Рішення

від 01.02.2019 по справі 907/559/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

01.02.2019 р. м. Ужгород Справа № 907/559/18

За позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Біоферт» , с. Великі Гаї Тернопільської області

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Іза-Б.А.Т.Е» , с. Іза Хустського району

про стягнення 1 255 871 грн. 52 коп., в тому числі 1 162 844 грн. вартості втраченого (неповернутого) майна та 93 027 грн. 52 коп. штрафу за прострочення повернення майна (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог),

Суддя господарського суду - Пригара Л.І.

Секретар судового засідання - Тягнибок К.О.

представники :

Позивача -

Відповідача - не з'явився

СУТЬ СПОРУ: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Біоферт» , с. Великі Гаї Тернопільської області заявлено позов до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Іза-Б.А.Т.Е» , с. Іза Хустського району про стягнення 1 175 920 грн. 25 коп. вартості втраченого майна та 94 073 грн. 60 коп. штрафу за затримку відвантаження майна. Заявою від 19.12.2018 року позивач зменшив розмір позовних вимог та просить стягнути з відповідача суму 1 255 871 грн. 52 коп., в тому числі 1 162 844 грн. вартості втраченого (неповернутого) майна та 93 027 грн. 52 коп. штрафу за прострочення повернення майна.

Позивач звернувся до суду із позовною заявою, якою просив стягнути з відповідача суму 1 175 920 грн. 25 коп. вартості втраченого майна та 94 073 грн. 60 коп. штрафу за затримку відвантаження майна, покликаючись на порушення останнім ст. ст. 949 - 951 Цивільного кодексу України, а також договірної умови щодо обов'язковості повернення поклажодавцю майна, переданого ним на зберігання, за його письмовою вимогою не пізніше 2 календарних днів з дня отримання вимоги чи в останній день строку зберігання. Зазначав, що відповідачем майно на вимогу поклажодавця (позивача) не повернуто і вартості його не відшкодовано. Визначаючи вартість майна, яка має бути відшкодована поклажодавцю, позивач застосував ст. ст. 524, 533 Цивільного кодексу України та просив стягнути з відповідача вартість майна з врахуванням валютної складової, а саме, у гривневому еквіваленті вартості майна, переданого на зберігання, яка згідно умов договору визначена у доларах США.

Відповідач проти позову заперечив, про що подав суду письмовий відзив на позов № 63 від 29.10.2018 року. У поданому суду відзиві на позов відповідач не заперечив факту отримання від позивача як поклажодавця на зберігання майно та неповернення такого майна зі зберігання на вимогу позивача. Стверджує, що з метою вирішення ситуації щодо неповернення позивачеві майна зі зберігання, сторона відповідача має на меті укласти із позивачем договір купівлі - продажу цього майна, оскільки таке майно використано в цілях власної господарської діяльності. Заперечення відповідача зводяться до незгоди останнього із сумою вартості майна, яку до стягнення заявив позивач, та порядку її нарахування. Відповідач наголошує, що при визначенні суми позовних вимог, позивач не врахував здійснені стороною відповідача проплати вартості переданого на зберігання майна у загальній сумі 350 000 грн. згідно двох платежів, здійснених 26.10.2017 року. Крім того, заперечив відповідач і проти стягнення вартості неповернутого зі зберігання майна виходячи із гривневого еквіваленту вартості майна, вказаною у доларах США, на день подання позову, оскільки сторони не визначали грошовий еквівалент в іноземній валюті, а лише згідно актів приймання - передачі визначено вартість майна як в іноземній, так і в національній валюті. За переконанням відповідача, таке визначення вартості майна виключає можливість її стягнення з врахуванням гривневого еквіваленту до долара США станом на день подання позову, оскільки вартість майна є чітко визначеною у національній валюті, і виконання зобов'язань має здійснюватися у гривні. За такої обставини, меншою є і сума штрафу, яку позивач нарахував відповідачеві за затримку відвантаження майна . Також, відповідач просить суд при вирішенні спору врахувати ту обставину, що наразі він перебуває у скрутному матеріальному та фінансовому становищі, має заборгованість із виплати заробітної плати. Звертає увагу на право суду при прийнятті рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені).

