Рішення

від 18.02.2019 по справі 910/16479/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 18.02.2019Справа №  910/16479/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи за позовом          Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» (03179, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 151; ідентифікаційний код: 01181765) в особі Західної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» (79018, Львівська обл., м. Львів, вул. Стороженка, буд. 20; ідентифікаційний код: 20857613) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Етер» (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, буд. 5/1, літ. А; ідентифікаційний код: 22969500) про стягнення 15611,92 грн. Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 07.12.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» в особі Західної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Етер» про стягнення 15611,92 грн., з яких 12337,60 грн. основного боргу, 2049,06 грн. пені, 312,00 грн. 3% річних та 913,26 грн. інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором №585мо-14 від 01.07.2015 в частині оплати послуг, наданих позивачем у період з листопада 2017 року по листопад 2018 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 12337,60 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача нараховані за прострочення оплати послуг 2049,06 грн. пені, 312,00 грн. 3% річних та 913,26 грн. інфляційних втрат. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2018 відкрито провадження у справі №910/16479/18, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено строки для подання сторонами заяв по суті справи. Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався. При цьому, про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/16479/18 відповідач повідомлявся належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, буд. 5/1, літ. А), що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103048534884, з якого вбачається, що ухвала суду про відкриття провадження у справі була отримана відповідачем 26.12.2018. З огляду на наведене, відповідач вважається повідомленим належним чином про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/16479/18. Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд ВСТАНОВИВ: 01.07.2015 між Державним підприємством «Український державний центр радіочастот» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Етер» (замовник) укладено Договір №585мо-14 на роботи, пов'язані з радіочастотним моніторингом та забезпеченням електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів, предметом якого є проведення виконавцем робіт, пов'язаних з радіочастотним моніторингом та забезпеченням електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ), згідно з виданими дозволами, а також виявлення та усунення дії джерел радіозавад роботі РЕЗ замовника. Відповідно до п. 2.1 Договору №585мо-14 від 01.07.2015 виконавець зобов'язується протягом всього строку дії Договору проводити заходи щодо забезпечення ЕМС РЕЗ, які використовує замовник, згідно з дозволами на експлуатацію РЕЗ, для чого: здійснювати роботи, пов'язані з радіочастотним моніторингом та забезпеченням ЕМС РЕЗ у смугах частот, що використовує замовник, з метою забезпечення ЕМС РЕЗ замовника з РЕЗ інших користувачів; інформувати замовника радіозавади, що виникають з його вини і вжити передбачені законодавством України заходи з метою усунення їх дії; виявляти у присвоєній замовнику смузі частот джерела радіозавад та усувати їх у строки та у порядку, визначених нормативно-правовими актами; за заявками замовника виконувати роботи з виявлення та усунення дії джерел радіозавад, які впливають на роботу РЕЗ замовника; виконавець зобов'язується не надавати відомості про структуру мережі та РЕЗ замовника без його дозволу, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України. Замовник зобов'язується своєчасно сплачувати на користь виконавця плату за виконання робіт (підпункт 2.2.2 пункту 2.2 Договору №585мо-14 від 01.07.2015). Договір укладений на строк в 1 (один) календарний рік, набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін. Дата набрання чинності та строку дії додаткових угод та Додатків до цього договору визначається сторонами у тексті самих додаткових угод та додатків (пункт 6.1 Договору №585мо-14 від 01.07.2015). Договір вважається подовженим на кожний наступний строк тривалістю в 1 (один) календарний рік, якщо жодна зі сторін за 30 (тридцять) днів до закінчення строку його дії не надішле іншій стороні письмове повідомлення про свій намір припинити його дію надалі (пункт 6.2 Договору №585мо-14 від 01.07.2015). Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг. За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до п. 3.1 Договору №585мо-14 від 01.07.2015 ціна виконаних робіт, пов'язаних з радіочастотним моніторингом та забезпечення ЕМС РЕЗ, визначається на підставі затверджених у встановленому порядку “Тарифів на роботи (послуги) державного підприємства “Український державний центр радіочастот”, пов'язаних з користуванням радіочастотним ресурсом України та виділенням номерного ресурсу” за один календарний місяць, залежить від кількості РЕЗ, щодо яких проводилися роботи, і не включає податок на додану вартість; податок на додану вартість нараховується згідно із законодавством України; розрахунок ціни робіт наведений у додатку. Додатком № 1 до Договору №585мо-14 від 01.07.2015 сторони визначили тип РЕЗ, місце розташування та загальну вартість послуг, які надаються виконавцем, - 1031,40 грн. на місяць. У п. 3.2 Договору №585мо-14 від 01.07.2015 сторони погодили, що  виконання робіт підтверджується відповідними актами виконаних робіт, підписаними обома сторонами. Судом встановлено, що у листопаді 2017 року позивач надав відповідачу послуги за Договором №585мо-14 від 01.07.2015 на суму 1031,40 грн., що підтверджується актом №17-11-4249 від 30.11.2017, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копія долучена позивачем до позовної заяви); у грудні 2017 року – послуги на суму 1031,40 грн., що підтверджується актом №17-11-4665 від 29.12.2017, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копія долучена позивачем до позовної заяви); у січні 2018 року – послуги на суму 1031,40 грн., що підтверджується актом №18-11-346 від 31.01.2018, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копія долучена позивачем до позовної заяви); у лютому 2018 року – послуги на суму 1031,40 грн., що підтверджується актом №18-11-565 від 28.02.2018, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копія долучена позивачем до позовної заяви); у березні 2018 року – послуги на суму 1031,40 грн., що підтверджується актом №18-11-5009 від 30.03.2018, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копія долучена позивачем до позовної заяви); у квітні 2018 року – послуги на суму 1031,40 грн., що підтверджується актом №18-11-5564 від 27.04.2018, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копія долучена позивачем до позовної заяви); у травні 2018 року – послуги на суму 1031,40 грн., що підтверджується актом №18-11-5945 від 31.05.2018, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копія долучена позивачем до позовної заяви); у червні 2018 року – послуги на суму 1031,40 грн., що підтверджується актом №18-11-6337 від 27.06.2018, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копія долучена позивачем до позовної заяви); у липні 2018 року – послуги на суму 1031,40 грн., що підтверджується актом №18-11-6611 від 31.07.2018, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копія долучена позивачем до позовної заяви). Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується надання позивачем відповідачу у період з листопада 2017 року по липень 2018 року послуг за Договором №585мо-14 від 01.07.2015 у загальному розмірі 9282,60 грн. Крім того, як вбачається з позовної заяви, позивач зазначає, що він направив відповідачу для підписання акти надання послуг за серпень 2018 року – листопад 2018 року (кожен на суму 1031,40 грн.), однак відповідач вказані акти не підписав та позивачу не повернув. При цьому, позивачем долучено до позовної заяви копії рахунків за період з серпня по листопад 2018 року (кожен на суму 1031,40 грн.) та докази їх направлення на адресу відповідача (копії опису вкладення у цінний лист та фіскального чеку). Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Таким чином, враховуючи предмет та підстави позову, позивач повинен довести суду належними та допустимим доказами факт надання послуг за Договором №585мо-14 від 01.07.2015 у період з серпня по листопад 2018 року на загальну суму 4125,60 грн. Втім, позивачем не надано суду копій актів надання послуг за період з серпня по листопад 2018 року, підписаних та скріплених печаткою відповідача. При цьому, згідно з п. 3.3 Договору №585мо-14 від 01.07.2015 виконавець після закінчення проведення робіт оформлює рахунки за проведені роботи та разом з актами виконаних робіт надсилає на адресу замовника. Якщо замовник не підписує акти виконаних робіт, він повинен