Рішення

від 14.02.2019 по справі 927/5/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

14 лютого 2019 року м. Чернігів справа № 927/5/19

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Лавриненко Л.М.,

секретар судового засідання Мігда Р.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 927/5/19, розгляд якої здійснено у порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”

вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Віанна Групп”

вул. Доценко, 10, м. Чернігів, 14032

Про стягнення 42053,09 грн

За участю представників:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився.

У судовому засіданні була проголошена вступна та резолютивна частини рішення, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України.

Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “Віанна Групп” про стягнення 23954,84 грн пені, 4087,36 грн трьох процентів річних та 14010,89 грн інфляційних втрат.

Заявлений позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016 та додаткових угод до нього.

Ухвалою суду від 10.01.2019 відкрито провадження у даній справі у порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 05.02.2019 о 10:30.

Сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень від 10.01.2019: №1400042217907 (позивачу) та №1400042217893 (відповідачу), але повноважних представників у судове засідання 05.02.2019 не направили.

04.02.2019, до початку розгляду справи по суті, від відповідача надійшло письмове клопотання від 01.02.2019 про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неодержанням матеріалів позовної заяви, а також неможливістю прибуття представника відповідача для участі в розгляді справи в призначений час.

Ухвалою суду від 05.02.2019 у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відмовлено та відкладено розгляд справи по суті на 14.02.2019 о 09:15.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до ст.169 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

06.02.2019 від позивача надійшла письмова заява від 01.02.2019 про відкладення розгляду справи. У заяві позивач, зокрема, зазначає, що ухвалою суду від 10.01.2019 про відкриття провадження у справі призначено розгляд справи по суті на 05.02.2019 та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив. Станом на 01.02.2019 позивачем не отримано відзив на позовну заяву, що унеможливлює виконання ухвали від 10.01.2019 про відкриття провадження у справі, якою позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву. Представник позивача, посилаючись на п.2 ч.2 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, просить розгляд справи відкласти на іншу дату.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з такої підстави, як перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Заява позивача від 01.02.2018 про відкладення розгляду справи залишена судом без розгляду, оскільки вона надійшла до суду 06.02.2019, тобто після закінчення судового засідання, призначеного на 05.02.2019

08.02.2019 від відповідача через відділ документального забезпечення суду (канцелярія) надійшла письмова заява від 06.02.2019 про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені.

В обґрунтування даної заяви відповідач зазначає наступне.

Оскільки позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 23954,84 грн нарахованої за період з 26.11.2016 по 30.08.2017, початок строку перебігу спеціальної позовної давності виник у позивача з 31.08.2017 і, відповідно, закінчився 31.08.2018, тобто після спливу одного року. Однак позовна заява подана позивачем до суду лише 08.01.2019, а не в строк до 31.08.2018.

Відповідач, посилаючись на ст. 256, 257, 258, 267 Цивільного кодексу України, просить суд застосувати наслідки спливу строків позовної давності по справі № 927/5/19 та відмовити позивачу в задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у зв'язку із пропуском строків позовної давності для звернення до суду.

Заява прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи.

Крім того, 08.02.2019 від відповідача надійшла письмова заява-клопотання від 06.02.2019 про розстрочення виконання рішення суду.

В обґрунтування даної заяви відповідач посилається на те, що ТОВ «Віанна Групп» знаходиться у скрутному матеріальному становищі, викликаному через необхідність виконання зобов'язань за кредитним договором №24-07/2017 від 29.05.2017, і зазначає, що виконання рішення суду по даній справі одночасно і в повному обсязі матиме негативні наслідки для фінансово-господарського стану ТОВ «Віанна Групп».

З метою реального виконання рішення суду та дотримання балансу інтересів сторін, відповідач просить суд розстрочити виконання рішення суду строком на вісім місяців, починаючи з дати ухвалення рішення, зі щомісячною сплатою суми стягнутої заборгованості рівними частинами.

До заяви додано копію кредитного договору №24-07/2017 від 29.05.2017 та копію додаткової угоди № 1 від 27.06.2018 до кредитного договору №24-07/2017 від 29.05.2017.

Заява відповідача прийнята судом до розгляду, документи долучені до матеріалів справи.

Сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення від 05.02.2019 № 1400042506054 (позивачу) та № 1400042506062 (відповідачу), але повноважних представників у судове засідання 14.02.2019 не направили.

11.02.2019 від позивача надійшла письмова заява №14/4-388 від 08.02.2019, в якій він просить суд: розглядати справу № 927/5/19 за його відсутності; у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк, вирішити справу за наявними матеріалами; позовні вимоги ПАТ «Нафтогаз України» задовольнити в повному обсязі.

