Рішення

від 07.02.2019 по справі 308/292/19

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/292/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2019 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді - Лемак О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сухан Н.В.,

розглянувши у підготовчому засіданні у залі суду в місті Ужгороді цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.

У позовній заяві позивач посилається на те, що 04 вересня 2010 року відділом РАЦСу по м. Ужгороді Ужгородського міського управління юстиції Закарпатської області було зареєстровано шлюб між нею - ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Після одруження вона отримала прізвище - ОСОБА_2, про що в книзі реєстрації шлюбів 04 вересня 2010 року зроблено відповідний актовий запис за № 361 та видано свідоцтво про шлюб серії 1-ФМ№ 069498.

Вказує, що 07 серпня 2015 року у них з відповідачем народилася донька - ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ФМ № 328113, виданого 21 серпня 2015 року Відділом ДРАЦС по м. Ужгороду Ужгородського міського управління юстиції у Закарпатській області.

Разом з тим, пояснює, що спільне життя з відповідачем з об'єктивних причин, зумовлених різними характерами та поглядами на життя, ставленням до певних моментів подружнього життя, безпричинними сварками та з іншими життєвими обставинами - не склалося, хоча із своєї сторони докладалися зусилля для подальшого спільного проживання та збереження сім'ї. Певний період часу живуть окремо один від одного, у неї відсутнє бажання проживати спільно з відповідачем, тобто, шлюб існує тільки формально.

Вважає, що шлюбні відносини між ними фактично припинені, взаємне доброзичливе спілкування відсутнє або відбувається рідко, тільки з побутових потреб. Примирення неможливе, подальше спільне життя і збереження шлюбу з відповідачем суперечить її інтересам, інтересам дитини, рішення щодо цього питання нею вже прийнято та змінювати його не бажає.

Спільне господарство не ведеться. Спору щодо поділу спільного майна у них немає.

Також зазначає, що на момент звернення до суду у них відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, так як відповідач погоджується з тим, щоб його донька проживала разом з матір'ю.

Вказує, що вона та донька - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, являються співвласниками (у кожного у власності 1/2 частки) квартири, за адресою: 88000, м. Ужгород, вул. Легоцького, 19 а кв.58, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 131130983 від 17.07.2018 року та Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 131168893 від 17.07.2018 року, тобто, забезпечені житлом.

Стверджує, що вона офіційно працевлаштована, а саме, працює на посаді Фінансового директора в ТОВ ШАЯН (код 32511049), що підтверджується довідкою № 25 від 10.01.2019 року.

В свою чергу, вона погоджується із тим, щоб відповідач безперешкодно спілкувався з донькою, брав участь у її вихованні, а вона не чинитиме батькові дитини перешкод у цьому.

Також зазначає, що відповідач відмовляється визнавати їхній шлюб припиненим, змушує її підписати такий Договір між подружжям, який суттєво порушує її та доньки інтереси і ставить їх в невигідне становище, не дає згоду на розірвання шлюбу через органи ДРАЦСу. Враховуючи наведене, вона змушена звертатися до суду із позовною заявою про розірвання шлюбу.

Стверджує про відсутність обставин, які б перешкоджали розірванню шлюбу саме в такий спосіб.

Також вказує, що ОСОБА_2 є приватним підприємцем, дата та номер запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця -18.06.2012, номер запису: 2 324 000 0000 016311, це підтверджується Витягом з відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Тобто, зазначає, що відповідач має мінливий, нерегулярний дохід, а тому вона просить суд визначити розмір аліментів на утримання доньки - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в твердій грошовій сумі в розмірі 2 000,00 (дві тисячі) гривень щомісячно.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд розірвати шлюб між нею та відповідачем, після розірвання шлюбу залишити їй прізвище ОСОБА_4, а також стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 в розмірі 2 000,00 (дві тисячі) гривень від дня пред'явлення даного позову до досягнення нею повноліття.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області 16.01.2019 року відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

06.02.2019 року відповідач - ОСОБА_2 подав через канцелярію суду відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач зазначає, що позивач вважає, що пропозицією укласти Договір між подружжям про те, з ким із батьків буде проживати дитина, яку участь у забезпеченні умов її життя буде брати він - відповідач, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання та Договору про сплату аліментів, він порушує її права та інтереси.

Зазначає, що у своїй позовній заяві позивач просить розірвати шлюб та стягнути аліменти у розмірі 2000, 00 (дві тисячі гривень). Стверджує, що він - ОСОБА_2, відповідач у справі, вважає деякі обставини справи, що викладені позивачем невірними, проте не заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Підтверджує, що 04 вересня 2010 року відділом РАЦСу по м. Ужгороду Ужгородського міського управління юстиції Закарпатської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ним - ОСОБА_2. 07 серпня 2015 року у них народилася донька - ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ФМ № 328113, виданим 21 серпня 2015 року Відділом ДРАЦС по м. Ужгороду Ужгородського міського управління юстиції у Закарпатській області.

Як зазначено в заяві позивача, певний період часу він і позивач проживають окремо, в зв'язку з відсутністю бажання позивача проживати спільно, отже шлюб існує тільки формально. Спільне господарство не ведеться. Примирення неможливе, вважає що шлюбні відносини між ним та позивачем фактично припинені.

Стверджує, що спір щодо визначення місця проживання їхньої дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, відсутній, адже він погоджується з тим, щоб його донька проживала разом з матір'ю - ОСОБА_1 за адресою 88000, м. Ужгород, вул. Легоцького, 19 а кв. 58.

В свою чергу, він як сумлінний батько та законослухняний громадянин, має намір брати безпосередньо участь у вихованні його доньки та реалізовувати право на особисте спілкування з нею, здійснювати свої права та виконувати обов'язки, ґрунтуючись на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підтверджує, що ним було надано проект договору між подружжям про те, з ким із батьків буде проживати дитина, яку участь у забезпеченні умов її життя буде брати він, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання та договору про сплату аліментів для можливості в подальшому розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей (стаття 109 Сімейного Кодексу України). Для спростування твердження, що наданий ним договір порушує права позивача та його дитини, надає текст Договору в додатках до цього відзиву.

Щодо сплати аліментів шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відкритий у банківській установі на вибір позивача у розмірі вказаному у позовній заяві не заперечує.

Зважаючи на викладене, вважає, що задоволення позовних вимог позивача не призведе до порушення його прав та охоронюваних законом інтересів щодо предмету позову. Таким чином, на підставі викладеного, просить суд визнати заявлені у позові вимоги у повному обсязі та розірвати шлюб укладений між ним та позивачкою, стягнути з нього на користь позивачки аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 2000,00 (дві тисячі) гривень від дня пред'явлення даного позову до досягнення нею повноліття та покласти на нього судові витрати .

Зазначає, що наслідки визнання позову йому відомі та зрозумілі.

У підготовче засідання 07.02.2019 року позивач - ОСОБА_1 та її представник - адвокат ОСОБА_5 не з'явилися, однак, ОСОБА_5 подав 07.02.2019 року через канцелярію суду заяву про розгляд справи без їхньої участі, в заяві зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просив позов задовольнити в повному обсязі.

У підготовче засідання 07.02.2019 року відповідача - ОСОБА_2 не з'явився, однак, 07.02.2019 року подав через канцелярію суду заяву про розгляд справи без його участі, у якій зазначив, що позовні вимоги визнає в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.09.2010 року між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, (після реєстрації шлюбу прізвище ОСОБА_2) укладено шлюб, який зареєстровано у відділі реєстрації актів цивільного стану по місту Ужгороду Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, за актовим записом № 361, що стверджується оригіналом свідоцтва про шлюб серії 1-ФМ № 069498, виданого 04.09.2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Ужгороду Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області.

Судом встановлено, що від даного шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується, наявною в матеріалах справи, копією свідоцтва про народження серії І-ФМ № 328113, виданого 21.08.2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ужгороду реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції у Закарпатській області, батьками якої записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Згідно зі ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 24, ст. 25 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі, жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Статтею 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

З даної норми слідує, що кожен із подружжя має право на припинення шлюбних відносин і таке право не залежить від бажань іншого з подружжя.

За правилами ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу згідно якої позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.

