Рішення

від 19.12.2018 по справі 910/10961/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 19.12.2018Справа № 910/10961/18 Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Топіхи І. О., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Українська залізнична швидкісна компанія" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙ КОМ" про стягнення грошових коштів у розмірі 30 555,45 грн, Представники учасників процесу згідно протоколу від 19.12.2018, ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Українська залізнична швидкісна компанія" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі – Залізниця) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай Ком" (далі – Товариство) про стягнення 30 555,45 грн, з яких 27 358,92 грн – пеня та 3 196,53 грн – 3 проценти річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача своїх обов`язків за договором комерційної концесії №90-УЗШК від 02.11.2015. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 вищевказану позовну заяву було залишено без руху та встановлено строк Залізниці для усунення недоліків позовної заяви. 03.09.2018 через відділ автоматизованого документообігу Господарського суду міста Києва до суду надійшла заява позивача про виправлення недоліків у позовній заяві. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2018 по справі № 910/10961/18 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі для розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Встановлено строки для надання суду відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив. 05.10.2018 через відділ автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярію) суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. 08.10.2018 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив. 16.10.2018 через канцелярію суду відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2018 постановлено розгляд справи № 910/10961/18 здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 28.11.2018. 28.11.2018 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання до долучення додаткових документів. У підготовче судове засідання 28.11.2018 прибули представники позивача та відповідача. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/7118/17 до судового розгляду по суті в судовому засіданні 19.12.2018. Під час судового засідання 19.12.2018 представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив. У свою чергу представник відповідача проти задоволення позову заперечував, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив. Відповідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва – ВСТАНОВИВ: 02.11.2015 між Державним підприємством “Українська залізнична швидкісна компанія” (далі – правоволоділець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “АЙ КОМ” (далі – користувач) був укладений договір комерційної концесії № 90-УЗШК (далі – договір), в порядку та на умовах якого правоволоділець зобов'язується надати користувачеві за винагороду на зазначений у договорі строк право користування на території рухомого складу правоволодільця за відповідними напрямками прав, належних правоволодільцю, а саме: правом на використання комерційного досвіду та ділової репутації з метою надання послуг з розповсюдження відео журналу, виготовленого власними силами та за власні кошти Користувача на моніторах рухомого складу швидкісних поїздів (далі – послуги). У подальшому до вказаного правочину сторонами були внесені зміни шляхом укладення додаткових угод, а саме: № 1 від 30.11.2015, № 2 від 01.12.2015, № 3 від 15.03.2016, № 4 від 01.07.2016, № 5 від 01.07.2016, № 7 від 18.11.2016. № 8 від 01.12.2017, № 9 від 01.02.2017. № 10 від 27.04.2017, № 11 від 02.01.2018, № 12 від 12.04.2018 та № 13 від 05.05.2018. Згідно з пунктом 1.2. договору термін дії даного договору (у редакції додаткової угоди № 13 від 05.05.2018) становить до 30.06.2018. Вказаним пунктом також сторони передбачили, що винагорода за користування комплексом виключних прав становить суму договірної гарантованої плати за місяць визначену в Додатку 1, який є невід'ємною частиною даного договору і виплачується у формі перерахувань на підставі виставленого рахунку-фактури право володільця у наступні терміни: до 10 числа звітного місяця. Відповідно до пункту 8.1 укладеного правочину строк дії цього договору починається з моменту його підписання та закінчується 30.06.2018 (у редакції додаткової угоди № 13 від 05.05.2018). Судом