Постанова

від 30.01.2019 по справі 814/2269/17

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2019 р.м.ОдесаСправа № 814/2269/17

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Бойка А.В., Шевчук О.А.,

при секретарі Іщенко В.О.,

за участю представника позивача Пугаченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення - 23.05.2018р.) по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Базис до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

01.11.2017 року ТОВ Торгівельна компанія Базис звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДФС у Миколаївській області, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.12.2017 року №00035061402, №00035041402, №00035051402, №00035071402, №00035011403, №00035021403.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення податкового органу є неправомірними, оскільки вони ґрунтуються на необґрунтованих та помилкових висновках перевірки.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року адміністративний позов ТОВ Торгівельна компанія Базис - задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано прийняті 10.10.2017 року ГУ ДФС у Миколаївській області податкові повідомлення-рішення №00035061402, №00035071402, №00035021403. Визнано протиправним та частково скасовано прийняте 10.10.2017 року ГУ ДФС у Миколаївській області податкове повідомлення-рішення №00035041402 на суму 479 293 грн. (з яких: 383434 грн. - за податковим зобов'язанням та 95859 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями ). Визнано протиправним та частково скасовано прийняте 10.10.2017 року ГУ ДФС у Миколаївській області податкове повідомлення-рішення №00035051402 на сумі 584 688 грн. (з яких: 467750 грн. - за податковим зобов'язанням та 116938 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями ). В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, представник ГУ ДФС у Миколаївській області 11.06.2018 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.04.2018 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні суду 2-ї інстанції представник позивача апеляційну скаргу не визнав та мотивовано наполягав на залишенні її без задоволення.

Представник апелянта (відповідача) в жодне судове засідання суду апеляційної інстанції не прибув без поважних причин, про день, час та місце розгляду справи був своєчасно та належним чином повідомлений.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника позивача та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В період з 22.08.2017р. по 13.09.2017р. співробітниками ГУ ДФС у Миколаївській області була проведена документальна планова перевірка дотримання ТОВ ТК Базис податкового законодавства за період з 01.01.2014р. по 30.06.2017р., в тому числі з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.08.2014р. по 30.06.2017р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014р. по 30.06.2017р., правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011р. по 30.06.2017р., за результатами якої складено акт від 20.09.2017р. №1257/14-29-14-02/36433483.

26.09.2017 року на зазначений Акт перевірки позивачем були подані письмові заперечення.

З урахуванням відповіді Управління щодо результатів розгляду заперечень до акту перевірки, відповідач дійшов зокрема, таких висновків про:

1) порушення підприємством позивача вимог п.44.2 ст.44, п.134.1 ст.134, п.138.1, п.138.2, пп.138.3.1, пп.138.3.2 п.138.3, п.138.4, пп.138.10.2, пп.138.10.3, пп.138.10.4, пп.138.10.12 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, з урахуванням вимог пп.14.1.27, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 452318 грн., у тому числі за 2014 рік на суму 242531 грн., за 2016 рік на суму 209787 грн.; заниження об'єкту оподаткування податком на прибуток (завищення збитків) за півріччя 2017 року на суму 501535 грн. (у т. ч. за 1 квартал 2017 року на суму 246098 грн., за 2 квартал 2017 року на суму 255437 грн. ).

2) порушення Товариством вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.4 ст.200, з урахуванням вимог пп.14.1.27, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 482491 грн., у т.ч. за серпень 2014 року - на 14108 грн., за вересень 2014 року - на 27506 грн., за жовтень 2014 року - на суму 24458 грн., за листопад 2014 року - на суму 12204 грн., за грудень 2014 року - на 21367 грн., за січень 2015 року - на суму 7725 грн., за лютий 2015 року - на суму 19217 грн., за березень 2015 року - на суму 29591 грн., за квітень 2015 року - на суму 7593 грн., за травень 2015 року - на суму 19926 грн., за червень 2015 року - на суму 10043 грн., за липень 2015 року - на суму 101192 грн., за серпень 2015 року - на суму 27072 грн., за грудень 2015 року - на суму 160489 грн.; заниження суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за червень 2017 року на суму 16190 грн.

