Рішення

від 04.02.2019 по справі 902/751/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" лютого 2019 р. Cправа № 902/751/18

Господарський суд Вінницької області у складі судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засідання матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вартіс", м.Вишневе Києво-Святошинського району Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансет Груп", м.Калинівка Калинівського району Вінницької області

про стягнення 21860,28 грн заборгованості згідно договору поставки щодо оплати за отриманий товар

представники сторін в судове засідання не з'явилися.

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 23.11.2018 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Вартіс" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансет Груп" 21860,28 грн заборгованості, що нарахована з посиланням на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно договору №6569/ВН/17 від 20.11.2017, в тому числі 17169,60 грн основного боргу; 2775,36 грн пені; 478,40 грн 3% річних та 1436,92 грн інфляційних.

За вказаним позовом ухвалою суду від 28.11.2018 відкрито провадження у справі №902/751/18 для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання призначено на 10.01.2019.

За результатами судового засідання 10.01.2019, судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 24.01.2019.

На визначену судом дату (24.01.2019) представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча про дату та час судового засідання повідомлені належним чином, ухвалою суду від 10.01.2019. Додатково відповідача повідомлено телефонограмою, згідно якої директор Коновалов Андрій Олександрович прийняв інформацію, що судове засідання відбудеться 24.01.2019 о 10:45 год..

Разом з тим, 23.01.2019 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, у зв'язку із навчанням по роботі у м.Києві.

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення учасників процесу про дату, час та місце судового слухання, але сторони не скористалися своїм правом на участь своїх представників у судовому засіданні.

Враховуючи, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що сторони належним чином були повідомлені про дане судове засідання. Неявка останніх є підставою до розгляду справи за їх відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст. 165 та ч.2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

20.11.2017 між товариством з обмеженою відповідальністю "Вартіс" (далі по тексту також - постачальник, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Трансет Груп" (далі по тексту також - покупець, відповідач) укладено договір №6569/ВН/17 (далі по тексту також - Договір).

Згідно предмету вказаного договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність покупця металопродукцію (далі також - товар), а покупець зобов'язується своєчасно прийняти товар і здійснити його оплату на умовах цього Договору (п.1.1 Договору).

Кількість, асортимент та розгорнута номенклатура товару, що передається за цим Договором, зазначається у рахунках-фактурах постачальника, які мають силу специфікації, або в інших додатках до цього договору та визначаються у видаткових накладних (п.2.1. Договору).

Відповідно до п.3.1. Договору загальна ціна Договору складає вартість переданого товару, яка зазначена в усіх видаткових накладних.

Діюча ціна на момент відвантаження товару вказується у рахунках-фактурах постачальника та видаткових накладних (п.3.2. Договору).

Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання видаткової накладної або акту прийому-передачі, з цього моменту переходить право власності на товар до покупця та всі пов'язані з цим ризики (п.5.2. Договору).

Як стверджується матеріалами справи, на виконання умов Договору позивач передав у власність відповідачу товар на загальну суму 17169,60 грн, що підтверджується обопільно підписаною та засвідченою відтисками печаток сторін видатковою накладною №27349 від 28.11.2017 (а.с.13).

При цьому, суд зазначає, що в матеріалах справи знаходиться рахунок-фактура на оплату товару № 46429 від 20.11.2017.

Разом з тим, відповідач визначеного умовами договору обов'язку щодо оплати вартості товару не виконав, у зв'язку із чим позивач направив на адресу відповідача вимогу № 17 від 22.06.2018 про сплату суми заборгованості в розмірі 17169,60 грн

Зазначена вимога залишена відповідачем без реагування, а тому позивач звернувся до суду з відповідною позовною заявою про її стягнення в судовому порядку.

Враховуючи встановлені обставини справи суд враховує наступне.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Беручи до уваги встановлені обставини суд дійшов висновку, що між сторонами виник спір з приводу виконання договору №6569/ВН/17 від 20.11.2018, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язаний прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 3.6 Договору сторони визначили, що постачальник вправі відвантажити товар згідно потреб покупця без отримання попередньої оплати. При цьому покупець сплачує вартість отриманого товару та доставку протягом 10 календарних днів з моменту отримання товару.

Докази того, що відповідач здійснив оплату поставленого позивачем товару за договором поставки в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 17169,60 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення 2775,36 грн - пені, 478,40 грн - 3% річних та 1436,92 грн - інфляційних нарахувань, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому пунктом 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 роз'яснено, що "... що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватись як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховується штрафні санкції".

Пунктом 6.3. Договору сторони передбачили, що у разі порушення строків оплати за товар та строків приймання товару, указаних в пункті 3.6 цього Договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на викладене суд вважає, що визначений позивачем період нарахування пені з 09.12.2017 по 09.06.2018 є вірним, а вимога про стягнення пені є правомірною та обґрунтованою.

Здійснивши перевірку правильності нарахування даної суми за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" судом не виявлено помилки, а тому вимога про стягнення 2775,36 грн підлягає задоволенню.

Згідно до ч.ч. 4, 6 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 2 ст.625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення 3% річних та інфляційних втрат. При цьому, здійснивши перевірку правильності нарахування вказаних вимог за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" судом не виявлено помилки у визначенні розміру 3% річних, а заявлена до стягнення сума інфляційних нарахувань не перевищує суму встановлену судом. Таким чином, вимоги про стягнення 478,40 грн - 3% річних та 1436,92 грн - інфляційних нарахувань підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, підлягають стягненню з відповідача.

Слід також роз'яснити, що відповідно до положень частин 4 та 5 статті 240 ГПК України в зв'язку з неявкою всіх учасників справи у судове засідання, яким завершено розгляд справи, суд підписав рішення у справі №902/751/18 без його проголошення. Датою ухвалення рішення у дані справі, є дата складення повного судового рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 7, 8, 13, 14, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Трансет Груп" (вул.Промислова, 16, офіс 25, м.Калинівка, Калинівський район, Вінницька область, 22400, код ЄДРПОУ 40522296) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вартіс" (вул.Київська, 21, корпус В, п.1, м.Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська обл., 08132, код ЄДРПОУ 34350636) 17169,60 грн - основного боргу; 2775,36 грн - пені; 478,40 грн - 3% річних; 1436,92 грн - інфляційних втрат; 1762,00 грн - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 04 лютого 2019 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вартіс", вул.Київська, 21, корпус В, п.1, м.Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська обл., 08132;

3 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансет Груп", вул.Промислова, 16, офіс 25, м.Калинівка, Калинівський район, Вінницька область, 22400