Вирок

від 11.02.2019 по справі 755/11495/18

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/11495/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2019 р.

м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

представника потерпілого ОСОБА_4 ,

потерпілого ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Києві кримінальнепровадження внесенедо Єдиногореєстру досудовихрозслідувань за № 12018100040003780від 18.04.2018за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з професійно-технічною освітою, неодруженого, непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, встановив :

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_7 18.04.2018 приблизно о 12:20 год., керуючи технічно справним автомобілем марки «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 , без посвідчення водія, оскільки був позбавленим права керування транспортними засобами, згідно постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2017 року за ч. 2 ст. 130 КпАП України, строком на 36 місяців /3 роки/, рухаючись проїзною частиною дворової дороги, яка проходить між будинками № 8 по вул. Бойченка та № 17 по вул. А. Малишко, в напрямку виїзду до головної проїзної частини вул. А. Малишко, в місті Києві, допустив, відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 12-1/1042 від 15.06.2018, порушення вимог п.п. 2.1а), 10.1 Правил дорожнього руху України, які відповідно регламентують, що для забезпеченнябезпеки дорожньогоруху водійзобов`язаний:а)перед виїздомперевірити ізабезпечити технічносправний стані комплектністьтранспортного засобу,правильність розміщеннята кріпленнявантажу; перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Указані дії привезли до того, що обвинувачений з необережності, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, проявив неуважність та необачність, не переконавшись, що це буде безпечно і не створить перешкоду або небезпеку іншим учасникам руху, починаючи рух прямо керованим ним указаним ТЗ здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якого бачив та міг вчинити дії щодо безпечного об`їзду пішохода.

Внаслідок наїзду ОСОБА_5 був доставлений до медичного закладу й отримав, згідно висновку судово-медичної експертизи № 945/е від 14.06.2018, тяжкі тілесні ушкодження.

Порушення вказаних пунктів Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_7 , знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, а саме заподіянні потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів

Вказаних висновків суд дійшов провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Так, будучи допитаним в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України визнав повністю, дав покази, підтвердив обставини скоєння кримінального правопорушення, викладені в установочній частині вироку, щодо часу, місця та способу його настання, щиро розкаявся у вчиненому, критично оцінив свої дії та виразив готовність понести відповідальність за вчинене, однак зауважив, що розмір цивільного позову заявленного до нього потерпілим є надмірним та не випливає з його дій.

Так, він дійсно рухаючись 18.04.2018 приблизно о 12:20 год. на ТЗ «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 , проїзною частиною дворової дороги, яка проходить між будинками № 8 по вул. Бойченка та № 17 по вул. А. Малишко, в напрямку виїзду до головної проїзної частини вул. А. Малишко, в місті Києві, допустив порушення вимог п.п. 2.1а), 10.1 ПДР, як наслідок здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5 .

Підтвердив, що дійсно того дня керував ТЗ без посвідчення водія, оскільки позбавлений права керування транспортними засобами, згідно постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2017 за ч. 2 ст. 130 КпАП України, строком на 3 роки.

Зауважив, що власником автомобіля ТЗ «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 , є ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та він за договором від 1 листопада 2017 року передав керування автомобілем ОСОБА_7 .

Також, будучи допитаним з дотриманням правил, передбачених частиною другою, третьою, п`ятою-чотирнадцятою статті 352 КПК України, у судовому засіданні та попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання потерпілий ОСОБА_5 зазначив, що 18 квітня 2018 року близько 12 год. 10 хв. він підійшов до автомобіля «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , який стояв неподалік його будинку і, сфотографувавши цей транспортний засіб та осіб, які знаходилися у ньому, зокрема за кермом був обвинувачений, запитав, що вони тут роблять, однак разом з тим зразу ж після його запитання обвинувачений почав рухатися назад, а потім змінив напрямок руху, й почав рух вперед в напрямку потерпілого. Лівою ногою потерпілий встиг зробити крок назад, але лівим переднім колесом обвинувачений здійснив наїзд на його праву ногу і спричинив відкриті переломи діафізів правих великогомілкових та малогомілкових кісток. Потерпілий впав на проїзну частину дороги, а обвинувачений, не зупиняючись, залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.