12.02.2019 від відповідача надійшла письмова заява від 11.02.2019, в якій він просить судове засідання призначене на 14.02.2019 проводити без його участі. В заяві відповідач підтримує заяву-клопотання про розстрочення виконання рішення суду та заяву про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені. На підтвердження факту направлення вищевказаних заяв позивачу до даної заяви додано оригінали квитанції № 1400042886140 від 06.02.2019 та опису вкладення до цінного листа.

Розглянувши заяви позивача та відповідача щодо розгляду справи без участі повноважних представників сторін, суд, враховуючи, що участь в судовому засіданні є процесуальним правом сторони, відповідно до п.2 ч.1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, доходить висновку, що заяви позивача та відповідача в частині розгляду справи за відсутності представників сторін підлягають задоволенню.

Також судом задоволено клопотання відповідача в частині залучення до матеріалів справи доказів направлення позивачу копії заяви-клопотання про розстрочку виконання рішення суду та заяви про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом також враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії” (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain”) від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі “Смірнова проти України”).

Зважаючи на те, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.1,8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав.

Ухвалою суду від 10.01.2019 відповідач був попереджений, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні 05.02.2019 та 14.02.2019 не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, рішення приймається за наявними матеріалами справи на підставі ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 202 та ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

14.09.2016 між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віанна Групп» (споживач) було укладено договір №2459/1617-БО-39 постачання природного газу.

Відповідно до п. 1.1.-1.3. договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його, на умовах цього договору.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями та іншим споживачам.

За цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на митну територію України).

Відповідно до розділу 12 договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

Додатковою угодою №2 від 28.10.2016 до договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, викладено п. 1.2. у наступній редакції: природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

Додатковою угодою №6 від 23.01.2017 до договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016 розділ 1 «Предмет договору» після п.1.2. доповнено п.1.3. в наступній редакції: необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в п.2.1 цього договору, споживач визначає самостійно.

Пунктом 2.1. договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, з урахуванням додаткової угоди № 2 від 28.10.2016 до договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, визначено що постачальник передає споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 93 тис. куб. метрів, у тому числі за місяцями (тис. куб. метрів): жовтень – 3; листопад – 15; грудень – 22; IV квартал 2016р. – 40; січень – 23; лютий – 20; березень – 10; І квартал 2017 р. – 53.

Додатковою угодою № 6/7 від 31.03.2017 до договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016 п.2.1. договору викладено в наступній редакції: постачальник передає споживачу в період з 01.04.2017 по 30.09.2017 (включно) газ обсягом до 2 тис. куб. метрів, у тому числі за місяцями (тис. куб. метрів): квітень – 2; ІІ квартал 2017 р. – 2.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже укладений між сторонами договір №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016 по своїй правовій природі є договором поставки.

Відповідно до п.3.1. договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, постачальник передає споживачу у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна комерційна компанія «Нафтогаз України») – у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему.

Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.

Пунктами 3.4., 3.5. договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016 визначено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.

Споживач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику:

- завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями ( утому числі згідно з цим договором);

- підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Постачальник не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого не підписання акта (п.3.6. договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016).

Кількість природного газу, яка передається споживачу, згідно з п.4.1 договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу споживача відповідно до вимог, установлених Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493.

Згідно з п. 5.1.,5.2. договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, ціна на природний газ визначається відповідно до п.5.2. цього договору. В подальшому ціна на газ визначається шляхом підписання сторонами відповідних додаткових угод до договору на підставі ціни, що розміщується на офіційному веб-сайті постачальника. У разі зміни ціни постачальником, така ціна є обов'язковою для сторін даного договору. Споживач підписанням цього договору підтверджує, що погоджується з даним порядком визначення та зміни ціни.

Ціна за 1000 куб.м. газу на дату укладення договору становить 5635,00 грн, крім того податок на додану вартість (20%) – 1127,00 грн.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ – 6762,00 грн.

Відповідно до п. 5.4. договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Додатковою угодою №1 від 22.09.2016 до договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, викладено п. 5.2. у наступній редакції: ціна за 1000 куб.м. газу за цим договором з 01.10.2016 становить 5916,00 грн, крім того податок на додану вартість (20%) – 1183,20 грн. До сплати за 1000 куб.м природного газу з ПДВ – 7099,20 грн.

