Постанова

від 06.02.2019 по справі 0640/3871/18

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 0640/3871/18

Головуючий у 1-й інстанції: Панкеєва В.А.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

06 лютого 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Ватаманюка Р.В. Сторчака В. Ю. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Сербин І.І.,

представника відповідача - Добровінської Д.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року (головуючий суддя Панкеєва В.А.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акваформ Україна" до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №000909-13-06 від 23.04.2018 р., №0016981306 від 18.07.2018 р,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Акваформ Україна" звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 23.04.2018 №000909-13-06 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 6852,25 грн. та від 18.07.2018 №0016981306 про збільшення суми грошового зобов'язання з військового збору в частині 477,67 грн.

Підставою звернення позивача з даним позовом слугувала незгода з результатами проведеної податковим органом перевірки, які були відображені в Акті від 06.04.2018 №382/06-30-14-01/34584784. Зокрема, заперечення позивача стосувались підставності винесення податковим органом податкових повідомлень-рішень №000909-13-06 від 23.04.2018 р. та №0016981306 від 18.07.2018 р., які попередньо були оскаржені Товариством в адміністративному порядку та частково скасовані.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 23.04.2018 №000909-13-06 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 6852,25 грн. та від 18.07.2018 №0016981306 про збільшення суми грошового зобов'язання з військового збору в частині 477,67 грн.

Стягнуто з Головного управління ДФС у Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Акваформ Україна" понесені судові витрати в сумі 1762,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач просить скасувати ухвалене 17 жовтня 2018 року рішення у даній справі та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги відповідач, цитуючи норми матеріального та процесуального права, перелічує порушення, які на його думку допущено позивачем та вказує на неврахування судом першої інстанції того, що Товариством було порушено норми податкового законодавства України щодо не надання до авансових звітів розрахункових документів встановленої форми та змісту, оскільки документи, що підтверджують здійснені готівкою чи за допомогою платіжних карток розрахунки - це окрім рахунків готелів, проїзних квитків, видаткових накладних та інших первинних документів є фіскальні касові чеки, розрахункові квитанції, спрощенні розрахункові квитанції, чеки банкомата, сліпи, квитанції платіжних терміналів, тощо. Також, відповідач звертає увагу на неправомірне віднесення позивачем до відшкодованих фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, сум за проживання в готелях на підставі рахунків та квитанцій прибуткових касових ордерів до витрат підприємства, оскільки останні не є належним підтвердженням сплати готівкових коштів в розумінні касової дисципліни.

Позивач надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити.

Позивач явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

В силу положень ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, на підставі направлень на проведення перевірки державними ревізорами проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Акваформ Україна" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2011 по 31.12.2017.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 06.04.2018 №382/06-30-14-01/34584784.

Зі змісту висновків, викладених в акті перевірки від 06.04.2018 №382/06-30-14-01/34584784 податковим органом встановлено порушення позивачем податкового законодавства:

- п.п.164.1.2, п.164.1, ст.164, п.167.1. ст.167, п.п.168.1.1, п.п.168.1.2. п.168.1. ст.168, п.п."а" п.176.2. ст.176 Податкового кодексу України, та визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб в сумі 2967,68 грн.;

- п.16-1 підрозділу 10 розділу XX "Інші перехідні положення", п.162.1 ст.162, п.п.164.1.1. п.164.1., п.164.2. ст.164, п.п.168.1.1. п.168.1. ст.168, п.п."а" п.176.2. ст.176 Податкового кодексу України та визначено суму податкових зобов'язань з військового збору в сумі 206,58 грн.

Так, податковим повідомленнями-рішеннями від 23.04.2018 №000909-13-06 визначено суми зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 6852,25 грн. (а.с.11), №000910-13-06 визначено суму грошового зобов'язання з військового збору.

Не погоджуючись з вказаними висновками товариство в порядку п.86.7. ст.86 ПК України направило на адресу відповідача заперечення до акту перевірки від 12.04.2018, в яких зазначило про факт надання до перевірки всіх розрахункових документів (рахунки готелів, квитанції до прибуткових касових ордерів від фізичних осіб-підприємців), які разом із копіями авансових звітів надавались відповідачу супровідним листом за вих. №25 від 30.03.2018 (а.с.145-153).

Рішенням Державної фіскальної служби України від 12.07.2018 №23294/6/99-99-11-02-01-15 скаргу позивача задоволено частково - скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.04.2018 №000910-13-06 в частині 339,29 грн. застосованої штрафної санкції з військового збору, а податкове повідомлення-рішення від 23.04.2018 №000909-13-06 залишено без змін (а.с.138-142).

З урахуванням рішення ДФС України відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 18.07.2018 №0016981306 про збільшення суми грошового зобов'язання з військового збору в сумі 477,67 грн. (206,58 грн. - за податковими зобов'язаннями; 138,38 грн. - за штрафними санкціями, 132,71 грн. - пеня) (а.с.15).

Вважаючи рішення податкового органу протиправними та прийнятими в порушення норм чинного законодавства, товариство звернулось до суду з позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що документально підтверджені витрати з оплати вартості проживання у готелях не є доходом платника податку - фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем, а тому податкові повідомлення-рішення від 23.04.2018 №000909-13-06 та від 18.07.2018 №0016981306 є протиправними та підлягають скасуванню.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та надаючи оцінку доводам апеляційної скарги податкового органу в призмі встановлених обставин справи зазначає наступне.

Як встановлено зі змісту апеляційної скарги, відповідач в спростування висновків суду першої інстанції посилається на факт копіювання судовою інстанцією тезисів позовної заяви позивача, що свідчить про неповне встановлення обставин справи.

Судова колегія критично ставиться до вказаних тверджень, оскільки посилання судової інстанції на норми права, якими обґрунтовано вимоги позовної заяви свідчить виключно про правомірність та обґрунтованість останньої. В даному випадку слід зазначити, що всі учасники судового процесу, в тому рахунку і суд, вирішуючи певні спірні правовідносини не можуть керуватись різними правовими нормами, в результаті аналізу яких робити до того ж різні висновки.

Стосовно доводів апелянта про надання позивачем до позовної заяви прибуткових касових ордерів від фізичних осіб підприємців, які не відповідають нормам з регулювання обліку готівки встановлені Положенням про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п.2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 (далі - Положення №637), видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України.

Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт. Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Приписами пункту 3.1 Положення №637 встановлено, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Згідно п. 3.2 Положення №637, касові операції, що проводяться відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", оформляються згідно з вимогами цього Закону.

Пунктом 14 розділу І "Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон" (затверджена наказом Мінфіну від 13.03.1998 № 59) визначено, що підтвердними документами, які засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та Податкового кодексу України. У разі відрядження за кордон підтвердні документи, що засвідчують вартість понесених за кордоном у зв'язку з таким відрядженням витрат, оформлюються згідно із законодавством відповідної держави.

В обгрунтування власних висновків, судова колегія звертає увагу на положення статті 2 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , якими визначено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Згідно з пунктом 15 статті 3 цього Закону суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України "Про захист прав споживачів".

Згідно з пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/8976 (далі - Інструкція) розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Отже, підсумовуючи викладене, судова колегія погоджується як з доводами позивача, так і з висновками суду першої інстанції стосовно того, що в даному випадку підтвердними документами є не лише ті з них, що визначені Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а і згідно норм ПК України.

Відповідно до преамбули Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки", метою його видання є вдосконалення організації готівкового обігу, зміцнення касової дисципліни, підвищення ефективності контролю за додержанням суб'єктами господарської діяльності встановленого порядку ведення операцій з готівкою у національній валюті в Україні.

Статтею 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.1995 №436/95 встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які в повній мірі або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу.

Абзацом 6 статті 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.1995 №436/95 передбачено, що за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, до суб'єкта підприємницької діяльності застосовуються штрафні санкції у розмірі сплачених коштів.

Зазначена норма Указу передбачає застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій за порушення ним порядку відображення в облікових документах каси підприємства витраченої підзвітними особами готівки без подання ними підтверджуючих документів (товарного або касового чеку, квитанції до прибуткового ордера, інших письмових документів).

Як встановлено судом першої інстанції, підзвітні особи до авансових звітів, окрім рахунків готелів, подавали додатково квитанції до прибуткового касового ордеру, які були видані фізичними особами-підприємцями, що на думку суду першої інстанції не суперечить ст.1 Указу.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до абзацу 11 частини першої статті 1, частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Таким чином, всі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, які за змістом та формою відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у бухгалтерському обліку та звітності.

Колегія суддів вбачає за необхідне зауважити, що певні дефекти в платіжних документах, зокрема відсутність в них інформації про податковий номер або серію та номер паспорта для фізичних осіб, які мають відмітку у паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, не позбавляє ці документи сили платіжних документів, оскільки такі дефекти не позбавляють можливості ідентифікувати операції та особу, яка здійснила оплату.

Судова колегія, надавши оцінку наявним у справі доказам, в тому рахунку і квитанціям до прибуткових касових ордерів, дійшла висновку про відсутність зауваження щодо їх відповідності вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . Вказані документи є належними доказами сплати покупцем готівкових коштів на рахунок фізичних осіб-підприємців.

Слід враховувати, що за змістом пункту 4.2 глави 4 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відокремлені підрозділи підприємств, які проводять операції з приймання готівки за продану продукцію (товари, роботи, послуги) з оформленням її прибутковим касовим ордером, а також з видачі готівки на виплати, пов'язані з оплатою праці, виробничі (господарські) потреби, інші операції з оформленням їх видатковими касовими ордерами і відомостями, ведуть касову книгу.

Відокремлені підрозділи підприємств, страхові агенти, брокери, розповсюджувачі лотерей, які здійснюють готівкові розрахунки із застосуванням реєстратора розрахункових операцій або розрахункової книжки та веденням книги обліку розрахункових операцій, але не проводять операцій з приймання (видачі) готівки за касовими ордерами, а також підприємці касової книги не ведуть.

Таким чином, обов'язок відокремленого підрозділу вести касову книгу залежить від змісту здійснюваних ним готівкових операцій.

В розрізі правовідносин, що є предметом розгляду даної справи, судова колегія погоджується з доводами суду першої інстанції, що передбачене пунктом 4.2 Положення № 637 звільнення приватних підприємців від ведення касової книги не означає пряму заборону на їх використання як бланків для створення розрахункового документа та не є підставою для визнання їх неналежними, при тому, коли законодавством не встановлена форма розрахункового документа для фізичних осіб платників єдиного податку.

За статтею 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Виходячи із змісту вказаної норми права, відсутність прямої заборони на використання приватними підприємцями квитанцій до прибуткових касових ордерів як бланків для створення розрахункового документа, таке використання є цілком правомірним на підставі ст.51 Цивільного кодексу України.

Отже, з огляду на диспозицію статті 1 Указу, у позивача були наявні оригінали письмових документів, що підтверджували факт витрачання виданої під звіт готівки.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача правових підстав для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, оскільки документально підтверджені витрати з оплати вартості проживання у готелях підтверджуються рахунками готелів і не є доходом платника податків - фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження в суді першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження. В порушення вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач не довів ті обставини, на яких ґрунтувались його вимоги, разом з цим позивач надав докази правомірності та обґрунтованості своїх доводів.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 317 - 319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позову. Натомість оскаржуване рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 11 лютого 2019 року.

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М. Судді Ватаманюк Р.В. Сторчак В. Ю.