Рішення

від 11.02.2019 по справі 910/15553/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.02.2019Справа № 910/15553/18

Господарський суд міста Києва у складі: головуючий - суддя Спичак О.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

За позовомФірми Сіньцзян Комм'юнікейшнз Констракшн Груп Ко.,Лтд До ПроТовариства з обмеженою відповідальністю Ройнар стягнення 89 154,67 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фірма Сіньцзян Комм'юнікейшнз Констракшн Груп Ко., Лтд , що діє через зареєстроване в Україні представництво Сіньцзян Комм'юнікейшнз Констракшн Груп Ко., Лтд (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ройнар (відповідач) про стягнення 89 154,67 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані зобов'язання щодо поставки товару, вартість якої, в свою чергу була позивачем оплачена. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 85 044,60 грн. попередньої оплати та 4 110,07 грн. нарахованої пені.

Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/15553/18 від 26.11.2018 позовну заяву Фірма Сіньцзян Комм'юнікейшнз Констракшн Груп Ко., Лтд , що діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіньцзян Комм'юнікейшнз Констракшн Груп Ко. Лтд" залишено без руху.

07.12.2018 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 26.11.2018.

Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.

Частиною 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно із ч. 1 ст. 249 Господарського процесуального кодексу України клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження подається у письмовій формі одночасно з поданням позовної заяви або може міститися у ній.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Попереджено відповідача, що заява із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження може бути у строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судова кореспонденція по справі направлялась судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 31.

Однак, конверт з ухвалою суду була повернута до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою не вручено під час доставки .

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення копії судового рішення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 12.12.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що Товариство з обмеженою відповідальністю Ройнар не скористалось наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

19.09.2018 між Фірмою Сіньцзян Комм'юнікейшнз Констракшн Груп Ко.,Лтд (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Ройнар (далі - відповідач, постачальник) було укладено договір купівлі-продажу № 1272 від 19.09.2018 (далі - договір), відповідно до пунктів 1.1 якого сторони передбачили, що постачальник зобов'язується поставити покупцю на умовах даного договору арматуру, а покупець зобов'язується оплатити її вартість та прийняти в порядку встановленому цим договором.

Відповідно до п. 1.2 договору, найменування товару, асортимент, кількість, ціна одиниці і загальна ціна товару, місце поставки, порядок і строки оплати товару, а також умови і терміни поставки товару встановлюється сторонами в договорі та у видаткових накладних.

За умовами п. 2.1 договору, покупець зобов'язаний оплатити повну вартість товару на умовах та у передбачених даним договором спосіб, згідно до виставленого постачальником рахунку. Рахунок виставляється постачальником на підставі сформованої заявки покупця впродовж п'яти робочих днів з моменту отримання від покупця заявки.

Відповідно до умов п. 2.2 договору, постачальник самостійно поставляє товар на склад покупця впродовж п'яти робочих днів з моменту оплати ціни товару. Товар поставляється за адресою: Полтавська обл., м. Хорол, вул. Миргородська, 104А.

Товар вважається переданим у належній кількості, асортименті та якості (крім прихованих недоліків) після його доставки за вказаною адресою місця поставки. Розвантаження товару здійснюється за рахунок і силами покупця.

Відповідно до пункту 2.8 договору, моментом поставки вважається дата передачі товару покупцю зазначена в видатковій накладній.

Згідно з п. 9.1 договору, даний договір укладено на термін до 31 грудня 2018 року. Зазначений договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами. У будь-якому випадку договір діє до повного виконання сторонами зобов'язань за ним.

За твердженнями позивача, ним, на виконання умов договору, було перераховано відповідачу згідно платіжного доручення № 1738 від 20.09.2018 грошові кошти у розмірі 85 044,60 грн, в якості попередньої оплати за продукцію.

Разом із тим, як стверджує позивач, відповідачем умови договору не виконані, продукція у строки, визначені договором, не поставлена, чим порушено його права.

У зв'язку із вищенаведеним Фірма Сіньцзян Комм'юнікейшнз Констракшн Груп Ко.,Лтд звернулась до господарського суду із позовною заявою про стягнення з відповідача 85 044,60 грн попередньої оплати та 4 110,07 грн пені, у зв'язку з простроченням виконання умов договору купівлі-продажу № 1272 від 19.09.2018.