Потерпілий відразу зателефонував дружині ОСОБА_9 та повідомив, що його збив автомобіль. В цей час повз нього йшла невідома жінка, яка запропонувала допомогу та викликала швидку медичну допомогу. Швидка, яка приїхала на виклик, доставила потерпілого до Київської міської клінічної лікарні № 1, де його було госпіталізовано та проведено операцію.

Також потерпілий вказав, що, на цей час, має претензії до обвинуваченого матеріального характеру.

Вказані показання обвинуваченого та потерпілого суд визнає належними оскільки,вони прямоі непрямопідтверджують існування/відсутністьобставин,що підлягаютьдоказуванню уданому кримінальномупровадженні,та іншихобставин,які маютьзначення длякримінального провадження,а такождостовірність інедостовірність,можливість танеможливість використанняінших доказів та допустимими, враховуючи, що останні отримані у порядку встановленому КПК України.

Тим самим, звертає увагу на те, що ними у повній мірі підтверджуються обставини, які підлягають доказуванню згідно ч. 1 ст. 91 КПК України, як-то: час, місце та спосіб учинення.

В свою чергу, з досліджених судом, у порядку ст. 358 КПК України, у судовому засіданні, документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об`єктів, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо відомостей, судовим слідством було встановлено наступне.

Протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди з долученою до нього схемою, здійсненого з 15 год. 00 хв. по 15 год. 40 хв. 18.04.2018 року, який був проведений слідчим СВ Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_10 в присутності понятих та інших учасників підтверджується безпосередньо факт настання самої події кримінального правопорушення, а саме дорожньої-транспортної пригоди, її час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, характеристика природних умов, наслідків, що настали в результаті зіткнення вказаного транспортного засобу та потерпілого.

Згідно даних протоколу слідчого експерименту від 04.05.2018 з фототаблицею й схемою проведеного за участю потерпілого слідує, що у ході його проведення потерпілий пояснював обставини справи, які є тотожні його поясненням, що були надані ним в суді та вище наведені у вироку.

З протоколу огляду ТЗ від 18.04.2018 з фототаблицею, здійсненого за згодою власника ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відображеною в заяві від 18.04.2018, слідує, що було оглянуто сам ТЗ «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , та вилучено сліди папілярних узорів, змиви.

Сам огляд був проведений за згодою володільця (власника), а у постанові від

07 червня2018року в справі № 727/4350/16-к Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду указав, що виходячи із аналізу кримінальних процесуальних норм, які містяться уст. 233 ч. 1, ст. 234 ч. 2 та ст. 237 ч. 2 КПК України, огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє, за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди. Надання власником добровільної згоди на проникнення до його житла чи іншого володіння є гарантією захисту прав особи від зловживань слідчого, прокурора, рівноцінною гарантії у вигляді отримання на це судового рішення, а тому не потребує після здійснення таких дій (постфактум) звернення з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.

З копії договору оренди автомобіля від 01.10.2017 слідує, що ОСОБА_8 передав обвинуваченому в оренду ТЗ «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , на один рік.

З відповіді Регіонального сервісного центру м. Києва МВС України від 15.06.2018 за № 21/26-10086 слідує, що у відповідності до даних Національної автоматизованої інформаційної системи МВС України станом на 09.06.2018 на ім`я громадянина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , видавалось посвідчення водія серії НОМЕР_2 категорії "В" від 04.08.2016 року. Відповідно до наявних облікових даних громадянин ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , значиться серед осіб, позбавлених права керування транспортними засобами: строком на 12 місяців (1 рік) за ч. 1 ст. 130 КУпАП згідно постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 27.04.2017; строком на 36 місяців (3 роки) за ч.2 ст. 130 КУпАП згідно постанови Святошинського районного суду м. Києва від 27.07.2017; строком на 36 місяців (3 роки) за ч.2 ст. 130 КУпАП згідно постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2017. Посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 04.08.2016 року знаходиться на відповідальному зберіганні в адміністративній групі територіального сервісного центру № 8042 РСЦ МВС в м. Києві.