встановлено, що Залізницею були виставлені для оплати відповідачем наступні рахунки: № 83 від 29.05.2017, № 102 від 29.06.2017, № 134 від 31.07.2017, № 147 від 22.08.2017, № 169 від 27.09.2017, № 188 від 27.10.2017, № 204 від 28.11.2017 та № 233 від 04.01.2018. Всупереч умов укладеного договору Товариство здійснювало оплату виставлених рахунків із порушенням строків, встановлених умовами договору, у зв'язку із чим 29.05.2017, 30.06.2017, 07.08.2017, 28.08.2017, 29.09.2017, 10.11.2017 та 01.12.2017 позивач звертався до відповідача із листами щодо своєчасної сплати послуг за договором. З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив оплату виставлених рахунків у наступному порядку № 83 від 29.05.2017 (78  750,00 грн – 11.07.2017, 20  000,00 грн – 27.07.2017, 58  750,00 грн – 01.08.2017), № 102 від 29.06.2017 (157  500,00 грн – 21.08.2017), № 134 від 31.07.2017 (40  000,00 грн – 07.09.2017, 50  000,00 грн – 20.09.2017, 67  500,00 грн – 28.09.2017), № 147 від 22.08.2017 (50  000,00 грн – 02.10.2017, 50  000,00 грн – 30.10.2017, 57  500,00 грн – 01.11.2017), № 169 від 27.09.2017 (50  000,00 грн – 10.11.2017, 107  500,00 грн – 17.11.2017), № 188 від 27.10.2017 (157  500,00 грн – 07.12.2017), № 204 від 28.11.2017 (157  500,00 грн – 27.12.2017) та № 233 від 04.01.2018 (157  500,00 грн – 12.01.2018). Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи банківською випискою про рух грошових коштів на особовому рахунку позивача. Враховуючи порушення строків проведення оплати, Залізниця здійснила нарахування пені в розмірі 27  358,92 грн та трьох процентів річних у розмірі 3  196,53 грн та заявила вказані суми до стягнення з Товариства в межах вказаного позову. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Товариство у своєму відзиві зазначило, що надані позивачем до суду листи, довідки та рахунки не є належними доказами у підтвердження нарахованих сум пені та трьох процентів річних. При цьому, відповідач зауважив про порушення боку Залізниці умов укладеного договору в частині вжиття заходів досудового врегулювання спору. Також Товариство зазначає про відсутність підстав нарахування штрафних санкцій та трьох процентів річних, оскільки між сторонами були підписані додаткові угоди, умовою підписання яких є відсутність між сторонами претензій фінансового характеру. Крім того, відповідач заявив про застосування строків позовної давності до вимоги про стягнення пені. Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором комерційної концесії. Відповідно до статті 1115 Цивільного кодексу України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Згідно з частини 1 статті 366 Господарського кодексу України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду. Згідно зі статтею 1116 Цивільного кодексу України предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту. Відповідно до статті 369 Господарського кодексу України винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором. Додатком № 1 до договору комерційної концесії № 90-УЗШК від 02.11.2015 (Протокол погодження договірної ціни на правокористування у редакції додаткової угоди № 10 від 27.04.2017 та додаткової угоди № 11 від 02.01.2018) сторони погодили розмір договірної суми за користування наданими правоволодільцем правами за період  01.05.2017-31.01.2018 становить 157  500,00 грн (разом з ПДВ). Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором комерційної концесії № 90-УЗШК від 02.11.2015 позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 27  358,92 грн, нарахованої за прострочення оплати за користування правами у червні 2017 – січні 2018. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України). Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою. За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Згідно з статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Згідно з пунктом 4.2 договору комерційної концесії № 90-УЗШК від 02.11.2015 за несвоєчасну, або не в повному обсязі перераховану оплату, передбачену в цьому договорі, користувач сплачує правоволодільцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (включаючи день оплати). Пеня за прострочення оплати за договором нараховується за весь період прострочення. Оплата пені не звільняє користувача від оплати вартості виконаних робіт та послуг. Як встановлено судом вище, умовами укладеного договору сторони передбачили, що оплата послуг за договором має бути здійснена до 10 числа звітного місяця. З