Постанова

від 29.01.2019 по справі 466/6234/14-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/6234/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.

Провадження № 22-ц/811/213/18 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Категорія:2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мікуш Ю.Р.

суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.

секретар Яремко Е.Р.

з участю представника позивача - адвоката ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова, ухваленого 02 травня 2018 року судом у складі судді Невойта П.С. у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, з участю третіх осіб - приватного нотаріуса Мельничук О.В., органу опіки та піклування Яворівської районної державної адміністрації, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про припинення права власності та позовну заяву ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, з участю третіх осіб: приватного нотаріуса Мельничук Ольги Василівни, органу опіки та піклування Яворівської районної державної адміністрації про припинення права власності, -

встановив:

ОСОБА_4, змінивши підставу позову, звернулася з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, з участю третіх осіб - приватного нотаріуса Мельничук О.В., органу опіки та піклування Яворівської районної державної адміністрації, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, просить суд визнати за нею право власності на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 загальною площею 53,3 кв.м та припинити право власності ОСОБА_3 на 1/3 даної квартири, виплативши йому грошову компенсацію вартості цієї частки за рахунок коштів, які будуть внесені на депозитний рахунок суду.

31 січня 2018 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3, з участю третіх осіб: приватного нотаріуса Мельничук О.В., органу опіки та піклування Яворівської районної державної адміністрації про припинення права власності ОСОБА_3 на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 загальною площею 53,3 кв.м, виплативши йому грошову компенсацію вартості цієї частки за рахунок коштів, які будуть внесені на депозитний рахунок суду.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 2 травня 2018 року задоволено позов ОСОБА_4

Ухвалено припинити право спільної часткової власності ОСОБА_3 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 53,5 кв.м., житловою площею 29,0 кв.м.

Ухвалено виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 у розмірі 365 240 грн. за рахунок коштів, що зараховані на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області згідно квитанції № 0.0.985809384.1 від 14 березня 2018 року на суму 298 000 грн. та № 0.0.985813399.1 від 14 березня 2018 року на суму 67 240 грн. судовий депозит ОСОБА_4 у справі 466/6234/14-ц.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_3 Зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення суд не взяв до уваги рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04.05.2017 року, яке набрало законної сили, в якому встановлено, що у ОСОБА_3 відсутнє інше житло. Вказана обставина має безпосереднє відношення до даної справи, однак суд не надав цій обставині юридичної оцінки. Не взято до уваги, що позивач чинить йому перешкоди у користуванні та володінні майном, та змушує його проживати у бабусі. Крім цього, вважає безпідставним висновок суду, що 1/3 частка квартири є незначною. Стверджує, що припинення права на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 завдасть йому та його сім'ї істотної шкоди, оскільки іншого житла у нього немає, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи. Крім цього, суд допустив ряд процесуальних порушень, на які просить звернути увагу. Просить рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_4 скасувати, в решті рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2, вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 перебувала у шлюбі з ОСОБА_9 з часу реєстрації шлюбу 25.04.2004 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_1, актовий запис № 552 (а.с.6 т.1) та по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 від 11 березня 2014 року (а.с.5 т.1).

За час перебування у шлюбі, ними придбано майно, у т.ч. і квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16.08.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу за реєстровим номером 2148 у рівних частках по 1/2 кожний, що стверджується витягом про державну реєстрацію прав від 19.08.2011 року /том 1 а.с.31,32/.

Після смерті ОСОБА_9 та за заявою спадкоємців: ОСОБА_4, сина від першого шлюбу ОСОБА_9- ОСОБА_3, який є відповідачем по справі та батька ОСОБА_5, який згодом відмовився від своєї частки у праві на спадщину в користь ОСОБА_3, 06.05.2014 року була відкрита спадкова справа №3/2014.

До складу спадкового майна увійшла: 1/2 частка квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належала покійному на підставі договору купівлі-продажу від 16.08.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу за реєстровим номером 2148.

Згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.03.2017 року, посвідченого Мельничук О.В., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №366, ОСОБА_4 успадкувала 1/3 (одну третю) частки у спадщині та ОСОБА_3 успадкував 2/3 (дві третіх) частки у спадщині, яка складається з 1/2 (однієї другої) ідеальної частини квартири АДРЕСА_1 /том 2 а.с. 173/.

З матеріалів інвентаризаційної справи № 366/9 та технічного паспорта на квартиру від 21.12.1994 року вбачається, що квартира розташована на першому поверсі трьохповерхового будинку та в цілому складається з двох кімнат, житловою площею 29,0 м.кв. та кухні. Загальна площа квартири - 53,5 кв.м. До квартири належить комора в підвалі площею 6,0 кв.м.

Висновком від 14.09.2016 року будівельно-технічної експертизи, яка складена на виконання ухвали суду від 18.02.16 встановлено, що згідно технічного паспорта від 21.12.1994 року квартира складається з наступних приміщень під літ: 1-коридорі площею 6,1 кв.м.; 2-кухня площею 14,4 (14,9*) кв.м; 3 - сумісний санвузол площею 4,01 кв.м; 4-житлова кімната площею 15,0 (15,4*)кв.м; 5 -житлова кімната площею - І 14,0(14,9*) кв.м. Загальна площа квартири 53,5 (55,3*) кв.м. Площа приміщення зі врахуванням площ під пічками.

На день огляду планування квартири частково змінено, а саме: до приміщення кухні зі сторони дворового фасаду здійснено добудову еркера-житлового приміщення 1 площею 9,5 кв.м (3,55х 2,67м.); - житлові кімнати з суміжно-ізольованих переобладнаної в ізольовані; - в квартирі демонтовані всі печі; обладнане індивідуальне опалення, що призвело до збільшення загальної площі квартири з 53,5 кв.м до 55,3 кв.м.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 16.08.2011 р. вищезазначена квартира в цілому складається з двох житлових кімнат житловою площею 29,0 кв.м та 1 кухні.

Загальна площа квартири становить 53,5 кв.м.

До квартири належить комора у підвалі площею 6,0 кв.м. Під час огляду квартири експертом встановлена наявна комора в підвалі площею 6,9 кв.м, вхід в яку здійснюється через люк в підлозі приміщення кухні. I

Таким чином на день виготовлення висновку, оспорювана квартира в цілому складається з двох житлових кімнат, житловою площею 30,3 кв.м. в т.ч. одна кімната площею 14,9 кв.м., інша кімната площею-15,4 кв.м та кухні площею 14,9 кв.м до якої здійснено прибудову еркера (житлового приміщення) площею 9,5 кв.м. Загальна площа квартири становить 55,3 кв.м. без врахування прибудови-еркера площею 9,5 кв.м. До квартири належить комора в підвалі площею 6,9 кв.м та підвальні приміщення площею 12,7 кв.м та площею 10,8 кв.м. (Том 2 а.с.37-65).

Згідно Висновку від 14.09.2016 року будівельно-технічної експертизи дійсна ринкова вартість 1/3 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (з урахуванням уточнень експерта, викладених у висновку від 28.09.2016 року (Том 2 а.с.68) становить 365 240 гривень.

Висновком експерта також зазначено, що не можливо виділити 1/3 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в натурі.

Матеріалами справи та судом також встановлено, що на підставі Договору дарування 1\2 частки квартири від 23.08.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Миронович А.І. та зареєстровано в реєстрі за № 2510 (том 2 .с.242) ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_7 та ОСОБА_8 прийняли в дар по 2/3 та 1/3 частки відповідно вищезгаданої квартири (том 2 а.с. 240). ОСОБА_7 є матір ю позивача ОСОБА_4, а ОСОБА_8-сестрою позивача.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право власності є непорушним.

Конституція України у ст.47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Згідно ст. ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

За приписами ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 р. відповідно до закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів № 2, 4,7 та 11 до Конвенції , закріплений принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Статтею 386 ЦК України передбачені засади захисту права: держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Задовольняючи позовні вимоги позивача ОСОБА_4, суд погодився з доводами представника позивача ОСОБА_2, в яких він посилається на те, що належна відповідачу 1/3 частина ОСОБА_3 в спірній квартирі є незначною і такою, що не може бути виділена в натурі, так як цей факт встановлений висновком судової будівельно-технічної експертизи від 14.09.2016 року.

Як зазначалося вище, колишнє подружжя придбало квартиру кожен у рівних частках. 1/3 частка квартири від половини, що належала покійному ОСОБА_9 не була виділена в натурі і не встановлювався порядок користування такою.

Суд першої інстанції зазначив, що факт неможливості проживання всіх власників даної квартири було визнано ними в судовому засіданні. Неодноразово у судовому засіданні представник ОСОБА_12, яка є мамою ОСОБА_3 висловлювалася зневажливо на адресу позивача. У спірній квартирі жодного дня не проживали ні ОСОБА_3, ні його мама ОСОБА_12 Сторони у справі є чужими між собою людьми, а відтак на переконання суду зазначені негативні відносини між сторонами унеможливлюють проживання разом у даній квартирі. Крім цього, суд виходив з того, що частка відповідача ОСОБА_3 є незначною у спірній квартирі та становить 2/3 спадкового майна або 1/3 ідеальної частки від квартири, що становить 9,7 кв.м житлової площі.

Із висновками суду першої інстанції , суд апеляційної інстанції не погоджується.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог та припинення частки відповідача ОСОБА_3 на 1/3 ідеальної частки у квартирі, судом не взято до уваги, що на день смерті ОСОБА_9 його син ОСОБА_3 був неповнолітній. В даний час такий навчається в одному із ПТУ м.Львова та орендує квартиру. Іншого житла, ніж частка у спірній квартирі у відповідача немає, як і немає у його матері ОСОБА_12

Зазначена частка житлової площі відповідає нормативному забезпеченню житловою площею у м.Львові ( не менше 8,2 кв.м). та є, навіть, значно більшою.

Окрім цього, судом не взято до уваги, що позивач ОСОБА_4 штучно створила передумови для неможливості поділу квартири, уклавши 23.08.2017 року договір дарування Ѕ частки квартири на свою маму та сестру. Частка позивача ОСОБА_4 у спірній квартирі становить 4,8 кв.м житлової площі, що не відповідає мінімальній нормі для забезпечення житлом. Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 04.05.2017 року зазначено, що ОСОБА_4 своїми діями створила перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права володіння та користування своїм майном, а саме, квартирою АДРЕСА_1. Зокрема, не пускає його до цієї квартири, як її співвласника, відмовляється надавати йому ключі від вхідних дверей даної квартири та заперечує його перебування у ній, також намагається позбавити його житла. Своїм рішенням від 04.05.2017 року, яке набрало законної сили 21.08.2017 року, суд вирішив усунути перешкоди у володінні та користуванні ОСОБА_3 квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_3 у зазначену квартиру. Рішення суду на даний час не виконано.

Із матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_3 зареєстрований у спірній квартирі, перебуває на обліку як військовозобов язаний за зазначеною адресою, категорично заперечує припинення частки у спірній квартирі, не бажає отримувати кошти внесені на депозит для придбання собі іншого житла.

Відповідно до статті 365 Цивільного кодексу України (далі ЦК) право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1)частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2)річ є неподільною;

3)спільне володіння і користування майном є неможливим;

4)таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім ї.

Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_3 на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свого батька ОСОБА_9 був неповнолітнім, в даний час є студентом профтехучилища, іншого житла немає, його частка 9, 7 к.м. житлової площі є в межах норми забезпечення житловою площею у м.Львові, що батько померлого ОСОБА_5 відмовився від своєї частки 1/3 спадкового майна в користь внука, що частка позивача ОСОБА_4 у спірній квартирі становить 4,8 кв.м житлової площі, що є поза нормативними межами, суд апеляційної інстанції вважає, що припинення частки відповідача у спірному житлі завдасть останньому істотної шкоди. При цьому, суд враховує настирливе бажання відповідача та його можливість проживати у спірній квартирі шляхом встановлення порядку користування квартирою.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанціїщодо позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які не надали суду доказів щодо внесення на депозитний рахунок коштів та підставно відмовив їм у задоволенні позовних вимог згідно ст.365 ч.2 ЦК.

Враховуючи те, що судом першої інстанції при вирішенні позовних вимог ОСОБА_4 неправильно застосовано норми матеріального права, висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи, суд приходить до висновку про скасування оскаржуваного рішення суду в цій частині та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

Внесені позивачем кошти на депозитний рахунок за 1/3 частку вартості квартири повернути ОСОБА_4

Відповідно до ст.141 ч.2 п.2 судові витрати, пов язані з розглядом справи у разі відмови у позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 травня 2018 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Відмовити ОСОБА_4 у задоволенні її позову про припинення права спільної часткової власності ОСОБА_3 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.

Грошову компенсацію за 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 в сумі 365 240 грн., що зарахована на депозитний рахунок Територіального управління ДСА України у Львівській області згідно квитанції № 0.0.985809384.1 від 14 березня 2018 року на суму 298 000 грн. та № 0.0.985813399.1 від 14 березня 2018 року на суму 67 240 грн., судовий депозит ОСОБА_4 у справі № 466/6234/14-ц повернути ОСОБА_4.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 1 899 грн. судових витрат.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 08 лютого 2019 року.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк