Постанова

від 06.02.2019 по справі 0940/1554/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/4135/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гуляка В.В.,

ОСОБА_1,

з участю секретаря судового засідання Дідик Н.С.,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2018 року (прийняте у м. Івано-Франківську суддею Остап'юком С.В.) в адміністративній справі №0940/1554/18 за позовом фермерського господарства Персей Агро до старшого державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області ОСОБА_4, Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_5 державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України, про визнання протиправним та скасування припису,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2018 року фермерське господарство Персей Агро (далі - позивач) звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просило визнати протиправним і скасувати припис старшого державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області ОСОБА_4 (далі - державний інспектор) за №377/0/19-18-ДК/193Пр/03/01/-18 від 31.07.2018 (далі - припис).

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що дії відповідача щодо проведення перевірки та складання за наслідками перевірки відповідних документів з висновками про самовільне захоплення позивачем земельної ділянки площею 33,5489 га, кадастровий номер 2625884300:14:002:0002 (далі - обстежена земельна ділянка) є неправомірними, а зафіксовані в цих документах порушення є необгрунтованими та безпідставними.

Крім того зазначає, що позивач не є користувачем земельної ділянки та не здійснює на ній господарської діяльності, що унеможливлює фактичне виконання вимог оскаржуваного припису.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2018 року позов задоволено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржило Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області), яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що обстежена земельна ділянка перебуває в сільськогосподарському обробітку позивача, шляхом розорювання та посіву сільськогосподарських культур, без документів, що підтверджують право користування земельною ділянкою та має ознаки самовільного зайняття, що є порушенням пункту б частини першої статті 211 Земельного кодексу України та статті 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Також, немає жодних правоустановчих документів, що вказана земельна ділянка належить ОСОБА_5 державній сільськогосподарській дослідній станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України (далі - ОСОБА_5 ДСДС). Також судом не досліджено, чи вказана земельна ділянка відповідає тій, яка зазначена у договорі підряду.

Тому, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, державним інспектором не було взято договір підряду до уваги, оскільки такий не міг бути укладений, так як ОСОБА_5 ДСДС не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладання даного правочину за відсутності відповідного зареєстрованого права на об'єкт (обстежену земельну ділянку), на якому відповідно до договору повинні здійснюватись роботи, та відповідно до положень ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України такий правочин є нікчемним, що, на думку скаржника, не потребує визнання його недійсним в судовому порядку, оскільки він є недійсним через невідповідність вимогам.

Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції обставин та ухвалення рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Третя особа надіслала до суду письмові пояснення, зазначивши, що предметом цього судового спору є фактично встановлення факту самовільного зайняття земельної ділянки позивачем. Вважає, що останній не може бути такою особою, оскільки ОСОБА_5 ДСДС з урахуванням правонаступництва користується цією земельною ділянкою фактично з 1983 року. Тому вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відсутність зі сторони позивача, як виконавця за договором підряду, самовільного захоплення земельної ділянки, що перебуває у користуванні ОСОБА_5 ДСДС.

У судовому засіданні представник апелянта просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, із зазначених вище підстав просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 188 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 встановлено, що державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до підпунктів 30, 31 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, затвердженого наказом Державної служби з питань геодезії картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308, Головне управління Держгеокадастру в області здійснює державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, обстежує земельні ділянки, яким заподіяна шкода внаслідок їх самовільного зайняття.

Підпунктом 1 пункту 6 цього Положення визначено, що посадові особи Головного управління в межах своїх повноважень мають право складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності; давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків.

Як встановлено судом, державний інспектор провів обстеження земельної ділянки та перевірку дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельні ділянки, що знаходяться на території Підпечерівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, за результатами чого склав ОСОБА_2 обстеження земельної ділянки від 17.04.2018 за № 377/0/92-18-ДК/313/АО/10/01/-18 та ОСОБА_2 перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 30.05.2018 за № 377/0/92-18-ДК/549/АП/09/01/-18.

Здійснивши перевірку, державний інспектор дійшов висновку, що оскільки державна реєстрація права власності на обстежену земельну ділянку а також право оренди позивачем обстеженої земельної ділянки не проводились, використання, серед іншого, цієї земельної ділянки має ознаки самовільного зайняття земельної ділянки.