Відповідно до ст. 112 СК України під час розгляду справи про розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що подружнє життя між сторонами не склалося, вони разом не проживають та сімейних стосунків не підтримують. Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу з відповідачем, відповідач визнав позов, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає, що примирення та подальше подружнє життя сторін є неможливим, їх сім'я розпалася остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу може суперечити інтересам сторін, а тому на підставі ст. 105 СК України шлюб слід розірвати.

За змістом ч. 1 ст. 8 Закону України Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20.11.1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-XІІ) держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Дитина, з огляду на її фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до так і після народження.

Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини та ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.

Згідно з ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до положень ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Стаття 182 СК України передбачає обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі регламентовано ст. 184 СК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

При визначенні розміру аліментів суд враховує майновий стан позивача, вік та стан здоров'я дитини, майновий стан відповідача, який є особою молодого та працездатного віку, відсутність у відповідача на утриманні непрацездатних батьків, а також вимоги щодо мінімального гарантованого розміру аліментів, який не може бути менший ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що передбачено ч. 2 ст. 182 СК України.

Як встановлено судом, спільна дочка сторін проживає з матір'ю та потребує матеріального забезпечення, між батьками відсутня домовленість про сплату аліментів на її утримання.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 та її мати - ОСОБА_1 являються співвласниками (у кожного у власності 1/2 частки) квартири, за адресою: 88000, м. Ужгород, вул. Легоцького, 19 а кв.58, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 131130983 від 17.07.2018 року та Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 131168893 від 17.07.2018 року.

ОСОБА_1 офіційно працевлаштована, а саме, працює на посаді Фінансового директора в ТОВ ШАЯН (код 32511049), що підтверджується довідкою № 25 від 10.01.2019 року.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідач ОСОБА_2 є приватним підприємцем та має мінливий, нерегулярний дохід. Даний факт підтверджується Витягом з відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, дата та номер запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця -18.06.2012, номер запису: 2 324 000 0000 016311.

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги рівність обов'язку батьків щодо утримання дитини, визнання позову відповідачем в повному обсязі, суд приходить до висновку, що в силу вимог ст. 180 СК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, в твердій грошовій сумі у розмірі 2000,00 грн.

Беручи до уваги, що згідно зі ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік з 01.01.2019 року установлено прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років - 1626 грн., то така сума аліментів, на думку суду, повинна забезпечити дитину хоча б найнеобхіднішим.

Розмір аліментів, визначений судом, відповідатиме принципам розумності та справедливості. При цьому, суд зазначає, що сторони не позбавлені права в подальшому, відповідно до положень ст. 192 СК України, ставити питання про зміну розміру аліментів.

При цьому, оскільки позивач пред'явила позов 11.01.2019 року, то в силу вимог ч. 1 ст. 191 СК України аліменти слід стягувати із цієї дати, а на підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України слід допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

Що стосується вимоги позивача про залишення за нею прізвища отриманого в шлюбі Міщенко , то така підлягає задоволенню, так як, відповідно до ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, з державного бюджету позивачу необхідно повернути 384,20 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 4, 13, 49, 89, 142, 200, 206, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 24, 56, 105, 110, 112, 113, 115, 180-182, 184 СК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити повністю.

Шлюб, зареєстрований 04.09.2010 року між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, (до реєстрації шлюбу прізвище ОСОБА_3) у відділі реєстрації актів цивільного стану по місту Ужгороду Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, за актовим записом № 361, свідоцтво про шлюб серії 1-ФМ №069498, видане 04.09.2010 року - розірвати.

Після розірвання шлюбу залишити ОСОБА_1 прізвище Міщенко .

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, аліменти на утримання дитини - доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, у твердій грошовій сумі у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок щомісячно і до досягнення нею повноліття.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

Визначений розмір аліментів у твердій грошовій сумі підлягає індексації відповідно до Закону України Про індексацію грошових доходів населення .

Повернути з Державного бюджету України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 коп.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 а ,кв. 58, м. Ужгород.

Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_2, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили у відповідності до ч. 2 ст. 115 СК України надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом згідно з ч. 4 ст. 115 СК України є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Суддя Ужгородського

Міськрайонного суду ОСОБА_7