Рішення

від 11.02.2019 по справі 910/15549/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.02.2019Справа № 910/15549/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромета" (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, будинок 1; ідентифікаційний код 36464155)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремлюкс-2" (02090, м. Київ, вул. Азербайджанська, буд. 8-Б; ідентифікаційний код 33884642)

про стягнення 10 092, 53 грн.

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Євромета" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремлюкс-2" про стягнення 10 092, 53 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказує, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань обумовлених умовами договору щодо здійснення оплати за поставлений товар, в останнього утворилась заборгованість в розмірі 4 662, 68 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції за несвоєчасну оплату в розмірі 2 331, 34 грн., 15% річних в розмірі 1 667, 07 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 431, 44 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромета" залишено без руху, позивачу встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи та підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

06.12.2018 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшов попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи та підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2018 відкрито провадження у справі № 910/15549/18, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження.

У запропонований в ухвалі від 10.12.2018 п'ятнадцятиденний строк, відзиву від відповідача до суду не надійшло.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Приписами статті 10 зазначеного Закону закріплено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремлюкс-2" є 02090, м. Київ, вул. Азербайджанська, буд. 8-Б.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 10.12.2018 направлялись судом на зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача, проте, конверт повернувся з відміткою: "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, відповідач повідомлявся про відкриття провадження у справі № 910/15549/18 належним чином та про те, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

03.07.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євромета" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремлюкс-2" був укладений договір купівлі-продажу № 964 ЄМ за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві товар в асортименті, в кількості та по ціні, що визначені умовами цього договору, а покупець зобов'язується прийняти такий товар та оплатити в порядку у відповідності до договору.

Предметом продажу є товари, визначені у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.2. договору).

Відповідно по п. 2.1. та 2.2. якість товару повинна відповідати вимогам нормативних документів (державним стандартам і "технічним умовам) і підтверджуватися сертифікатом якості виробника. Продавець товару гарантує його якість протягом усього терміну придатності за умови обов'язкового дотримання покупцем належних умов зберігання й порядку використання передбачених діючими нормативними актами та технічними документами на товар.

Загальна сума договору складається з сумарної вартості усіх видаткових накладних, що оформляються сторонами під час дії цього договору. Асортимент, кількість, ціна одиниці товару та загальна вартість кожної партії товару визначається сторонами у видатковій накладній на відповідну партію товару. Ціни у видаткових накладних на поставку товару визначаються з урахування податку на додану вартість (п. 3.1., 3.2 та 3.3. договору).

Пунктами 4.5. та 4.6. договору передбачено, що термін відвантаження (передачі) товару складає не пізніше 5 (п'яти) календарних днів з моменту узгодження сторонами асортименту, кількості, ціни та вартості відповідної партії товару. Датою отримання товару покупцем вважається дата фактичної передачі товару, що зазначається у видатковій накладній.

Згідно п. 5.1. та 5.2. договору розрахунки за кожну відвантажену (передану) партію товару здійснюються на підставі цього договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. Остаточний розрахунок за отриманий товар покупець здійснює протягом 14 календарних днів починаючи з дати отримання товару.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 1 грудня 2015 року. Договір вважається автоматично пролонгований на кожен наступний календарний рік на таких же умовах, якщо до закінчення терміну дії цього договору, кожна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення (п. 9.1 договору).

Як вказує позивач, на виконання умов договору 17.06.2016 відповідно до підписаної сторонами видаткової накладної № ЄМ-00007338 Товариством з обмеженою відповідальністю "Євромета" було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремлюкс-2" отримано товар на загальну суму 4 662, 68 грн. Товар отримувався на підставі Довіреності 109 від 17.06.2016.

Проте, всупереч обумовленим умовам договору, відповідач свої грошові зобов'язання перед позивачем не виконав.

Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач вказує про те, що оскільки, відповідачем в обумовлений умовами договору строк не було виконано своїх зобов'язань, зокрема, не здійснено оплати за поставлений товар, то за таких обставин у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремлюкс-2" утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 4 662, 68 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції за несвоєчасну оплату в розмірі 2 331, 34 грн., 15% річних в розмірі 1 667, 07 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 431, 44 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 964 ЄМ від 03.07.2013, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання зобов'язань обумовлених договором, а саме, його п. 4.5. позивачем було здійснено відвантаження вантажу на суму 4 662, 68 грн., що у свою чергу підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № ЄМ-00007338 від 17.06.2016 та довіреністю № 109 від 17.06.2016 на отримання цінностей за рахунком-фактурою № 00011333 від 17.06.2016 виданою керівником підприємства ОСОБА_1

Разом з тим, суд вказує, що підписання Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремлюкс-2" без зауважень видаткової накладної, що обумовлює факт здійснення господарської операції, в даному випадку поставки та відвантаження товару позивачем відповідачу та є підставою для виникнення в останнього обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

З матеріалів справи також вбачається, що позивачем на адресу відповідача була направлена претензія за вих. № 14/05-2 від 14.05.2018 про сплату заборгованості. В якості її доказів надіслання позивачем надано копії опису поштового вкладення № 0209417955484 та фіскальний чек.

Однак, відповідачем в порушення умов даного договору до цього часу свої грошові зобов'язання перед позивачем не виконано, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, враховуючи строки поставки продукції, встановлені п. 4.5. договору № 964 ЄМ від 03.07.2013, тобто, 17.06.2016 та п. 5.2. відповідно до якого сторони погодили, що остаточний розрахунок за отриманий товар покупець здійснює протягом 14 календарних днів починаючи з дати отримання товару, то за таких підстав, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснення учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 964 ЄМ від 03.07.2013 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому, вимога позивача про стягнення боргу в розмірі 4 662, 68 грн. підлягає задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій за несвоєчасну оплату в розмірі 2 331, 34 грн., 15% річних в розмірі 1 667, 07 грн., інфляційних втрат в розмірі 1 431, 44 грн., що були нараховані в період з 01.06.2016 по 19.11.2018, то суд зазначає наступне.

Умовами п. 6.2. передбачено, що за прострочення терміну оплати вартості отриманого товару відповідно до п. 5.2. цього договору покупець сплачує на користь продавця 15 % річних від простроченої суми.

Відповідно до п. 6.3. договору, у випадку прострочення терміну оплати поставленого товару більше, ніж:

- на 10 календарних днів, покупець сплачує штраф у розмірі 15% від загальної вартості неоплаченої (несвоєчасно оплаченої) партії товару;

- на 20 календарних днів, покупець сплачує штраф у розмірі 30% від загальної вартості неоплаченої (несвоєчасно оплаченої) партії товару;

- на 30 календарних днів, покупець сплачує штраф у розмірі 50% від загальної вартості неоплаченої (несвоєчасно оплаченої) партії товару.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Що стосується інфляційних нарахувань, то суд зазначає наступне, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій, 15% річних та інфляційних втрат, суд вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає положенням договору та не суперечить вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій в розмірі 2 331, 34 грн., 15% річних в розмірі 1 667, 07 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1 431, 44 грн. підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромета" - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремлюкс-2" (02090, м. Київ, вул. Азербайджанська, буд. 8-Б; ідентифікаційний код 33884642) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромета" (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, будинок 1; ідентифікаційний код 36464155) суму основного боргу в розмірі 4 662 (чотири тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 68 коп., штрафні санкції в розмірі 2 331 (дві тисячі триста тридцять одна) грн. 34 коп., 15% річних в розмірі 1 667 (одна тисяча шістсот шістдесят сім) грн. 07 коп., інфляційні втрати в розмірі 1 431 (одна тисяча чотириста тридцять одна) грн. 44 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят одна) грн. 00 коп.

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 11.02.2019

Суддя Д.О. Баранов