Постанова

від 05.02.2019 по справі 826/16972/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/16972/16 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ІНТЕР КОЛ до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ Інтер Кол звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.08.2016 №0014731404.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 жовтня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд вказане судове рішення скасувати, та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог. На думку апелянта, оскаржуване рішення винесено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та інші наявні у справі докази, колегія суддів приходить до наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Співробітниками Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Аделіна-Холдинг з питань правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ПП Алкор Груп (код 39782832) за період з 01.12.2015 по 31.12.2015, результати якої оформлені актом від 02.08.2016 №176/26-15-14-04-04-10/36588728 (далі-акт перевірки).

Відповідно до акту перевірки, встановлено порушення ТОВ Аделіна-Холдинг :

1.п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 ст. 1324 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік на загальну суму 468510 грн.;

2. п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 520567 грн., у тому числі за грудень 2015 року на суму 520567 грн.

На підставі акта перевірки від 02.08.2016 №176/26-15-14-04-04-10/36588728, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.08.2016:

- №0014731404, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 180850,50 грн., з яких 520567,00 грн. - податкове зобов'язання та 260283,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- №0014741404, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 468510,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, рішенням Державної фіскальної служби від 18.10.2016 №224581/6/99-99-11-01-01-23 скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.08.2016 №0014741404 в частині донарахувань по операціях за період 2015 року, щодо яких підтверджено здійснення оплати на користь ПП Алкор Груп та не встановлено наявність дебіторської заборгованості за 2015 рік, в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та податкове повідомлення-рішення від 16.08.2016 №0014731404 залишено без змін.

Не погоджуючись з вищенаведеними обставинами, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої дійшов висновку, що з аналізу первинної документації, норм чинного законодавства та особливостей спірних господарських операцій встановлюється їх реальність, що підтверджується залученими до матеріалів справи документами первинного та бухгалтерського обліку.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Положеннями пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В свою чергу, згідно пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу. Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, фінансово-господарські відносини між товариством з обмеженою відповідальністю Аделіна-Холдинг (орендар) та приватним підприємством Алкор Груп (орендодавець) ґрунтувались на договорі оренди телекомунікаційного обладнання та програмного забезпечення від 18.11.2015 №1811-2015, відповідно до умов якого орендар приймає у строкове платне користування (оренду) визначене в Договорі (включаючи додатки до нього) телекомунікаційне обладнання та програмне забезпечення. Перелік, кількість, асортимент, технічні та вартісні характеристики майна , що складає предмет оренди, зазначено в Додатку №1, №2, №3, №4 до цього Договору (Специфікації), що є його невід'ємними частинами. Передача предмету оренди від орендодавця орендарю здійснюється за актом приймання-передачі. Орендодавець зобов'язується передати орендарю предмет оренди за актом приймання-передачі в приміщеннях орендаря.

На підтвердження виконання вказаного договору до матеріалів справи надані копії актів приймання-передачі, актів надання послуг, платіжних доручень, податкових накладних.

Також, між ПП Алкор Груп (орендодавець) та ТОВ Аделіна-Холдинг (орендар) укладений договір програмного забезпечення від 16.12.2015 №16122015, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування (оренду) визначене в договорі (включаючи додатки до нього) програмне забезпечення Genesys v8.1 та здійснює його технічну підтримку. Перелік, кількість, асортимент, характеристики предмету оренди, наводиться у Додатках до Договору (Специфікаціях) та акті приймання-передачі, що є його невід'ємною частиною. Передача предмета оренди від орендодавця орендарю при цьому здійснюється за актом приймання-передачі.

На виконання вказаного договору, складені акти приймання-передачі предмету оренди, акти надання послуг, податкові накладні, копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідно договору від 25.11.2015 №2511-2015 ПП Алкор Груп (виконавець) та ТОВ Аделіна-Холдинг (замовник) уклали договір про надання послуг із здійснення технічного запису, його зберігання, обробки та аналізу.

Згідно вказаного договору, в порядку та на умовах, визначених Договором, замовник доручає виконавцеві, а виконавець зобов'язується надати замовнику за плату послуги, що поділяються на: організаційний платіж з налаштування надання абонентських послуг зберігання інформації (записів розмов) із застосуванням апаратних засобів виконавця, в тому числі але не виключно, серверів та інших носіїв інформації, протягом 6 місяців з моменту дати відповідних записів на запит замовника; організаційний платіж з налаштування системи якості версії 2.0; послуги спеціалістів технічної підтримки, обсяг яких змінюється (послуги одночасного та безперервного запису розмов персоналу замовника (операторів call-center) із абонентами/користувачами call-center замовника, їх обробка (сортування, архівація), зміна форматів з формату зберігання на формат доступу МР3); послуги спеціалістів виконавця із проведення та складання статистичної звітності, обсяг яких змінюється за запитом замовника; послуги спеціалістів виконавця із проведення та складання аналітичної звітності, обсяг яких змінюється за запитом замовника; послуги спеціалістів виконавця із проведення контролю якості надання послуг, обсяг яких змінюється за запитом замовника.