Відповіддю на відзив від 31.10.2018 року позивач спростовує наведені відповідачем у відзиві на позов аргументи. Зокрема, зазначає, про безпідставність твердження відповідача про часткову оплату ним вартості переданого на зберігання майна в сумі 350 000 грн., оскільки жодні платежі, спрямовані на відшкодування втраченого майна, переданого на відповідальне зберігання, на рахунок позивача не надходили. При цьому, навіть у випадку надходження на рахунок позивача коштів у зазначеній відповідачем сумі 350 000 грн., то такі здійснені ним і стосуються інших договірних правовідносин сторін. З покликанням на умови договору зберігання та приписи ст. ст. 524, 533 Цивільного кодексу України позивач наполягає на правильності та законності визначення вартості неповернутого відповідачем зі зберігання майна, виходячи із гривневого еквіваленту такої вартості у доларах США станом на день звернення з позовом. Покликання відповідача у своєму відзиві на факт використання ним для власних господарських потреб майна, яке позивач передав йому на відповідальне зберігання, позивач вважає тією обставиною, яка свідчить про законність та доведеність вимог позивача. Перебування відповідача у скрутному фінансовому становищі не надає йому права використовувати чуже майно для власних потреб та не повертати таке ні на законну вимогу поклажодавця, ні в останній день визначеного сторонами строку зберігання, ні після закінчення строку дії договору зберігання.

Письмовими поясненнями від 19.12.2018 року позивач зазначає, що здійснені відповідачем проплати на загальну суму 350 000 грн., в тому числі згідно платіжного доручення № 14 від 26.10.2017 року на суму 250 000 грн., № 16 від 26.10.2017 року на суму 50 000 грн., № 154 від 17.05.2018 року на суму 50 000 грн., були проведені ним з призначенням платежу «оплата боргу за мінеральні добрива згідно рахунку, акту звірки» , тобто, такі були спрямовані на погашення заборгованості відповідача перед позивачем на підставі укладеного між ними договору поставки № 31/01-2017/2 від 31.01.2017 року, що в свою чергу підтверджується видатковими накладними. Копію договору та видаткових накладних позивач долучив до вказаних письмових пояснень. При цьому, позивач звернув увагу суду на те, що у видаткових накладних № 4 від 26.10.2017 року, № № 2, 3 та 377 від 12.07.2017 року у графі «Договір» зазначено № договору « 01/04/14» . Проте, даний номер договору у зазначених видаткових накладних вказано помилково, оскільки на момент відвантаження товару, вказаного у видаткових накладних, договір поставки № 01/04/14, укладений між позивачем та відповідачем вже припинив свою дію, так як всі взяті на себе обов'язки сторони договору виконали, і на момент відвантаження товару згідно видаткових накладних № 4 від 26.10.2017 року, № № 2, 3 та 377 від 12.07.2017 року діяв договір поставки № 31/01-2017/2.

Разом з тим, поданою суду заявою від 19.12.2018 року позивач зменшив розмір заявлених позовних вимог у зв'язку із проведенням їх розрахунку виходячи із вартості майна, зазначеної у актах приймання - передавання майна саме у національній валюті - гривні, а не гривневого еквіваленту вартості майна у іноземній валюті. Просить стягнути з відповідача суму 1 255 871 грн. 52 коп., в тому числі 1 162 844 грн. вартості втраченого (неповернутого) майна та 93 027 грн. 52 коп. штрафу за прострочення повернення майна.

У судове засідання по розгляду справи позивач не з'явився, проте, надісланим на адресу суду клопотанням від 17.01.2019 року представник позивача інформував про неможливість з'явитися у судове засідання та просив розглянути справу без участі представника позивача.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.