Додатковою угодою №3 від 31.10.2016 до договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, викладено п. 5.2. у наступній редакції: ціна за 1000 куб.м. газу за цим договором з 01.11.2016 становить 6819,00 грн, крім того податок на додану вартість (20%) – 1363,80 грн. До сплати за 1000 куб.м природного газу з ПДВ – 8182,80 грн.

Додатковою угодою №4 від 22.11.2016 до договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, викладено п. 5.2. у наступній редакції: ціна за 1000 куб.м. газу за цим договором з 01.12.2016 становить 7148,00 грн, крім того податок на додану вартість (20%) – 1429,60 грн. До сплати за 1000 куб.м природного газу з ПДВ – 8577,60 грн.

Додатковою угодою №5 від 30.12.2016 до договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, викладено п.5.1, п. 5.2. у наступній редакції: регульована ціна на природний газ (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості відповідно до Податкового кодексу України), який постачається за цим договором, визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758. Ціна за 1000 куб.м. природного газу за цим договором з 23.12.2016 становить 4942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) – 20%. До сплати за 1000 куб.м природного газу з ПДВ – 5930,40 грн.

Додатковою угодою №6/7 від 31.03.2017 до договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, викладено п.5.1, п. 5.2. у наступній редакції: ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 № 187. Станом на 01.04.2017 ціна на природний газ становить 4942,00 грн за 1000 куб.м (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України). До визначеної ціни застосовується коефіцієнт 1,6. Ціна за 1000 куб.м. природного газу за цим договором з 01.04.2017 становить 7907,20 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) – 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість – 9488,64 грн.

У відповідності до ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На виконання умов договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, позивач поставив відповідачу за період з 01.10.2016 по 30.04.2017 природний газ на загальну суму 646606,55 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: від 31.10.2016 на суму 60314,81 грн; від 30.11.2016 на суму 118266,01 грн; від 31.12.2016 на суму 135464,33 грн, від 31.01.2017 на суму 113252,84 грн, від 28.02.2017 на суму 100360,16 грн, від 31.03.2017 на суму 76306,45 грн, від 30.04.2017 на суму 42641,95 грн, які підписані сторонами та скріплені печатками сторін, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с.40-46).

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 6.1.,6.5. договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, з урахуванням додаткової угоди № 2 від 28.10.2016, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання здійснюється сторонами протягом десяти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою, на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного природного газу споживачем та актів його приймання-передачі.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, по вищезазначених актах приймання-передачі природного газу відповідач зобов'язаний був розрахуватись у наступні строки: від 31.10.2016 на суму 60314,81 грн – до 25.11.2016 включно; від 30.11.2016 на суму 118266,01 грн – до 26.12.2016 включно (25.12.2016 - вихідний); від 31.12.2016 на суму 135464,33 грн – до 25.01.2017 включно, від 31.01.2017 на суму 113252,84 грн – до 27.02.2017 включно (25.02.2017, 26.02.2017 – вихідні), від 28.02.2017 на суму 100360,16 грн – до 27.03.2017 включно (25.03.2017, 26.03.2017 – вихідні), від 31.03.2017 на суму 76306,45 грн – до 25.04.2017 включно, від 30.04.2017 на суму 42641,95 грн – до 25.05.2017 включно.

Відповідач за отриманий за договором №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016 у спірному періоді розрахувався у повному обсязі, а саме за газ спожитий у жовтні-грудні 2016 року – 31.01.2017, за газ спожитий у січні 2017 року – 17.07.2017, за газ спожитий у лютому 2017 – 29.08.2017, за газ спожитий у березні-квітні 2017 – 30.08.2017, що вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с.35-39), а також з виписки з рахунку позивача стосовно операцій з відповідачем за договором №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016 (а.с.48,49).

З урахуванням вищевикладених обставин, суд доходить висновку, що відповідачем у повному обсязі здійснено оплату за газ у розмірі 646606,55 грн.

У сторін відсутні розбіжності щодо обсягу, вартості отриманого газу та сум та дат платежів, здійснених відповідачем по договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016 та додаткових угод до нього.

З аналізу здійснених відповідачем оплат за спожитий природний газ за договором №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016 вбачається, що відповідачем оплата за спожитий газ здійснювалась з порушенням строків, визначених п. 6.1 договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, а саме:

- за газ спожитий у жовтні 2016 року повна оплата була здійснена відповідачем 31.01.2017, прострочка оплати з 26.11.2016 по 30.01.2017;

- за газ спожитий у листопаді 2016 року повна оплата була здійснена відповідачем 31.01.2017, прострочка оплати з 27.12.2016 по 30.01.2017;

- за газ спожитий у грудні 2016 року повна оплата була здійснена відповідачем 31.01.2017, прострочка оплати з 26.01.2017 по 30.01.2017;

- за газ спожитий у січні 2017 року повна оплата була здійснена відповідачем 17.07.2017, прострочка оплати з 28.02.2017 по 16.07.2017;

- за газ спожитий у лютому 2017 року повна оплата була здійснена відповідачем 29.08.2017, прострочка оплати з 28.03.2017 по 28.08.2017;

- за газ спожитий у березні 2017 року повна оплата була здійснена відповідачем 30.08.2017, прострочка оплати з 26.04.2017 по 29.08.2017;

- за газ спожитий у квітні 2017 року повна оплата була здійснена відповідачем 30.08.2017, прострочка оплати з 26.05.2017 по 29.08.2017.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків. Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, зокрема, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 4087,36 грн за період з 26.11.2016 по 29.08.2017 та 14010,89 грн інфляційних втрат за грудень 2016 року та березень-липень 2017 року.

Матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати за спожитий газ, а тому, перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд доходить висновку , що вимоги позивача про стягнення 3% річних в розмірі 4087,36 грн за період з 26.11.2016 по 29.08.2017 та 14010,89 грн інфляційних втрат за грудень 2016 року та березень-липень 2017 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повній сумі.

Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі. Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.1. договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016 сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Відповідно до п.8.2. договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, у разі невиконання споживачем пункту 6.1. та 6.6 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Додатковою угодою №2 від 28.10.2016 до договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, викладено п. 8.2. у наступній редакції: у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Додатковою угодою №6/7 від 31.03.2017 до договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, сторони в п.8.2 розділу 8 «Відповідальність сторін» замінили слова « 21% річних» на « 16,4% річних».

Керуючись п. 8.2 договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016 позивачем нараховано до сплати відповідачу та заявлено до стягнення 23954,84 грн пені за прострочку оплати вартості поставленого природного газу за період з 26.11.2016 по 29.08.2017.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд доходить висновку, що позивачем правомірно нараховано відповідачу 23954,84 грн пені за прострочку оплати вартості поставленого природного газу за період з 26.11.2016 по 29.08.2017.

У той же час, під час розгляду справи, відповідачем подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

За положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 259 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.

Відповідно до п. 10.3. договору постачання природного газу № 2459/1617-БО-39 від 14.09.2016, строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, відсотків річних, інфляційних нарахувань, становить п'ять років.

Оскільки сторони у договорі постачання природного газу № 2459/1617-БО-39 від 14.09.2016 досягли згоди щодо збільшення строку позовної давності щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, відсотків річних, інфляційних нарахувань та визначили, що строк позовної давності становить п'ять років, а позивач звернувся з позовом до суду 22.12.2018, про що свідчить відмітка «Укрпошти Стандарт» на конверті, в якому було надіслано до суду позовну заяву №14/4-1694 від 22.12.2018, суд доходить висновку, що позивачем не пропущено п'ятирічний строк позовної давності, у межах якого він має право звернутися до суду з вимогою про стягнення з відповідача пені за період прострочки оплати з 26.11.2016 по 29.08.2017, нарахування якої передбачено умовами договору постачання природного газу № 2459/1617-БО-39 від 14.09.2016.

За таких обставин, суд доходить висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної оплати за поставлений природний газ по договору №2459/1617-БО-39 постачання природного газу від 14.09.2016, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений природний газ є порушенням умов договору та норм чинного законодавства.

Відповідач заперечень щодо обсягів та вартості спожитого природного газу, сум та дат здійснених оплат, а також розрахунків пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат суду не надав.

Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов'язання не виконав, за поставлений природний газ своєчасно не розрахувався, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтовані і підлягають задоволенню в частині стягнення 23954,84 грн пені за період з 26.11.2016 по 29.08.2017, 4087,36 грн 3% річних за період з 26.11.2016 по 29.08.2017 та 14010,89 грн інфляційних втрат за грудень 2016 року та березень-липень 2017 року.

Розглянувши подану відповідачем заяву-клопотання про розстрочку виконання рішення суду, суд доходить висновку, що заява відповідача про розстрочку виконання рішення суду на вісім місяців задоволенню не підлягає з наступних підстав:

Відповідно до ч.1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ч.1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити та розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Положеннями ч.3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Частиною 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, розстрочка це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

При розгляді заяви про розстрочку рішення суду, суду необхідно встановити обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі у визначений строк або встановленим господарським судом способом, врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.

Розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи. До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.

В обґрунтування поданої заяви-клопотання відповідач посилається на те, що ТОВ «Віанна Групп» знаходиться у скрутному матеріальному становищі, викликаному через необхідність виконання зобов'язань за кредитним договором №24-07/2017 від 29.05.2017, укладеним між ПАТ «Мегабанк» (кредитодавець) та ТОВ «Віанна Групп» (позичальник). Відповідно до п.1.1. кредитного договору №24-07/2017 від 29.05.2017, кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в розмірі 2766263,64 грн на строк з 29.05.2017 до 28.05.2020, на поповнення обігових коштів, погашення кредиторської заборгованості та інші поточні виробничі потреби, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити 16% річних на умовах, передбачених договором. Згідно з додатковою угодою №1 від 27.06.2018 до кредитного договору №24-07/2017 від 29.05.2017 ТОВ «Віанна Групп» має сплачувати щомісячний платіж у розмірі 114466,18 грн до повного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, тобто до травня 2020 року.

Враховуючи, що ТОВ «Віанна Групп» є соціально значимим теплопостачальним підприємством, що забезпечує централізоване теплопостачання бюджетних установ/організацій та інших споживачів, що прямо передбачено умовами договору постачання природного газу № 2459/1617-БО-39 від 14.09.2016, укладеного з позивачем, природний газ споживається відповідачем для задоволення соціальних та комунальних потреб споживачів, в теперішній час триває опалювальний сезон, предметом спору є виключно нараховані штрафні санкції, а також враховуючи, що виконання рішення суду одночасно і в повному обсязі матиме негативні наслідки для фінансово-господарського стану ТОВ «Віанна Групп», з метою реального виконання рішення суду та дотримання балансу інтересів сторін, відповідач просить суд розстрочити виконання рішення суду строком на вісім місяців, починаючи з дати ухвалення рішення, зі щомісячною сплатою суми стягнутої заборгованості рівними частинами.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Укладення відповідачем кредитного договору №24-07/2017 від 29.05.2017 з метою поповнення обігових коштів, погашення кредиторської заборгованості та інших поточних виробничих потреб та зобов'язанням повернути кредит і сплатити відсотки в строк з 29.05.2017 до 28.05.2020 це є результат самостійної господарської діяльності відповідача на власний ризик, що в свою чергу не є об'єктивними обставинами, що ускладнюють або роблять неможливим виконання судового рішення у даній справі. Наявність у відповідача заборгованості перед іншими сторонами, не звільняє боржника від виконання покладених на нього обов'язків виконання рішення суду.

Крім того, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, на підтвердження скрутного фінансового становища останнього. Посилання відповідача на тяжкий фінансовий стан та на значні щомісячні витрати не є виключними обставинами, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, "державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як "виняткові обставини" (див. § 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Півень проти України" від 29.06.2004).

При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що "затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції" (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бакай та інші проти України" від 09.11.2004).

Тобто, в будь-якому випадку відсутність коштів, тяжкий фінансовий стан боржника не є винятковими обставинами, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та не є підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Оскільки, спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України „Про судовий збір”, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 1762,00 грн.

Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241, 247-248, 252, 331 Господарського процесуального кодексу України, ст. 4 Закону України „Про судовий збір”, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 20077720) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віанна Групп», вул. Доценко, 10, м. Чернігів, 14032 (код ЄДРПОУ 38915769) про стягнення 42053,09 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віанна Групп», вул. Доценко, 10, м. Чернігів, 14032 (код ЄДРПОУ 38915769, відомості про банківські реквізити відсутні) на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 20077720, відомості про банківські реквізити відсутні) 23954,84 грн пені, 4087,36 грн 3% річних, 14010,89 грн інфляційних втрат та 1762,00 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.           

4. Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Віанна Групп», вул. Доценко, 10, м. Чернігів, 14032 (код ЄДРПОУ 38915769) про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені.

5. Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Віанна Групп», вул. Доценко, 10, м. Чернігів, 14032 (код ЄДРПОУ 38915769) про розстрочку виконання судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду у порядку визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено та підписано 14.02.2019.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

До відома сторін:

– адреса Господарського суду Чернігівської області: проспект Миру, 20, м. Чернігів, Україна;

– засоби зв'язку контактні телефони: 672-847; 676-311, факс 774-462; електронна адреса Господарського суду Чернігівської області: e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua.

Суддя                                         Л. М. Лавриненко