Постанова

від 31.01.2019 по справі 390/131/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року м. Кропивницький

справа № 390/131/18

провадження № 22-ц/4809/332/19

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Карпенка О.Л.

за участі секретаря - Тимошенко Т.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4;

відповідач - ОСОБА_5;

третя особа - приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2018 року у складі судді Терещенка Д.В. і

В С Т А Н О В И В :

У січні 2018 року ОСОБА_4, від імені діяв представник ОСОБА_7, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 та просила в порядку застосування наслідків недійсності правочину скасувати Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 20861914 від 22.04.2015, видане приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Томаз В.І., за яким було зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1 за фізичною особою ОСОБА_5 на підставі договору міни (обміну) № 581 від 22.04.2015.

Позовна заява мотивована тим, що між позивачем та відповідачем укладений безоплатний договір міни, за умовами якого позивач у власність відповідачу передала земельну ділянку розміром 4,8923 га, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, а відповідачем ОСОБА_5 у власність позивача передана земельна ділянка площею 0,0100 га, яка розташована на території Полтавської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області.

Вказаний договір міни є недійсним через свою нікчемність згідно закону.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2018 року в позовних вимогах ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В.І., про встановлення правочину недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що фактично оспорюється укладений між позивачем та відповідачем договори міни (обміну) земельних ділянок.

За своєю суттю цей договір є оспорюваними, а тому може бути визнаний недійсними лише за рішенням суду.

У п.15 Х Перехідних положень ЗК України (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), зазначено, що Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Але ні за значеною нормою, ні чинним законодавством не визначено, що вчинені договори міни земельних ділянок та земельних часток (паїв), під час дії мораторію на їх відчуження, є нікчемними.

Оскільки позивач у позові не ставить вимогу визнати недійним укладений договір міни (обміну) земельних ділянок, не можуть бути застосовані наслідки недійсності правочину та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсними договори міни земельних ділянок між позивачем та відповідачем, що посвідчені приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В.І. та зареєстровані у реєстрі за № 581 від 22.04.2015.

Апеляційна скарга мотивована тим, що міна (обмін) земельних часток (паїв) може вважатися цивільно-правовою угодою, укладеною у відповідності до вимог чинного законодавства України, лише у тому разі, якщо її зміст відповідає вимогам п.15 Перехідних положень ЗК України, тобто лише в разі вчинення правочину у суворій відповідності та з додержанням порядку, визначеному Законом №899-ІV.

До правовідносин у даній справі застосовуються однакові норми права в залежності від визначення правочину нікчемним або оспорюваним (ч.2 або ч.3 ст.215 ЦК), з єдиною відмінністю настання наслідків недійсності правочину.

Суд першої інстанції при прийнятті рішення у справі (без заяв та клопотань) мав підстави та повноваження самостійно визначити засіб захисту інтересів позивача.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_8 підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача ОСОБА_9 заперечував проти доводів апеляційної скарги.

Приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В.І. в судове засідання не з'явилася про час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з судовою повісткою, надала відзив на апеляційну скаргу та просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Відповідно до положень ч.1 ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки третя особа про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, суд вирішив розглянути справу її участі, що відповідає положенням ст.372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.04.2015 між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 укладено договір міни (обміну), який посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз Вікторією Ігорівною та зареєстровано в реєстрі за номером 581.

Відповідно до умов Договору міни (обміну), позивачем було передано, а відповідачем прийнято у власність земельну ділянку, площею 4,8923 га, що розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка до укладання договору міни (обміну), належала позивачу на праві приватної власності, яке було зареєстровано відповідно до свідоцтва про право на спадщину серія та номер: 162, видане 11.03.2015.

В свою чергу, відповідно до умов Договору міни (обміну), відповідач передав, а позивач прийняв у власність земельну ділянку площею 0,0100 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Полтавської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, яка до укладання договору міни (обміну), належала відповідачу на праві приватної власності.

Згідно п. 2.1 Договору міни, обмін земельних ділянок здійснюється без доплати.

Право власності відповідача по справі - ОСОБА_5, на отриману земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1, зареєстровано в Державному реєстрі відповідно до Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 20861914 від 22.04.2015.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки позивач у позові не ставить вимогу визнати недійним договір міни (обміну) земельних ділянок, не можуть бути застосовані наслідки недійсності правочину та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Згідно ч.1 ст.81 Земельного кодексу України в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 ЗК України).

За приписами п.15 розділу Х Перехідних положень ЗК України (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Відповідно до ст.ст.4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У п.4 та п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 судам роз'яснено, що відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У справі, яка переглядається фактично оспорюється укладений 22.04.2015 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір міни (обміну) земельних ділянок.

За своєю суттю цей договір є оспорюваним, а тому може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

У п.15 Х Перехідних положень ЗК України (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), зазначено, що Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Але ні за значеною нормою, ні чинним законодавством не визначено, що вчинені договори міни земельних ділянок та земельних часток (паїв), під час дії мораторію на їх відчуження, є нікчемними.

Оскільки позивач у позові не ставить вимогу визнати недійним укладений договір міни (обміну) земельних ділянок, не можуть бути застосовані наслідки недійсності правочину та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Разом з тим, дійшовши правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем на ставляться вимоги про визнання оспорюваного договору недійсним, суд першої інстанції відмовив у позовних вимогах ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення правочину недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд залишив без уваги, що ухвалою суду від 05 листопада 2018 року суд відмовив у прийнятті уточненої позовної заяви представника позивача про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (а.с.86-87), але відмовив у задоволенні таких же позовних вимог.

Суд першої інстанції не звернув уваги на прохальну частину позовних вимог, що позивач просила застосувати наслідки недійсності правочину та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і не просила застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

З огляду на викладене суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та відмовив в задоволені позовних вимог, які позивачем не заявлялися.

За таких обставин порушення судом першої інстанції норм процесуального права відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права, які б були підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

При цьому суд також враховує, що в прохальній частині апеляційної скарги ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір міни земельної ділянки, укладеного між нею та відповідачем, тоді як таких позовних вимог у суді першої інстанції нею не заявлялося і такі вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У прийнятті уточненої позовної заяви з вимогами про визнання договору міни недійсним ухвалою суду від 05.11.2018 відмовлено.

Суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що суд міг самостійно визначити спосіб захисту інтересів позивача, оскільки це не відповідало б приписам ст.5 ЦПК України, так як законом визначений спосіб захисту прав позивача, на який і вказав суд першої інстанції в рішенні суду.

Відповідно до ст.385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Оскільки постановлення окремої ухвали є правом суду, а наведені в клопотанні представника позивача про постановлення окремої ухвали підстави фактично дублюють позовні вимоги, клопотання задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про застосування наслідків недійсності правочину та скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень, за яким було зареєстровано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_5 на підставі договору міни №581 від 22.04.2015 відмовити.

В задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 11.02.2019.

Головуючий суддя С.І. Мурашко

Судді С.М. Єгорова

О.Л. Карпенко