Рішення

від 07.02.2019 по справі 917/1400/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  07.02.2019 р.                                                                            Справа №  917/1400/18 Суддя  Білоусов С. М. при секретарі судового засідання Кльоповій І.Г., розглянувши матеріали за позовною заявою Іванівської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України,  вул. П.І. Харитоненка, 1, с. Сонячне, Охтирський район, Сумська область, 42768, код ЄДРПОУ 00729899 до  Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів",  вул. Небесної Сотні, 69, м. Полтава, 36022, код ЄДРПОУ 00952166   про  стягнення грошових коштів ВСТАНОВИВ: Розглядається позовна заява Іванівської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України до відповідача Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" про стягнення 694 227,00 грн. - основний борг за договором поставки № 106 від 07.11.2017 року,                136 577,55 грн. - пені, 11 012,53 грн. - 3 % річних та 624,80 грн. інфляційних збитків. Позивач обгрунтовує свої позовні вимоги неналежним виконанням умов договору поставки № 106 від 07.11.2017 року. Ухвалою від 13.11.2018 р. господарський суд прийняв дану позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; постановив справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на  06.12.2018 року. 05.12.2018 р. від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позов (вх.        № 11361), в якому зокрема, позов визнано в частині суми основного боргу 694 227,00 грн. та 624,80 грн. інфляційних нарахувань. Ухвалою від 06.12.2018 року господарський суд постановив відкласти підготовче засідання на 10.01.2019 року. Ухвалою від 10.01.2019 року суд призначив справу до судового розгляду по  суті  в  засіданні суду на 07.02.2019  року. Рішення приймається з врахуванням вимог ст. 240 Господарського процесуального кодексу України. Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив: 07 листопада 2017 року Іванівською дослідно-селекційною станцією Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України (позивач) та Державним підприємством "Полтавський комбінат хлібопродуктів" (відповідач) було укладено договір поставки № 106 (договір). Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник (позивач) взяв на себе зобов'язання поставити і передати у власність покупця (відповідача) зерно пшениці (надалі-товар), а покупець зобов'язався прийняти зерно пшениці і оплатити його на умовах цього договору. На виконання умов договору позивач в період з листопада 2017 року по березень 2018 року поставила відповідачу зерно пшениці в кількості 669 760 кг на загальну суму                     3 285 722,00 грн., що підтверджується накладними: № 228 від 07.11.2017 року поставлено пшениці 53 900 кг на суму 261 415,00 грн.; № 229 від 08.11.2017 року поставлено пшениці 109 480 кг на суму 530 978, 00 грн.; № 230 від 09.11.2017 року поставлено пшениці 52 060 кг на суму 252 491,00 грн.; № 233 від 14.11.2017 року поставлено пшениці  28 220 кг на суму 136 867,00 грн.; № 237 від 20.11.2017 року поставлено пшениці 52 240 кг на суму 253 364,00 грн.; № 5 від 18.01.2018 року поставлено пшениці 54 660 кг на суму 270 567,00 грн.; № 12 від 19.01.2018 року поставлено пшениці 57 740 кг на суму 285 813,00 грн.; № 43 від 21.02.2018 року поставлено пшениці 51 700 кг на суму 255 915,00 грн.; № 47 від 22.02.2018 року поставлено пшениці 29 020 кг на суму 143 649,00 грн.; № 49 від 23.02.2018 року поставлено пшениці 22 320 кг на суму 110 484,00 грн.; № 57 від 12.03.2018 року поставлено пшениці 107 000 кг на суму 529 650, 00 грн. № 58 від 14.03.2018 року поставлено пшениці 51 420 кг на суму 254 529,00 грн. Згідно п. 5.1. договору оплата поставленого товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, згідно до умов вказаних у специфікації. У п. 3 специфікації № 1 до договору від 07.11.2017 року та у п. 3 специфікації № 2 до договору від 13.11.2017 року оплата товару: 100 % попередня оплата шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Якщо кількість відвантаженого товару більша за кількість вказану в даній специфікації, то покупцю надається рахунок на доплату і в термін (один) календарний день оплачується сума неоплаченого товару. Як вбачається з наявної в матеріалах справи картки рахунку по контрагенту - Державне підприємство "Полтавський комбінат хлібопродуктів" (а.с. 45-48), оплачено відповідачем за поставлену пшеницю 2 591 495,00 грн. Отже з вищевикладеного випливає борг відповідача перед позивачем в розмірі             694 227,00 грн. 14.08.2018 року на адресу відповідача була надіслана вимога про проведення розрахунків, яку відповідач отримав 17.08.2018 року. 28.08.2018 року відповідач запропонував неприйнятну для позивача схему погашення існуючої заборгованості, а кошти в погашення заборгованості до даного часу не перераховані. Вважаючи свої права порушеними позивач просить стягнути з відповідача                   694 227,00 грн. - основний борг,136 577,55 грн. - пені, 11 012,53 грн. - 3 % річних та 624,80 грн. інфляційних збитків. При прийнятті рішення суд виходив з наступного. Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як вбачається з матеріалів справи між сторонами виникли правовідносини з договору поставки. Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України. Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата) покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Згідно з п. 1 та п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, договору; одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами. Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Як встановлено судом, виконання зобов'язання щодо поставки зерна пшениці позивачем виконано у повному обсязі. З огляду на визначений сторонами порядок розрахунків за зерно, матеріалами справи підтверджено, що порушення відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунків мало місце. Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в розмірі 694 227,00 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача 11 012,53 грн. 3% річних та 624,80 грн. інфляційних нарахувань за період 16.03.2018 року по 25.09.2018 року, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є правомірними, а тому підлягають задоволенню (розрахунок здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3"). У відповідності до ст. ст. 547-548 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК). Відповідно до п. 6.2 договору у разі прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на дату вимоги постачальника, від суми простроченого платежу за весь час прострочення. Позивачем здійснене нарахування пені на загальну суму простроченого платежу за договором, яка складає 126 577,55 грн. за період з 16.03.2018 р. по 25.09.2018 р. Відповідач у відзиві визнав правомірність нарахування пені у розмірі 121 004,72 грн., що здійснене за заявлений позивачем період на суму заборгованості за фактично поставлений товар. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 126 577,55 грн. є правомірними. При цьому, судом враховано, що частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачена можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. Однак відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд зменшити розмір пені на 50 %. Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно п.п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. В чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання вирішується судом оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Вирішуючи питання про стягнення пені у заявленому позивачем розмірі, суд приходить до висновку, що стягнення неустойки в повному обсязі значною мірою підірве можливості відповідача щодо господарської діяльності. Враховуючи зазначені обставини, з урахуванням майнових інтересів обох сторін та у відповідності до ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України суд вважає, що розмір стягуваної з відповідача пені за несвоєчасну оплату та передоплату вартості товару підлягає зменшенню на 50 %. Таким чином, стягненню підлягає пеня в сумі 63 288,78 грн., в іншій частині стягнення пені позов задоволенню не підлягає. Відповідач  у відзиві визнав позовні вимоги частково.   Відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.   В даному випадку визнання відповідачем вказаних позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Згідно із п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заявленої суми з відповідача, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Відповідно до п. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того, статтею 130 ГПК України передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у рішенні в порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Таким чином, судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом, частково покладається на відповідача в сумі 7 265,87 грн. Судовий збір в сумі            5 211,39 грн. (50 % від суми визнаного позивачем боргу та інфляційних нарахувань) підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України. Суд роз'яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Сторони також мають право укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення. Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233, 237-238 ГПК України, суд,- ВИРІШИВ: 1.   Позовні вимоги задовольнити частково. 2. Стягнути з Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" (вул. Небесної Сотні, 69, м. Полтава, 36022, код ЄДРПОУ 00952166) на користь Іванівської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України (вул. П.І. Харитоненка, 1, с. Сонячне, Охтирський район, Сумська область, 42768, код ЄДРПОУ 00729899) - 694 227,00 грн. основного боргу, 63 288,78 грн. пені, 11 012,53 грн. 3% річних, 624,80 грн. інфляційних нарахувань, 7 265,87 грн. витрат по сплаті судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. 3. В іншій частині позову відмовити. 4. Повернути Іванівській дослідно-селекційній станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України (вул. П.І. Харитоненка, 1, с. Сонячне, Охтирський район, Сумська область, 42768, код ЄДРПОУ 00729899) з Державного бюджету України 5 211,39 грн. судового збору, сплаченого платіжним дорученням № 587 від 03.10.2018 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи. 5. Копію рішення направити сторонам по справі. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до       п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами  за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Повне рішення складено 15.02.2019 року.                                       Суддя                                                    Білоусов С. М.