Рішення

від 13.02.2019 по справі 140/92/19

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 року ЛуцькСправа № 140/92/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Дмитрука В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Нововолинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовом до Нововолинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Нововолинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Політей Ю.А. від 21.09.2018 виконавче провадження №39627438 про накладення штрафу в розмірі 14 255грн., що становить 50 відсотків від суми заборгованості зі сплати аліментів за три роки, а саме за період з 03.09.2013 по 01.09.2018.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що у Нововолинському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області на виконанні знаходиться виконавче провадження ВП №396627438 щодо примусового виконання виконавчого листа у справі №165/1810/13, виданого Нововолинським міським судом 17.06.2013 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 500грн. щомісячно, починаючи з 31.05.2013 і до повноліття дитини.

21.09.2018 головним державним виконавцем Нововолинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Політей М.Ю. винесено постанову про накладення на позивача (боржника) штрафу в розмірі 14 255грн., що становить 50 відсотків від суми заборгованості зі сплати аліментів за три роки, а саме з 03.09.2013 по 01.09.2018, що становить 28 510грн.

Однак, оскаржувану постанову від 21.09.2018, яка винесена у відповідності до приписів частини чотирнадцятої статті 71 Закону України Про виконавче провадження про накладення штрафу в сумі 14 255грн. ОСОБА_1 вважає такою, що порушує його права та законні інтереси.

Зокрема, посилаючись на статтю 58 Конституції України, зазначає про протиправне застосування державним виконавцем положень частини чотирнадцятої статті 71 Закону України Про виконавче провадження , оскільки норма закону, яка передбачає відповідальність боржника у вигляді штрафу у розмірі 50 % суми заборгованості зі сплати аліментів, а саме Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання від 03.07.2018 набрала чинності лише 28.08.2018, а тому може поширюватися лише на заборгованість, яка виникла після цієї дати, так як закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Оскільки заборгованість по сплаті аліментів утворилась в період до набрання законної сили Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання , позивач вважає, що підстави для накладення штрафу в розмірі 14 255грн. у державного виконавця були відсутні, з огляду на що просить позовні вимоги задовольнити

Ухвалою судді від 04.02.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 11:00 12.02.2019. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами Розділу 2 Глави 11 Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвалою суду від 12.02.2019 розгляд справи відкладено на 13.02.2019 на 14:30 год. та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2.

У поданому відзиві на позов від 11.02.2019 №2365 головний державний виконавець Політей Ю.А. позовні вимоги ОСОБА_1 заперечила з тих підстав, що постанова від 21.09.2018 в межах виконавчого провадження ВП №39627438 про накладення на позивача штрафу в сумі 14 255грн. винесена у відповідності до норм чинного законодавства, у відповідності до приписів частини чотирнадцятої статті 71 Закону України Про виконавче провадження , оскільки станом на 01.09.2018 заборгованість позивача зі сплати аліментів складала 28 510грн., що перевищує суму відповідних платежів за три роки, а тому у державного виконавця були наявні всі правові підстави для накладення штрафу на боржника.

Відповіді на відзив позивачем не подано.

Позивач та третя особа в судове засідання не прибули, про причини неявки суд не повідомили, хоча й були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Представником відповідача на адресу суду засобами електронного зв'язку подано заяву про розгляд справи за її відсутності та підтримку заперечень проти позову, викладених у відзиві від 11.02.2019.

Відповідно до частини третьої статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Частиною дев'ятою статті 205 КАС України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Як передбачено частиною четвертою статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відтак, оскільки неприбуття у судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду справи, судовий розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи, поданий представником відповідача відзив, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 17.06.2013 в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини вирішено стягнути з ОСОБА_1, уродженця міста Кишинів Республіки Молдова, в користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти в розмірі по 500 (п'ятсот) грн. щомісяця, починаючи з 31 травня 2013 року до повноліття дитини (а. с. 6).

На виконання вказаного рішення суду 17.06.2013 Нововолинським міським судом Волинської області видано виконавчий лист №165/1810/13-ц.

Як слідує з матеріалів справи, постановою головного державного виконавця Нововолинського міського відділу державної виконавчої служби від 03.09.2013 відкрито виконавче провадження ВП №39627438 щодо примусового виконання виконавчого листа у справі №165/1810/13-ц.