огляду на вказане слідує, що рахунки мали бути оплачені у наступні строки: № 83 від 29.05.2017 до 10.06.2017, № 102 від 29.06.2017 до 10.07.2017, № 134 від 31.07.2017 до 10.08.2017, № 147 від 22.08.2017 до 10.09.2017, № 169 від 27.09.2017 до 10.10.2017, № 188 від 27.10.2017 до 10.11.2017, № 204 від 28.11.2017 до 10.12.2017 та № 233 від 04.01.2018 до 10.01.2018. З огляду на вказане періоди нарахування пені, враховуючи умови укладеного договору та приписи чинного законодавства, за кожним рахунком встановлюються наступним чином: № 83 від 29.05.2017 – 11.06.2017 – 01.08.2017, № 102 від 29.06.2017 – 11.07.2017 – 21.08.2017, № 134 від 31.07.2017 – 11.08.2017 – 28.09.2017, № 147 від 22.08.2017 – 11.09.2017 – 01.11.2017, № 169 від 27.09.2017 – 11.10.2017 – 17.11.2017, № 188 від 27.10.2017 – 11.11.2017 – 07.12.2017, № 204 від 28.11.2017 – 11.12.2017 – 27.12.2017, № 233 від 04.01.2018 – 11.01.2018 – 12.01.2018. У той же час, у матеріалах справи у відзиві Товариство просило суд застосувати строк позовної давності до вимог Залізниці про стягнення нарахованої пені за рахунками № 83, № 102 та № 134. Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності – за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів". Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відтак, з урахуванням приписів вищенаведеної статті, строк позовної давності для вимог Залізниці щодо стягнення з Товариства суми нарахованої пені за кожним рахунком становить: № 83 від 29.05.2017 до 11.06.2018, № 102 від 29.06.2017 до 11.07.2018, № 134 від 31.07.2017 до 11.08.2018, № 147 від 22.08.2017 до 11.09.2018, № 169 від 27.09.2017 до 110.10.2018, № 188 від 27.10.2017 до 11.11.2018, № 204 від 28.11.2017 до 11.12.2018 та № 233 від 04.01.2018 до 11.01.2019. Судом встановлено, що Залізниця звернулась до суду із цим позовом 17.08.2018, що підтверджується відтиском штемпелю вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва на титульному аркуші позовної заяви. Згідно з частиною 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За таких обставин, зважаючи на заявлену Товариством вимогу про застосування судом строку позовної давності до вимог Залізниці щодо стягнення пені, а також відсутність належних та допустимих доказів поважності причин пропуску позивачем цього строку, суд дійшов висновку про необхідність здійснення стягнення пені за наступними рахунками протягом вказаних періодів № 134 від 31.07.2017 – 17.08.2017 – 28.09.2017, № 147 від 22.08.2017 – 11.09.2017 – 01.11.2017, № 169 від 27.09.2017 – 11.10.2017 – 17.11.2017, № 188 від 27.10.2017 – 11.11.2017 – 07.12.2017, № 204 від 28.11.2017 – 11.12.2017 – 27.12.2017, № 233 від 04.01.2018 – 11.01.2018 – 12.01.2018. Здійснивши перерахунок з урахуванням вищевказаного, суд дійшов висновку, про те, що до стягнення з відповідача підлягає 17  147,05 грн пені. До того ж, за умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних, суд дійшов висновку до стягнення з відповідача підлягає 1  977,34 грн трьох процентів річних. Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа “Серявін проти України”, § 58, рішення від 10.02.2010). Беручи до уваги викладене вище, вимоги позивача про нарахування та стягнення з відповідача пені та трьох процентів річних підлягають частковому задоволенню. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1. Позов Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Українська залізнична швидкісна компанія" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙ КОМ" про стягнення грошових коштів у розмірі 30 555,45 грн – задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙ КОМ" (03190, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Черняховського, будинок 16/30,офіс 2; ідентифікаційний код 38531233) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Українська залізнична швидкісна компанія" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (02096, місто Київ, Дарницький район, вулиця Привокзальна, будинок 3; ідентифікаційний код 40123444) 17  147,05 грн (сімнадцять тисяч сто сорок сім гривень 05 копійок) пені, 1  977,34 грн (одну тисячу дев'ятсот сімдесят сім гривень 34 копійки) три проценти річних та 1  102,82 грн (одну тисячу сто дві гривні 82 копійки) судового збору. 3. У іншій частині в позові відмовити. 4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складене 11.01.2018. СУДДЯ                                                                                            В. В. ДЖАРТИ