Постанова

від 05.02.2019 по справі 447/1120/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 447/1120/18 Головуючий у 1 інстанції: Павлів В.Р.

Провадження № 22-ц/811/2349/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.

Категорія: 54

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі :

головуючого судді - Шандри М.М.

суддів: Левика Я.А., Струс Л.Б.

секретаря: Бадівської О.О.

за участю: представників ДВНЗ Новороздільський політехнічний

коледж - ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Державного вищого навчального закладу Новороздільський політехнічний коледж на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 16 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державного вищого навчального закладу Новороздільський політехнічний коледж про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державного вищого навчального закладу Новороздільський політехнічний коледж , в якому просив поновити його на посаді майстра виробничого навчання по водінню Державного вищого навчального закладу Новороздільський політехнічний колледж та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Свій позов мотивував тим, що він з березня 2013 року і до 28 квітня 2018 року займав посаду майстра виробничого навчання по водінню Державного вищого навчального закладу Новороздільський політехнічний колледж . Однак, 24 квітня 2018 року було видано наказ в.о. директора Державного вищого навчального закладу Новороздільський політехнічний колледж № 39/к про звільнення його з 28 квітня 2018 року по п.1 ст. 40 КЗпП України та про виплату йому компенсації та вихідної допомоги. Звільнення проводилось у зв'язку з призупиненням діяльності структурного підрозділу Курси водіїв категорії В , С1 , як такого, що не відповідає правовим нормам та нормативним документам. Із вказаним наказом ОСОБА_4 ознайомлений не був. Жодним з рішень профкому Первинної профспілкової організації НРПК не було надано згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_4, що є порушенням ч.1 ст. 43 КЗпП України та ч.3 ст. 41 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності . На підставі наведеного просив задовольнити його позов.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 16 липня 2018 року позов задоволено.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді майстра виробничого навчання по водінню, Державного вищого навчального закладу Новороздільський політехнічний колледж .

Стягнуто з Державного вищого навчального закладу Новороздільський політехнічний колледж на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 11 271 грн. 70 коп.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та присудження виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць в розмірі 4508 грн. 68 коп., допущено до негайного виконання.

Стягнуто з Державного вищого навчального закладу Новороздільський політехнічний колледж в користь держави судовий збір по справі в розмірі 1762,00 грн.

Рішення суду оскаржив Державний вищий навчальний заклад Новороздільський політехнічний коледж .

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що районний суд не врахував, що на момент звільнення ОСОБА_4 скороченню підлягали всі працівники, задіяні в структурному підрозділі через відсутність роботи для них, тому висновки суду про наявність у позивача переважного права на залишення на роботі є необґрунтованими. Вказує, що позивачу було запропоновано вакантну посаду робітника з комплексного обслуговування та ремонту будівель та споруд в об'ємі посадового окладу з 02.05.2018 року, однак від такої він відмовився. Посилається на те, що суд, поновивши позивача на роботі на посаді майстра виробничого навчання, не взяв до уваги, що такої посади в штатному розписі в коледжі з 01.05.2018 року немає. Також звертає увагу на те, що звільненню позивача з роботи передували всі необхідні процедури, передбачені КЗпП України, зокрема, повідомлення профспілкового комітету, пропозиція вакантної посади, яка на той момент згідно штатного розпису була єдина, лист-клопотання про надання згоди профспілковим комітетом на звільнення ОСОБА_4 Просить рішення суду скасувати.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представники ДВНЗ Новороздільський політехнічний коледж - ОСОБА_2, ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали, покликаючись на доводи, викладені у скарзі. ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про місце, час та дату судового засідання, тому розгляд справи проводиться за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач з березня 2013 року працював у відповідача на посаді майстра виробничого навчання по водінню.

Наказом № 2 від 11 січня 2018 року ДВНЗ Новороздільський політехнічний коледж Про затвердження рішення педагогічної ради коледжу від 10.01.2018 призупинено діяльність структурного підрозділу Курси водіїв категорії В , С1 як такого, що не відповідає правовим нормам та нормативним документам до 01.09.2018 (а.с. 11).

Наказом від 24 квітня 2018 року № 39/к позивача звільнено з роботи з 28 квітня 2018 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, з виплатою компенсації та вихідної допомоги. Підставою для звільнення став вищезазначений наказ № 2 від 11 січня 2018 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Питання структури закладу вищої освіти, яким є відповідач у справі, врегульовано положеннями ст. 33 Закону України Про вищу освіту . Частиною 1 цією статті Закону передбачено, що структура закладу вищої освіти, статус і функції його структурних підрозділів визначаються статутом закладу вищої освіти та положеннями про відповідні структурні підрозділи. Структура закладу вищої освіти, що не є бюджетною установою, може визначатися статутом закладу без дотримання вимог цієї статті. Згідно із ч. 2 цієї норми структурні підрозділи утворюються рішенням вченої ради закладу вищої освіти у порядку, визначеному цим Законом і статутом закладу вищої освіти. Виходячи з положень ч.ч. 3 і 7 цієї статті Закону "Курси водіїв категорії "В", "С1" є структурним підрозділом відповідача.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 та ч. 3 ст. 252 КЗпП України, а також ч. 3 ст. 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).

Відповідно до ч. 7 ст. 43 КЗпП України та ч. 6 ст. 39 ст. 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом, виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (ст. 8 Конституції України, ст. 3 ЦК України).

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року у справі № 163цс14 та від 1 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, а також в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від: 25 квітня 2018 року у справі № 661/3477/16-ц (провадження № 61-3528св18), 15 березня 2018 року у справі № 759/1366/16-ц (провадження № 61-6447св18), 23 травня 2018року у справі № 761/3194/15-ц (провадження № 61-691св17), 20 червня 2018року у справі № 766/17864/16-ц (провадження № 61-14670св18).

Прийнявши до уваги належне правове обґрунтування трьох рішень профспілки, якими відмовлено у наданні згоди на звільнення позивача, зокрема, з огляду на те, що відсутні підстави для звільнення останнього, оскільки посада, яку він обіймав входила до структури відповідного підрозділу відповідача, який не ліквідовано, із скороченням чисельності та штату цього підрозділу, а його діяльність є призупиненою, а також надавши відповідний правовий аналіз обставинам справи, щодо відсутності правових підстав для звільнення позивача на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (з огляду на відсутність у відповідача змін в організації виробництва та праці, внаслідок яких би відбулося скорочення посади, яка обіймалася позивачем), місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог про поновлення позивача на роботі.

Таким чином, вирішуючи ці позовні вимоги районним судом правильно застосовано норми матеріального права на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, виходячи із змісту заявлених позовних вимог, та не допущено порушення норм процесуального права, що має своїм наслідком залишення оскаржуваного рішення у цій частині позовних вимог без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як роз'яснено в п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" При присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу ОСОБА_4 у квітні 2018 було виплачено вихідну допомогу у розмірі 4105,65 грн (а.с. 119) та за період з 01.06.2018 по 31.07.2018 допомогу по безробіттю у розмірі 7270,96 грн (а.с. 124), а всього 11 376, 61 грн.

Як встановлено в ході апеляційного розгляду, дохід, який отримав позивач після його звільнення і до дати ухвалення оскаржуваного рішення є більшим за розміром від середнього заробітку, обрахованого місцевим судом, за час вимушеного прогулу.

Відтак, на думку колегії суддів, висновки суду, за умови встановлення таких обставин, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та допущення до негайного виконання рішення в межах місячного заробітку є невірними, у зв'язку із чим рішення у цій частині вирішення вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у їх задоволенні.

Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення в частині позовних вимог, слід перерозподілити судові витрати, шляхом зменшення суми стягнутого з відповідача судового збору з 1 762 грн. до 704 грн 80 коп.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного вищого навчального закладу Новороздільський політехнічний коледж задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 16 липня 2018 року скасувати в частині стягнення з Державного вищого навчального закладу Новороздільський політехнічний колледж на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 11 271 грн. 70 коп., допуску до негайного виконання рішення в частині присудження виплати заробітної плати, але не більше, ніж за один місяць в розмірі 4508 грн. 68 коп. Ухвалити нову постанову про відмову у цій частині позовних вимог.

Рішення суду змінити в частині стягнення з Державного вищого навчального закладу Новороздільський політехнічний колледж в користь держави судового збору в розмірі 1762,00 грн. Стягнути з Державного вищого навчального закладу Новороздільський політехнічний колледж в користь держави судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст складено: 14.02.2019р.

Головуючий

Судді