Вказані документи суд визнає належними і допустимими доказами, оскільки останні відповідають вимогам КПК України, а безпосередньо порушень вимог ст.ст. 87, 99 КПК України, судом не встановлено та сторонами не доведено.

Тобто, цими джерелами доказів в їх сукупності підтверджуються обставини регламентовані ст. 91 КПК України.

При цьому, з досліджених судом, у порядку § 3 Глави 28 КПК України, у судовому засіданні, висновків експертів, тобто докладних описів проведених експертом досліджень та зроблених за їх результатами висновків, судовим слідством встановлено наступне.

Згідно висновку експертного дослідження № 141-МК від 12.06.2018-13.06.2018 при медико-криміналістичному дослідженні джинсів та взуття ОСОБА_5 встановлено, що на правій задній половинці джинсів, в нижній третині у правого бокового шва, мається одне пошкодження від дії тупого загостреного предмету. Згадане пошкодження може відповідати рані правої гомілки в нижній третині по зовнішній поверхні.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 945/е від 14.06.2018 потерпілий ОСОБА_5 , 1975 року народження, отримав тяжкі тілесні ушкодження, які виразилися в уламковому переломі діафізів обох кісток правої гомілки в дистальній третині зі зміщенням уламків відкриті переломи діафізів правих великогомілкової та малогомілкової кісток.

Згідно висновку судової автотехнічної експертизи № 12-1/1042 від 15.06.2018 у водія ОСОБА_7 була технічна можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди шляхом виконання вимог вказаних пунктів. Тобто, в даній дорожній ситуації з технічної точки зору, причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди є невідповідності дій водія автомобіля марки «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_7 вимогам пункту 10.1 ПДР України.

При цьому, суд враховує, що згідно даних цього висновку, будь-які причини технічного характеру, які б завадили обвинуваченому діяти відповідно до вимог ПДР України не були відомі експертам, тобто відсутні.

При цьому, наявні у провадженні постанови слідчого про призначення експертиз свідчать про те, що останні були призначені у відповідності до Кримінального процесуального Кодексу України.

Порушень положень § 5 Глави 4 КПК України в ході судового розгляду сторонами не доведено та судом не встановлено.

Згідно ч.5 ст. 356 КПК України, в ході судового розгляду кожна сторона кримінального провадження для доведення або спростування достовірності висновків експертів, мала право надати суду відомості, які б стосувалися знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки цих експертів, однак стороною захисту такі відомості суду надані не були та в судовому засіданні судом не встановлені.

Тож, зазначені висновки суд визнає належними і допустимими доказами, оскільки останні відповідають вимогам КПК України, а безпосередньо порушень вимог ст.ст. 87, 101-102 КПК України, судом не встановлено та сторонами не доведено.

Тобто, цими джерелами доказів в їх сукупності підтверджуються обставини регламентовані ст. 91 КПК України, зокрема порушення обвинуваченим п.п. 10.1 ПДР та отримання потерпілим тяжкого тілесного ушкодження.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин.

Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачають відповідальність за кримінальні правопорушення, винним у вчиненні яких визнається обвинувачений

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченомуКримінальним кодексом,за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частиниКК.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення,визнаного судомдоведеним,суд кваліфікує дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки він своїми умисними діями вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Мотиви призначення відповідного покарання

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Обставиною, що пом`якшує покарання є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до імперативних положень ст. 67 КК України, судом не встановлено.

В свою чергу, згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Зокрема, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має постійне місце реєстрації та проживання, прийнятну характеристику, стан здоров`я, невстановленість судом наявності зв`язків з антигромадськими елементами, спосіб життя (не працює в цей час, раніше судимий, неодружений, має освіту, позбавлення права керування за ст. 130 КУпАп, у цей пеірод), наявність на утриманні членів родини, які у розумінні Сімейного Кодексу України, являються учасниками сімейних правовідносин з останнім ( ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім`ї та побуті, виражає допустимі соціальні зв`язки; позицію прокурора та потерпілого у справі, щодо необхідної міри покарання; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України,особливості йобставини вчинення:форму вини,мотив імету,спосіб,стадію вчинення,характер іступінь тяжкостінаслідків,що настали; характер тамотиви допущенихособою порушеньправил безпекидорожнього руху,його поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання в межах санкції статті 286 КК України у виді позбавлення волі з позбавленням права керування, оскільки відповідно до п. 18постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" № 7 від 24.10.2003 року, позбавлення права керувати транспортними засобами може бути призначене судом як додаткове покарання незалежно від того,

що особа вже позбавлена такого права в порядку адміністративного стягнення.

Підстав для звільнення від відбування покаранняз випробуванням, у відповідності до вимогст. 75 КК України, або ж застосуванняст. 69 КК України, чи нормст. 69-1 КК Українидо обвинуваченого, суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані, та оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2ст. 65 КК України,визначена данимвироком мірапокарання,а самеу видіпозбавлення воліє достатньоюдля виправленняобвинуваченого та попередження нових злочинів.

Дане покаранняна переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покаранняперебуває усправедливому співвідношеннііз тяжкістюта обставинамискоєного іособою винного,адже справедливістьрозглядається яквластивість права,виражена,зокрема,в рівномуюридичному масштабіповедінки йу пропорційностіюридичної відповідальностівчиненому порушенню, так якКонституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України. Окремимвиявом справедливостіє питаннявідповідності покараннявчиненому злочину;категорія справедливостіпередбачає,що покаранняза злочинповинно бути домірним злочину».

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання для, прикладу, зі звільненням від його відбування, суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, сприймалося б як таке, що не забезпечить виконання мети регламентованої ст. 50 КК України.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд

При вирішенні цивільного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_7 (відповідач 1) та ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (відповідач 2) про стягнення матеріальної та моральної шкоди, яка була завдана кримінальним правопорушенням (злочином), суд виходить з наступного.

Цивільний позивач та його представник, у судовому засіданні, кожен окремо, пояснили суду, що матеріальна шкода в сумі 32747, 86 грн. складається із витрат понесених потерпілим на лікування від ДТП та її вони просять стягнути з відповідача 2, так як ТЗ був застрахований саме цієї СК. Моральна ж шкода полягає у пережитих ним стражданнях після вказаних подій та з урахуванням тривалої втрати працездатності, а тому на їх переконання є доречним стягнути з відповідача 1 258972, 61 грн., а з відповідача 2 1637, 39 грн. Суму моральної шкоди у такому розмірі обумовлють, у тому числі, висновком експерта № 06-08-18 ГО «Спілка фахівців соціологічних та психологінчих досліджень».

У судовому засіданні цивільний відповідач 1 та його захисник заявлений цивільний позов не визнали з передумов відображених у запереченнях (відзиві) від 01.11.2018 (том № І), зокрема, у світлі того, що враховуючи конкретні обставини справи в даній ситуації вважають моральні страждання цивільного позивача перебільшеними, тобто такими, що не випливають з дій цього відповідача.

При цьому, відповідно до наявного у провадженні звернення обвинуваченого від 01.11.2018 до потерпілого слідує, що останньому він готовий виплатити 12000 грн.

Цивільний відповідач 2 у письмових поясненнях від 19.11.2018 (том № ІІ) зауважив на доцільності відмови у задоволені цивільного позову з підстав викладених у запереченнях від 31.10.2018 (том № І), від 19.11.2018 (том № ІІ), від 17.12.2018 (том № ІІ), зокрема виходячи з того, що цивільним позивачем не було дотримано вимоги Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема ст.ст. 1, 6, 36 цього Закону, та й СК, у розумінні ст.ст. 62, 128 КПК України, не є належним відповідачем.

Тож, суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши надані ними доказами з точки зору належності і допустимості, та розглянувши сам спір у кримінальному провадженні, на підставі ч. 5 ст. 128 КПК України, за правилами, встановленими цим Кодексом та в частині процесуальних відносин, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, які цим Кодексом не врегульовані, застосувавши норми Цивільного процесуального кодексу України в частині, що не суперечать засадам кримінального судочинства, вважає за необхідне зазначити про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого.