Матеріали справи містять копії документів, зокрема паспорта громадянина Республіки Молдова серії НОМЕР_2, виданий 13.12.2016 на ім'я ОСОБА_1 , посвідки на постійне проживання в Україні НОМЕР_3, видану 27.11.2015 на ім'я ОСОБА_1 та картки фізичної особи - платника податків від 15.10.2004, виданої ОСОБА_1, які в сукупності свідчать про те, що боржник у виконавчому провадженні ВП №39627438 та позивач у справі є однією і тією ж особою.

Оскільки в період з 03.09.2013 по 01.09.2018 ОСОБА_1 не сплачував аліменти на користь ОСОБА_2, утворилась заборгованості зі сплати аліментів за три роки в сумі 28 510грн., тому 21.09.2018 головним державним виконавцем Нововолинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Політей М.Ю. винесено постанову про накладення на позивача (боржника) штрафу в розмірі 14 255грн., що становить 50 відсотків від суми заборгованості.

Не погоджуючись з вказаною постановою державного виконавця, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, та враховуючи, що спір між сторонами існує виключно щодо правових підстав застосування до позивача штрафу на суму заборгованості, яка не оспорювалася, суд вказує про наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VІІІ.

Згідно статті 1 Законом України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом першим частини першої статті 3 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Приписами статті 5 Закону України Про виконавче провадження визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Частиною першою статті 13 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України Про виконавче провадження визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону України Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, предметом оскарження у даній справі є постанова державного виконавця від 21.09.2018 у виконавчому провадженні ВП №39627438, якою на ОСОБА_1 накладено штраф в розмірі 14 255,00 грн. у зв'язку з наявною заборгованістю по сплаті аліментів за період з 03.09.2013 по 01.09.2018 в сумі 28 510,00 грн., яка була погашена позивачем повністю 06.12.2018, що підтверджується розпорядженням №39627438 від 10.12.2018, долученим відповідачем до заяви про розгляд справи за відсутності представника відповідача від 13.02.2019.

Частино першою статті 71 Закону України Про виконавче провадження визначено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

У відповідності до частини чотирнадцятої статті 71 Закону України Про виконавче провадження за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

При цьому, суд звертає увагу, що статтю 71 Закону Про виконавче провадження доповнено частиною чотирнадцятою у зв'язку з прийняттям 03.07.2018 Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання №2475-VIII, який вступив в дію з 28.08.2018.

Разом з тим, згідно статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Відповідно до пункту другого рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (щодо зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, особа має нести відповідальність за діяння на підставі закону, що був чинним на час його вчинення, крім випадків, коли новий закон пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинення такого діяння.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неправомірність застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

Неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є одним з аспектів загальновизнаного принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, який відповідно до частини першої статті 8 Конституції України визнається і діє в Україні.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів закріплений також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22.02.2017 у справі №6-2705цс16, підтверджує, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Таким чином, оскільки заборгованість позивача щодо сплати аліментів утворилась за період з 03.09.2013 по 01.09.2018, при цьому відповідальність у вигляді штрафу за несплату аліментів, яка передбачена частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України Про виконавче провадження , яка введена в дію Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання лише з 28.08.2018, тому, з огляду на вказані обставини, ОСОБА_1 не міг передбачити настання такої відповідальності у зв'язку з несвоєчасністю такої сплати.

З врахуванням вищевикладеного, суд вважає, що підстави для притягнення позивача до відповідальності за порушення, яке передбачено абзацом третім частини чотирнадцятої статті 71 Закону України Про виконавче провадження відсутні, оскільки на момент виникнення заборгованості по сплаті аліментів така відповідальність чинним законодавством передбачена не була.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова головного державного виконавця Нововолинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Політей Ю.А. від 21.09.2018 ВП №39627438 про накладення на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 14 255грн., що становить 50 відсотків від суми заборгованості зі сплати аліментів за три роки, а саме за період з 03.09.2013 по 01.09.2018, тому її слід визнати протиправною та скасувати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Нововолинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області витрати по сплаті судового збору згідно квитанції №79 від 14.01.2019 в розмірі 768грн.40коп.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Нововолинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Політей Ю.А. від 21.09.2018 ВП №39627438 про накладення на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 14 255грн., що становить 50 відсотків від суми заборгованості зі сплати аліментів за три роки, а саме за період з 03.09.2013 по 01.09.2018.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Нововолинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (вулиця Винниченка, будинок 14, місто Нововолинськ, Волинська область, 45407, код ЄДРПОУ 35055294) витрати по сплаті судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В. В. Дмитрук