Згідно приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи,

суд встановив:

03.01.2017 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Біоферт» (поклажодавцем, позивачем у справі) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Іза - Б.А.Т.Е.» (зберігачем, відповідачем у справі) було укладено Договір відповідального зберігання № 03/01/2017-1 (надалі - Договір, Договір зберігання), за умовами якого зберігач (відповідач у справі) взяв на себе обов'язок зберігати мінеральні добрива (майно), передане поклажодавцем (позивачем у справі), і повернути це Майно поклажодавцеві у схоронності у визначений договором строк. Найменування, кількість, початок строку та кінцевий строк зберігання майна зазначаються у відповідному Додатку/Додатках до Договору, що є його невід'ємною частиною (п.п. 1.1. та 1.2. Договору).

Адреса зберігання майна: Закарпатська область, Хустський район, с. Іза, вул. Нанківська, 88, (склад ТОВ «ІЗА - Б.А.Т.Е.» ), складське приміщення зберігача (п. 1.3. Договору).

За положеннями пункту 1.5. Договору здача - приймання майна відбувається із обов'язковим складанням та підписанням уповноваженими представниками сторін акту приймання - передачі та з обов'язковим зазначенням у ньому комплектності, кількості, найменування майна, його технічного стану, виявлених зовнішнім оглядом недоліків.

Право власності на майно, передане на зберігання, до зберігача не переходить, майно не може бути задіяне в будь - якій господарській діяльності зберігача або бути передане ним третім особам (п. 1.4. Договору).

Ціна договору та порядок розрахунків сторонами погоджені у розділі 3 Договору, яким передбачено, що ціну договору становить загальна сума платежів, належна до сплати поклажодавцем за зберігання майна зберігачем протягом дії Договору. Вартість зберігання майна становить 1 (одну) гривню. Плата за зберігання майна вноситься поклажодавцем на банківський рахунок зберігача, зазначений у реквізитах договору, на підставі виставленого рахунку.

У розділі 2 Договору, яким встановлено права та обов'язки сторін Договору, передбачено обов'язок зберігача (відповідача у справі) повернути майно поклажодавцю повністю або частково, в залежності від бажання поклажодавця, за його письмовою вимогою не пізніше 2-х календарних днів з дня отримання такої вимоги або в останній день строку зберігання; повернути майно після припинення Договору (п. п. 2.1.7., 2.1.8. Договору).

Відповідальність сторін за Договором погоджена ними у розділі 4 Договору, за умовами якого передбачено, зокрема, що зберігач несе відповідальність перед поклажодавцем у випадку втрати, знищення та/або псування майна, а саме, у випадку виявлення недостачі майна за кількістю, зберігач зобов'язується за власний кошт компенсувати таку нестачу майна у грошовій формі, враховуючи вартість майна на день відшкодування нестачі; за пошкодження якості усього майна, що призвело до погіршення його споживчих якостей та стало непридатним для використання за призначенням, зберігач несе відповідальність у розмірі вартості всього майна, а за інші пошкодження - у розмірі суми, на яку знизилась вартість майна. У разі порушення умов пункту 2.1.7. Договору, тобто після відмови протягом двох днів з дня отримання відповідної вимоги поклажодавця відвантажити визначену у заяві кількість майна, зберігач сплачує 1% від вартості невідвантаженого майна за кожен день прострочення такого відвантаження, але не більше 30% вартості майна, вказаного у заяві поклажодавця, аж до моменту фактичного відвантаження необхідної кількості майна.

Договір укладено зі строком дії з дня його підписання представниками обох сторін і до 31.12.2017 року, а в частині виконання сторонами взятих на себе по договору зобов'язань - до моменту їх повного виконання сторонами (п. 7.1. Договору).

За актом приймання-передачі № 1 від 03.01.2017 року до Договору відповідального зберігання № 03/01/2017-1 від 03.01.2017 року, поклажодавець (позивач у справі) передав зберігачу (відповідачеві у справі) на зберігання майно на загальну суму 342 108 грн. (12 577,50 доларів США). Майно передано на зберігання строком до 31.03.2017 року включно.

За актом приймання-передачі № 2 від 31.01.2017 року до Договору відповідального зберігання № 03/01/2017-1 від 03.01.2017 року, поклажодавець (позивач у справі) передав зберігачу (відповідачеві у справі) на зберігання майно на суму 32 640 грн. (1 200 доларів США). Майно передано на зберігання строком до 31.03.2017 року включно.

За актом приймання-передачі № 3 від 13.02.2017 року до Договору відповідального зберігання № 03/01/2017-1 від 03.01.2017 року, поклажодавець (позивач у справі) передав зберігачу (відповідачеві у справі) на зберігання майно на суму 10 944 грн. (400 доларів США). Майно передано на зберігання строком до 14.04.2017 року включно.

За актом приймання-передачі № 4 від 01.06.2017 року до Договору відповідального зберігання № 03/01/2017-1 від 03.01.2017 року, поклажодавець (позивач у справі) передав зберігачу (відповідачеві у справі) на зберігання майно на суму 54 060 грн. Майно передано на зберігання строком до 31.06.2017 року включно.

За актом приймання-передачі № 5 від 12.06.2017 року до Договору відповідального зберігання № 03/01/2017-1 від 03.01.2017 року, поклажодавець (позивач у справі) передав зберігачу (відповідачеві у справі) на зберігання майно на суму 358 720 грн. Майно передано на зберігання строком до 31.06.2017 року включно.

За актом приймання-передачі № 6 від 16.06.2017 року до Договору відповідального зберігання № 03/01/2017-1 від 03.01.2017 року, поклажодавець (позивач у справі) передав зберігачу (відповідачеві у справі) на зберігання майно на суму 283 500 грн. Майно передано на зберігання строком до 30.06.2017 року включно.

За актом приймання-передачі № 6 від 11.08.2017 року до Договору відповідального зберігання № 03/01/2017-1 від 03.01.2017 року, поклажодавець (позивач у справі) передав зберігачу (відповідачеві у справі) на зберігання майно на суму 80 872 грн. Майно передано на зберігання строком до 01.09.2017 року включно.

Таким чином, згідно вищевказаних актів - приймання передачі майна, поклажодавець (позивач у справі) передав на відповідальне зберігання відповідачеві майно загальною вартістю 1 162 844 грн.

Враховуючи ту обставину, що строк зберігання майна, зазначений у актах приймання - передачі майна, закінчився, але зберігач не повернув майно поклажодавцю, 31.08.2018 року позивач звернувся до відповідача із листом - вимогою № БФ-31/08-2018 про повернення майна, вказаного у актах приймання-передачі № 1 від 03.01.2017 року, № 2 від 31.01.2017 року, № 3 від 13.02.2017 року, № 4 від 01.06.2017 року, № 5 від 12.06.2017 року, № 6 від 16.06.2017 року, № 6 від 11.08.2017 року, на протязі двох календарних днів з дати отримання даного листа, на адресу складу поклажодавця: Тернопільська область, Тернопільський район, с. Острів, вул. Промислова, 12.

Вказаною вимогою позивач також вказав реквізити, за якими на його користь відповідачем може бути здійснено сплату коштів як відшкодування збитків за втрату чи пошкодження майна, у випадку, якщо така шкода була завдана поклажодавцю. Згідно фіскального чеку ПАТ «Укрпошта» лист - вимога позивача від 31.08.2018 року надіслана відповідачеві 31.08.2018 року (трек номер відправлення 4600500670829).

У підтвердження факту отримання відповідачем листа - вимоги позивача від 31.08.2018 року, позивач через електронний сервіс здійснив відстеження поштового відправлення на адресу відповідача (трек номер відправлення 4600500670829) та отримав інформацію про те, що вказане відправлення (лист - вимога) було вручено відповідачу 04.09.2018 року.

Виходячи із дати отримання відповідачем листа - вимоги позивача про повернення майна, переданого на зберігання, зберігач (відповідач) повинен був повернути позивачеві майно не пізніше 06.09.2018 року.

Проте, відповідач, у строк визначений договором, майно не повернув та не відшкодував вартості втраченого чи пошкодженого майна, що і стало підставою звернення позивача до суду із вимогами про стягнення із відповідача суми вартості неповернутого зі зберігання майна та штрафу за прострочення повернення майна у примусовому порядку.

Звертаючись до суду із позовом, позивач просив стягнути з відповідача 1 175 920 грн. 25 коп. вартості втраченого майна та 94 073 грн. 60 коп. штрафу за затримку відвантаження майна. В ході підготовчого провадження у справі позивач зменшив розмір заявлених позовних вимог у зв'язку із проведенням їх розрахунку виходячи із вартості майна, зазначеної у актах приймання - передавання майна саме у національній валюті - гривні, а не гривневого еквіваленту вартості майна у іноземній валюті, та просить стягнути з відповідача суму 1 255 871 грн. 52 коп., в тому числі 1 162 844 грн. вартості втраченого (неповернутого) майна та 93 027 грн. 52 коп. штрафу за прострочення повернення майна.

Позивач вважає, що оскільки основним видом діяльності відповідача є вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів, майно, яке було передано йому на зберігання поклажодавцем, та не повернуте на вимогу поклажодавця, відповідач використав для власних господарських цілей і не має можливості повернути його власнику, тобто - позивачу.

Відповідач відзивом на позов факт використання для власних господарських потреб майна, переданого йому на відповідальне зберігання позивачем, та як наслідок неможливість повернення позивачу (поклажодавцеві) такого майна, визнав.

Використання відповідачем майна, переданого на зберігання поклажодавцем, для власних господарських цілей, позивач вважає порушенням договірних умов та обставиною завдання стороні позивача збитків у вигляді втрати (нестачі) такого майна, з огляду на що відповідач повинен відшкодувати вартість усього майна, отриманого на відповідальне зберігання від позивача, та сплатити штраф за порушення термінів повернення майна.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За умовами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

При цьому згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відповідності до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За загальними правилами для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина правопорушника. Перші три елементи складу правопорушення розглядаються як об'єктивні умови відповідальності, доведення наявності яких покладається на потерпілу особу. Четвертий складовий елемент правопорушення - вина є суб'єктивною умовою цивільно-правової відповідальності особи, яка порушила зобов'язання. Тому кредитор має довести не лише розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, але й самий факт порушення боржником його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і шкодою. Навпаки, щоб звільнитись від відповідальності, боржник має довести відсутність своєї вини.

Як визначено ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

На підставі ч. 1 ст. 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч. 1). Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності (ч. 3).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 951 Цивільного кодексу України передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Умова п. 4 Договору відповідального зберігання № 03/01/2017-1 від 03.01.2017 року встановлює, що зберігач несе відповідальність перед поклажодавцем у випадку втрати, знищення та/або псування майна, а саме, у випадку виявлення недостачі майна за кількістю, зберігач зобов'язується за власний кошт компенсувати таку нестачу майна у грошовій формі; за пошкодження якості усього майна, що призвело до погіршення його споживчих якостей та стало непридатним для використання за призначенням, зберігач несе відповідальність у розмірі вартості всього майна, а за інші пошкодження - у розмірі суми, на яку знизилась вартість майна.

В даному випадку, доказів повернення позивачеві (поклажодавцеві) переданого на відповідальне зберігання майна у строк, визначений умовами п. 2.1.7. Договору, відповідач суду не надав, при цьому, підтвердив факт використання ним такого майна для власних господарський цілей.

Використання відповідачем майна, переданого на зберігання поклажодавцем (позивачем), для власних господарських цілей та як наслідок - реальна відсутність цього майна і неможливість його повернення позивачеві, є тією обставиною, яка підтверджує порушення відповідачем договірних умов та завдання стороні позивача збитків у вигляді втрати (нестачі) такого майна, з огляду на що відповідач повинен відшкодувати вартість усього неповернутого позивачу зі зберігання майна, яка складає суму 1 162 844 грн.

За приписами ст. 230 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

Пунктом 4.3. Договору сторони погодили, що в разі порушення умов, передбачених п. 2.1.7. Договору, тобто після відмови протягом 2 (двох) днів з дати отримання відповідної вимоги поклажодавця відвантажити визначену у заяві кількість майна, зберігач сплачує 1% від вартості невідвантаженого майна за кожний день прострочення такого відвантаження (але не більше 30% вартості майна, вказаного у заяві поклажодавця) аж до моменту фактичного відвантаження необхідної кількості майна.

Як слідує із долучених позивачем до матеріалів справи даних електронного сервісу відстеження поштового відправлення листа - вимоги позивача від 31.08.2018 року (трек номер відправлення 4600500670829), вимогу про повернення майна відповідачу було вручено 04.09.2018 року, з огляду на що відповідач (зберігач) повинен був повернути майно поклажодавцю не пізніше 06.09.2018 року.

Не повернувши позивачеві майно у визначений термін, у відповідача виник обов'язок сплатити на користь позивача штраф у розмірі 1% від вартості невідвантаженого (неповернутого) майна за кожен день прострочення.

З врахуванням даної обставини позивач здійснив нарахування відповідачеві штрафу у розмірі 1% від суми 1 162 844 грн. вартості неповернутого майна за період з 07.09.2018 року (першого дня прострочення повернення майна) до 14.09.2018 року (дня звернення до суду із позовом), тобто, за 8 днів. Розмір штрафу складає суму 93 027 грн. 52 коп.

Виходячи із доведеності факту порушення відповідачем умов Договору відповідального зберігання № 03/01/2017-1 від 03.01.2017 року щодо обов'язковості повернення переданого на зберігання майна та у визначені строки, встановивши правильність нарахування позивачем суми штрафу та відповідність такого нарахування умовам Договору відповідального зберігання № 03/01/2017-1 від 03.01.2017 року, суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми 93 027 грн. 52 коп. штрафу.

За таких обставин, заявлені у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач обставин, наведених позивачем у позовній заяві, не спростував.

Аргументи відповідача, наведені у відзиві на позов, зокрема, щодо неправильності обрахування позивачем вартості неповернутого зі зберігання майна виходячи із гривневого еквіваленту вартості майна, визначеної у іноземній валюті, та відповідно розміру штрафу від суми вартості майна, судом до уваги не приймаються, оскільки заявою про зменшення розміру позовних вимог позивач усунув зазначені помилки у нарахуванні.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 18 838 грн. 07 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Іза-Б.А.Т.Е» , Хустський район, с. Іза, вул. Нанківська, буд. 88 (код ЄДРПОУ 32171027) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Біоферт» , Тернопільська область, с. Великі Гаї, вул. Підлісна, буд. 27 (код ЄДРПОУ 38248587) суму 1 255 871 (Один мільйон двісті п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот сімдесят одну гривню) грн. 52 коп., в тому числі 1 162 844 (Один мільйон сто шістдесят дві тисячі вісімсот сорок чотири гривні) грн. вартості втраченого (неповернутого) майна та 93 027 (Дев'яносто три тисячі двадцять сім гривень) грн. 52 коп. штрафу за прострочення повернення майна, а також суму 18 838 (Вісімнадцять тисяч вісімсот тридцять вісім гривень) грн. 07 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у строк, визначений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

4. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено 11.02.2019 року

Суддя Пригара Л.І.