Рішення

від 04.02.2019 по справі 910/14750/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.02.2019Справа № 910/14750/18 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЗЕНІТ

До Приватного підприємства УКР-РОСХІМ

про стягнення 550 800 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Шудри А.О.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЗЕНІТ звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Приватного підприємства УКР-РОСХІМ про стягнення 550 800,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані зобов'язання щодо поставки товару, вартість якої, в свою чергу була позивачем оплачена. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 550 800,00 грн суми попередньої оплати за поставку товару.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.11.2018р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Зеніт до Приватного підприємства УКР-РОСХІМ про стягнення 550 800,00 грн. залишено без руху.

Ухвалою від 26.11.2018р. судом було відкрито провадження по справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 26.12.2018р.

26.12.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 09.01.2019р.

09.01.2019р. підготовче провадження було закрито, справу призначено до розгляду на 04.02.2019р.

Представник позивача у судове засідання 04.02.2019р. не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням №0103049182159.

Представник відповідача у судове засідання 04.02.2019р. не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи також був повідомлений належним чином.

При цьому, з огляду на неявку представників учасників судового процесу, господарський суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, неявка позивача та відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 04.02.2019р.

В судовому засіданні 04.02.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

19.09.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ЗЕНІТ (покупець) та Приватним підприємством УКР-РОСХІМ (постачальник) було укладено договір поставки №08554135, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати у встановлені цим договором строки мінеральні добрива (товар) у власність покупця для використання у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість за цінами та на умовах, визначених цим договором.

Згідно п.1.2 договору №08554135 від 19.09.2018р. ціна, кількість, асортимент, терміни і пункти поставки товару обумовлюються в додатках (специфікаціях) до даного договору, які погоджуються сторонами і є невід'ємними частинами даного договору.

За умовами п.п.3.1 ,3.2 договору №08554135 від 19.09.2018р. постачальник поставляє товар партіями, в терміни, зазначені в додатках (специфікаціях) до даного договору. Умови поставки викладаються сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення комерційних умов Інкотермс-2010 .

У п.3.4 договору №08554135 від 19.09.2018р. вказано, що ціна товару та конкретні умови поставки визначаються та вказуються в додатках (специфікаціях) до даного договору.

Пунктом 4.3 вказаного договору передбачено, що датою поставки товару є дата підписання сторонами відповідної видаткової накладної. Видаткові накладні є документами, які підтверджують виконання зобов'язань постачальника по передачі товару покупцю у погодженій кількості.

Відповідно до п.6.3 договору №08554135 від 19.09.2018р. покупець здійснює оплату не пізніше двох банківських днів з дня отримання рахунку постачальника, якщо інше не передбачено даним договором або додатками до нього.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2018р., але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором (п.7.1 договору №08554135 від 19.09.2018р. ).

Згідно специфікації №1 від 21.09.2018р. до договору №08554135 від 19.09.2018р. товаром є селітра аміачна на загальну суму 1 836 000 грн. У вказаній специфікації контрагентами погоджено, що покупець здійснює попередню оплату в розмірі 30% вартості товару. Строки поставки до 15 календарних днів з моменту оплати товару.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №08554135 від 19.09.2018р. як підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №08554135 від 19.09.2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю ЗЕНІТ було внесено попередню оплату товару в розмірі 30% від його вартості, що дорівнює 550 800 грн. Вказані обставини підтверджуються представленою суду банківською випискою з рахунку позивача.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У ст.663 Цивільного кодексу України вказано, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Отже, виходячи з умов договору №08554135 від 19.09.2018р., суд дійшов висновку, що строк поставки відповідачем позивачу товару згідно специфікації №1 від 21.09.2018р. на суму 1 836 000 грн., настав.

Проте, за поясненнями позивача, Приватним підприємством УКР-РОСХІМ своїх обов'язків за договором №08554135 від 19.09.2018р. виконано не було, товар Товариству з обмеженою відповідальністю ЗЕНІТ не поставлено, що і стало підставою для звернення до суду з позовом про повернення суми сплаченої попередньої оплати.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Частинами 1, 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05.06.2018р. по справі №904/8972/17.

У цьому зв'язку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару шляхом пред'явлення вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

До того ж, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії від 23.10.1991, Федоренко проти України від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно , а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого права власності .

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних (законних) очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Судом було встановлено, що Приватним підприємством УКР-РОСХІМ своїх обов'язків за договором №08554135 від 19.09.2018р. виконано не було, товар Товариству з обмеженою відповідальністю ЗЕНІТ не поставлено.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на законне очікування , що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах Брумареску проти Румунії (п.74), Пономарьов проти України (п. 43), Агрокомплекс проти України (п. 166). Аналогічну правову позицію також було висловлено Верховним Судом у постанові від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17.

При цьому, суд звертає увагу на те, що статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, відповідачем в процесі розгляду справи участі прийнято не було, відзиву на позов не подано, належних доказів виконання своїх обов'язків за договором №08554135 від 19.09.2018р. не подано.

За таких обставин, виходячи з всього вищенаведеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ЗЕНІТ до Приватного підприємства УКР-РОСХІМ про стягнення 550 800,00 грн.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства УКР-РОСХІМ (03049, м.Київ, вул.Тополева, буд.6, кв.2, ЄДРПОУ 36040027) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЗЕНІТ (09314, Київська обл., Володарський район, село Рогізна, вул.Армійська, 5, ЄДРПОУ 19409944) грошові кошти в сумі 550 800 грн. та судовий збір в розмірі 8262 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 12.02.2019р.

Суддя Спичак О.М.