Згідно п. 3 ч. 2 ст.11ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, а шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013 року №4 роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Частина 2 статті 1166ЦК України встановлює, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно правової позиції висловленої Верховним Судом України при розгляді справи N 6-183цс14 від 03.12.2014 року, законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Отже, саме на відповідачу - 1 лежить тягар доведення того, що шкоду завдано не з його вини, проте в порушення зазначених положень законодавства відповідач - 1 належними доказами не довів відсутності своєї вини в заподіянні шкоди, апріорі, судом визнано доведеним, що внаслідок ДТП, яке сталося з вини цивільного відповідача - 1, цивільному позивачу було завдано матеріальну та моральну шкоду.

Поряд з цим, суд враховує, що в даних правовідносинах обов`язковим є застосування положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 4 липня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц сформувала висновок щодо правильного застосування норм права, яка звучить так, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченомуЗаконом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених устатті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором абоЗаконом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»устраховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкодиу межах страхового відшкодуванняна страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інститутустрахування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

У судовому засіданні встановлено, що між ОСОБА_8 та цивільним відповідачем 2 укладений поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності осіб під час експлуатації забезпеченого транспортного засобу «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 .

Обвинувачений користувався ТЗ згідно договору оренди. У момент пригоди обвинувачений був позбавленим права керування.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Частиною першоюстатті 990 ЦК Українипередбачено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно достатті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у редакції чинній на час вчинення ДТП, (далі - Закон) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно із пунктом 1.4статті 1 Законуособи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше невстановленозакономабо рішенням суду.

Пунктом 1.6статті 1 Законупередбачено, що власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Відповідно до положеньстатті 15 Закону України «Про дорожній рух»- право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням транспортного засобу з установленим терміном дії.

Відповідно до визначеньПравил дорожнього руху, затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, у редакції чинній на час вчинення ДТП, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Відповідно до пункту 2.1 статті 2Правил дорожнього рухуводій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно із пунктом 2.2 статті 2Правил дорожнього рухувласник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

В постанові від10 жовтня 2018 року в справі № 161/8578/16 Верховний Суд у складі колегії суддівПершої судової палати Касаційного цивільного суду указав, що із системного аналізу вказаних положень законодавства та умов укладеного між сторонами договору, вбачається, що необхідною умовою для виникнення обов`язку страховика здійснити страхову виплату за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власнику наземного транспортного засобу є настання страхового випадку, внаслідок якого спричинено шкоду третім особам під час ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, під керуванням власника або особи, яка на законних підставах володіє ним та має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Підстави для стягнення страхового відшкодування із страхової компанії відсутні, оскільки за страховим полісом була застрахована цивільно-правова відповідальність осіб, які правомірно експлуатували транспортний засіб, однак винуватець пригоди до таких осіб не відноситься, у зв`язку з відсутністю у неї посвідчення водія відповідної категорії, а тому вказана ДТП не є страховим випадком.

Повертаючись до обставин цієї справи, судом установлено, що під час вчинення ДТП обвинувачений був позбавлений права керування, як наслідок не мав законних підстав для керування автомобілем, а тому він не відноситься до осіб, відповідальність яких застрахована згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Підстави для стягнення страхового відшкодування із страхової компанії відсутні, оскільки за страховим полісом була застрахована цивільно-правова відповідальність осіб, які правомірно експлуатували транспортний засіб, однак обвинувачений до таких осіб не відноситься, у зв`язку з відсутністю у нього посвідчення водія відповідної категорії, а тому вказана ДТП не є страховим випадком.

Оскільки факт завдання шкоди позивачу не є страховим випадком, то потерпілий не позбавлений права вимагати відшкодування такої шкоди на підставі загальних правил, передбаченихЦК України.

У світлі чого суд не убачає підстав для задоволення позову в частині позовних вимог заявлених до відповідача 2.

Разом з тим, вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди з відповідача 1 суд враховує, за яких обставин і якими діями вона завдана, яким є ступень вини заподіювача, в якій грошовій сумі потерпілий вказує та пов`язані з нею втрати та з чого при цьому виходить.

В судовому засіданні судом встановлено, що потерпілому/цивільному позивачу було завдано моральну (немайнову) шкоду.