3) порушення Товариством приписів ст.2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті від 23.09.1994р. №185/94-ВР в частині перевищення законодавчо встановленого терміну надходження товару за контрактом від 01.01.2012 року №UA-02-2012, укладеним з Компанією VORNE PENCERE KAPI SISTEMLERI PAZARLAMA DIS TICARET Ltd (Туреччина) без отримання висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

4) порушення Товариством ч.1 ст.9 Декрету КМУ від 19.02.1993р. №15-93 Про систему валютного регулювання та валютного контролю та ст.1 Указу Президента України від 18.06.1994р. №319/94 Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних коштів, що незаконно знаходяться за її межами в частині декларування валютних коштів за зовнішньоекономічним контрактом.

В подальшому, на підставі вказаних висновків спірного акту перевірки, уповноваженою особою ГУ ДФС у Миколаївській області 10.12.2017 року на адресу позивача були прийняті податкові повідомлення-рішення №00035061402, №00035041402, №00035051402, №00035071402, №00035011403, №00035021403.

Так: 1) податковим повідомленням-рішенням від 10.10.2017р. №00035041402 позивачу було збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 565398 грн. (з яких 452318 грн. - за податковими зобов'язаннями, 113080 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями ); 2) податковим повідомленням-рішенням від 10.10.2017р. №00035061402 позивачу було зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за півріччя 2017 року на 501535 грн.; 3) податковим повідомленням-рішенням від 10.10.2017р. №00035051402 позивачу було збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 585479 грн. (з яких 468383 грн. - за податковими зобов'язаннями, 117096 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями ); 4) податковим повідомленням-рішенням від 10.10.2017р. №00035071402 позивачу було зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на 16190 грн.; 5) податковим повідомленням-рішенням від 10.10.2017р. №00035011403 позивачу нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 222,16 грн.; 6) податковим повідомленням-рішенням від 10.10.2017р. №00035021403 позивачу нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 2550 грн.

Згідно з Актом перевірки, ТОВ ТК Базис допустило завищення витрат на загальну суму 3014408 грн., з яких: 964701 грн. - вартість товарів, що були поставлені ТОВом АПК ЕЛЬМІРА у 2014р.; 382690 грн. - витрати, не підтверджені відповідними первинними документами за 2014р.; 795136 грн. - витрати на нарахування амортизації на автомобілі, 2016-2017р.р. (вплинуло як на донарахування податку, об'єкт - 556254 грн., так і на зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування - 238882 грн .); 871881 грн. - витрати в зв'язку із нарахуванням відсотків та із сплатою адміністративних платежів за договорами фінансового лізингу), 2016-2017р.р. (вплинуло як на донарахування податку, об'єкт - 609228 грн., так і на зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування - 262653 грн .).

Не погоджуючись з такими діями та рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості та часткової доведеності позовних вимог та, відповідно, з часткової правомірності дій та спірних рішень відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи та вже зазначалося вище, податковим повідомленням-рішенням від 10.10.2017р. №00035041402 позивачу було збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 452 318 грн. (т.б. 964 701 + 382 690 + 556 254 + 609 228) х 18%, де 556 265 грн. - частина 795 136 грн. (витрати на нарахування амортизації ); 609 228 грн. - частина 871 881 грн. (витрати в зв'язку із сплатою відсотків ), а податковим повідомленням-рішенням від 10.10.2017р. №00035061402 - зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 501 535 грн. ( 238 882 + 262 653 ).

Так, як вбачається з матеріалів справи, контролюючий орган прийшов до висновку про завищення ТОВ Торгівельна компанія Базис витрат на суму 964 701 грн. - вартість товарів, які позивач придбав у свого контрагента - ТОВ АПК ЕЛЬМІРА , виходячи з того, що: у видаткових накладних відсутній запис щодо отримання товару за довіреностями; зі змісту ТТН неможливо встановити особу, яка здала вантаж до перевезення, хто здійснював вантажно-розвантажувальні операції, якими механізмами здійснювались, хто саме здійснював приймання вантажу, місцезнаходження складів, з яких здійснювалось отримання та навантаження товару, відстань перевезень; до перевірки не було надано специфікацій, сертифікатів якості/походження ТМЦ, довіреностей, а також не надано завірених копій документів.

Крім того, відповідач в своєму акті перевірки зазначив і про те, що ТОВ АПК ЕЛЬМІРА не подало декларацій з податку на прибуток, фінансових звітів, декларації з плати за землю за 2015-2017р.р., фінансових звітів, що, на думку податкового органу, свідчить про відсутність власних основних засобів, земельних ділянок, мат. запасів на підприємстві для здійснення господарської діяльності підприємства.

