Рішення

від 31.01.2019 по справі 917/1473/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2019 року Справа № 917/1473/18

Суддя Білоусов С. М. при секретарі судового засідання Кльоповій І.Г., розглянувши матеріали

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріс", вул. Воїнів Інтернаціоналістів, 69, смт. Семенівка, Семенівський район, Полтавська область, 38200, код ЄДРПОУ 32364579 в особі представника ОСОБА_1, 36004, АДРЕСА_1

до Приватного підприємства "Елара", вул. Садова, 1, с. Бережани, Калинівський район, Вінницька область, 22426, код ЄДРПОУ 31410644

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Розглядається позовна заява про стягнення 239 388,60 грн. - авансових платежів в рахунок оплати будівельних робіт, які виконані повинні були бути виконані відповідачем - ОСОБА_2 підприємством "Елара", але не були виконані.

За ухвалою від 03.12.2018 року провадження в цій справі відкрито в порядку загального провадження та призначено підготовче засідання на 03.01.2019 року.

Ухвалою суду від 03.01.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.01.2019 року.

Ухвала від 03.01.2019 р. повернулась до суду з відміткою пошти на конверті про закінчення терміну зберігання, яка була направлена на адресу відповідача, зазначену у позові та перевірена судом по безкоштовному пошуку відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, ухвала суду у даній справі була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на неявку відповідача та не подання ним відзиву на позов у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Також, згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Від позивача до суду надійшла заява від 31.01.2019 року (вх. № 859 від 31.01.2019 року) про розгляд справи без участі представника в судовому засідання та повідомив, що позовні вимони підтримує в повному обсязі.

Вищевказане клопотання судом задоволено.

Рішення приймається з врахуванням вимог ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив:

За період вересень - грудень 2016 року відповідач ОСОБА_2 підприємство "Елара" (відповідач) за замовленням Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріс" (позивач) виконувало будівельно-монтажні роботи, відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної та кошторисної документації будівництва комплексу з приймання, очистки, сушки та зберігання зерна по вулиці Братів Шестопал, 25 в с. Греблі Семенівського району Полтавської області.

На виконання вищевказаного замовлення відповідачем у період вересень-грудень 2016 року було виконано ряд будівельно-монтажних робіт відповідно до проектної документації, а позивачем прийнято виконані роботи та відповідно до кошторисної документації зазначеного будівництва, проведено їх оплату на підставі підписаних актів приймання виконаних будівельних робіт та довідок про їх вартість.

Як вказує позивач у позовній заяві, відповідно до домовленостей між сторонами, позивачем здійснювались платежі по оплаті виконаних робіт та авансові платежі по оплаті робіт, які повинні були бути виконані відповідачем.

Позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача наступні суми коштів за платіжними дорученнями (а.с. 26-36):

- № 1241 від 01.09.2016 року на суму 100 000,00 грн.;

- № 1272 від 02.09.2016 року на суму 121 160,00 грн.;

- № 1387 від 21.09.2016 року на суму 50 000,00 грн.;

- № 1392 від 23.09.2016 року на суму 50 000,00 грн.;

- № 1474 від 04.10.2016 року на суму 50 000,00 грн.;

- № 1530 від 10.10.2016 року на суму 50 000,00 грн.;

- № 1541 від 13.10.2016 року на суму 70 000,00 грн.;

- № 1638 від 27.10.2016 року на суму 70 000,00 грн.;

- № 1771 від 16.11.2016 року на суму 70 000,00 грн.;

- № 1838 від 25.11.2016 року на суму 70 000,00 грн.;

- № 1867 від 01.12.2016 року на суму 180 000,00 грн.;

Всього перераховано 881 160,00 грн.

Однак відповідач виконав роботи за період вересень - грудень 2016 року на суму 641 771,40 грн., що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт та довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (а.с. 37-73).

Різниця коштів в розмірі 239 388,60 грн. є авансовим платежем в рахунок оплати будівельних робіт, які повинні були бути виконані відповідачем, але не були виконані останнім у зв'язку з односторонньою його відмовою від подальшого виконання будівельних робіт.

Оскільки відповідач в односторонньому порядку відмовився від подальшого виконання зобов'язань по виконанню будівельних робіт, позивач був змушений звернутися до суду з позовом до відповідача про стягнення коштів в розмірі 239 388,60 грн., що були перераховані останньому в якості авансових платежів в рахунок оплати виконання будівельних робіт.

При прийнятті рішення судом враховано наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

При цьому, в силу ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ч. 1 ст. 208 ЦК України для правочинів між юридичними особами встановлена письмова форма.

Між тим, згідно статті 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсності, крім випадків встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб , тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Законодавець зазначає, що вимога про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні означає, що у разі припинення зобов'язання через неможливість його виконання, яке виникло внаслідок обставин, за які жодна із сторін не відповідає, або у зв'язку із добровільною відмовою від зобов'язання обох сторін, сторона, що виконала своє зобов'язання повністю або частково, має право вимагати повернення виконаного.

Як вже зазначалося вище, позивач, здійснив попередню плату за будівельно-монтажні роботи. Внаслідок невиконання зобов'язань відповідачем в повному обсязі, позивач, вимагав повернення попередньої оплати, про що надіслав відповідачу претензію № 116 від 14.07.2017 року.

Відповідач претензію залишив без відповіді. Попередню оплату не повернув.

Крім того, будь-яких заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

Згідно із п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заявленої суми з відповідача, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233, 237-238 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Елара" (вул. Садова, 1, с. Бережани, Калинівський район, Вінницька область, 22426, код ЄДРПОУ 31410644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріс" (вул. Воїнів Інтернаціоналістів, 69, смт. Семенівка, Семенівський район, Полтавська область, 38200, код ЄДРПОУ 32364579) - 239 388,60 грн. боргу та 3 590,83 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

3. Копію рішення направити сторонам по справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 08.02.2019 року.

Суддя Білоусов С. М.