Рішення

від 06.02.2019 по справі 922/3369/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3369/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СК-АГРО", с. Суха Грунь до Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанщина Агро", м. Харків про стягнення 168243,69 грн. за участю представників учасників справи:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "СК-АГРО", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанщина Агро", в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 168243,69 грн. заборгованості, з яких: 137499,00 грн. основний борг, 6758,17 грн. - 3% річних, 23986,52 грн. - інфляційні витрати. Позовні вимоги обґрунтовує не виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною №1341 від 11.04.2017. В якості правових підстав позову позивач посилається на ст.ст. 625, 692 ЦК України.

Ухвалою суду від 12.12.2018 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09.01.2019 о 10:20.

Протокольною ухвалою суду від 09.01.2019 було задоволено клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника; підготовче провадження у справі було закрите та справа призначена до судового розгляду по суті на 06.02.2019 о 10:40.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час судових засідань відповідач повідомлявся судом належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України. При цьому, судом перевірено адресу відповідача та згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження відповідача, станом на 06.02.2019 - 61003, м. Харків, вул. Кузнечна, б.2, та саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву.

Відповідно до ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання, проте своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, рішення у даній справі приймається за наявними матеріалами справи на підставі ч. 2 ст. 178 ГПК України.

При цьому, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд. Всі ці обставини суд враховує при розгляді справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Як вказує позивач у позовній заяві, між сторонами було досягнуто усної домовленості, згідно якої позивач (постачальник) зобов'язався передати у власність відповідача (покупець) насіння сільськогосподарських культур, а відповідач прийняти та оплатити його вартість.

На виконання досягнутої домовленості сторонами були вчинені дії, які свідчать про виконання досягнутих домовленостей, а саме:

04.01.2017 відповідачем здійснено передоплату згідно виставленого позивачем рахунку у розмірі 12000,00 грн.;

20.01.2017 відповідачем здійснено передоплату згідно виставленого позивачем рахунку у розмірі 220000 грн.;

02.02.2017 позивачем передано відповідачу насіння сільськогосподарських культур на загальну суму 220000 грн.;

03.02.2017 позивачем передано відповідачу насіння сільськогосподарських культур на загальну суму 12000,00 грн.;

28.02.2017 відповідачем здійснено передоплату згідно виставленого позивачем рахунку у розмірі 252000,00 грн.;

06.03.2017 позивачем передано відповідачу насіння сільськогосподарських культур на загальну суму 111330,00 грн.;

09.03.2017 позивачем передано відповідачу насіння сільськогосподарських культур на загальну суму 140670,00 грн.;

11.04.2017 позивачем передано відповідачу насіння сільськогосподарських культур на загальну суму 137499,00 грн.

Насіння сільськогосподарських культур було прийняте відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача на видаткових накладних № 25 від 02.02.2017, №27 від 03.02.2017, № 236 від 06.03.2017, № 671 від 09.03.2017, № 1341 від 11.04.2017. Зауважень та претензій по якості та кількості товару від відповідача не надходило.

Однак, всупереч домовленості між сторонами, відповідач повну оплату за придбаний товар, відповідно до видаткової накладної № 1341 від 11.04.2017, не здійснив.

08.08.2018, за вих. № 816, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію щодо сплати боргу. Проте, відповідач висунуті вимоги проігнорував та заборгованість за проданий товар не погасив.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011).

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10).

Відповідно до чинного законодавства права і обов'язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції оформлюються первинними документами відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» .

За змістом ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" накладні є первинними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності. Ці документи повинні конкретно ідентифікувати господарську проведену діяльність.

Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, та інших підзаконних нормативних актів, які існують в чинному законодавстві щодо порядку ведення бухгалтерського обліку підприємствами (накази Міністерства фінансів України про затвердження численних Положень, Методичних рекомендацій тощо, що конкретизують порядок застосування норм вищевказаного Закону посадовими особами підприємств та організацій України), у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, як факти підприємницької діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Тобто, письмовими свідоцтвами, що фіксують та підтверджують господарські операції, є первинні документи, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо.

Таким чином, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами.

Разом із тим, суд вважає за необхідне зазначити, що як вбачається з поданих позивачем копій видаткових накладних, вони містять у собі посилання на Договір №Н-01/1612-27 від 27.12.2016. Проте, вказаний договір позивачем до матеріалів справи не наданий, а у позовній заяві позивач стверджує, що поставка за накладними № 25 від 02.02.2017, №27 від 03.02.2017, № 236 від 06.03.2017, № 671 від 09.03.2017, в тому числі і за спірною накладною № 1341 від 11.04.2017, здійснювалася за усною домовленістю між сторонами.

Отже, підписання відповідачем видаткової накладної №1341 від 11.04.2017 свідчить про те, що поставка партії то вару вважається виконаною позивачем. Крім того, позивачем на підтвердження факту поставки товару по вказаній накладній до матеріалів справи надані довіреність №13 від 10.04.2017, видана на ім'я ОСОБА_1 на отримання насіння кукурудзи Еден Стар 3 фракції 2014 на загальну суму 137499,00 грн. та товарно-транспортна накладна №278 від 11.04.2017.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Станом на день розгляду справи в суді, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду доказів, які б спростовували суму заявленого боргу, у відповідності до вимог ГПК України.

Отже, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару на суму 137499,00 грн. за видатковою накладною №1341 від 11.04.2017 на поставку насіння кукурудзи Еден Стар 3 фракції 2014.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 6758,17 грн. 3% річних та 23986,52 грн. інфляційних суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

ОСОБА_2 враховано, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Як свідчить розрахунок 3% річних, останній здійснений позивачем за період з 11.04.2017 по 29.11.2018. Втім, відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Отже, прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем почалось з 12.04.2017. ОСОБА_2 здійснений перерахунок 3% річних, які позивач просить суд стягнути з відповідача та суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 6746,86 грн. 3% річних нарахованих за період з 12.04.2017 по 29.11.2018.

Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних у розмірі 23986,52 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 137499,00 грн. заборгованості, 6746,86 грн. 3% річних та 23986,52 грн. інфляційних є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем та визнаються судом такими, що підлягають задоволенню. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 11,31 грн. 3% річних суд відмовляє.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанщина Агро" (61003, м. Харків, вул. Кузнечна, 2, код ЄДРПОУ 39112874) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СК-Агро" (42506, Сумська область, Липоводолинський район, селище ОСОБА_2, вул. Першотравнева, 1, код ЄДРПОУ 33976979) - 137499,00 грн. основного боргу, 6746,86 грн. 3% річних, 23986,52 грн. інфляційних та 2523,49 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "СК-Агро" (42506, Сумська область, Липоводолинський район, селище ОСОБА_2, вул. Першотравнева, 1, код ЄДРПОУ 33976979).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Слобожанщина Агро" (61003, м. Харків, вул. Кузнечна, 2, код ЄДРПОУ 39112874).

Повне рішення складено 11 лютого 2019 року.

Суддя ОСОБА_3