У зв'язку з зазначеним, та з урахуванням інформації щодо контрагента позивача - ТОВ АПК ЕЛЬМІРА , ГУ ДФС у Миколаївській області дійшло висновку про те, що підприємством позивача не довело реальне та фактичне придбання товарів.

Разом з тим, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не може погодитись з такими висновками контролюючого органу, з огляду на наступне.

Так, як встановлено матеріалами справи та зазначено в самому Акті перевірки від 20.09.2017р. №1257/14-29-14-02/36433483, факт придбання позивачем товарів (віконної фурнітури ) підтверджено податковими та видатковими накладними, а також банківськими платіжними документами.

Як визначено п.85.4 ст.85 ПК України, при проведенні перевірок посадові (службові ) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження ) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності ).

Проте, той факт, що позивачем, як зазначено у спірному акті перевірки від 20.09.2017р., не надало завірених копій документів, не є доказом завищення ним податкового кредиту, оскільки під час перевірки були досліджені їх оригінали, копії яких в подальшому були надані до суду 1-ї інстанції.

У відповідності до приписів ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999р., первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі змісту ст.2 цього ж Закону №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

При чому, такі первинні документи повинні мати наступні обов'язкові реквізити: назву документу (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з аналізу зазначених вище норм діючого законодавства, можна дійти висновку, що сертифікати якості/походження ТМЦ тощо фактично не є первинними документами.

До того ж, слід зазначити, що у спірному акті перевірки взагалі відсутня інформація про те, що до податкового кредиту з ПДВ у відповідних податкових періодах ТОВ Торгівельна компанія Базис віднесло ПДВ з вартості послуг з перевезення вантажів. Отже, на думку судової колегії, за таких обставин, суд 1-ї інстанції цілком обґрунтовано визнав недоречними доводи відповідача про те, що недоліки в оформленні ТТН є достатніми доказами порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Крім того, твердження відповідача про те, що інформація про можливі порушення вимог податкового законодавства контрагентом ТОВ ТК Базис - ТОВ АПК ЕЛЬМІРА (зокрема неподання ним податкової звітності ) є підставою для висновку про завищення позивачем податкового кредиту, не відповідають ні приписам ПК України, ні судовій практиці Верховного суду та ЄСПЛ.

Одночасно слід зазначити й про те, що суд апеляційної інстанції, як і окружний суд, також критично ставиться і до посилань відповідача на ухвали слідчих-суддів про обшуки та вилучення документів, які були винесені у різних кримінальних провадженнях, до яких позивач, в свою чергу, не має жодного відношення, як на джерело податкової інформації про порушення останнім вимог податкового законодавства.

Також слід вказати й на те, що висновки відповідача про порушення підприємством позивача вимог п.138.2 ст.138 та пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України (у редакції, що була чинною у 2014 році ) є безпідставними, оскільки усі витрати позивача в сумі 964701 грн. підтверджені відповідними первинними документами, які маються в матеріалах справи.

Далі, як вбачається з матеріалів справи, на стор. 9, 23, 26, 28 акту перевірки ГУ ДФС у Миколаївській області вказало на завищення ТОВ Торгівельна компанія Базис витрат за 2014 рік на загальну суму 382 690 грн. ( 4 111 + 152 891 + 149 941 + 75 747 ).

Разом з тим, у позовній заяві позивач зазначив причини незгоди з цими висновками відповідача лише в частині завищення витрат на 152 891 грн. Пояснень же щодо інших сум позивачем ні до суду 1-ї інстанції, ні до апеляційного суду не надано.

Так, відповідно до висновків, який міститься у спірному акті перевірки щодо завищення позивачем витрат в сумі 382 690 грн., контролюючий орган зазначив, що Товариством не надано документів на підтвердження відповідно собівартості реалізованих товарів ( 4111 грн. ), адміністративних витрат ( 152891 грн .), витрат на збут ( 149941 грн .), витрат звичайної діяльності та інших операційних витрат ( 75747 грн .).

У зв'язку з зазначеним, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що податковим органом було правильно встановлено факт завищення позивачем витрат на суму 382 690 грн.

Так, згідно з п.44.6 ст.44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці 2 п.44.7 цієї статті (протягом 5-ти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки ), платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами ), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Що ж стосується заперечень ТОВ Торгівельна компанія Базис про те, що документи на підтвердження витрат у вказаних вище сумах були надані під час перевірки, але безпідставно не враховані відповідачем, то з цього приводу слід зазначити, що як вбачається з п.44.7 ст.44 ПК України, у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який проводить перевірку, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи ).

