Постанова

від 30.01.2019 по справі 683/1426/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

місто Київ

справа № 683/1426/16-ц

провадження № 61-8764св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В. , Усика Г. І. ,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Приватне підприємство Агрофірма Махаринці ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П'єнти І. В., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_3 у травні 2016 року звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства Агрофірма Махаринці (далі - ПП Агрофірма Махаринці ), просив розірвати договір оренди землі, укладений 04 січня 2010 року між ним та відповідачем.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що він є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1, 9320 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована на території Коржівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області. 04 січня 2010 року він передав належну йому земельну ділянку строком на 10 років в оренду ПП Агрофірма Махаринці , уклавши з ним договір оренди землі, який зареєстрований у встановленому законом порядку.

За умовами договору оренди землі від 04 січня 2010 року відповідач взяв на себе обов'язок виплачувати позивачу щорічно не пізніше 31 грудня орендну плату в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі, що становить 998, 76 грн на рік.

Всупереч умовам договору оренди землі ПП Агрофірма Махаринці не виплачувало орендну плату за період з 2012 року до 2015 року.

Оскільки невиплата орендної плати набула систематичного характеру, то відповідно до частини першої статті 32 Закону України Про оренду землі зазначена обставина є підставою для дострокового розірвання договору оренди землі.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач проти позову заперечував, зазначав, що позивач не довів, що орендна плата за зазначені у позовній заяві періоди йому не виплачувалась.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 13 липня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки, площею 1, 9320 га, розташованої на території Коржівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, кадастровий номер НОМЕР_1, укладений 04 січня 2010 року між ПП Агрофірма Махаринці та ОСОБА_3, зареєстрований Старокостянтинівським районним відділом регіональної філії ДП Центр ДЗК 23 листопада 2010 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що досліджені судом докази дають підстави для висновку на те, що ПП Агрофірма Махаринці систематично з 2012 року до 2015 року не виплачувало позивачу орендну плату, що є підставою для задоволення позову та розірвання укладеного між сторонами договору оренди землі.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПП Агрофірма Махаринці задоволено. Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 13 липня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що позивачем та його представником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог. Посилання позивача на неотримання ним орендної плати за 2012-2015 роки є недоведеними, адже відповідно до матеріалів справи відповідачем здійснювався із позивачем розрахунок з орендної плати за 2012-2015 роки. Згідно з висновком криміналістичної експертизи з дослідження почерку та підписів від 10 жовтня 2016 року № 4432 підписи від імені ОСОБА_3 під № 139 у відомості видачі орендної плати за оренду землі за 2012 рік та під № 123 в Книзі обліку розрахунків за орендну плату за 2015 рік виконані ОСОБА_3, а встановити, ким виконаний підпис під № 134 в Книзі обліку розрахунків з орендної плати за 2014 рік, не виявилося можливим. Також позивачем та його представником в судовому засіданні визнано, що підпис у відомості видачі орендної плати за оренду землі за 2013 рік виконано саме ОСОБА_3

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просив рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2016 року скасувати, рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 13 липня 2016 року залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що під час розгляду справи апеляційним судом безпідставно задоволено клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи нових доказів. Апеляційний суд не досліджував поважність причин неподання таких доказів до суду першої інстанції. Заявник зазначає, що надані до суду апеляційної інстанції книги обліку розрахунків з орендної плати за 2012 рік, 2014 та 2015 роки, а також відомості видачі орендної плати за 2013 рік є неналежними доказами підтвердження виконання орендарем обов'язку зі сплати орендної плати. Зазначені документи не відповідають вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . На переконання заявника, надані апеляційному суду докази щодо сплати орендної плати є сфабрикованими.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження, а ухвалою від 01 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 04 січня 2010 року між ОСОБА_3, як власником земельної ділянки, площею 1, 9320 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована на території Коржівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, та ПП Агрофірма Махаринці укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 10 років, який зареєстровано у Старокостянтинівському районному відділі регіональної філії ДП Центр ДЗК 23 листопада 2010 року за №041074700006.

Відповідно до акта приймання-передачі земельної ділянки від 04 січня 2010 року зазначена земельна ділянка передана ОСОБА_3 ПП Агрофірма Махаринці в день підписання договору оренди.

Згідно з пунктами 1-4 статті 6 договору оренди землі за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі, тобто 998, 76 грн на рік. Орендна плата виплачується щорічно не пізніше 31 грудня поточного року за поточний рік. За домовленістю сторін орендна плата може бути виплачена в натуральній формі, у тому числі шляхом надання послуг.

Відповідачем здійснювався із позивачем розрахунок за орендну плату за 2012-2015 роки, згідно з висновком криміналістичної експертизи з дослідження почерку та підписів від 10 жовтня 2016 року № 4432 підписи від імені ОСОБА_3 під № 139 у відомості видачі орендної плати за оренду землі за 2012 рік та під № 123 в Книзі обліку розрахунків по орендній платі за 2015 рік виконані ОСОБА_3, а встановити, ким виконаний підпис під № 134 в Книзі обліку розрахунків по орендній платі за 2014 рік, не виявилося можливим. Також позивачем та його представником у судовому засіданні визнано, що підпис у відомості видачі орендної плати за оренду землі за 2013 рік виконано ОСОБА_3

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до положень статті 1 Закону України Про оренду землі

(в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди

землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У пункті д частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше рази) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність.

Наведене повністю узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постановах від 12 грудня 2012 року у справі

№ 6-146цс12 та від 28 вересня 2016 року у справі № 6-977цс16.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дослідив зібрані у справі докази та надав їм правову оцінку.

Апеляційним судом встановлено, що висновки суду першої інстанції щодо систематичної несплати орендної плати за договором оренди ґрунтуються на припущеннях, оскільки позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції не доведено наявність таких фактичних обставин.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 59 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

Таким чином, позивач, посилаючись як на підставу позову не те, що орендар систематично не виконував обов'язку зі сплати орендної плати, не підтвердив це належними та допустимими доказами. Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, спростував доводи позивача про систематичну несплату орендної плати орендодавцю, надавши суду відомості про отримання ОСОБА_3 орендної плати.

Відповідно до статті 304 ЦПК України 2004 року справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цим Кодексом.

Під час підготовки справи до розгляду апеляційним судом протягом десяти днів з дня отримання справи суддя-доповідач вчиняє такі дії: з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі; визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює; з'ясовує обставини, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень; з'ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами; вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції; за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову; вчиняє інші дії, пов'язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи (стаття 301 ЦПК України 2004 року).

Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції відповідно до статті 301 ЦПК України 2004 року наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, збирати та досліджувати докази.

Верховний Суд дав оцінку процесуальній поведінці позивача під час апеляційного розгляду справи. Так, після звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, сторони брали участь у апеляційному розгляді справи, мали можливість дати пояснення щодо обставин справи, а також заявляти клопотання, у тому числі щодо фальшивості, недостовірності доказів. Такими процесуальними правами позивач не скористався.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що надані апеляційному суду докази щодо сплати орендної плати є сфабрикованими.

В оцінці наведеного доводу Верховний Суд врахував, що, якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК України 2004 року просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК України 2004 року) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою невзяття його до уваги під час оцінки доказів.

Натомість позивач заяву про фальшивість доказу не подавав, відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою невзяття його до уваги під час оцінки доказів, до апеляційного суду не подав.

Враховуючи, що ОСОБА_3 не заявляв клопотань про забезпечення доказів, фальшивість доказів та виключення їх з числа доказів, він не скористався правами, передбаченими статтями 27, 31 ЦПК України 2004 року, перешкод судом апеляційної інстанції у їх реалізації не встановлено, такі доводи касаційної скарги відхилені Верховним Судом.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦПК України 2004 року особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Під час розгляду судами цієї справи апеляційним судом надано оцінку висновку судової експертизи, письмовим доказам, за результатами чого зроблені обґрунтовані висновки про відсутність правових підстав для розірвання договору оренди землі.

Відповідно до частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Під час ухвалення рішення Верховний Суд керується завданням цивільного судочинства. Відповідно до частин першої та другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржуване судове рішення містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що апеляційним судом встановлені обставини, які мають значення для справи на підставі неналежних та сфабрикованих доказів, висновки суду в оскаржуваній частині не відповідають обставинам справи, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права, є помилковими, адже, розглядаючи позов, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наведене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Розподіл судових витрат

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про залишення без задоволення вимог касаційної скарги ОСОБА_3, витрати, понесені заявником у зв'язку з розглядом справи у судах першої та касаційної інстанції покладаються на нього.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі

колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 25 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді А. С. Олійник

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик