Рішення

від 06.02.2019 по справі 910/4538/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.02.2019Справа № 910/4538/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В. , за участі секретаря судового засідання Топіхи І. О., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЯ ПЛЮС"

про стягнення 96 646,35 грн.

Представники учасників процесу згідно протоколу від 06.02.2018,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" (далі - позивач, Альянс, Виконавець) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЯ ПЛЮС" (далі - відповідач, Товариство, Замовник) про стягнення 96 646,35 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору про надання послуг спецтехнікою, механізмами №0212/17-1154 від 04.12.2017 в частині повної оплати вартості отриманих послуг, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 96 646,35 грн (з яких 85 900,00 грн - сума основного боргу, 2 061,60 грн - сума інфляційних витрат, 744,70 грн - сума 3% річних, 7 940,05 грн - сума пені), які позивач просить стягнути з відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 продовжено підготовче провадження у справі № 910/4538/18 на 30 днів до 23.07.2018 та відкладено підготовче засідання у справі № 910/4538/18 на 12.07.2018.

02.07.2018 через відділ автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярію) суду надійшли пояснення від позивача.

У підготовче засідання 12.07.2018 прибули представники сторін та надали пояснення у справі. В засіданні було оглянуто та долучено до матеріалів справи оригінали Договору № 0212/17-1154 від 02.12.2018, № 0212/17-1154 від 04.12.2018, Акту прийому-передачі майна до Договору № 0212/17-1154 від 04.12.2018 та Специфікації №1 до Договору № 0212/17-1154 від 04.12.2018.

Представники відповідача зазначили про можливий факт підробки позивачем Договору № 0212/17-1154 від 02.12.2018 шляхом заміни аркушу, який містить підписи та відтиски печаток сторін. Представники позивача залишили зазначене твердження представників відповідача без коментарів.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність призначення у справі судової експертизи.

Ухвалою суду від 12.07.2018 судом було оголошено перерву в підготовчому засіданні до 18.07.2018.

16.07.2018 через відділ автоматизованого документообігу Господарського суду міста Києва відповідачем була подана зава із переліком питань, які ТОВ "ТОЯ ПЛЮС" запропонував поставити на вирішення експертній установі.

Позивачем до суду через відділ автоматизованого документообігу Господарського суду міста Києва 18.07.2018 були подані пояснення по справі, в яких ТОВ "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" просить суд при ухваленні рішення брати до уваги вичерпний перелік документів.

За наслідками судового засідання 18.07.2018 судом була постановлена ухвала, якою була призначена в справі № 910/4538/18 судова технічна експертиза документів та зупинено провадження в справі № 910/4538/18 на час проведення експертизи.

30.08.2018 через відділ автоматизованого діловодства Господарського суду міста Києва від Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, якому було доручено проведення експертизи, надійшло клопотання експерта та матеріали справи № 910/4538/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2018 провадження у справі № 910/4538/18 поновлено та призначено розгляд клопотання експерта на 03.09.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 клопотання експерта задоволено частково, надано дозвіл експерту(ам) Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на застосування руйнуючих методів дослідження щодо оригіналу екземпляра договору, наданого Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОЯ ПЛЮС", який долучений до матеріалів справи (аркуші справи 191-196), провадження у справі № 910/4538/18 на час проведення експертизи зупинено.

05.10.2018 від Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшов лист щодо оплати вартості експертизи.

07.11.2018 через канцелярію суду від Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшов лист про повторне направлення на адресу відповідача рахунку на оплату вартості експертизи.

13.12.2018 до Господарського суду міста Києва від Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшло повідомлення про неможливість проведення судової експертизи, матеріали справи № 910/4538/18 були повернуті до суду.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 17.12.2018 викликано позивача та відповідача в підготовче судове засідання на 11.01.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2019 провадження по справі №910/4538/18 поновлено, підготовче судове засідання призначено на 11.01.2019.

За наслідками судового засідання 11.01.2019 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті в судовому засіданні 06.02.2019.

У судове засідання 06.02.2019 з'явився представник позивача та надав пояснення по суті спору, згідно яких просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач не направив свого представника для участі в судовому засіданні, з метою повідомлення Товариства судом було скероване поштове направлення на адресу його місцезнаходження.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частин 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, ухвала від 11.01.2019 Господарського суду міста Києва була направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з офіційного сайту Публічного акціонерного товариства "Укрпошта", вказана поштова кореспонденція не була вручена одержувачу під час доставки.

Згідно з пунктами 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2019 справі № 910/4538/18 про виклик у підготовче судове засідання в Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Будь-яких інших заяв чи клопотань учасниками процесу не заявлено.

Відповідно статті 233 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Звертаючись із даним позовом до суду, Виконавець посилається на те, що правовідносини, які склались між ним та Товариством виникли на підставі договору про надання послуг спецтехнікою, механізмами № 0212/17-1154 від 02.12.2017, за умовами якого позивач зобов'язався надати відповідачу послуги щодо експлуатації будівельних машин і механізмів для виконання земляних та будівельно-монтажних робіт на будівельних об'єктах Замовника, а Замовник зобов'язався прийняти виконані послуги та оплатити їх вартість на умовах договору.

У межах розгляду даної господарської справи, Товариство заперечувало проти заявленого позову, посилаючись на той факт, що між сторонами був укладений договір про надання послуг спецтехнікою, механізмами № 0212/17-1154 від 04.12.2017.

Позивач та відповідач заперечували факт існування договорів в редакції іншої сторони. З метою встановлення автентичності договору, яким саме регламентуються правовідносини між сторонами, судом була призначена судова експертиза. Позивачем до суду був наданий оригінал договору № 0212/17-1154 від 02.12.2017 (а. с. 197-202), оригінал акта № 1 від 04.12.2017 (а. с. 203), оригінал специфікації № 1 до договору № 0212/17-1154 від 04.12.2017. Товариство, у свою чергу, надало до суду свій оригінал договору № 0212/17-1154 від 04.12.2017 (а. с. 191-196). Суд відзначає, що номери спірних договорів є ідентичними, у той час як дати не співпадають та є відмінними. Призначена судом судова експертиза не була проведена судовим експертом з підстав не здійснення сторонами оплати вартості її проведення. При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що позивачем також не була надана згода на часткове знищення оригіналу договору для проведення експертного дослідження.

Беручи до уваги викладене, враховуючи, що між сторонами наявний спір саме щодо факту укладення договору та його редакцій, суд дійшов висновку про здійснення розгляду справи, виходячи з фактичних обставин без урахування наданих сторонами договорів.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частиною 2 статті 642 ЦК України).

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОЯ ПЛЮС" був укладений договір надання послуг у спрощений спосіб.

На виконання вказаної угоди позивачем протягом грудня 2017 року були надані Товариству послуги подачі та уборки та послуги навантажувача на загальну суму 279 500,00 грн. Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями складених, підписаних та скріплених печатками обох сторін актами надання послуг, а саме: № 11217 ВІД 07.2.2017 на суму 50 000,00 грн, .№ 11218 від 07.12.2017 на суму 13 600,00 грн, № 11482 від 13.12.2017 на суму 65 450,00 грн, № 11588 від 17.12.2017 на суму 50 150,00 грн, № 1171 від 20.12.2017 на суму 28 050,00 грн, № 11763 від 25.12.2017 на суму 72 250,00 грн. Суд відзначає, що у межах розгляду даної справи сторонами не заперечувався факт надання послуг, факт приймання виконаних послуг та факт підписання актів, копії яких наявні в матеріалах справи.

Також, позивач стверджує, що ним були виставлені рахунки на оплату № 9010 від 04.12.2017 на суму 63 600,00 грн та № 9220 від 11.12.2017 на суму 215 900,00 грн. Проте доказів направлення відповідачеві вказаних рахунків Виконавець до суду не надав, як і не надав доказів отримання вказаних рахунків Товариством.

Всупереч домовленостям Товариство оплату здійснило лише частково, а саме у розмірі 193 600,00 грн, що не заперечувалось ані позивачем, ані відповідачем та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень, а саме: №344 від 05.12.2017 на суму 63 600,00 грн, № 379 від 20.12.2017 на суму 30 000,00 грн, № 385 від 22.12.2017 на суму 50 000,00 грн та № 440 від 440 на суму 50 000,00 грн.

Оскільки Товариство лише частково оплатило надані позивачем послуги, заборгувавши останньому 85 900,00 грн, Виконавець звернувся із даним позовом до суду, в межах якого також просив стягнути з відповідача 2 061,60 грн інфляційних витрат, 744,70 грн три проценти річних та пеню в розмірі 7 940,05 грн.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначав, що між сторонами не було погоджено вартість однієї годи роботи, у зв'язку із чим, перераховані грошові кошти в розмірі 193 600,00 грн є повною стовідсотковою вартістю виконаних робіт.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 ГК України господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Виконавець повинен надати послугу особисто (частина 1 статті 902 ЦК України).

Згідно зі статтею 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (статтею 74 ГПК України).

Приписами статей 76-77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи те, що сума боргу ТОВ ТОЯ ПЛЮС , яка складає 85 900,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав належні документи, які свідчать про відсутність вказаної заборгованості перед Виконавцем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того позивач просив суд стягнути з Товариства 2 061,60 грн інфляційних витрат, 744,70 грн три проценти річних та пеню в розмірі 7 940,05 грн.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Оскільки між сторонами наявний спір щодо факту укладення договору, тому суд дійшов висновку про те, що сторонами за порушення обов'язку оплати наданих послуг не було погоджено плату пені, у зв'язку із чим вимога Виконавця про стягнення пені з відповідача задоволенню не підлягає.

До того ж, за умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 3-127гс11.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Беручи до уваги викладене вище, враховуючи, що наявні в матеріалах акти надання послуг та рахунки на оплату не містять вказівки про строк, протягом якого мала бути здійснена оплата з боку відповідача, суд дійшов висновку про те, що Виконавцем належними та допустимими доказами не доведено наявності тих обставин, з якими законодавець пов'язує можливість покладення на Товариство обов'язку сплати трьох процентів річних та інфляційної складової боргу, зокрема, неможливо встановити період прострочення виконання обов'язку оплати.

З огляду на вищенаведені обставини суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача нарахованої позивачем суми трьох процентів річних та інфляційної складової боргу, у зв'язку із чим вказана позовна вимога задоволенню не підлягає.

Водночас суд критично оцінює доводи відповідача, щодо недосягнення згоди щодо вартості однієї години роботи, оскільки в матеріалах справи наявні акти надання послуг, складені та підписані представниками обох сторін, які також містять інформацію щодо вартості наданих послуг. Таким чином, підписавши акти надання послуг Товариство фактично здійснило конклюдентну дію, спрямовану на акцептування пропозиції позивача прийняти виконані послуги за вказаною в акті ціною.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, то за таких підстав позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобезпека" підлягають частковому задоволенню.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення відповідача не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статями 74, 76-80, 123-129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЯ ПЛЮС" про стягнення 96 646,35 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЯ ПЛЮС" (02232, місто Київ, проспект Маяковського, будинок 68, офіс 233; ідентифікаційний код 40506520) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" (04053, місто Київ, вулиця Гоголівська, будинок 43-А, квартира 2; ідентифікаційний код 37354345) 85 900,00 грн (вісімдесят п'ять тисяч дев'ятсот гривень 00 копійок) заборгованості за надані послуги та 1 566,08 грн (одну тисячу п'ятсот шістдесят шість гривень 08 копійок) судового збору.

3. У іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене15.02.2019.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