Рішення

від 30.01.2019 по справі 917/1285/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2019 Справа № 917/1285/18

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз", 37503, м.Лубни, вул.Л.Толстого, 87, ідент. код 05524713

до Малютинської сільської ради Пирятинського району Полтавської області, 37043, Полтавська обл., Пирятинський р-н, с.Малютинці, вул.Садова, 44, ідент. код 21046265

про визнання права власності за набувальною давністю

Суддя Іванко Лідія Андріївна

Секретар судового засідання Ісенко М.В.

Представники сторін:

від позивача: Лук'янова Ю.В., дов. від 02.01.2018р.

від відповідача: не з'явилися

Розглядається позовна заява Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" до Малютинської сільської ради Пирятинського району Полтавської області про визнання права власності за набувальною давністю на шафовий газорегуляторний пункт в с.Малютивці Пирятинського району Полтавської області по вул. Центральній (колишня вулиця Леніна), введений в експлуатацію в 1994 році.

Ухвалою від 23.10.2018р. на підставі ст.174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" залишено без руху та надано позивачу строк 10 днів з дня вручення такої ухвали для усунення недоліків.

05.11.2018р. через канцелярію господарського суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 14.11.2018р. відкрито провадження, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст.165 ГПК України 10днів з дня отримання ухвали, після отримання від позивача відповіді на відзив подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст.167, 184 ГПК України. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст.166 ГПК України15 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзив на позов відповідно до вимог ст.165 ГПК України господарському суду не надав.

Заяв та клопотань від учасників спору до суду не надходило.

Ухвалою суду від 06.12.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судове засідання на 10.01.2019р.

10.01.2019р. в судовому засіданні оголошувалась перерва на 30.01.2019р.

30.01.2019р. від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі. Також у клопотанні відповідач зазначив, що не заперечує проти позовних вимог, вважає їх такими, що підлягають задоволенню, оскільки на території сільради знаходиться шафовий газорегуляторний пункт, що не стоїть на балансі ради, відомості про його власника невідомі.

В судовому засіданні 30.01.2019р. представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх повністю задовольнити.

Відповідно до положень ст.240ГПК України суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача та оцінивши подані докази, суд встановив:

Як вбачається з матеріалів справи в Пирятинському районі Полтавської області на території Малютинської сільської ради знаходиться безгоподарчий шафовий газорегуляторний пункт (ШРП) за адресою: с.Малютинці, Пирятинський район, вул.Центральна. Шафовий газорегуляторний пункт (ШРП призначений для забезпечення природним газом високого тиску жителів с.Малютинці. Технічна характеристика ШРП: ШРП по вул.Центральній типу РД-50, введений у експлуатацію у 1994 році.

За даними позивача, ШРП не стоїть на балансі відповідача (лист. - вих. №168/02-35 від 29.05.2018р. та не обліковується на балансі позивача (довідка - вих. №4714 від 17.10.2019р.).

Позивач у позові зазначає, що з листа Державної реєстраційної служби України вих. № 3125/12-13-05 від 08.11.2013 р. щодо надання роз'яснення законодавства з питань віднесення газопроводу до нерухомого майна та відповідно до статті 5 п. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії. З огляду на це ПАТ "Лубнигаз" вважає, що шафовий газорегуляторний пункт є рухомим майном та на нього поширюється п'ятирічний строк набуття права власності за набувальною давниною, передбачений ст. 344 ЦК України.

Відомості про власника вищезазначеного шафового газорегуляторного пункту не відомі (лист вих. № 168/02-35 від 29.05.2018р.).

Як стверджує позивач у позові, весь час шафовий газорегуляторний пункт розташований в с.Малютинці обслуговувався позивачем, оскільки є об'єктом підвищеної небезпеки.

Відповідно до п. 2.3 наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 24.10.2011 року № 640 Про затвердження Порядку технічного огляду, обстеження, оцінки та паспортизації технічного стану, здійснення запобіжних заходів для безаварійного експлуатування систем газопостачання технічний огляд об'єктів систем газопостачання, в тому числі їх обхід, забезпечує власник. На підприємствах, установах, організаціях, у складі яких відсутня власна газова служба, технічний огляд (обхід) об'єктів системи газопостачання виконується на договірних засадах із залученням спеціалізованих організацій.

Позов обґрунтовано тим, що у зв'язку з відсутністю власника шафового газорегуляторного пункту, що знаходиться в с.Малютинці з метою забезпечення виконання вимог чинного законодавства щодо здійснення технічного обслуговування газопроводів, ПАТ "Лубнигаз" з 1994 року обслуговує даний ШРП на безповоротній основі, маючи при цьому відповідний дозвіл Держнаглядохоронпраці, та по теперішній час добросовісно, відкрито та безперервно володіє, користується, утримує та проводить ремонтні роботи, про що свідчать журнали технічного огляду, технічного обслуговування та поточного ремонту ШРП-1 за адресою: с.Малютинці вул.Центральна. Крім того, товариство має тягар утримання такого майна, а саме: здійснює поточний ремонт за власні кошти. Більш того, згідно з Цивільним кодексом України тягар утримання майна віднесено до обов'язків саме власника майна (ст. 322 Цивільного кодексу України). Наведене, на думку позивача, за приписами статті 344 Цивільного кодексу України є підставою для визнання за ним права власності на це майно саме за набувальною давністю.

При вирішенні спору суд виходив з наступного.

Згідно із частиною 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність права власності не встановлена судом.

У відповідності до позиції, викладеної в листі Верховного Суду України від 01.07.2013 року Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ , за нормами ЦК України підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючі юридичні факти, або правовідносини.

Право власності може набуватись різними способами, які поділяються на дві групи: первинні, тобто такі, які не залежать від прав попереднього власника на майно, та похідні, за яких право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.