Проте, як вже зазначалося вище, у зв'язку з відсутністю достатніх доказів на підтвердження вищезазначеного, судова колегія погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про завищення товариством витрат на 382 690 грн.

Далі, щодо висновків контролюючого органу про завищення позивачем показників у рядку 2180 Інші операційні витрати (нарахована амортизація) на загальну суму 795 136 грн., у т.ч. за 2016 рік - на суму 556 254 грн., за півріччя 2017 року - на суму 238 882 грн. та завищення ТОВ ТК Базис показників у рядку 2270 Інші витрати (нараховані відсотки та адміністративні платежі за договорами фінансового лізингу ) на загальну суму 871 881 грн., у т.ч. за 2016 рік - на суму 609 228 грн., за півріччя 2017 року - на суму 262 653 грн. слід зазначити наступне.

Так, до зазначених вище висновків перевірки про завищення Товариством показників у рядку 2180 на загальну суму 795 136 грн. та завищення показників у рядку 2270 на загальну суму 871 881 грн. ГУ ДФС у Миколаївській області дійшло у зв'язку з визначенням періодів, протягом яких автомобілі не використовувались у господарській діяльності ТОВ ТК Базис , та суму амортизації, що була нарахована за ці періоди - 795 136 грн. та вказало суму відсотків по лізингу і адміністративні витрати за період невикористання автомобіля - 871 881 грн.

Так, як свідчать матеріали справи, ТОВ ТК Базис придбало у фінансовий лізинг 2 автомобіля (а/м Ауді д.н. НОМЕР_1, НОМЕР_2 ). Позивач під час перевірки надав документи на підтвердження використання цих автомобілів у своїй господарській діяльності в період з 01.12.2015р. по 30.06.2017р., а саме: подорожні листи, накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення ) матеріалів (палива), оборотно-сальдові відомості (кількісно-сумового обліку палива ) по рахунку № 203 Паливо .

Проте, до перевірки не було надано ні карток роботи цих автомобілів, ні договорів оренди місць їх гаражування.

У відповідності до положень пп.138.3.2 п.138.3 ст.138 ПК України, не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел зокрема витрати на придбання/самостійне виготовлення, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів. Невиробничі основні засоби - основні засоби, не призначені для використання в господарській діяльності платника податку. Автомобілі, про які йдеться в Акті, під це визначення не підпадають.

Згідно із п.23 Положення (стандарту ) бухгалтерського обліку 7 Основні засоби , нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації ) об'єкта основних засобів, який встановлюється підприємством (у розпорядчому акті ) при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс ), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації. Інформації про те, що у вказані відповідачем періоди відбувалась будь-яка з перелічених подій, Акт не містить.

Також, п.4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 Основні засоби передбачено, що часовою ознакою для нарахування амортизації є строк корисного використання (експлуатації) - очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг ), а не кількість днів фактичного використання автомобілів.

А відповідно до п.27 цього Положення (стандарту ) бухгалтерського обліку 16 Витрати , до фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо ) та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 Фінансові витрати ).

Отже, з аналізу зазначених приписів діючого законодавства вбачається, що усі сплачені ТОВ Торгівельна компанія Базис згідно з договорами фінансового лізингу платежі - фактично і є фінансовими витратами та згідно із п.4 вказаного вище Положення (стандарту) вони визнаються витратами того періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями ).

Таким чином, недоречними і необґрунтованими є посилання відповідача в акті перевірки на порушення ТОВ Торгівельна компанія Базис п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , відповідно до якого, витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Крім того, слід звернути увагу ще й на те, що застосована відповідачем методика розрахунку, відповідно до якої були визначені суми витрат, що їх не визнало ГУ ДФС у Миколаївській області, не передбачена ані нормами ПК України, ані положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

З урахуванням зазначеного, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про безпідставність доводів відповідача про завищення ТОВ Торгівельна компанія Базис витрат на суму 1667017 грн. ( 795136 грн. + 871881 грн .).

Таким чином, судом 1-ї інстанції було вірно визнано частково протиправним та частково скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.10.2017р. №00035041402 в сумі 479293 грн., з яких 383434 грн. - за податковими зобов'язаннями, 95 859 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; а податкове повідомленням-рішення від 10.10.2017 року №00035061402 визнано протиправним та скасовано повністю.

Далі, що стосується прийнятих на підставі спірного акту перевірки 20.09.2017 року податкових повідомлень-рішень від 10.10.2017р. №00035051402 та №00035071402, якими встановлено завищення ТОВ Торгівельна компанія Базис податкового кредиту на загальну суму 484 573 грн. ( 468 383 грн. - за податковим повідомленням-рішенням №00035051402, та 16 190 грн. - по податковому повідомленню-рішенню №00035071402 ), то суд 2-ї інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, як вбачається з матеріалів справи вищевказана сума - 468 383 грн. фактично складається з суми ПДВ, що ТОВ ТК Базис сплатило ТОВу АПК ЕЛЬМІРА у складі вартості товарів, - 467 750 грн., та суми ПДВ, що Товариство задекларувало двічі, т.б. у листопаді 2014р. та грудні 2014р. - 633 грн. Сума ж - 16190 грн., в свою чергу, - ПДВ, що ТОВ ТК Базис сплатило ТОВ АПК ЕЛЬМІРА у складі вартості товарів.

Як встановлено матеріалами справи, завищення підприємством позивача свого податкового кредиту за грудень 2014 року - на суму 633 грн. фактично відбулось за рахунок включення податкової накладної від 31.10.2014р. №3585 по ТОВ УАПРОМ до складу податкового кредиту двічі у листопаді та грудні 2014 року.

Як свідчать матеріали справи, зазначені обставини позивачем фактично не спростовано, зв'язку з чим, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що за таких обставин відсутні і підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №00035051402 в частині 791 грн. ( 633 грн. - за податковими зобов'язаннями, 158 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями ).

Стосовно ж висновків контролюючого органу про безпідставність включення ТОВ Торгівельна компанія Базис до свого податкового кредиту 483 940 грн. (467 750 + 16 190), то слід вказати, що як зазначає ГУ ДФС у Миколаївській області, у видаткових накладних відсутній запис щодо отримання товару за довіреностями, а відповідно до ТТН неможливо встановити особу, яка здала вантаж до перевезення, хто здійснював вантажно-розвантажувальні операціями, якими механізмами здійснювались, хто здійснював приймання вантажу, місцезнаходження складів, з яких здійснювалось отримання та навантаження товару, відстань перевезень; також до перевірки не було надано специфікацій, сертифікатів якості/походження ТМЦ, довіреностей, а також не надано завірених копій документів.

Також, як вже вказувалося вище, відповідач звертає увагу на те, що контрагент ТОВ АПК ЕЛЬМІРА не подало декларацій з податку на прибуток, фінансових звітів, декларації з плати за землю за 2015-2017 роки, що, в свою чергу, на думку контролюючого органу, свідчить про відсутність власних основних засобів, земельних ділянок, запасів на підприємстві для здійснення господарської діяльності підприємства.

Проте, факт придбання позивачем у ТОВ АПК ЕЛЬМІРА товарів (віконної фурнітури), як зазначено в самому акті перевірки підтверджено податковими накладними, видатковими накладними та платіжними документами.

Згідно із з п.85.4 ст.85 ПК України, при проведенні перевірок посадові (службові ) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження ) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності ).

Проте, як зазначалося вище, той факт, що позивачем, як зазначено в акті перевірки від 20.09.2017 року, не надало завірених копій документів, не є доказом завищення ним податкового кредиту, оскільки під час перевірки були досліджені їх оригінали.

Крім того, в акті перевірки відсутня інформація про те, що до податкового кредиту з ПДВ у відповідних податкових періодах ТОВ Торгівельна компанія Базис віднесло ПДВ з вартості послуг з перевезення вантажів. За таких обставин, судом 1-ї інстанції цілком обґрунтовано визнано недоречними ці доводи відповідача про те, що недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних є доказами порушення позивачем вимог податкового законодавства.

До того ж, дані твердження відповідача, що інформація про можливі порушення вимог податкового законодавства контрагентом позивача (зокрема неподання ним податкової звітності ) є підставою для висновку про завищення позивачем податкового кредиту, не відповідають приписам ПК України.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інтонації висновку, що податкове повідомлення-рішення від 10.10.2017 року №00035051402 підлягає скасуванню частково, т.б. в сумі 584 688 грн., з яких 467 750 грн. - за податковими зобов'язаннями та 116 938 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, а податкове повідомлення-рішення від 10.10.2017р. №00035071402 - скасуванню повністю.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 10.10.2017р. №00035011403, прийнятого на підставі ненадходження до ТОВ Торгівельна компанія Базис товару за зовнішньоекономічним контрактом на суму 21,24 євро. та яким, в свою чергу, було зобов'язано позивача сплатити пеню в сумі 222,16 грн.

