Постанова

від 12.02.2019 по справі 640/19369/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19369/18 Головуючий у 1 інстанції - Каракашьян С.К. Суддя-доповідач - Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадської організації Квартал Пушкінська-Велика Васильківська на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2018 у справі за адміністративним позовом громадської організації Квартал Пушкінська-Велика Васильківська до Шевченківської районної у м. Києві ради в особі комісії з припинення повноважень Шевченківської районної у м. Києві ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Громадська організація Квартал Пушкінська-Велика Васильківська звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати бездіяльність Шевченківської районної у місті Києві ради в особі Комісії з припинення повноважень Шевченківської районної у місті Києві ради в частині дострокового припинення повноважень органу самоорганізації населення Будинковий комітет Квартал Пушкінська - Червоноармійська протиправною;

- зобов'язати Шевченківську районну у місті Києві раду в особі Комісії з припинення повноважень Шевченківської районної у місті Києві ради прийняти рішення про дострокове припинення повноважень Органу самоорганізації населення Будинковий комітет Квартал Пушкінська-Червоноармійська .

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2018 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою позивач подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати її, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та постановити нову ухвалу, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотивами оскаржуваної ухвали є те, що даний позов не належить до розгляду за правилами адміністративного судочинства та підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а тому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України у відкритті провадження необхідно відмовити.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що даний спір є публічно-правовим та не підлягає розгляду господарським судом, а тому приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції порушив норми чинного законодавства, оскільки фактично обмежив право позивача на захист своїх прав у судовому порядку, що є підставою для її скасування.

Колегія суддів погоджується з мотивами та висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 20.07.2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі Занд проти Австрії Комісія висловила думку, що термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 передбачає усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.06.2018 у справі № 819/362/16, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Отже, колегія суддів зазначає, що необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 826/27224/15 під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Так, позивач у своїй позовній заяві зазаначає, що Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація листом № 109/03/225-886 повідомила позивача, що у 2009 році Посольством Естонії в Україні викуплені житлові приміщення площею 344,37 кв.м. у житловому будинку № 43-6 по вул. Пушкінській у Шевченківському районі для свого розміщення. В подальшому, на підставі рішення Київської міської ради від 24.02.2011 № 57/5444 Про передачу у власність Посольству Естонської Республіки в Україні місць загального користування у житловому будинку № 43-б на вул. Пушкінській Посольству Естонської Республіки в Україні було передано у власність сходові клітини площею 28,3 кв.м. та горище площею 174 кв.м.

При цьому, жителі будинку № 43-б по вул. Пушкінській у м. Києві були відселені самостійно у зв'язку із відчуженням своїх прав на нерухоме майном, а враховуючи, що реорганізація завжди зміна структури власності та цільового призначення нерухомого майна, то фактично відбулась реорганізація цього будинку. Як наслідок, реорганізація будинку №43-б по вул. Пушкінській у м. Києві, пов'язана із відселенням його мешканців, на думку позивача, є підставою для дострокового припинення повноважень Органу самоорганізації населення Будинковий комітет Квартал Пушкінська-Червоноармійська .

Як вже зазначалось вище, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17.

Разом із цим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Натомість, спірні відносини, заявлені позивачем в позовній заяві, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач не має публічно-правових відносин саме з позивачем. При цьому, прийняття відповідного рішення, яке заявлене позивачем як зобов'язання вчинити дії, стосується іншої особи, а не позивача.

Отже, предметом розгляду даної справи є не сама по собі бездіяльність Шевченківської районної в місті Києві ради, а питання реорганізації будинку, в межах якого діє орган самоорганізації населення, що пов'язана з відселенням його мешканців, як підстава припинення такої діяльності, що не заперечується позивачем та, в свою чергу, виключає можливість розгляду вказаного спору судами адміністративної юрисдикції.

Доводи апелянта про те, що дана позовна заява обґрунтована бездіяльністю відповідача, яка виражається у невиконанні владних управлінських функцій не беруться колегією суддів до уваги, оскільки з характеру позовних вимог та їх обґрунтувань вбачається, що суть спору є саме припинення органу самоорганізації населення Будинковий комітет Квартал Пушкінська-Червоноармійська , а не перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те що даний спір не є публічно-правовим, оскільки в ньому порушено саме питання приватно-правових відносин, у зв'язку із чим він повинен розглядатись у суді господарської юрисдикції.

Отже, оскільки вказаний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, то на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суд першої інстанції правомірно відмовив у відкритті провадження в справі.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу громадської організації Квартал Пушкінська-Велика Васильківська - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 14.02.2019.