Рішення

від 14.02.2019 по справі 910/16608/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.02.2019Справа №910/16608/18

За позовомТовариства Червоного Хреста України доТовариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Текнолоджи ЛТД" простягнення 50777,00 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство Червоного Хреста України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Текнолоджи ЛТД" 50777,00 грн, з яких: 29933,00 грн попередньої оплати та 20844,00 грн пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору поставки №426 від 22.12.2016, позивачем було перераховано відповідачу попередню оплату у розмірі 141970,00 грн, однак відповідач в обумовлений договором строк поставив позивачу товар тільки на суму 112036,67 грн, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 29933,00 грн попередньої оплати за не поставлений останнім товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2018 судом відкрито провадження у справі №910/16608/18, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 14.12.2018 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04060, м.Київ, вул.М.Берлінського, будинок 20, офіс 4.

Однак, конверт з ухвалою від 14.12.2018 був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "за зазначеною адресою не знаходиться".

Згідно з п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день проставлення на поштовому конверті відмітки "за зазначеною адресою не знаходиться" за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення останньому відповідної ухвали суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч.1, 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 14.12.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2018, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

22.12.2016 між Товариством Червоного Хреста України (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Смарт Текнолоджи ЛТД" (продавець, відповідач) було укладено договір поставки №426 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується постачати (передавати у власність покупця) складську техніку (у подальшому товар), а покупець зобов'язується приймати цей товар та здійснювати за нього оплату на умовах даного договору (п.1.1), асортимент, кількість та ціна товару, що підлягає поставці за цим договором, визначаються в додатках до цього договору (рахунках, накладних на товар), що є невід'ємними частинами даного договору. Додатки складаються на кожну партію товару (п.1.2), ціни на товар, що поставляється за даним договором, є договірними та вказуються з урахуванням ПДВ в рахунках до даного договору (п.2.1), загальна сума договору визначається як загальна вартість товару, постачання якого здійснюється відповідно до доданих до нього додатків. Зміна загальної суми даного договору здійснюється шляхом підписання уповноваженими представниками сторін кожного додатку (п.2.4), поставка товару здійснюється окремими партіями відповідно до схваленого постачальником замовлення покупця на поставку товару (п.3.1), оплата покупцем рахунку на товар є погодженням асортименту, кількості і ціни товару (п.3.2), постачальник зобов'язується поставити покупцю товар протягом трьох робочих днів з моменту отримання від покупця оплати за товар (партію товару), якщо інше не встановлено в додатку до даного договору (п.3.3), якщо товар поставляється під замовлення, то строк поставки вказується в додатку до договору (п.3.3), місце поставки товару вказується покупцем при здійсненні замовлення кожної партії товару (п.3.4), перехід права власності на поставлену партію товару відбувається в момент отримання товару покупцем та підписання ним накладної на товар (п.3.6), загальна сума цього договору визначається сумою вартості усіх поставок товару, що здійснені на підставі цього договору та становить суму всіх накладних на відвантаження товару на поставки за цим договором (п.4.1), покупець здійснює розрахунок з постачальником за замовлену партію товару наступним чином: передплата в розмірі 50% від замовленої партії товару здійснюється на протязі трьох банківських днів з моменту підписання договору, оплата в розмірі 50% від замовленої партії товару здійснюється на протязі трьох банківських днів з моменту поставки товару що вказується в додатку до договору та специфікації в п.1 та п.2 (п.п.4.2, 4.2.1, 4.2.2), у випадку підписання сторонами додатку до договору, де погоджено ціну товару чи здійснення покупцем 100% передоплати за товар, ціна на погоджену партію товару зміні не підлягає (п.4.5), за порушення строків поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення від вартості товару поставку якого прострочено за кожен день прострочення (п.6.3), цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до кінця 2016 року (п.9.1).

Відповідно до додатку №1 (специфікація №1) до договору між контрагентами було погоджено продаж Товариством з обмеженою відповідальністю "Смарт Текнолоджи ЛТД" покупцю штабелеру напівелектричного EMS 15/35 у кількості 1 шт, вартістю 75525,00 грн, візків ручних гідравлічних SB 2000 у кількості 3 шт, вартістю 15525,00 грн, штабелерів гідравлічних MSEJ5/30 у кількості 2 шт, вартістю 50920,00 грн, загальна вартість товару, вказаного у специфікації, складає 141970,00 грн з ПДВ, на умовах 50% передплати, згідно п.4.2.1 та п.4.2.2 договору на рахунок постачальника, остаточна оплата здійснюється на умовах п.4.2.2 договору після постачання товару п.п.1, 2 специфікації №1, постачання товару згідно даного додатку здійснюється на умовах: DDP - склад покупця в с.Мартусівка, Бориспільського p-ну Київської області (Інкотермс 2010), строк постачання товару п.п.1, 2 специфікації №1 - 3 дні від дати отримання передоплати згідно п.4.2.1 на рахунок постачальника, строк постачання товару п.п.3 специфікації №1 - 40 днів від дати отримання передоплати згідно п.4.2.2 договору поставки №426 від 21.12.2016 на рахунок постачальника.