Як встановлено з матеріалів справи судами обох інстанцій, позивач фактично зазначених обставин жодним чином не заперечив та до того ж взагалі не надав будь-яких обґрунтованих доводів щодо невідповідності спірного рішення відповідача вимогам Закону №185, у зв'язку з чим, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку, про відмову у задоволенні цих позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 10.10.2017 року №00035011403.

Далі, що стосується доводів контролюючого органу про те, що ТОВ Торгівельна компанія Базис , в порушення приписів Декрету №15-93, в період січень 2014 року - липень 2017 року фактично не декларувало прострочену дебіторську заборгованість в сумі 21,24 євро за зовнішньоекономічним контрактом, у зв'язку з чим, відповідач, посилаючись на абз.8 п.2 ст.16 Декрету №15-93, п.2.7 розділу 2 Положення про валютний контроль (затв. постановою Правління НБУ від 08.02.2000р. №49 ), п.3 Указу Президента України від 27.06.1999р. №734/99 Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства , виніс на адресу позивача податкове повідомлення-рішення від 10.10.2017 року №00035021403, яким, в свою чергу, до підприємства застосовано штрафні санкції - 2 550 грн. (по 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 грн.) за 15 звітних періодів), то судова колегія з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, згідно з п.1 ст.9 Декрету №15-93, валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

У відповідності до положень ст.1 Указу Президента №319, суб'єкти підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності, у 10-денний строк, були зобов'язані продекларувати у Національному банку України наявність (або відсутність) з визначенням сум усіх належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, в тому числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України; подати Головній державній податковій інспекції України декларацію щодо сум на їх рахунках у банках та інших іноземних фінансових установах, а також щодо сум надходжень валютних цінностей у вигляді доходів (дивідендів), одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України; надалі декларування суб'єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, здійснюється щоквартально.

А відповідно до ст.5 вказаного Указу №319, Міністерство статистики України, за участю Міністерства фінансів України та Національного банку України, зобов'язано затвердити та запровадити у 10-денний строк механізм контролю повноти і достовірності даних, які суб'єкти підприємницької діяльності подають на виконання статті 1 цього Указу.

Одночасно, приписами п.3 ст.13 Декрету №15-93 передбачено, що центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.

Згідно з пп.191.1.34 п.191.1 ст.191 ПК України, контролюючі органи забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках сум податкових та грошових зобов'язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Також, абз.8 п.2 ст.16 Декрету №15-93 встановлено, що за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених ст.9 цього Декрету, застосовується штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

Відповідно до п.2.7 розділу 2 вказаного вище Положення №49, порушення резидентами строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період.

Як визначено статтею 3 Указу №734, санкції, які передбачені п.2 ст.16 Декрету №15-93, застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України.

Проте, у ст.16 Декрету №15-93 зазначено, що санкції, передбачені п.2, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами.

Таким чином, оскільки статтею 16 Декрету питання щодо компетентного органу, який має право застосовувати санкції за порушення приписів Декрету, вирішено однозначно - повноважним органом є Національний банк України, а органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції відповідно до положення Указу Президента України від 27.06.1999 року №734/99 Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства , то передбачені п.2 ст.16 Декрету, не підлягають застосуванню, оскільки, врегульовуючи по-іншому питання, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України від 18.11.1992р. №2796-ХІІ Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання ), а Указ суперечить обмеженням, встановленим п.4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні відносин.

Крім того, безпосередньо п.2 ст.16 Декрету №15-93 (а саме на цю норму є посилання у статті 3 Указу №734 ) санкції не передбачені, що, також свідчить про незаконність застосування відповідачем штрафу.

При цьому, одночасно слід зазначити й про те, що аналогічна правова позиція з даного спірного питання була викладена і Верховним Судом України, зокрема, в постанові від 07.02.2012 року (справа №21-904во10).

Отже, враховуючи вищезазначені обставини та норми діючого у цій сфері законодавства, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов до обгрутнованого висновку неправомірність спірного податкове повідомлення-рішення від 10.10.2017р. №00035021403 та необхідність його скасування в повному обсязі.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 08.02.2019р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук