Рішення

від 14.02.2019 по справі 910/16556/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.02.2019Справа №910/16556/18

Суддя господарського суду міста Києва Бойко Р.В., розглянувши в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛКО Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ківі Майдан"

про стягнення 42 768,64 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛКО Груп" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ківі Майдан" про стягнення 42 768,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не було виконано взяті на себе за договором поставки продукції №515 від 07.05.2018 грошові зобов'язання з оплати поставленої продукції, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 33 449,07 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 6 150,98 грн., штраф у розмірі 1 672,45 грн., інфляційні втрати у розмірі 972,32 грн. та 3% річних у розмірі 523,82 грн., нараховані за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.12.2018 відкрито провадження у справі №910/16556/18; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Ухвала від 13.12.2018 була направлена Товариству з обмеженою відповідальністю "Ківі Майдан" на адресу місцезнаходження, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - 03145, м. Київ, вул. Володимира Покотила, буд. 7/2, та за адресою фактичного знаходження відповідача - 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 20-22 (п/п-с1 (В літері-А).

Однак поштові відправлення не були вручені відповідачу та повернулись до суду 29.12.2018 та 22.01.2019 у зв'язку з закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується довідками відділення поштового зв'язку від 26.12.2018 та від 18.01.2019 на відповідних конвертах.

Згідно пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд зазначає, що вказана ухвала надсилалася рекомендованим листом з поміткою "судова повістка".

Відповідно до п. 116 розділу "Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів" Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03 2009, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

З пунктів 99 та 116 вказаних Правил вбачається, що повернення поштою рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з зазначенням причини "за закінченням терміну зберігання" можливо тільки у разі, якщо під час доставки поштою його не можна було вручити адресату або його уповноваженому представнику (відправлення не вручене під час доставки), та якщо на вкладене до абонентської скриньки адресата повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення адресат не відреагував - не звернувся на пошту для отримання судової повістки, проте відправлення чекало адресата (зберігалося) на пошті встановлений законом строк, і лише після його сплину було повернуто за зворотною адресою.

Враховуючи наведене, суд вважає, що неотримання судової повістки (листів з ухвалою суду) відповідачем та повернення її до суду з поміткою "повернута відправнику за закінченням терміну зберігання" є наслідками волевої поведінки відповідача у формі бездіяльності щодо її належного отримання.

Таким чином, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України суд приходить до висновку, що днем вручення відповідачу ухвали суду від 13.12.2018 є 26.12.2018 (дата проставлення на довідці відділення поштового зв'язку відмітки щодо причини повернення поштового відправлення).

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив наступне.

07.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛКО Груп" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ківі Майдан" (покупець) укладено Договір поставки продукції №515 (надалі - Договір), у відповідності до якого постачальник зобов'язався поставляти покупцю продукцію згідно замовлення покупця, а покупець зобов'язався своєчасно приймати цю продукцію, оплачувати її вартість на умовах даного Договору та повертати зворотну тару в строк та на умовах, передбачених даним Договором.

Продукція відпускається постачальником за вільно відпускними цінами, які зазначаються в накладній (п. 1 Розділу ІІ Договору).

У пункті 3 Розділу ІІ Договору встановлено, що відвантаження продукції проводиться на підставі попередньої оплати, після зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Відвантаження продукції без попередньої оплати проводиться тільки при наданні відстрочки платежу. Кількість календарних днів, протягом яких покупець зобов'язаний оплатити партії поставленого товару, встановлюється у Додатку №4 до даного Договору.

У Додатку №4 до Договору сторонами було погоджено відстрочку платежу покупцю по визначеним ними товарам строком 7 календарних днів з моменту отримання продукції покупцем.

Пунктом 2 Розділу ІІІ Договору встановлено, що ціна на окрему партію продукції вказується постачальником у накладній, яку покупець повинен розглядати як оферту з боку постачальника. Факт прийомки покупцем від постачальника (або водія-експедитора) продукції означає згоду покупця з запропонованою ціною, сумою транспортних витрат та асортиментом товару.

Пунктом 1 Розділу V Договору передбачено, що у випадку прострочення терміну розрахунків за відвантажену продукцію, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла в період прострочення) від вартості неоплаченої продукції за кожен календарний день прострочення платежу за відвантажену продукцію та штраф у розмірі 5% від вартості несвоєчасно оплаченої продукції.

Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями позивача, що ним було належно виконано свої зобов'язання за Договором з поставки відповідачу продукції, а відповідач свої зобов'язання з оплати поставленої продукції не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 33 449,07 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 6 150,98 грн., штраф у розмірі 1 672,45 грн., інфляційні втрати у розмірі 972,32 грн. та 3% річних у розмірі 523,82 грн., нараховані за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З аналізу умов Договору вбачається, що він є рамковим договором, тобто таким, що укладений з метою багаторазового застосування, який містить загальні умови поставки товару постачальником, та при цьому погодження вартості продукції щодо кожного окремого зобов'язання з поставки товару (партії товару) погоджується сторонами, зокрема, у видаткових накладних (пункт 2 Розділу ІІІ Договору).

Наявними в матеріалах справи видатковими накладними підтверджується здійснення позивачем поставки відповідачу продукції загальною вартістю 33 449,07 грн., а саме:

- згідно з видатковою накладною №ВН-П19448 від 19.05.2018 позивач поставив відповідачу товар на суму 29 351,17 грн. (із вказаної накладної вбачається, що одна із позицій товару - горілка ТМ Green day, 0,5 у кількості 10 штук та загальною вартістю 695,90 грн. не була відвантажена покупцю, про що у відповідній накладній представниками сторін здійснено помітки);

- згідно з видатковою накладною №ВН-П21977 від 31.05.2018 позивач поставив відповідачу товар на суму 4 097,90 грн.

Вказані видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб позивача і відповідача,.

В свою чергу Товариством з обмеженою відповідальністю "Ківі Майдан" не надано суду будь-яких заперечень щодо викладених Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛКО Груп" у позовній заяві обставин про факт поставки товару за вказаними видатковими накладними.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується загальна вартість поставленого позивачем відповідачу товару у розмірі 33 449,07 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У пункті 3 Розділу ІІ Договору встановлено, що відвантаження продукції проводиться на підставі попередньої оплати, після зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Відвантаження продукції без попередньої оплати проводиться тільки при наданні відстрочки платежу. Кількість календарних днів, протягом яких покупець зобов'язаний оплатити партії поставленого товару, встановлюється у Додатку №4 до даного Договору.

У Додатку №4 до Договору сторонами було погоджено відстрочку платежу для визначеної ними групи товарів строком 7 календарних днів з моменту отримання продукції покупцем.

Таким чином, враховуючи положення пункту 3 Розділу ІІ Договору та Додатку №4 до Договору відповідач повинен був оплатити товар, поставлений за видатковою накладною №ВН-П19448 від 19.05.2018 на суму 29 351,17 грн. до 29.05.2018 (враховуючи положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, згідно з якими якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, та зважаючи на те, що останній день строку оплати поставленого 19.05.2018 товару перепадав на 26.05.2018 - суботу, а 28.05.2018 (понеділок) був вихідним днем згідно розпорядження Кабінету Міністрів України №1-р від 11.01.2018), а поставлений згідно видаткової накладної №ВН-П21977 від 31.05.2018 товар на суму 4 097,90 грн. - до 07.06.2018.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Доказів сплати відповідачем на користь позивача коштів у розмірі 33 449,07 грн. в рахунок оплати поставленої згідно Договору продукції відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Наявність та обсяг заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Ківі Майдан" за Договором підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛКО Груп" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ківі Майдан" основного боргу у розмірі у розмірі 33 449,07 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 6 150,98 грн., інфляційні втрати у розмірі 972,32 грн. та 3% річних у розмірі 523,82 грн., нараховані за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 27.05.2018 по 04.12.2018, та штраф у розмірі 1 672,45 грн.

Судом встановлено, що відповідач обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 1 Розділу V Договору передбачено, що у випадку прострочення терміну розрахунків за відвантажену продукцію, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла в період прострочення) від вартості неоплаченої продукції за кожен календарний день прострочення платежу за відвантажену продукцію та штраф у розмірі 5% від вартості несвоєчасно оплаченої продукції.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З наведеного пункту Договору вбачається, що сторонами було визначено розмір пені (подвійна облікова ставка НБУ, яка діяла в період прострочення) та порядок нарахування пені (від вартості неоплаченої продукції за кожен календарний день прострочення платежу за відвантажену продукцію), проте не визначено строк такого нарахування, а відтак в силу приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України період нарахування штрафних санкцій обмежено піврічним терміном.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивачем не враховано період нарахування пені, визначений у ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України (протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано).

Отже, правомірним є нарахування пені за прострочення оплати поставленого 19.05.2018 товару з 30.05.2018 (встановлена судом дата, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання) по 29.11.2018 (встановлена судом дата, до якої правомірно нараховувати пеню), а за поставлений 31.05.2018 товар - з 08.06.2018 (визначена судом дата, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання) по 04.12.2018 (визначена позивачем дата припинення нарахування пені).

За таких обставин, суд, здійснивши власний розрахунок пені щодо кожного простроченого платежу (партії поставки) та в межах вказаного періоду нарахування, прийшов до висновку, що правомірним буде стягнення з відповідача пені у розмірі 5 924,21 грн.

В іншій частині заявлена до стягнення пеня у розмірі 226,77 грн. (6 150,98 грн. - 5 924,21 грн.) не підлягає задоволенню, оскільки обрахована невірно у зв'язку з невірним визначенням позивачем дат, з яких відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов'язання, та неврахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 1 672,45 грн.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Як зазначалась, у пункті 1 Розділу V Договору сторонами було погоджено, що у випадку прострочення терміну розрахунків за відвантажену продукцію, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 5% від вартості несвоєчасно оплаченої продукції.

Враховуючи те, що відповідач допустив прострочення оплати товару, поставленого позивачем за спірними видатковими накладними, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу, нарахованого у відповідності до пункту 1 Розділу V Договору є обґрунтованою.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд дійшов висновку в його вірності, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛКО Груп" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ківі Майдан" штрафу у розмірі 1 672,45 грн. (5% від суми заборгованості у розмірі 33 449,07 грн.) підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 972,32 грн. та 3% річних у розмірі 523,82 грн., нараховані за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання у період з 27.05.2018 по 04.12.2018.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши власний розрахунок щодо кожного простроченого платежу (партії поставки) та в межах встановленого судом періоду нарахування, суд прийшов до висновку, що правомірним буде стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ківі Майдан" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛКО Груп" 3% річних у розмірі 516,58 грн. та інфляційних втрат у розмірі 927,32 грн. (зважаючи на імперативність приписів ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог в частині вимоги про стягнення інфляційних втрат).

В іншій частині заявлені до стягнення 3% річних у розмірі 7,24 грн. (523,82 грн. - 516,58 грн.) не підлягають задоволенню, оскільки обраховані невірно у зв'язку з невірним визначенням позивачем дат, з яких відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов'язання.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 129, ст.ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛКО Груп" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ківі Майдан" (03145, м. Київ, вул. Володимира Покотила, буд. 7/2; ідентифікаційний код 42020328) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛКО Груп" (03062, м. Київ, вул. Екскаваторна, буд. 35; ідентифікаційний код 40762306) заборгованість у розмірі 33 449 (тридцять три тисячі чотириста сорок дев'ять) грн. 07 коп., пеню у розмірі 5 924 (п'ять тисяч дев'ятсот двадцять чотири) грн. 21 коп., штраф у розмірі 1 672 (одна тисяча шістсот сімдесят два) грн. 45 коп., 3% річних у розмірі 516 (п'ятсот шістнадцять) грн. 58 коп., інфляційні втрати у розмірі 927 (дев'ятсот двадцять сім) грн. 32 коп. та судовий збір у розмірі 1 750 (одна тисяча сімсот п'ятдесят) грн. 51 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 14.02.2019.

Суддя Р.В.Бойко