протягом п'яти робочих днів з моменту їх отримання надати виконавцю вмотивовану відмову (підпункт 3.3.1 пункту 3.3 Договору №585мо-14 від 01.07.2015). Відповідно до підпункту 3.3.2 пункту 3.3 Договору №585мо-14 від 01.07.2015 у випадку непідписання замовником актів виконаних робіт без вмотивованої відмови у прийнятті робіт за закінченням строку, вказаного у підпункті 3.3.1 Договору, акти вважаються підписаними, а роботи прийнятими та підлягають оплаті. Таким чином, належним та допустимим доказом надання позивачем у період з серпня 2018 року по листопад 2018 послуг за Договором №585мо-14 від 01.07.2015 (крім підписаних актів відповідачем) є докази направлення відповідачу (отримання відповідачем) актів за період з серпня по листопад 2018 року. Втім, позивачем не надано суду доказів надсилання на адресу відповідача актів надання послуг за Договором №585мо-14 від 01.07.2015 за період з серпня по листопад 2018 року (зокрема, копій фіскального чеку та опису вкладення у цінний лист), так само як і самих актів надання послуг за період з серпня по листопад 2018 року. Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами (відповідно до укладеного між сторонами Договору №585мо-14 від 01.07.2015) факту надання послуг відповідачу за період з серпня по листопад 2018 року на загальну суму 4125,60 грн. Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов‘язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з п. 3.4 Договору №585мо-14 від 01.07.2015 оплата за виконання робіт здійснюється щомісяця шляхом перерахування грошових коштів у розмірі, встановленому у п. 3.1 договору, на розрахунковий рахунок виконавця не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим. Таким чином, відповідач повинен був оплачувати послуги, надані позивачем за Договором №585мо-14 від 01.07.2015, не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим. Доказів сплати відповідачем грошових коштів у розмірі 9282,60 грн. (за період з листопада 2017 року по липень 2018 року) матеріали справи не містять. Втім, у позовній заяві позивач пояснив, що відповідачем було частково здійснено оплату послуг, наданих у листопаді 2017 року, а саме у сумі 1030,60 грн., у зв'язку з чим заборгованість з оплати послуг за листопад 2017 року становить 0,80 грн. За послуги, надані позивачем протягом грудня 2017 року – липня 2018 року відповідачем не було здійснено оплат. Таким чином, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт надання позивачем відповідачу послуг за Договором №585мо-14 від 01.07.2015 за період з листопада 2017 року по липень 2018 року на загальну суму 9282,60 грн., а відповідачем було здійснено оплату у розмірі 1030,60 грн. за послуги, надані позивачем у листопаді 2017 року (за твердженням позивача, які не були спростовані відповідачем), та доказів оплати наданих позивачем послуг у період з грудня 2017 року по липень 2018 року матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що у відповідача виникла заборгованість за Договором №585мо-14 від 01.07.2015 у сумі 8252,00 грн. (за період з листопада 2017 року по липень 2018 року). Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню  з наступних підстав. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Етер» за Договором №585мо-14 від 01.07.2015 у сумі 8252,00 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Етер» суми основного боргу у сумі 12337,60 грн. підлягають частковому задоволенню у розмірі 8252,00 грн. Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 2049,06 грн. за період нарахування з 26.01.2018 по 25.07.2018, нараховану на суму боргу – 12337,60 грн. Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України). У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до п. 4.2 Договору №585мо-14 від 01.07.2015 за порушення грошових зобов'язань замовник сплачує виконавцю суму простроченого платежу з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня за кожен день прострочення. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами виникнення у відповідача заборгованості у розмірі 12337,60 грн., та при цьому, в межах визначеного позивачем періоду нарахування необґрунтованим є нарахування пені на всю суму боргу, так як вона збільшувалась щомісячно. За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок пені в межах заявленого позивачем періоду нарахування (тобто з 26.01.2018 по 25.07.2018) щодо кожного простроченого платежу окремо (місячної вартості послуг) та з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. За розрахунком суду, обґрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з відповідача, є 610,19 грн. (0,11 грн. пені за період з 26.01.2018 по 26.06.2018 за прострочення оплати послуг за листопад 2018 року; 172,29 грн. пені за період з 26.01.2018 по 25.07.2018 за прострочення оплати послуг за грудень 2017 року; 144,25 грн. пені за період з 26.02.2018 по 25.07.2018 за прострочення оплати послуг за січень 2018 року; 117,58 грн. пені за період з 26.03.2018 по 25.07.2018 за прострочення оплати послуг за лютий 2018 року; 87,80 грн. пені за період з 26.04.2018 по 25.07.2018 за прострочення оплати послуг за березень 2018 року; 58,97 грн. пені за період з 26.05.2018 по 25.07.2018 за прострочення оплати послуг за квітень 2018 року; 29,19 грн. пені за період з 26.06.2018 по 25.07.2018 за прострочення оплати послуг за травень 2018 року). Таким чином, позовні вимоги Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Етер» пені у розмірі 2049,06 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 610,19 грн. Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 312,00 грн. за період з 26.01.2018 по 30.11.2018, нарахованих на суму боргу 12337,60 грн. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами виникнення у відповідача заборгованості у розмірі 12337,60 грн., та при цьому, в межах визначеного позивачем періоду нарахування необґрунтованим є нарахування 3% річних на всю суму боргу, так як вона збільшувалась щомісячно. За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок 3% річних в межах заявленого позивачем періоду нарахування (тобто з 26.01.2018 по 30.11.2018) щодо кожного простроченого платежу окремо (місячної вартості послуг). За розрахунком суду, обґрунтованим розміром 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача, є 138,02 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Етер» 3% річних у розмірі 312,00 грн. підлягають частковому задоволенню у розмірі 138,02 грн. Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 913,26 грн. за період з 26.01.2018 по 31.10.2018, нарахованих на суму боргу 12337,60 грн. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами виникнення у відповідача заборгованості у розмірі 12337,60 грн., та при цьому, в межах визначеного позивачем періоду нарахування необґрунтованим є нарахування інфляційних втрат на всю суму боргу, так як вона збільшувалась щомісячно. За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат в межах заявленого позивачем періоду нарахування (тобто з 26.01.2018 по 31.10.2018) щодо кожного простроченого платежу окремо (місячної вартості послуг). За розрахунком суду обґрунтованим розміром інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача, є 313,61 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Етер» інфляційних втрат у розмірі 913,26 грн. підлягають частковому задоволенню у розмірі 313,61 грн. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, у прохальній частині позовної заяви позивач просив суд стягнути з відповідача очікувані витрати у розмірі 860,00 грн. (витрати на участь представника позивача у судовому засіданні = 1 доба відрядження 160,00 грн. та проїзд 700,00 грн.). З огляду на те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2018 було постановлено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без повідомлення учасників справи), з огляду на що судові засідання у даній справі не проводились, відсутні підстави для розподілу вказаних судових витрат. Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1. Позов Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Етер» (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, буд. 5/1, літ. А; ідентифікаційний код: 22969500) на користь Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» (03179, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 151; ідентифікаційний код: 01181765) в особі Західної філії Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» (79018, Львівська обл., м. Львів, вул. Стороженка, буд. 20; ідентифікаційний код: 20857613) суму основного боргу у розмірі 8252 (вісім тисяч двісті п'ятдесят дві) грн 00 коп., пеню у розмірі 610 (шістсот десять) грн 19 коп., 3% річних у розмірі 138 (сто тридцять вісім) грн 02 коп., інфляційні втрати у розмірі 313 (триста тринадцять) грн 61 коп. та судовий збір у розмірі 1051 (одна тисяча п'ятдесят одна) грн 18 коп. 3. В іншій частині позову відмовити. 4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складено:18.02.2019 Суддя                                                                                                                 Д.О. Баранов