За Цивільним кодексом України (в подальшому ЦК України) до первинного способу набуття права власності відноситься: набуття права власності на новостворену (виготовлену) річ (у т. ч. на об'єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК України); набуття права власності на перероблену річ чи на зібрані плоди або привласнені (добуті) загальнодоступні дари природи, у т.ч. в результаті полювання на диких звірів, вилову риби (ч.2 ст.189, ст. 332, 333 ЦК України); визнання права власності за певних умов на самочинне будівництво (ст. 376 ЦК України); набуття права власності на скарб, знахідку, бездоглядну домашню тварину або інше безхазяйне майно, у т. ч. на майно, від якого відмовився або на яке втратив право попередній власник (ст. 335, 336, 337, 338, 340, 341, 343 ЦК України); набуття права власності на майно добросовісним набувачем від неуповноваженого відчужувача у разі відмови власнику у задоволенні позову про його витребування (статті 330, 388, 389 ЦК України); набуття права власності за набувальною давністю на окремі об'єкти (ст. 344 ЦК України).

До похідних способів належить набуття цього права: на підставі правочинів (ст. 334 ЦК України); в порядку спадкування після смерті громадянина (ст. 1216 ЦК України); в порядку правонаступництва при реорганізації юридичної особи (ч. 2 ст. 104, статті 107, 109 ЦК України); у випадку приватизації державного майна та майна, що перебуває у комунальній власності (ст. 345 ЦК України).

Похідними способами набуття права власності, зазвичай, є різні договори: купівлі-продажу, міни, дарування, ренти, оренди з викупом, а також спадкування майна або правонаступництво щодо майна юридичних осіб або публічно-правових утворень.

Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.

Цивільний кодекс України розглядає набувальну давність як первинний спосіб набуття права власності. Набувальна давність поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов.

Відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Отже, для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК України, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).

Аналізуючи поняття "добросовісності володіння" як ознаки набувальної давності за ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

При набувальній давності тягар доказування добросовісності лягає на зацікавлену сторону - на позивача. Наявність у володільця певної правової підстави для володіння майном виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю.

При цьому, виходячи зі змісту цієї статті особа, що має право на визнання права власності на майно за набувальною давністю повинна бути незаконним добросовісним володільцем цього майна, тобто фактичним володільцем, який не має будь-якого титулу (права власності, користування, сервітуту та інші) на це майно, а наявність відповідного титулу виключає застосування положень статті 344 Цивільного кодексу України.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на чуже майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Добросовісність заволодіння майном особою полягає в її переконанні, що заволодіння правомірне, тобто майно надійшло до неї законно, а саме, особа при заволодіння майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності чи володіння майном. При цьому факт обізнаності особи про те, що вона не є власником не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).

Відкритість володіння полягає в тому, що фактичний незаконний володілець майна, здійснюючи володіння повинен ставитись до речі як до своєї власної (експлуатувати, вживати необхідні заходи до утримання), не приховуючи цього факту від інших осіб. При цьому від давнісного володільця не вимагається здійснення активних дій для демонстрації свого володіння іншим особам, а вимагається лише утримання від дій, спрямованих на його приховування.

Як уже зазначалося, позивач звернувся із позовом про визнання права власності на спірне майно саме за набувальною давністю.

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 344 Цивільного кодексу України (яка визначена підставою позову) можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння; відкритості; безперервності; безтитульності володіння. Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Крім того, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено (наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України від 20.05.2015 у справі № 911/130/14).

У розумінні наведених положень володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна. Встановлення характеру володіння (добросовісне й недобросовісне) при виникненні спору здійснюється судом з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним. Володіння має бути безперервним упродовж визначених законом строків (для нерухомого майна упродовж 10 років, а для рухомого майна - 5 років).

Отже, суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю є встановлення моменту виникнення права власності за набувальною власністю та строк володіння; характер володіння (добросовісне, недобросовісне, відкрите, безперервне); обставини, за яких виникло володіння спірним майном та чи відповідає це володіння ознакам безтитульного володіння; юридичний статус спірного майна.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на чуже нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Враховуючи зазначені положення, слід дійти висновку, що за наявності підстав вважати, що власник майна (якщо такий є) упродовж тривалого часу не виявляє наміру визнати спірне майно своїм, тобто він погодився із його втратою, таке майно може бути визнано власністю фактичного добросовісного володільця.

У матеріалах справи відсутні дані щодо того, що заволодіння позивачем майном відбулось як наслідок протиправних дій (викрадення, шахрайство), а також відсутні будь-які вимоги осіб, що мають права на це майно щодо його повернення.

Судом встановлено, що позивач з 1994 року здійснює технічний огляд та обхід ШРП, що підтверджується журналом технічного огляду, технічного обслуговування та поточного ремонту ШРП за адресою с.Малютинці (арк. справи 18-25), відомостями щодо робіт, які проводяться по технологічній частині ШРП ( арк. справи 16-17).

Отже, сукупність вищезазначених обставин, свідчать про добросовісність заволодіння, відкритість, безперервність, тривалість та безтитульність володіння позивачем спірним об'єктом, а отже і про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на зазначені об'єкт на підставі статті 344 Цивільного кодексу України за набувальною давністю.

Згідно п. 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 р. Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. Враховуючи наведене позов правомірно пред'явлено до сільської ради.

Згідно зі ст. 74,76, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати право власності за Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" (37503, м.Лубни, вул.Л.Толстого, 87, ідент. код 05524713) за набувальною давністю на шафовий газорегуляторний пункт в с.Малютинці Пирятинського району по вул.Центральна, введений в експлуатацію в 1994 році.

Рішення підписано 08.02.2019р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Іванко Л.А.