Рішення

від 04.02.2019 по справі 910/14787/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.02.2019Справа № 910/14787/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства Еверест О

до Приватного підприємства Інбудсервіс

про стягнення 27 825, 09 грн.

Представники сторін:

від позивача: Павлова Т.В. - представник;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство Еверест О (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства Інбудсервіс (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 36 951, 00 грн., що складається із заборгованості: за січень 2018 року: індекс інфляції - 464, 42 грн., 3% річних - 401, 00 грн., ставка НБУ - 4 565, 85 грн. (загальна сума заборгованості за січень 2018 року - 27 481, 27 грн.); за лютий 2018 року: індекс інфляції - 26, 90 грн., 3% річних - 36, 00 грн., ставка НБУ - 409, 56 грн. (загальна сума заборгованості за лютий 2018 року - 2 722, 46 грн.), а також пені за кожен день прострочення - 6 747, 27 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не оплатив позивачу послуги з охорони згідно з Договором про надання охоронних послуг, який укладено між позивачем та відповідачем, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість, на яку були нараховані три відсотки річних та пеня. У зв'язку з цим позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2018 позовну заяву залишено без руху на підставі статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

26 листопада 2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків, а також заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача 24 300, 00 грн. основного боргу, 3 003, 00 грн. пені, 522, 09 грн. 3% річних, а всього 27 825, 09 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.12.2018 відкрито провадження у справі № 910/14787/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 16.01.2019 року.

У судовому засіданні 16.01.2019 року оголошено перерву до 04.02.2019 року.

30 січня 2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 04.02.2019 року представник позивача підтримав заявлені вимоги.

Представник відповідача у судове засідання 04.02.2019 року не з'явився, відзив у встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України строк не подав, про причини неявки суд не повідомив.

Частиною 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Частина 2 статті 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань передбачає, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема місцезнаходження юридичної особи.

Положеннями статті 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань визначено статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру та передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як встановлено судом згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (інформаційний ресурс https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), місцезнаходженням відповідача є: 01001, місто Київ, вулиця Мала Житомирська, будинок 16/3, нежиле приміщення, з № 1 по № 8 в Літ. А .

На зазначену адресу судом відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону була направлена копія ухвали про відкриття провадження у справі з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням зі штрихкодовим ідентифікатором 0103048317506.

Проте, зазначене поштове відправлення було повернуто органами поштового зв'язку на адресу господарського суду міста Києва з відміткою За зазначеною адресою не знаходиться .

Також, з метою повідомлення про час та місце розгляду справи судом на адресу відповідача була направлена копія ухвали від 16.01.2019 згідно з поштовим повідомленням № 0103048970358.

Однак, станом на час розгляду даної справи означене поштове повідомлення органами поштового зв'язку на адресу господарського суду повернуто не було.

За змістом п.п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядниками інформації для цілей цього Закону вважаються, зокрема, суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України "Про національного оператора поштового зв'язку" від 10.01.2002 № 10-р виконання функцій національного оператора поштового зв'язку покладено на УДППЗ "Укрпошта".

Отже, УДППЗ "Укрпошта" є розпорядником інформації щодо універсальних послуг поштового зв'язку (стосовно умов постачання товарів, послуг та цін на них). Цілком правомірним є використання інформації отриманої з офіційного сайта УДППЗ "Укрпошта".

Таким чином, суд може користуватися відомостями, отриманими з офіційного сайту УДППЗ "Укрпошта" за допомогою функції відстеження при введенні трек-номера поштового відправлення.

Згідно з відомостей офіційного сайту УДППЗ "Укрпошта" (інформаційний ресурс http://ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku ) поштове відправлення 0103048970358 не вручене відповідачу під час доставки: інші причини.

Суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Крім того, Закон України "Про доступ до судових рішень" визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства. Згідно зі статтями 3, 4 цього Закону суд загальної юрисдикції вносить до Єдиного державного реєстру судових рішень всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвали господарського суду міста Києва від 04.12.2018, 16.01.2019 були оприлюднені на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у пункті 41 свого рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

За таких обставин, враховуючи зазначені вище положення Господарського процесуального кодексу України, якими регламентовано порядок повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання, а також беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема пункт 41 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України", суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частинами 1, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

У судовому засіданні 04.02.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

30 листопада 2017 року між позивачем (Виконавець) та відповідачем (Замовник) було укладено Договір № 30/11/2017-Е (далі - Договір) про надання охоронних послуг, відповідно до пункту 1 якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується надати охоронні послуги відповідно до умов даного Договору, узявши під охорону об'єкти Замовника, розташовані згідно Дислокації, яка є невід'ємною частиною даного Договору.

Пунктом 3.1. Договору на Замовника покладено обов'язок належним чином оплачувати надані на підставі даного Договору охоронні послуги Виконавця у розмірі й у термін, передбачені Розділом 4 даного Договору.

Відповідно до пункту 4.2. Договору оплата охоронних послуг за цим Договором здійснюється Замовником щомісяця, Замовник сплачує 100% вартості наданих послуг не пізніше 10-го числа наступного місяця, на підставі Акту приймання-передачі наданих послуг.

За умовами пункту 7.1. Договір починає діяти з моменту підписання сторонами Акту прийому об'єкта під охорону та діє до 30.11.2018 року.

Як вказує позивач, відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання по сплаті охоронних послуг, внаслідок чого за ним виникла заборгованість .

На підтвердження факту надання охоронних послуг позивачем надано Акт надання послуг № 7 від 31.01.2018 на суму 22 050, 00 грн., Акт надання послуг № 38 від 05.02.2018 на суму 2 250, 00 грн., Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2018 року по 10.07.2018 року.

Таким чином, на переконання позивача, він надав відповідачу охоронні послуги на загальну суму 24 300, 00 грн., які останнім в порушення умов Договору оплачені не були.

У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно частин 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі статтею 177 Цивільного кодексу України послуга є самостійним об'єктом цивільних прав.

Визнання послуги об'єктом цивільних прав (цивільних правовідносин) зумовлює наявність договірних зобов'язань, предметом виконання яких є здійснення виконавцем певної дії, обумовленої договором, нематеріальний результат якої споживається замовником у процесі її надання.

Стаття 1 Закону України Про охоронну діяльність визначено, що:

охоронна діяльність - надання послуг з охорони власності та громадян;

об'єкт охорони - фізична особа та/або майно;

суб'єкт охоронної діяльності - суб'єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії;

охорона майна - діяльність з організації та практичного здійснення заходів охорони, спрямованих на забезпечення недоторканності, цілісності визначених власником і належних йому будівель, споруд, територій, акваторій, транспортних засобів, валютних цінностей, цінних паперів та іншого рухомого і нерухомого майна, з метою запобігання та/або недопущення чи припинення протиправних дій щодо нього, для збереження його фізичного стану, припинення несанкціонованого власником доступу до нього та забезпечення здійснення власником цього майна всіх належних йому повноважень стосовно нього.

Суб'єкт охоронної діяльності надає послуги з охорони на підставі договору, укладеного із замовником у письмовій формі відповідно до законодавства (частина 1 статті 8 Закону України Про охоронну діяльність ).

Стаття 73 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з положеннями статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до приписів частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Оцінюючи відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України надані позивачем на підтвердження факту надання відповідачу охоронних послуг Акт надання послуг № 7 від 31.01.2018 на суму 22 050, 00 грн., Акт надання послуг № 38 від 05.02.2018 на суму 2 250, 00 грн., Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2018 року по 10.07.2018 року, суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Однак, за вимогами статті 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі акти, звіти тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення господарського, бухгалтерського і податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Положеннями частини 2 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

Наданий позивачем Акт надання послуг на суму 7 від 31.01.2018 на суму 22 050, 00 грн. відповідає визначеним у статті 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні вимогам, а отже є належним, допустимим та достовірним доказом, який підтверджує факт надання відповідачу охоронних послуг у січні 2018 року на суму 22 050, 00 грн.

Разом з тим, наданий позивачем Акт надання послуг № 38 від 05.02.2018 щодо надання послуг охорони у лютому 2018 року на суму 2 250, 00 грн. не відповідає вищевказаним вимогам чинного законодавства щодо його оформлення, оскільки складений позивачем в односторонньому порядку, з боку відповідача не підписаний і не містить необхідних даних, які б дозволяли ідентифікувати особу, яка отримала охоронні послуги та визначити обсяг її повноважень діяти від імені відповідача.

Доказів направлення позивачем вищевказаного Акту відповідачу для підписання та необґрунтованої відмови відповідача від підписання цього Акту матеріали справи не містять.

Будь-яких інших доказів, які б свідчили про надання позивачем у лютому 2018 року відповідачу охоронних послуг на суму 2 250, 00 грн. позивачем також надано не було.

Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2018 року по 10.07.2018 року є документом, за яким звіряють бухгалтерський облік операцій, наявність яких підтверджена належним чином; при цьому він не є за своєю правовою природою первинним документом та сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, у зв'язку з чим він не може бути прийнятий судом як належний доказ на підтвердження надання відповідачу охоронних послуг на суму 2 250, 00 грн.

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт надання відповідачу охоронних послуг лише на суму 22 050, 00 грн., а не на 24 300, 00 грн., як вказує позивач.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.2. Договору визначено, що оплата охоронних послуг за цим Договором здійснюється Замовником щомісяця . Замовник сплачує 100% вартості наданих послуг не пізніше 10-го числа наступного місяця на підставі Акту приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За таких обставин, оскільки відповідач прийняв надані позивачем охоронні послуги в сумі 22 050, 00 грн., однак в обумовлений Договором строк не оплатив позивачу їх вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, відповідний борг в сумі 22 050, 00 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача в судовому порядку, тоді як в частині стягнення боргу в сумі 2 250, 00 грн. суд позивачу відмовляє у зв'язку з недоведеністю.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 3 003, 00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з цим, суд враховує, що відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати суми згідно п. 4.1. даного Договору, Виконавець може вимагати нарахування пені в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає вимогам чинного законодавства через неправильно обрану позивачем базу нарахування, оскільки, як встановлено судом, розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 22 050, 00 грн.

За розрахунком суду розмір пені складає 1 866, 70 грн.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 522, 09 грн., суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 522, 09 грн. суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає вимогам чинного законодавства через неправильно обрану позивачем базу нарахування, оскільки, як встановлено судом, розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 22 050, 00 грн.

За розрахунком суду розмір 3% річних складає 478, 45 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства Еверест О до Приватного підприємства Інбудсервіс про стягнення 27 825, 09 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Інбудсервіс (01001, місто Київ, вулиця Мала Житомирська, будинок 16/3, нежиле приміщення, з № 1 по № 8 в Літ. А ; код ЄДРПОУ 32305529) на користь Приватного підприємства Еверест О (36002, місто Полтава, вулиця Матросова, будинок 4; код ЄДРПОУ 36274877) 25 050 (двадцять п'ять тисяч п'ятдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 1 866 (одну тисячу вісімсот шістдесят шість) грн. 70 коп. пені, 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 45 коп. 3% річних та 1 544 (одну тисячу п'ятсот сорок чотири) грн. 86 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 13.02.2019 року.

Суддя М.Є. Літвінова