Постанова

від 05.02.2019 по справі 915/743/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2019 року м. ОдесаСправа № 915/743/18

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф.

Справа розглядається в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.                                         

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбо-будування "Зоря"-"Машпроект"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.10.2018р., прийняте суддею Смородіновою О.Г., м. Миколаїв, повний текст складено 05.11.2018р.

у справі №915/743/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Контакт"

до відповідача: Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбо-будування "Зоря"-"Машпроект"

про стягнення 78884,12 грн.,

          головуючий суддя – Смородінова О.Г.

          місце ухвалення рішення: Господарський суд Миколаївської області

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Контакт" (далі – позивач, "Текстиль-Контакт") звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбо-будування "Зоря"-"Машпроект" (далі – відповідач, ДП "НВКГ"Зоря"-"Машпроект") про стягнення заборгованості за договром №2520 від 07.08.2017р. у розмірі 78884,12 грн., з яких: 70 622,28 грн. – основний борг, 7696,86 грн. – пеня, 564,98 грн. – інфляційні.

          Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором №2520 від 07.08.2017р., внаслідок чого в силу ст.ст. 526,530,549 Цивільного кодексу України, ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», , ст.ст. 193,218,265 Господарського кодексу України, виникли підстави для нарахування інфляційних витрат та пені.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.10.2018р. позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Текстиль-Контакт" задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбо-будування "Зоря"-"Машпроект" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Текстиль-Контакт " 70 622,28 грн. – основного боргу, 6841,63 грн. – пені, 564,98 грн. – інфляційних втрат та 1742,90 грн. судового збору.

У задоволені позову щодо стягнення 855,23 грн. пені відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд послався на доведеність позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами договором №2520 від 07.08.2017р. та дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі в частині стягнення основного боргу та інфляційних втрат. Стосовно стягнення з відповідача пені у розмірі 7696,86 грн., суд дійшов висновку щодо правомірності стягнення з відповідача 6841,63 грн., та відмовою позивачу у стягненні з відповідача 855,23 гр.

Також судом було розглянуто прохання відповідача зменшити розмір пені до мінімальної суми, яке було відхилено, з огляду на відсутність будь-яких аргументів та доказів з боку відповідача для зменшення стягуваної суми пені.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Науково-виробничий комплекс газотурбо-будування "Зоря"-"Машпроект" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.10.2018 року у справі №915/743/18 в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 6841,63 грн. скасувати та у вказаній частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ДП "НВКГ"Зоря"-"Машпроект" на користь ТОВ " Текстиль-Контакт" пені у сумі 3 420,82 грн., а в іншій частині залишити рішення без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що внаслідок допущених господарським судом порушень норм матеріального та процесуального права оскаржуване судове рішення в частині задоволення пені на суму 6741,63 грн. є помилковим та неправомірним.

Скаржник зазначає, що він просив суд врахувати майнові та немайнові інтереси відповідача, відсутність завданих збитків позивачу та іншим учасникам господарських відносин та зменшити розмір штрафних санкцій, передбачених позовними вимогами ТОВ «Текстиль-Контакт» до мінімальної суми. В даному випадку зменшення можливе з 6841,63 грн. до 3420,82 грн. Але судом всупереч та з порушенням ч.3 ст.551 ЦК України, ч.1 ст.233 ГК України, висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, ст. 236,237 ГПК України, не враховані факти вказані у відзиві та не зменшено пеню.

17.12.2018р. від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просить апеляційну скаргу ДП "НВКГ"Зоря"-"Машпроект" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.10.2018р. залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, судова колегія апеляційної інстанції дійшла наступних висновків.

07.08.2017р. між ТОВ "Текстиль-Контакт" («постачальник») та Державним підприємством "Науково-виробничий комплекс газотурбо-будування "Зоря"-"Машпроект" («покупець») укладено договір №2520, за умовами якого постачальник, зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити тканинну продукцію («товар»), найменування, кількість та якість якої вказано в специфікації №1 (специфікаціях), доданих до цього Договору та які є його невід'ємною частиною (п.1.1 Договору).

Згідно з п.2.1. Договору ціна товару встановлюється в гривнях з урахуванням базисних умов поставки, узгоджується кожної окремої партії товару і вказується у специфікаціях (додатках) до цього договору.

Відповідно до п.2.4. сума Договору на момент підписання Договору складає 10154,28 грн. в т.ч. ПДВ 1692,38 грн. В подальшому сума Договору може збільшуватись шляхом підписання специфікацій, але не може перевищувати 900 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 150 000,00 грн.

Оплата проводиться на підставі рахунку, протягом 10 банківських днів після відвантаження товару покупцю, але не пізніше 30 календарних днів та при умові реєстрації постачальником податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підставою для оплати є рахунок постачальника. (п. 3.1. Договору)

Згідно з п.4.2. сторони домовились, що постачальник поставляє товар протягом 10-ти робочих днів з моменту повідомлення покупця про готовність прийняти товар.

За невиконання або неналежне виконання умов цього Договору, сторони несуть відповідальність згідно з діючим законодавством України (п.6.1 Договору).

Відповідно до п.6.2 Договору у разі порушення більш ніж на 30 календарних днів, строку оплаті товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБ, яка діяла на момент на період нарахування пені від суми заборгованості.

Відповідно до п.6.16 Договору неустойка (штраф, пеня) штрафні санкції за цим Договором нараховуються на протязі всього періоду порушення.

Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2018 включно, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання сторонами своїх обов'язків. (п. 9.1. Договору)

Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.

На виконання вищенаведеного Договору, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 70622,28 грн. за оформленими та підписаними сторонами специфікаціями до договору № 1 від 07.08.2017 на суму 10154,28 грн., № 2 від 07.08.2017 на суму 47930,40 грн. та № 3 від 24.10.2017 на суму 85551, 60 грн., згідно видаткової накладної № 3456 від 15.02.2018 на суму 70622,28 грн.

Відповідач, як покупець, зобов'язаний був оплатити поставлений позивачем товар у відповідності до п.3.1 Договору за поставлений товар за видатковою накладною № 3456 від 15.02.2018 до 01 березня 2018 року включно (15.02.2018+10 банківських днів).

30.05.2018 на адресу відповідача було скеровано претензію за вих. 544 з вимогою оплатити заборгованість за прострочення оплати поставленого товару, однак вказана претензія останнім була залишена без задоволення, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.

Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбо-будування "Зоря"-"Машпроект" сум основного боргу, пені та інфляційних втрат внаслідок порушення останнім договірних зобов'язань по оплаті поставленого позивачем товару.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Виходячи із приписів ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного захищеного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом, укладений між сторонами договір є належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст.202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

У світлі приписів п.30.1 ст.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

В свою чергу, наявні в матеріалах справи докази належною мірою підтверджують факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором №2520 від 07.08.2017р.

Таке невиконання грошових зобов'язань правильно кваліфіковане судом як їх порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч.1 ст.612 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

За поданим позивачем розрахунком розмір основного боргу склав 70 622,28 грн. та інфляційних втрат в розмірі 564,98 грн.

Наведений розрахунок визнаний місцевим господарським судом таким, що відповідає встановленим обставинам справи щодо періоду прострочення та розміру грошового зобов'язання з якого відповідачем допущено прострочення, зроблений арифметично та методологічно вірно.

Судове рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.10.2018р. в цій частині заявником апеляційної скарги не оспорюється.

Основні аргументи апеляційної скарги стосуються стягнення з відповідача пені у розмірі 6841,63 грн., яка нарахована позивачем за прострочку виконання грошового зобов'язання у відповідності до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, ст.ст.230-232 Господарського кодексу України.

У світлі доводів та вимог апеляційної скарги щодо правомірності застосування до відповідача заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді пені, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.

За приписом же ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно із ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до п. 6.2 Договору за прострочення оплати товару більше ніж на 30 календарних днів покупець зобов'язаний сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Так, позивачем було нараховано відповідачу пеню в розмірі 7696,86 грн. за період з 18.03.2018 по 12.07.2018.

В свою чергу відповідачем надано контррозрахунок пені, відповідно до якого розмір пені за період з 31.03.2018 по 12.07.2018 є 6841,63 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що наведений розрахунок відповідача відповідає встановленим обставинам справи та зроблений арифметично та методологічно вірно, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 6841,63 грн. та, відповідно, відмовою у стягненні з відповідача пені у розмірі 855,23 грн.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення з Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбо-будування "Зоря"-"Машпроект" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Текстиль-Контакт " 70 622,28 грн. – основного боргу, 6841,63 грн. – пені, 564,98 грн. – інфляційних.

З приводу доводів скаржника щодо наявності підстав для зменшення розміру пені до мінімального розміру на суму 3 420,82 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

З аналізу наведених норм законодавства випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду. При цьому, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку виняткових обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає їх зменшення.

Також, слід зазначити, що обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Як підтверджується матеріалами справи, заявляючи клопотання про зменшення заявленої до стягнення суми пені на 50%, відповідач послався лише на те, що у результаті визнання Російської Федерації державою агресором, ДП "НВКГ"Зоря"-"Машпроект" втратило значний ринок збуту товарів військового призначення, що негативно відобразилось на об'ємах виробництва.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що для зменшення розміру пені у даній справі відсутні будь-які підстави, а здійснення Російською Федерацією збройної агресії проти України та пов'язані з нею негативні наслідки для економіки України мають вплив на обидві сторони правовідносин.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

Відповідно до п.«в» ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

В даному випадку витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги), покладаються на Державне підприємство "Науково-виробничий комплекс газотурбо-будування "Зоря"-"Машпроект", оскільки доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбо-будування "Зоря"-"Машпроект" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.10.2018р. у справі №915/743/18 без змін.

Постанова набирає законної з дня її прийняття є остаточною та не підлягає оскарженню.

Повний текст постанови

складено 11.02.2019р.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя                     Н.М. Принцевська

Суддя                                                                       Я.Ф. Савицький