Рішення

від 04.02.2019 по справі 709/2321/18

ЧОРНОБАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 709/2321/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне )

04 лютого 2019 року смт. Чорнобай

Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді - Чубая В.В.,

за участі секретаря судового засідання - Кіян С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ Максус Лізинг про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Чорнобаївського районного суду Черкаської області з позовом до ТОВ Максус Лізинг (далі - відповідач) про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що зоголошення в мережі Інтернет позивач дізнався про можливість придбання в лізинг у офісі ТОВ "Максус Лізинг", що розташований в

м. Чернігів, трактор "Джинма-264", вартістю 120000,00 грн. 22 березня 2018 року позивачем проведено перерахунок грошових коштів у сумі 60000,00 грн., як авансовий платіж згідно з договором фінансового лізингу № 01305. В подальшому, підписуючи вказаний договір, він помітив, що предмет лізингу - трактор коштує 167660,00 грн. На його незадоволення цим фактом представник відповідача повідомила, що замовлений ним трактор знаходиться в іншому регіоні, а змінена в договорі вартість предмету лізингу ніяких обставин виконання договору не міняє. Детальніше ознайомившись з даним договором фінансового лізингу позивач дізнався, що був введений в оману стосовно умов договору, оскільки відповідно до п. 12.1 договору лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, але в такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансового платежу, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. По даний час позивач транспортний засіб не отримав. Вважав також укладений договір несправедливим відповідно до ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів та таким, що обмежує права споживача. Договір фінансового лізингу не був нотаріально посвідчений, а тому на думку позивача є недійсним.

У судове засідання сторони не з'явилися. Позивач подав до суду заяву, про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав. Крім того, просив також стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 937,00 грн., не заперечував проти заочного рішення (а.с. 33). Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву до суду не подав, жодних заяв чи клопотань не надіслав, у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся шляхом розміщення оголошення на веб-сайті Чорнобаївського районного суду Черкаської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не зявився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з викладеного, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи.

Судом встановлено наступні обставини справи та визначені відповідно до них право- відносини.

22 березня 2018 року між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 01305 (далі - договір), за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати позивачу на умовах фінансового лізингу у користування майно транспортний засіб, а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами вказаного договору (а.с. 8-15).

22 березня 2018 року ОСОБА_1 оплатив авансовий платіж на рахунок відповідача згідно з договором фінансового лізингу № 01305 від 22 березня 2018 в розмірі 60000,00 грн. (а.с. 16)

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України

"Про фінансовий лізинг"

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Оскільки предметом оспорюваного договору є транспортний засіб, то до відносин сторін застосуванню також підлягають положення ЦК України про найм (оренду) транспортного засобу.

Згідно з ч. 2 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Аналогічний висновок міститься в правовій позиції Верховного суду України, ухваленій за наслідками розгляду цивільної справи № 6-2766цс15 від 16 грудня 2015 року.

Відповідно до зазначеної правової позиції виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Таким чином, оскільки договір фінансового лізингу, який укладений між юридичною особою - відповідачем та фізичною особою - позивачем, містить елементи договору найму транспортного засобу, то в силу положень ч. 2 ст. 799 ЦК України він підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.

Договір фінансового лізингу № 01305 від 22 березня 2018 року укладений між

позивачем та відповідачем, не був нотаріально посвідченим, а тому відповідно до

ч. 1 ст. 220 ЦК України є нікчемним.

Статтею 18 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Як на одну з підстав позовних вимог позивач посилається на положення ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", згідно з якою продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 зазначеного Закону, а саме якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Згідно із ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог уразі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідно компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, а відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з п. 12.1 оспорюваного договору лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.п. 1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк встановленого чиним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Отже, за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі включають в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Комісія за організацію договору не є в розумінні вказаної статті лізинговим платежем, оскільки не відноситься до витрат лізингодавця, які безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу, та фактично полягає лише у виготовленні типової форми договору.

За змістом укладеного правочину розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

Так, п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що несправедливими є, зокрема умови договору про надання можливості продавцю, виконавцю, виробнику не повертати кошти, здійснені споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця, виконавця, виробника у зв'язку з виконанням або не виконанням ним договору.

Крім цього, умовами договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень (п. 3.2.6 договору). Проте, таке право у лізингоодержувача умовами договору не передбачено (п.п. 3.4.1-3.4.11), що відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону (не надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається) також відноситься до несправедливих умов договору.

Відповідно до умов п. 9.4 договору, в разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладання договору на момент купівлі предмету лізингу, лізингоодержувач зобов"язаний єдиноразово доплатити різницю такої вартості вже сплачених авансових платежів. Проте, в разі зменшення вартості предмета лізингу в момент його передачі лізингоодержувачу, умовами договору не передбачено, що різниця підлягає поверненню лізингоодержувачу, що також вказує на несправедливі умови договору.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору та наявність у зв'язку із цим підстав для визнання його недійсним, відповідно до вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів".

Статтею 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки позивачем на виконання договору було сплачено на рахунок відповідача кошти в розмірі 60000,00 грн., суд вважає, що передані відповідачу кошти повинні бути повернуті позивачу.

Крім того, в силу вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України підлягають до стягнення 3 % річних, що відповідно до розрахунку позивача становлять 937,00 грн.

Таким чином, оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, а тому позов підлягає до задовольння в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 1409,60 гривень судового збору.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №01305 від 22 березня 2018 року, укладений між ТОВ "Максус Лізинг" та ОСОБА_1.

Стягнути з ТОВ "Максус Лізинг" (код ЄДРПОУ 41597671) на корись ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 кошти, сплачені за договором фінансового лізингу №01305 від 22 березня 2018 року, у розмірі 60000,00 грн. (шістдесят тисяч гривень 00 копійок), 3 % річних у розмірі 937,00 грн.

Стягнути з ТОВ "Максус Лізинг" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1409,60 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Апеляційного суду Черкаської області.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасником справи до або через відповідний суд.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя В.В. Чубай