Водночас, слід зазначити, що висновок про нереальність (відсутність в дійсності господарської операції) може ґрунтуватися на доказах, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Зазначена позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 та постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 №810/6201/14 та від 03.11.2015 №826/3477/13-а.

Першочергове значення у даному випадку має збір контролюючим органом доказів щодо існування конкретної господарської операції та відповідності її змісту оформленим первинним та/або податковим документам.

На підтвердження виконання договору, до матеріалів справи надані копії актів надання послуг, податкових накладних, платіжних доручень.

В свою чергу, на підтвердження реальності виконання вищевказаних договорів позивачем надано до матеріалів справи накази генерального директора ТОВ Аделіна-Холдинг про призначення відповідальних працівників за співпрацю з ПП Алкор Груп , фотокартки телекомунікаційного обладнання, зведена аналітика оцінки якості обслуговування проектів, скріншоти інтерфейсу системи.

На обґрунтування ділової доцільності вказаних господарських операцій з контрагентом, позивач зазначає, що отримані послуги від ПП Алкор Груп необхідні для здійснення позивачем основного виду господарської діяльності - діяльність телефонних центрів, для надання послуг замовникам за договорами про надання послуг телефонних центрів з ПрАТ МТС Україна , ТОВ Віжн ТБ , ПАТ Київенерго .

За вказаними договорами, копії яких з відповідною документацією долучені до матеріалів справи, позивач є виконавцем і зобов'язується надати інформаційно-телекомунікаційні послуги контактного центру, які полягають в одночасній обробці та обміну інформації за допомогою автоматичних систем та/або людських ресурсів з використанням сукупності програмних та апаратних засобів, телекомунікаційних та комп'ютерних технологій, які об'єднані в єдину технологічну систему за принципом комп'ютерно-телефонної інтеграції.

Досліджені під час розгляду справи первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом оформлені відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , всі господарські операції знайшли своє відображення у бухгалтерському обліку позивача та доводять наявність змін в активах позивача під час вчинення господарської операції.

Податкові накладні, виписані контрагентами позивача, відображені в акті перевірки та містять усі передбачені законом реквізити, тобто, відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України, що є підставою для віднесення позивачем сум ПДВ, сплачених у складі вартості товарів, отриманих від його контрагенту до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

В свою чергу, відповідач, згідно акту перевірки, не заперечує того факту, що внаслідок цих операцій змінився майновий стан позивача, також контролюючий орган не наводить жодних доводів щодо неналежного оформлення первинних документів.

Проте, в своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає про фіктивність вказаних господарських операцій між позивачем та контрагентами, вказані висновки останній обґрунтовує тим, що відповідно до інформації ІС Податковий блок відсутня інформація щодо наявності основних засобів у ПП Алкор Груп , оскільки до контролюючих органів не подано баланс та додаток АМ, ТОА Аделіна-Холдинг не надано до перевірки документів, що підтверджують наявність у ПП Алкор Груп прав на отримання технічної підтримки ПЗ від Genesys Telecommunications Laboratories та повне дотримання ним законодавства України, що регулює право інтелектуальної власності, авторських та суміжних прав.

Колегія суддів відхиляє такий довід скаржника, адже чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.01.2018 № К/9901/612/18 та № К/9901/630/18.

Посилання скаржника на відсутність товарно-транспортних накладних, колегія суддів не приймає до уваги, адже транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, тому за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

Безпідставним є також посилання відповідача на матеріали досудового слідства в рамках кримінального провадження від 22.01.2016 №42015000000002734 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, відповідно до якого встановлено, що учасники конвертаційного центру з метою прикриття своєї незаконної діяльності щодо вчинення фіктивних фінансово-господарських операцій створили (зареєстрували) та придбали корпоративні права ряду транзитних та фіктивних СГД, а тому числі ПП Алкор Груп .

Оскільки, доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 КК України (фіктивне підприємництво) відповідачем не надано, а договори, укладений позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

За змістом ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржуване рішення прийнято відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.

Відповідно до ст. 316 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року - без змін.

Повний текст постанови буде виготовлений протягом п'яти днів

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма