Ухвала

від 13.02.2019 по справі 910/1666/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua УХВАЛА м. Київ 13.02.2019Справа №  910/1666/19 За заявою           Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАГОР» до                          1.  Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський»                      2. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про                      забезпечення позову                                                                                                     Суддя Літвінова М.Є. Без виклику представників учасників справи. ВСТАНОВИВ:                      Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАГОР» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (далі – відповідач-1) та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – відповідач -2) про визнання недійсними результатів електронних торгів (аукціонів) з реалізації активів Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», що відбулися 16 січня 2019 року за лотами № F32GL34286 та F32GL34287, оформлені протоколом електронного аукціону UA-ЕА-2018-12-06-000012-b від 16.01.2019 та протоколом електронного аукціону UA-EA-2018-12-06-000013-b від 16.01.2019.           Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що 19.05.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПЛЕЯДА» та Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» було укладено Договір факторингу № 1905 . На виконання умов Договору № 1905 між Банком та ТОВ «ФК «Плеяда» 19 травня 2016 р. був підписаний реєстр прав вимоги № 1, а 20 травня 2016 р. - реєстр прав вимоги № 2. Згідно п. 4.1 Договору № 1905 права вимоги перейшли від Банку до ТОВ «ФК «Плеяда» з моменту підписання між сторонами відповідних реєстрів прав вимоги. 20.05.2016 між ТОВ «ФК «Плеяда» та Товариством з обмеженою відповідальністю  «Фінансова компанія  «ФАГОР» було укладено Договір факторингу № 1, за яким ТОВ «ФК «Плеяда» відступило на користь Позивача права грошової вимоги за кредитними договорами з фізичними особами, які були набуті ним за Договором №1905. В подальшому, за результатами проведення електронних торгів, переможцем за яким стало Товариство з обмеженою відповідальністю «УКГ ФІНАНС», останньому було передано майно (право вимоги за кредитними договорами), яке є власністю позивача. Позивач зазначає, що він не уповноважував Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на продаж майна (права вимоги за кредитними договорами), а тому вважає, що електронні торги є недійсними. У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом.           Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, відповідно до змісту якої позивач просить суд:           -          Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «УКГ ФІНАНС» (ідентифікаційний код 38906031) здійснювати платежі Публічному акціонерному товариству "Банк Михайлівський» (ідентифікаційний код 38619024) за активи (майно) за лотами                     № F32GL34286 та F32GL34287 на підставі протоколів електронних аукціонів UA-ЕА-2018-12-06-000012-b від 16.01.2019 та UA-EA-2018-12-06-000013-b від 16.01.2019; -          Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «УКГ ФІНАНС» (ідентифікаційний код 38906031) укладати з Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський» (ідентифікаційний код 38619024) договір (договори) купівлі-продажу/відступлення права вимоги за лотами № F32GL34286 та F32GL34287 на підставі протоколів електронних аукціонів UA-ЕА-2018-12-06-000012-b від 16.01.2019 та UA-EA-2018-12-06-000013-b від 16.01.2019.           Відповідно до частини 1 статті 138 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа. Частиною 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Розглянувши подану Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАГОР» заяву про забезпечення позову, суд вирішив відмовити у задоволенні означеної заяви, враховуючи наступне. Так, положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу). У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Встановлення обов'язку вчинити певні дії, як процесуальний захід забезпечення позову, має на меті обмежити пасивну поведінку особи, щодо якої вживається такий захід, шляхом встановлення судом певного зобов'язання особи, яке виникає безпосередньо з відповідного процесуального документа (ухвали суду про забезпечення позову) та покликане забезпечити виконання ймовірного судового рішення про задоволення позову і забезпечує ефективний захист, поновлення порушених прав позивача. Разом з тим, статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням зазначених принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України. Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб). Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони в процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Таким чином, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову позивач вказує, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист порушених прав та інтересів позивача. Доцільність вжиття кожного із заходів забезпечення позову, зазначених у даній заяві, полягає в тому, що у разі їх невжиття переможець торгів (аукціонів), тобто ТОВ «УКГ ФІНАНС», зможе оплатити лоти та укласти з Банком договір (договори) купівлі-продажу/відступлення права вимоги, що ускладнить ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів Позивача, а саме призведе до необхідності подання окремого позову майнового характеру про витребування майна (прав вимоги) із чужого незаконного володіння зі сплатою судового збору у значному розмірі (350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до положень статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому, питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Статтею 91 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Враховуючи вищевикладене, позивачем не надано будь-яких належних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Разом з тим, як встановлено судом, на підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 № 14/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.05.2016 № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Відтак, беручи до уваги, що станом на дату подачі заяви про забезпечення позову Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» набуло статусу неплатоспроможного банку, який перебуває у процедурі ліквідації, вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «УКГ «ФІНАНС» здійснювати платежі Публічному акціонерному товариству «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та укладати договір (договори) купівлі-продажу/відступлення права вимоги за лотами № F32GL34286 та F32GL34287 на підставі протоколів електронних аукціонів UA-ЕА-2018-12-06-000012-b від 16.01.2019 та UA-EA-2018-12-06-000013-b від 16.01.2019, суперечить вимогам ч. 7 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України. Враховуючи вищевикладені обставини, виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема з вимог статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої позивачем заяви про забезпечення позову. Керуючись статтями 136-140, 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,- УХВАЛИВ: 1.          Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАГОР» про забезпечення позову. 2.          Ухвала набирає законної сили 13.02.2019 року та може бути оскаржена в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.  Суддя                                                                                М.Є. Літвінова