від 18 травня 2009 року, апеляційний суд виходив з того, що усвідомлення позивачем факту отримання ним плати за користування земельною ділянкою, що перебуває в оренді у відповідача не свідчить про наявність у орендодавця волі на укладення договору оренди землі, а тому помилковим є висновок суду першої інстанції про початок відліку трирічного строку позовної давності від дати отримання ним першої виплати орендної плати.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що у первісній редакції позовної заяви про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, ОСОБА_1 не заперечував наявність укладеного між ним та ТОВ Трайдент Кепітал договору оренди землі від 18 травня 2009 року, термін дії якого відповідач, на його думку, незаконно продовжив шляхом укладення додаткової угоди від 31 серпня 2016 року, ввівши його в оману щодо правової природи зазначеної угоди, оскільки він вважав, що підписує документ про отримання додаткової орендної плати, а не додаткову угоду.

Натомість суд першої інстанції,встановивши фактичні обставини справи, оцінивши їх у сукупності з іншими доказами відповідно до частини третьої статті 212 ЦПК України 2004 року, згідно з якою суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, та дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі № 048 від 18 травня 2009 року позовної давності, як самостійної підстави для відмови у її задоволенні.

За відсутності наданих позивачем доказів на підтвердження доводів про введення його відповідачем в оману щодо правової природи підписаної ним додаткової угоди, переконливим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, укладеної між сторонами 31 серпня 2016 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 02 серпня 2017 року підлягає скасуванню, з залишенням у силі рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 14 червня 2017 року.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга ТОВ Трайдент КЕпітал підлягає задоволенню, сплачений при її поданні судовий збір у розмірі 2 304,00 грн підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Трайдент Кепітал задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 02 серпня 2017 року скасувати, рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 14 червня 2017 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Трайдент Кепітал на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, 2 304,00 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

О.В. Ступак

Г. І. Усик