В свою чергу, відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, обставин, виконаних позивачем не спростував, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Як встановлено господарським судом та зазначалось раніше, 19.09.2018 між Фірмою Сіньцзян Комм'юнікейшнз Констракшн Груп Ко.,Лтд (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Ройнар (далі - відповідач, постачальник) було укладено договір купівлі-продажу № 1272 від 19.09.2018 (далі - договір), відповідно до пунктів 1.1 якого сторони передбачили, що постачальник зобов'язується поставити покупцю на умовах даного договору арматуру, а покупець зобов'язується оплатити її вартість та прийняти в порядку встановленому цим договором.

Відповідно до умов п. 2.2 договору, постачальник самостійно поставляє товар на склад покупця впродовж п'яти робочих днів з моменту оплати ціни товару. Товар поставляється за адресою: Полтавська обл., м. Хорол, вул. Миргородська, 104А.

Товар вважається переданим у належній кількості, асортименті та якості (крім прихованих недоліків) після його доставки за вказаною адресою місця поставки. Розвантаження товару здійснюється за рахунок і силами покупця.

Відповідно до пункту 2.8 договору, моментом поставки вважається дата передачі товару покупцю зазначена в видатковій накладній.

Згідно з п. 9.1 договору, даний договір укладено на термін до 31 грудня 2018 року. Зазначений договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами. У будь-якому випадку договір діє до повного виконання сторонами зобов'язань за ним.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір купівлі-продажу № 1272 від 19.09.2018, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до умов п. 2.2 договору, постачальник самостійно поставляє товар на склад покупця впродовж п'яти робочих днів з моменту оплати ціни товару. Товар поставляється за адресою: Полтавська обл., м. Хорол, вул. Миргородська, 104А.

На виконання умов договору, позивачем на рахунок відповідача було перераховано згідно платіжного доручення № 1738 від 20.09.2018 грошові кошти у розмірі 85 044,60 грн, в якості попередньої оплати за продукцію. Разом із тим, відповідачем умови договору не виконані, продукція у строки, визначені договором, не поставлена, чим порушено права позивача.

Частинами 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05.06.2018 по справі №904/8972/17.

У цьому зв'язку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару шляхом пред'явлення вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

До того ж, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії від 23.10.1991, Федоренко проти України від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно , а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого права власності .

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних (законних) очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на законне очікування , що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах Брумареску проти Румунії (п.74), Пономарьов проти України (п. 43), Агрокомплекс проти України (п. 166). Аналогічну правову позицію також було висловлено Верховним Судом у постанові від 07.02.2018 по справі №910/5444/17.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що постачальником не було передано попередньо оплачений покупцем згідно рахунку № СФ-0001272 від 19.09.2018 на суму 85 044,60 грн товар, а останнім було застосовано правові наслідки не поставки товару, передбачені ст.693 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, позовні вимоги в частині повернення попередньої оплати в сумі 85 044,60 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки в сумі 4 110,07 грн, при цьому суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

За умовами п. 7.2 договору №1272 від 19.09.2018 у разі несвоєчасної поставки товару постачальник зобов'язується сплатити покупцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що нараховується на суму поставки товару за кожен день прострочення.

З огляду на порушення відповідачем строків поставки товару, який було попередньо оплачено, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення неустойку на суму 4 110,07 грн.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що за порушення строків поставки товару, обґрунтованим є стягнення з відповідача неустойки в сумі 4 110,07 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги в даній частині підлягають повному задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ройнар (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 31, код ЄДРПОУ 41586869) на користь Фірми Сіньцзян Комм'юнікейшнз Констракшн Груп Ко.,Лтд (03061, м. Київ. вул. Миколи Шепелєва, 6, код ЄДРПОУ 26638090) основний борг у сумі 85 044,60 грн, пеню в сумі 4 110,07 грн та судовий збір в розмірі 1 762,00 грн.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

4. Згідно з п.п. 17.5 пункту 17 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Спичак О.М.