Як свідчать матеріали справи, позивачем на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури №СС-0000662 від 22.12.2016 було перераховано на рахунок останнього передоплату за товар на загальну суму 141970,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №4955 від 23.12.2016 на суму 70985,00 грн та №5064 від 29.12.2016 на суму 70985,00 грн. При цьому у вказаному рахунку-фактурі сторонами було погоджено поставку штабелерів гідравлічних MSE10/16 у кількості 2 шт вартістю 29933,33 грн без ПДВ.

19.02.2018 позивачем було надіслано на адресу відповідача лист №06/204 з вимогою про поставку товару.

Листом №5 від 15.02.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Текнолоджи Групп" гарантувало поставку штабелерів гідравлічних MSE10/16 у кількості 2 шт згідно рахунку-фактури Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Текнолоджи ЛТД" №СС-0000662 від 22.12.2016 не пізніше 01.03.2018.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов'язку щодо поставки товару у визначений договором строк, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати та неустойку.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.1, ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 по справі №910/5444/17 та від 05.07.2018 у справі №904/8972/17.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, виконання позивачем як покупцем свого обов'язку з перерахування відповідачу як постачальнику попередньої оплати за товар згідно рахунку-фактури №СС-0000662 від 22.12.2016 на суму 141970,00 грн підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме: платіжними дорученнями №4955 від 23.12.2016 на суму 70985,00 грн та №5064 від 29.12.2016 на суму 70985,00 грн.

В той же час, в матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем товару на суму 29933,33 грн без ПДВ в погоджений між сторонами у п.3.3 договору строк, а саме: протягом 3-х робочих днів з моменту отримання від покупця оплати за товар, тобто до 04.01.2017 включно, оскільки в специфікації №1 до договору не погоджено інше. При цьому на вимогу позивача, відповідач товар не поставив.

Отже, оскільки відповідачем у визначеному Господарським процесуальним кодексом України порядку не спростовано факту порушення взятих на себе зобов'язань з поставки товару, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми попередньої оплати у розмірі 29933,00 грн, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 20844,00 грн пені, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, у встановлений ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України та п.3.3 договору строк свого обов'язку по поставці позивачу товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, а тому дії відповідача є порушенням зобов'язань (ст.610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст.612 Цивільного кодексу України). Відповідно, є підстави для застосування по відношенню до відповідача встановленої законом відповідальності.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено ч.2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За умовами п.6.3 договору, за порушення строків поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення від вартості товару поставку якого прострочено за кожен день прострочення.

З огляду на порушення відповідачем строків поставки товару позивачем було нараховано й заявлено до стягнення неустойку в сумі 20844,00 грн за період з 02.01.2017 по 05.12.2018.

Оскільки судом встановлено факт не поставки відповідачем товару у строк, погоджений контрагентами в договорі, то вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки є обґрунтованими.

Водночас, відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд зазначає, що до неустойки за порушення не грошових зобов'язань застосовується припис ч.6 ст.232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується неустойка і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

За змістом ч. 1 ст.251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, судом встановлено, що останній містить помилки, зокрема, заявником не враховано, що відповідно до п.3.3 договору відповідач повинен був поставити товар протягом 3-х робочих днів з моменту отримання від покупця оплати за товар (29.12.2016), з 31.12.2016 по 02.01.2017 були вихідні дні, а отже, останній строк поставки товару припадав на 04.01.2017, у зв'язку з чим право на нарахування неустойки за прострочку виконання зобов'язання виникло лише з 05.01.2017 з урахуванням положень ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Отже, здійснивши власний перерахунок (з урахуванням вірного періоду нарахування), суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача неустойки на суму 4811,31 грн за період прострочки з 05.01.2017 по 05.07.2017.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства Червоного Хреста України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Текнолоджи ЛТД".

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Текнолоджи ЛТД" (04060, м.Київ, вул.М.Берлінського, будинок 20, офіс 4, ідентифікаційний код 40554244) на користь Товариства Червоного Хреста України (01004, м.Київ, вул.Пушкінська, будинок 30, ідентифікаційний код 00016797) 29933 (двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять) грн 00 коп. попередньої оплати, пеню у розмірі 4811 (чотири тисячі вісімсот одинадцять) грн 31 коп. та судовий збір у розмірі 1205 (одна тисяча двісті п'ять) грн 65 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Ю.М. Смирнова