У відповідності з ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Зокрема, п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від 31.03.95 року регламентовано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Поряд з цим, суд, враховуючи наявність моральної (немайнової) шкоди у потерпілого, яка була завдана кримінальним правопорушенням (злочином), та виходячи з положень ст. 128 КПК України, та норм ЦК України, визначає розмір такої шкоди для стягнення з відповідача - 1 з урахуваннямхарактерутаобсягу страждань (фізичних, душевних,психічнихтощо),яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), стануздоров`я потерпілого,тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану та з урахуванням інших обставин, виходячиіззасадрозумності,виваженостіта справедливості й вважає за необхіднестягнути зобвинуваченого/цивільного відповідача 1 на користь потерпілого/цивільногопозивача 100 000 гривень.

При цьому, суд сприймає критично дані висновку експерта № 06-08-18 ГО «Спілка фахівців соціологічних та психологінчих досліджень», щодо ромзіру моральної щкоди, з огляду на таке.

По-перше, ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ"СПІЛКАФАХІВЦІВ СОЦІОЛОГІЧНИХТА ПСИХОЛОГІЧНИХДОСЛІДЖЕНЬ" (ГО "СФСПД"), ЄДРПОУ 37292593, адреса: 02152, м. Київ, вул. Серафимовича, будинок 21, квартира 80), згідно даних наявних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань(далі - ЄДР), що здійснюється відповідно до статті 11Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», у графі вид діяльності містить Код КВЕД 94.99 Діяльність інших громадських організацій, н. в. і. у. (основний).

Цей клас включає: діяльність організацій, безпосередньо не пов`язаних з політичними партіями, які впливають на суспільну думку шляхом просвіти, політичного впливу, збирання коштів тощо: цивільні ініціативи та рухи протесту, екологічний рух, організації, які виступають на підтримку розвитку громад та розширення можливостей освіти, н.в.і.г., організації захисту та поліпшення умов існування окремих груп населення, наприклад, етнічних груп та груп меншості тощо, асоціації патріотичного напрямку, у тому числі асоціації ветеранів війни, асоціації споживачів, асоціації автомобілістів, асоціації, які створені з метою встановлення соціальних контактів, такі як масонські ложі тощо, асоціації молоді, студентські асоціації, клуби тощо, асоціації, які створені з метою проведення культурних заходів або організації дозвілля (крім спортивних та ігрових клубів), наприклад, поетичні, літературні кружки, клуби книголюбів, любителів історії, музики та живопису, клуби колекціонерів, громадські клуби, карнавальні клуби тощо.

Цей клас включає також: діяльність з надання гранту членськими або іншими організаціями, діяльність будинкових комітетів (КЦ), діяльність зі сприяння мисливству та відловлюванню тварин.

Тобто, ГО не має КВЕД-2005 74.87.0 «Надання інших комерційних послуг» та/або 82.99 «Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.», 69.10 «Діяльність у сфері права Включає надання консультацій щодо судово-правових питань суб`єктами без статусу адвоката» за КВЕД-2010.

По-друге, консультативний висновок містить посилання на те, що розрахунок розміру відшкодування моральної шкоди проведено за методикою (формулою) Ерделевського. Разом з тим, методика « ОСОБА_13 » 29 січня 2016 року припинена до використання Міністерством юстиції України, хоча до інструкції про проведення та призначення експертизи від 08 жовтня 1998 року № 5315 (зі змінами 2015 року) відповідні зміни внесені не були.

Питання процесуальних витрат у провадженні суд вирішує відповідно до ст. 124 КПК України.

Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_7 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленнямправа керуватитранспортними засобамина строк3 (три) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 обраховувати з дня затримання.

Цивільний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_7 та ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, яка була завдана кримінальним правопорушенням (злочином) - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_5 100000 (сто тисяч) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині у задоволенні цивільного позову відмовити, роз`яснивши позивачу, що він не позбавлений права вимагати відшкодування такої шкоди на підставі загальних правил, передбаченихЦПК України.

Стягнути з ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь держави витрати на залучення експерта у сумі 5446 (пять тисяч чотириста сорок шість) гривень 40 копійок.

Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.

Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

С у д д я: ОСОБА_1