Внаслідок цього 31.07.2018 державний інспектор вніс позивачу припис, яким зобов'язав позивача в 30-денний термін усунути порушення вимог земельного законодавства.

Вважаючи зазначений припис неправомірним, позивач оскаржив його до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що позивач діяв на виконання належним чином укладеного і чинного договору підряду, умови цього договору були дотримані, що не заперечується третьою особою, тому він жодним чином не міг допустити порушення земельного законодавства, відображені в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки.

Відповідач, встановивши порушення вимог земельного законодавства, міг застосувати певні види зобов'язань чи стягнень лише відносно ОСОБА_5 ДСДС, як особи, яка здійснювала всі дії по відношенню до спірної земельної ділянки як Замовник і лише за умови доведення неправомірного використання ним земельної ділянки до моменту її реєстрації.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.

Судом встановлено, що роботи, які здійснювались позивачем на обстеженій земельній ділянці, проводились на підставі Договору підряду за № 19/16/4 від 19.12.2016 та додаткових угод до договору, зокрема Додаткової угоди за № 4 від 19.12.2016 до договору підряду за № 19/16/4 від 19.12.2016, за яким позивач (Підрядник) зобов'язується надати ОСОБА_5 ДСДС (Замовник) комплекс послуг та робіт в процесі виробництва сільськогосподарської продукції Замовником на сільгоспугіддях Замовника, а Замовник - прийняти виконані роботи і оплатити вартість послуг Підрядника.

ОСОБА_5 ДСДС, укладаючи цей договір підряду, діяла правомірно, оскільки протягом тривалого часу користувалась обстеженою земельною ділянкою, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії І-ІФ № 000256 та рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду за № 809/1231/17 від 24.10.2017, яке набрало законної сили.

Державну реєстрацію права власності на обстежену земельну ділянку за державою в особі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області здійснено 01.11.2017, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 102830568 від 07.11.2017, тобто після укладення і виконання договору підряду за № 19/16/4 від 19.12.2016.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із статтею 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Разом з тим положення статті 141 ЗК України не містять серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, яке виникло до набрання законної сили Земельного кодексу України від 25.10.2001, відсутність державної реєстрації прав відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень .

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.04.2018 у справі № 916/2675/15.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що на момент укладення договору підряду з позивачем ОСОБА_5 ДСДС мала право користування на законних підставах та фактично користувалась обстеженою земельною ділянкою.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на момент укладення договору підряду умови такого було дотримано, а позивач не порушив вимоги земельного законодавства, відображені в ОСОБА_2 перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки, оскільки всі дії вчиняв на виконання такого договору, який є чинним і його виконання не заперечується сторонами.

Як наслідок, відповідач, встановивши порушення вимог земельного законодавства, міг застосувати певні види зобов'язань чи стягнень лише відносно ОСОБА_5 ДСДС як особи, яка здійснювала всі дії по відношенню до обстеженої земельної ділянки як Замовник, і лише за умови доведення неправомірного використання ним земельної ділянки до моменту проведення її реєстрації.

Що стосується нікчемності договору підряду, то колегія суддів такі доводи скаржника до уваги не приймає з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятись усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, згідно вимог статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі (ч.3). Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Водночас якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З наведеного видно, що для визнання правочину недійсним необхідні такі умови: наявність самого правочину; відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені; наявність умислу на вчинення такого правочину.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства визначено статтею 228 ЦК України.

Відповідно до частини другої якої, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно із частиною третьою цієї ж статті у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Частиною першою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України та статті 207 Господарського кодексу України доводити недійсність правочинів Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області зобов'язані виключно у судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Колегія суддів апеляційного суду зазнає, що під час розгляду цієї справи відповідачем не доведено наявність підстав визнання правочину недійсним, визначених частиною першою статті 215 ЦК України, зміст договору підряду відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків; нікчемним правочин в судовому порядку також визнаний не був.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи скаржника, що державним інспектором при розгляді справи про адміністративне правопорушення правомірно не взято до уваги договір підряду з огляду на те, що вказаний правочин є нікчемним, з огляду на таке.

Пунктом 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Вказаним критеріям оскаржуваний припис не відповідає.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2018 року в адміністративній справі №0940/1554/18 - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_6 судді ОСОБА_7 ОСОБА_1 Постанова складена у повному обсязі 15 лютого 2019 року.